- •Конспект лекцій з дисципліни
- •Предмет, функції та завдання педагогіки вищої школи
- •Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками
- •3. Характеристика основних категорій педагогіки вищої школи
- •4. Вища школа як педагогічна система
- •5. Різні підходи до класифікації методів дослідження у педагогіці
- •Принципи педагогічного дослідження
- •Завдання та напрями реформування системи вищої освіти України
- •Сутність педагогічної інноватики
- •Основні шляхи реформування вищої освіти
- •Шляхи оновлення системи вищої освіти в Україні. Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні
- •Мета, завдання та зміст вищої освіти в Україні
- •Організація навчально-виховного процесу у вищій школі
- •3. Дидактика як галузь педагогіки вищої школи
- •4. Дидактичні моделі змісту навчання
- •Принципи навчання у внз
- •Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
- •Методи навчання залежно від типу пізнавальної діяльності
- •Методи навчання за логікою передачі інформації
- •3. Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності
- •Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності
- •Проблемне навчання у вищому навчальному закладі
- •Види діяльності викладачів під час проблемної лекції та проблемного семінару
- •Лекції та методика їх проведення
- •2. Семінарські та практичні заняття у вищих навчальних закладах
- •3. Комплексні форми організації навчання
- •Мета та функції педагогічного контролю у внз
- •2. Форми педагогічного контролю
- •3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів
- •Виникнення психології вищої школи як нової галузі психологічних знань
- •2. Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті
- •3. Предмет і основні категорії психології вищої школи
- •4. Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні.
- •5. Зв’язок психології вищої школи з іншими галузями психологічних знань
- •1. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою та завдання виховання студентів
- •2. Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі
- •3. Основні напрями виховання студентів у процесі навчання та позанавчальній діяльності. Шляхи і методи самовиховання
- •4. Виховна робота в академічній групі
- •Тема 8. Специфіка професійно-педагогічної діяльності викладача вищої школи. Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами План:
- •Специфіка та основні напрями професійної діяльності педагога вищої школи
- •Професійна усталеність викладача вищої школи
- •Готовність викладача до педагогічної діяльності
- •4. Професійна компетентність педагога вищої школи.
- •5. Культура педагогічного спілкування викладача внз.
- •6. Професійні кризи та деформації психологічного розвитку педагога вищої школи.
- •Значення педагогічного спілкування як форми контактної педагогічної взаємодії
- •Труднощі та бар’єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів
- •Діалогічне спілкування, його психологічна характеристика
- •Психологічний аналіз конфліктів у педагогічній взаємодії
- •Тема 9. Специфіка діяльності психологічної служби у вищих закладах освіти План:
- •Загальна характеристика діяльності психологічної служби у вищому навчальному закладі
- •Основні напрями роботи психологічної служби внз.
- •3. Структура психологічної служби у внз
- •5. Основні заходи психологічного супроводження навчального процесу у внз мнс України
- •6. Адаптація студентства та курсантів у внз
6. Професійні кризи та деформації психологічного розвитку педагога вищої школи.
Професійна діяльність педагога є однією з найбільш стресогенних професій сучасності. Характер негативного впливу професійної діяльності викладачів на рівень їх психофізіологічного здоров’я відображається в документах Всесвітньої організації здоров’я (ВОЗ), за даними якої коефіцієнт стресогенності педагогічної діяльності складає 7,2 бали (при максимальному коефіцієнті 10 балів). Відтак професія педагога за своїм негативним впливом на стан фізичного та психічного здоров’я людини поступається тільки професіям шахтаря, хірурга, пілота гражданської авіації, міліціонера та тюремного наглядача. Причина цього полягає в наявності певних специфічних чинників професійно-педагогічної діяльності, які негативно впливають на розвиток особистості. Причому ці специфічні чинники, які діють на особистість протягом всієї професійної діяльності фахівця, спричиняють зміни у його психофізіологічному та психологічному стані. Найбільш вразливим для появи стійких негативних психологічних утворень етапом професійного шляху педагога є так званий період професійної дезадаптації (приблизно 15-20 років педагогічного стажу), на якому виявляється різке послаблення професійних якостей, деформуються якісні поведінково-характерологічні властивості педагога, які вже безпосередньо не забезпечують його професійну успішність. Цей період, як правило, пов’язують з виникненням професійних криз. Кризи у процесі професійного становлення вважаються закономірними, оскільки вони мають два можливих шляхи вирішення: з одного боку, криза може призвести до особистісної та професійної дезадаптації, коли фахівець не може справитися зі своїми внутрішніми протиріччями, а з іншого боку, криза може спричинити подальший особистісний та професійний розвиток, тобто це своєрідний шанс для людини перейти на вищий рівень професіоналізму.
Важливим для розуміння сутності професійної кризи є те, що стан кризи продовжується у кожного педагога різний відрізок часу. Інколи криза продовжується декілька місяців, інколи продовжується 1-2 роки, то посилюючись, то послаблюючись.
Кризи професійного розвитку у своїй динаміцімають3 фази:
Перед критична фаза – виявляється у появі почуття невдоволеності існуючим професійним статусом, змістом професійної діяльності, взаємовідносинами в колективі. Ця невдоволеність не завжди усвідомлюється, але проявляється у психологічному дискомфорті на роботі, підвищеною дратівливістю.
Критична фаза – виявляється в усвідомленості особистістю невдоволеністю реальною професійною діяльністю. Це супроводжується такими емоційними переживаннями, як безрадісність пригніченість, розчарування, втрата задоволеності від праці, загальна втомленість від професійної діяльності. На цій основі виникає стереотипність та механістичність професійної діяльності, експлуатація надбаного досвіду без бажання набуття нового. У педагога виникає сумнів у власній профпридатності, народжується бажання йти із навчального закладу, змінити професію.
Вирішення конфліктної ситуації виводить професійну кризу до післякритичної фази. Способи вирішення конфліктів можуть мати конструктивний (підвищення професійної кваліфікації, зміна місця роботи чи перекваліфікація), професійно-нейтральний (відношення особистості до кризи призводить до професійної стагнації, пасивності та байдужості, де особистість, як правило, прагне реалізувати себе поза професійною діяльністю: у побуті, різного роду хобі), деструктивний характер ( наслідки професійної кризи виявляються у професійній апатії, виникненні адитивної поведінки: пияцтво, наркоманія).
Дуже часто цю кризу називають кризою професійної розчарованості, яка може відбуватися у педагога вищої школи у декількох формах:
- як розчарування у навчальному закладі, в якому працює викладач;
- як розчарування викладача у дисциплінах, які він викладає;
- як розчарування у сфері власних наукових досліджень;
- як розчарування у можливостях студентів;
- як розчарування у перспективах власної професійної діяльності та професії взагалі.
Але найбільш складним є розчарування у власному професійному “Я”, коли педагог починає сумніватися у своїй професійній компетенції, у нього розвивається неадекватно занижена професійна самооцінка, підвищується рівень тривожності.
До специфічних чинників професійної педагогічної діяльності у ВНЗ, які негативно впливають на професійний та особистісний розвиток фахівця відносять:
- великий об’єм роботи, який повинен здійснити викладач;
- багатофункціональність професійної діяльності викладача;
- особливості комунікативної діяльності викладача (різновікова аудиторія, неоднорідність студентської аудиторії)
Усі ці негативні чинники професійно-педагогічної діяльності спричиняють появу багатьох психологічних феноменів, зокрема професійне вигорання фахівця. Це емоційне і фізичне виснаження, що виявляється у відчуттях емоційної перенапруги, почутті спустошеності, виникненні байдужого, негативного і навіть цинічного відношення до людей, контакти з оточуючими стають формальними, знижується професійна продуктивність, знижується оцінка своєї компетентності, виникає негативне відношення до себе, як до особистості.
Серед психологічних технологій профілактики виділяють наступні:
Аналіз власної професійної ситуації, через аналіз сигналів, які попереджують стрес: втомлений вигляд, байдуже ставлення до життя, неадекватне сприйняття гумору, роздратованість, недружелюбність, недовірливість, велика кількість помилок через неуважність, знижені кількісні та якісні показники роботи.
Оволодіння релаксаційними навичками (прийоми зменшення напруги, розслабленості).
Розвиток вміння керувати власним часом (складати розклад виконання справ, навчання говорити ні, доручення завдань іншим).
Організація дозвілля, створення умов для реалізації власного хобі.
Турбота про здорове збалансоване харчування.
Використання “тайм-аутів”, тобто відпочинку від роботи та інших навантажень.
Крім професійного вигорання негативними наслідками професійно-педагогічної діяльності є так звані професійні деструкції – негативні, порушуючи психічне та соматичне здоров’я зміни особистості фахівця.
Таким чином, необхідним для успішного професійного розвитку педагога вищої школи є постійна рефлексія власного “Я” , аналіз власної професійної діяльності, постійне професійне самовдосконалення й усвідомлення того, що в певні періоди професійної кар’єри він потребує допомоги фахівця.