Зміст доповідей
1-й доповідач.
Тема доповіді: Проблема війни і миру.
Проблема збереження миру на Землі - найважливішу оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 рік).
Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї, її досить, щоб кілька разів знищити все живе на Землі, або й саму планету.
На початку 90-х років країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн доларів на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що дорівнює третині обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби в світі витрачають дві країни - США та Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП Це насамперед ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки тощо). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін.). На задоволення попиту на воєнні товари та послуга, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.
Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН -США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають по кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта - в межах однієї тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються зі стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії з мобільних установок, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби. Безумовно, якби людство скоротило витрата військові потреби і пішло по шляху ядерного роззброєні планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя розраховувати на подібні кроки? На щастя, наприкінці XX от, міжнародна обстановка у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 році між США та СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії, У 1994 році Україна першою серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї а. третій за потужністю в світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі.
На жаль, на планеті все ще зберігаються місця потенційних, міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення Другої світової війни до початку 90-х років відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 внутрішньодержавних конфліктів, в яких загинули десятки мільйонів людей. І якщо в міжнародних конфліктах співвідношення загиблих цивільних та військових приблизно рівне, то в громадянських та національно-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.
У 80-90-ті роки XX ст. продовжувались військові конфлікти на Близькому Сході та в районі Перської затоки, на вщухали війна в Афганістані, сутички в Індокитаї, Латинській Америці, громадянські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді,, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, Абхазія, Чечня, Придністров’я, Таджикистан тощо).
Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, досягнення можливе за умови взаєморозуміння і всебічного співробітництва, вирішення цієї проблеми найважливіша передумова для розв'язання інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку.
2-й доповідач.
Тема доповіді: Екологічна проблема.
Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа -взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні.
Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем.
На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушуючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала аналогічні проблеми глобального характеру.
Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн. гектарів родючих земель; 11 млн. гектарів лісу в вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити змінити газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки: вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового юг: оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетове випромінювання Сонця. Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів та океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднення став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються: пронеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.
Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значно гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах.
Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу. Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків з системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.
Наприклад, погіршується енергетична9 мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації5 зростає забруднення, - довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.
Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва, споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.
Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає у організації раціональнішого використання природи.
3-й доповідач.
Тема доповіді: Демографічна проблема.
Проблеми народонаселення - сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, які зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують найбільш негативними наслідками: стрімке зростання населення, або так званий «демографічний вибух», в країнах, що розвиваються і загроза депопуляції, або так звана «демографічна криза», в економічно розвинутих країнах. До проблеми народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються , кризу великих міст в деяких розвинутих країнах, стихійну внутрішню і особливо зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.
Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується. Важливість даної проблеми в тому, що такий розвиток негативно відбивається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.
У країнах Західної Європи, Північної Африки і Японії в 70-х – поч. 90-х років відмічається до різкого падіння народжуваності, значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. Це може викликати в майбутньому депопуляцію населення із багатьма її негативними соціальними наслідками.
Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки і Латинської Америки, які розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20-30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі є цілий ряд «парадоксів відсталості»:
Внаслідок значних відмінностей в темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвинутими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х роках до 1:13 в кінці 70-х років.
Безпрецедентна за масштабами урбанізація і випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються.
Поряд із значним збільшенням зайнятості росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення.
Незважаючи на значне збільшення частки грамотного населення в світі, зростає чисельність неписемних.
Деякі західні демографи зводять проблеми народонаселення до «демографічного вибуху» і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення «нульового приросту населення» до 2000 року або 2025-2050рр. Шляхом скорочення народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що шляхом технологічних засобів контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. З критикою концепції «нульового приросту» виступило багато вчених, які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна із умов вирішення проблеми народонаселення являє собою природно-історичний процес: «нульовий приріст населення» є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від «демографічного вибуху» до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі соціального і культурного розвитку.
Загострення проблеми народонаселення поставило перед наукою ряд нових проблем: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі; строки досягнення стабілізації чисельності населення планети; найактуальніша проблема науки і демографічної політики – стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.
Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним з другої половини 80- років. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім’ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан,. Габон, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.
Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблеми народонаселення в розвинутому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.
4-й доповідач.
Тема доповіді: Енергетично-сировинна та продовольча проблема.
Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси є більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов’язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо. Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або переміщуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва. До цієї проблеми додаються й інші, пов’язані з організацією природокористування, їх кілька.
Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основне протиріччя економіки - між необмеженістю потреб людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі залізної руди, нафта й газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важко доступних районах.
Розв’язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів, Позаяк розвиток виробництва невід'ємно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики. Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглеводні, нові енергоносії - нафта та газ. Розмішуються основи палива на планеті вкрай нерівномірно. То ж цілком очевидно основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, використання альтернативних джерел енергії. До того ж, розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення - підвищення температури.
Проблема раціонального використання земельних ресурсів та виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціонального використання сільськогосподарських угідь, розвитку сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу. В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці - зона Сахелю (район: південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії - південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці гірські райони Анд і Амазонія. Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на думку населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім країнами, що розвиваються.
Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також «легені» планети.
Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані з другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів. Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців в Північній Атлантиці тощо. Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану: зона Карибського басейну, Північного та Балтійського, Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря з на узбережжя популярних світових курортів. Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв'язання потрібні узгоджені міжнародні дії.
5-й доповідач.
Тема доповіді: Проблема світових хвороб.
Ліквідація небезпечних хвороб - актуальна глобальна проблема. Вражаючі успіху людини дозволила збільшити тривалість життя, знизити загальну І дитячу смертність не лише в економічному розвитку, але певною мірою І в країнах, що розвиваються, практично перемогти ряд епідемічних захворювань, які були лихом людства в минуло. Наука наближається до розкриття способів лікування деяких хвороб, які стали основними причинами смертності в сучасний період.
Проте, в цілому на планеті становите лишається вкрай напруженим. За даними Всесвітньої організації оборони здоров’я, кожен п’ятий житель планети зараз хворий, має погане здоров’я або страждає від недоїдання. В Африці на південь від Сахари потерпають від хвороб і голоду 30% населення, у Південно-Східній Азії - до 40%. Але проблема охорони здоров’я полягає не тільки в дефіциті наявних ресурсів. Криза у цій сфері пов’язана з загальними суперечностями сучасного розвитку людства. Медицина стає безсилою без екології, без зміни способу життя сучасної медицини, утвердження моральних цінностей. Тільки повноцінне середовище забезпечить людині здоров’я і продуктивність праці. Нині загальний фон життєдіяльності людини став руйнівним для основ її існування і відтворення як біологічного виду. Діагностуючи і прагнучи вилікувати конкретну хворобу, медицина по суті бореться з наслідками того, що знаходиться поза сферою її компетенції. Так зростання загального фону сучасних факторів, радіація, вплив хімічних сполук і т.д., утворює можливість порушення генетичної інформації людини.
Чумою XX ст. є СНІД. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), з початку епідемії СНІД як специфічну хворобу було відкрито лише в 1981 році. До серпня 1994 року на СНІД захворіли приблизно 4 млн. людей. Кількість протягом лише одного року зросла на 1,5млн., у 2001 році вона досягла 10 млн.
Кількість ВІЛ-інфікованих за даними ВООЗ ,у 1994 році становила 1 млн. Понад 60% з них припадає на африканські країни, та на південь від Сахари, зростає кількість уражених в Азії, де живе більше половини людей планети. Приблизно два мільйони ВІЛ-інфікованих зареєстровано в Латинській Америці та країнах Карибського басейну.
6-й доповідач.
Тема доповіді: Проблема подолання відсталості країн.
Забезпечення поступального і пропорційної розвитку господарства світу одна з важливих проблем, що стоїть перед людством. До середини 90-х років розрив у рівнях прибутків та душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягай значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким був у країнах Західної Європи на початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники - на крайніх полюсах багатства розвинуті країни - ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що розвивається, відповідно менш як 200 доларів на рік) відрізняються в 100 разів, при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося, світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі XX і XXІ ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються.
Наприкінці XX ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).
Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни швидкий його розвиток є можливими.
Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює. Продовольчих і промислових ресурсів обмаль, нафти немає. Товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни-сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би - повна безнадія.
Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка б сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті XX ст. розпочала розбудову індустріальної держана островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. Далекосхідні тигри розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля. Які ж ознаки визначають успіх руху від відсталості до прогресу? Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є затрат на освіту та підготовку кадрів. Держава, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо. Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування, тощо) та людський або інтелектуальний капітал. У XX ст. залучення нових і найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії досягти різкого збільшення виробництва за порівняне короткі періоди. Так, якщо в період першої промислової революції ХІХ ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США – за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягнули за 10-12 років економічного розвитку. Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках.
Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.
7-й доповідач.
Тема доповіді: Проблема злочинності і тероризму.
Організована злочинність і тероризм у всіх формах та проявах за своїми масштабами, інтенсивністю і жорстокістю перетворилися сьогодні на гостру і злободенну проблему глобального значення. Вирішення політичних, релігійних та міжнаціональних проблем з використанням організованих злочинних угруповань, терористичних організацій призводить до загибелі багатьох людей, дестабілізує обстановку в державах, викликає невпевненість у майбутньому. За останні десятиліття ареною проявів тероризму стали не лише традиційно вибухонебезпечні зони міжнародних конфліктів, а й США, Франція, Росія та деякі інші держави колишнього СРСР.
Сучасні злочинні угруповання і терористичні організації за своєю структурою, організацією, технічним оснащенням суттєво відрізняються від часів народовольців.
Тероризм сьогодні набагато страшніший. Це могутня зброя, інструмент, технологія, що використовуються не тільки в боротьбі проти влади, але й дуже часто - й самою владою для досягнення своєї мети.
Тому сьогодні найбільш ходовими та ефективними методами терору виступає насилля не по відношенню до представників влади, а до мирних, беззахисних і, що найбільш важливо до тих, хто не має відношення до «адресата» терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації. І, нарешті, пред'явлення через засоби масової інформації громадськості та лідерам мотивів терору й умов його припинення. Головна умова такого терору - бурхлива реакція засобів масової інформації. Сучасний терор має за поле битви телеекран, і тому терористи в першу чергу вимагають не викуп, а тележурналістів. Мета - вплив на громадськість, щоб вона висунула ультиматум своїм лідерам. Типовим прикладом такої технології є Будьоновськ (об'єкт атаки - лікарня, пологовий будинок, добре оплачена істерика в засобах масової інформації).
Таким чином, з'являється абсолютно новий елемент тероризму - засоби масової інформації - як спеціальний передаточний механізм (ретранслятор) між терористами й адресатами терору.
Це стосовно тероризму, а відносно злочинних угруповань, то аналіз літератури свідчить про виникнення нових, але достатньо швидко прогресуючих і небезпечних її форм, однією з яких є організована злочинна група з міжнародними та міжрегіональними зв'язками.
Фахівець з питань боротьби з організованою злочинністю професор А.Г. Гуров визначає три її рівні: кримінальний; середній; високий. Для високого рівня характерна організація стосунків між різноманітними групами та координація їх діяльності не тільки в межах держави, а й за кордоном. Організовані злочинні групи з міжнародними та регіональними зв'язками можна розподілити на територіальні й етнічні групи. Основними напрямами злочинної діяльності таких груп є: незаконний обіг наркотичних речовин та прекурсорів; викрадення радіоактивних речовин; «відмивання» злочинних прибутків; контрабанда людськими органами та тканинами; рекет і шантаж з метою вимагання грошей; нелегальна еміграція, секс-бізнес, торгівля дітьми; викрадення та контрабанда предметів мистецтва та антикваріату; викрадення автотранспорту; незаконний обіг зброї.
Організовані злочинні групи, які мають міжнародні та міжрегіональні зв'язки, у своїй діяльності успішно використовують недоліки як національного, так і міжнародного законодавства, новітні досягнення науки та техніки з метою отримання надприбутку.
Разом з вузькою «спеціалізацією» напрямів злочинної діяльності існують організовані злочинні групи, які використовують тактику терору і зв'язків з терористичними організаціями.
Взаємозв'язок організованої злочинності та тероризму не можна ігнорувати. В умовах загострення кризи відбувається подальше зростання масштабів організованої злочинності. У зв'язку зі зростанням фінансового і матеріального потенціалу організованої злочинності у її керівників і найбільш активної регати злочинних угруповань об'єктивно з'являється прагнення до того, щоб впливати на владу і правоохоронні органи. Вони виробляють не тільки тактику, але й визначають стратегію здійснення такого впливу і забезпечення особистої безпеки при проведенні широкомасштабних злочинних акцій.
Тероризм стає постійною практикою вирішення територіальних, етнічних і релігійних суперечок у зонах міжнаціональних конфліктів. Зберігається імовірність скоєння терористичних актів на ґрунті політичного екстремізму.
Серйозну загрозу становлять незаконні озброєні формування, що створюються різними політичними й неполітичними спеціальними об'єднаннями.
Акти тероризму спрямовано не тільки на придушення волі конкретних об'єктів терористичного впливу - конкретних фізичних осіб, їх мета - деякі соціальні групи і верстви населення, вони також дезорганізують діяльність владних структур і правоохоронних органів.
Кримінальний терор нерідко використовується як інструмент тиску на представників виконавчої влади, підприємців, учасників кримінального процесу, працівників правоохоронних і контролюючих органів.
Викликає занепокоєння розповсюдження найманих вбивств. Здебільшого, злочини даної категорії скоювали з використанням вогнепальної зброї і вибухових пристроїв.
Останнім часом кримінальний тероризм переважно трансформується на політичний - частіше об'єктами злочинних зазіхань стають представники органів влади й управління.
У середовищі терористів відбувається «спеціалізація». Якщо раніше особа, яка задумала вчинити злочин, таємно від інших виготовляла вибуховий пристрій та використовувала його самостійно, то сьогодні відбувається «розподіл праці». Існує замовник, технічний прошарок людей, які виготовляють вибуховий пристрій, і є кілери. До практики входить використання вибухового пристрою з дистанційним управлінням, з камуфляжем під побутові речі.
Аналіз тенденцій розвитку злочинності, оперативної та соціально-політичної обстановки у світі дозволяє дійти до висновку, що сьогодні склалися умови для проявлення відносно нового виду тероризму - технологічного тероризму. Фахівці, які займаються питаннями боротьби з тероризмом, під терміном «технологічний терроризм» розуміють використання або погрозу використання ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, радіоактивних, високотоксичних хімічних речовин, патогенних мікроорганізмів, а також спроби захоплення екстремістами ядерних або інших промислових об'єктів, що представляють підвищену екологічну загрозу для досягнення політичних, економічних або інших цілей.
Останнім часом поряд зі збільшенням загальної кількості таких анонімних погроз відмічається зростання кількості погроз диверсійних проявів у так званих «гарячих точках». Привертає увагу той факт, що зафіксовані погрози скоєння диверсій супроводжуються здебільшого вимогами політичного, екологічного й соціального характеру. Значна кількість об'єктів підвищеної екологічної безпеки не забезпечена достатньо надійним фізичним захистом, нема гарантій повної безпеки від несанкціонованого проникнення злочинних угруповань, що мають терористичні наміри. Останнім часом широке розповсюдження отримав незаконний обіг радіоактивних речовин, високотоксичних хімічних сполук і патогенних мікроорганізмів, що створює можливість для їх використання в цілях залякування з боку організованих злочинних угруповань. Все це унеможливлює інспірування або здійснення акцій технологічного тероризму.
Таким чином, можна з високою вірогідністю прогнозувати, що грань між організованими злочинними угрупованнями і терористичними організаціями поступово стирається, стратегія досягнення цілей співпадає.
Виявлені перспективи розвитку злочинності, на нашу думку, мають бути враховані при розробці перспективної стратегії та тактики боротьби з ними як з боку держави в цілому, так і правоохоронних органів у першу чергу.
Організована злочинність - це складна сукупність, караних законом злочинів, таких як: надання нелегальних товарів і послуг, ретельно сплановані і скоординовані шахрайські операції, крадіжки, вимагательство, що вчиняються угрупуваннями організованої злочинності. Термін організована злочинність використовується і для визначення осіб, які приймають участь в діяльності груп, формувань організованої злочинності.
Статистичні (кількісні) показники зростання злочинності в Україні свідчать про наростання даного процесу та про певну неспроможність відповідних державних органів дієво протистояти їй в сучасних умовах.
Ще більше викликає занепокоєння якісна сторона названого процесу. Ріст злочинності відбувається на фоні стрімкого посилення її організованості. Остання зумовлює масове створення і функціонування в Україні та країнах СНД, різноманітних за своєю спрямованістю, структурою, масштабністю впливу злочинних формувань, які іноді утворюють цілісні системи, що здійснюють постійну злочинну діяльність, головною метою якої є незаконне одержання прибутків і надприбутків. Така діяльність, як правило, поєднується з забезпеченням злочинцями для себе спеціального захисту (невразливості) від соціального контролю і правового впливу на них, шляхом використання таких засобів як насильство, тортури, залякування, шантаж, дискредитація, корупція, а також проникнення представників кримінального середовища в офіційні державні і громадські (економічні, владні, управлінські, правоохоронні) структури, інвестування в них значних, здобутих злочинним шляхом грошей на підкуп посадових осіб.
Організована злочинність стає суттєвим фактором посилення соціальної напруги і дестабілізації суспільних відносин, перешкоджає оздоровленню економіки, впорядкуванню споживчого ринку, законодавчого регулювання процесів, що охоплюють ці сфери, сприяє деформації нових форм економічних відносин. Вона кинула виклик суспільству, поставила під загрозу здійснення перетворень, що здійснюються в Україні.
Основні причини організованої злочинності приховані в сферах суспільно-економічних відносин.
По-перше, це об'єктивно існуючі наслідки того, що попередні командно-адміністративні засоби і методи практично втратили свою силу і значення, а нові соціально-економічні важелі або відсутні, або ще не працюють.
Функціонально організована злочинність проявляється в наступних формах організованої злочинної діяльності: створення та нарощування злочинного капіталу; легалізація здобутих злочинним шляхом засобів (грошей) і проникнення в легальний бізнес; забезпечення безпеки і ефективності обігу злочинного капіталу; одержання прибутків з легалізованого капіталу і його використання з метою утвердження його позицій в різноманітних сферах суспільного життя. Організована злочинність тісно пов'язана з тіньовою економікою і корупцією.
Кардинальне вирішення проблеми боротьби з організованою злочинністю - нагальна потреба часу. Вирішенню цієї проблеми можуть сприяти подальші наукові дослідження причин та основних тенденцій розвитку організованої злочинності.