2.2. Загальні закони організації
Основний закон організації - закон синергії. Полягає в тому, що сума властивостей, потенціалів, синергії, якостей організованого цілого більша за арифметичну суму властивостей елементів, які входять в склад цілого.
(2.1)
де Па- потенціал системи А; пi- потенціал і - того елемента; і- й елемент системи А.
Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів, які знаходяться в рамках цілого і мають різносторонні властивості. В соціально-економічних системах цей організаційний ефект розкладається на такі складові:
- спеціалізація; - синхронність; - ритмічність; - односпрямованість.
Потенціал системи більший суми потенціалів її частин тільки за певних умов. Якщо ці умови не дотримуються, то потенціал рівний або менший суми її потенціалів. Джерело додаткової енергії - взаємопідсилення організації.
Закон єдності аналізу-синтезу полягає в тому, що процеси розділення (розподілу), спеціалізації, диференціації з одного боку доповнюються протилежними процесами інтеграції, універсалізації, об'єднання з іншого боку. Виконання закону передбачає вибір ознак або основи спочатку для поділу (класифікації), а потім об'єднання. Доволі суттєво при цьому визначити порівняльні плюси і мінуси допустимих варіантів, як розподілу так і об'єднання, а також їх вплив на результат діяльності. Цей закон у всіх випадках відображає вимоги розподілу діючих систем на такі підсистеми, перегрупування (трансформація) яких у нові системи, забезпечували б їх ефективне функціонування.
Закон пропорційності означає необхідність певного співвідношення між частинами цілого.
Закон композицій виражає вимогу: ціль діяльності підсистеми одночасно є однією з підцілей діяльності системи.
Закон самозабезпечення - за цим законом кожна реальна фізична (матеріальна) система прагне зберегти себе, як єдине ціле, тобто якомога ефективніше використовувати свої ресурси.
Закон організованості-інформативності означає, що в системі не може бути більше порядку ніж інформації.
Закон онтогенезу визначає, що кожна організація у своєму розвитку проходить наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, затухання.
Універсальні закони організації діють не ізольовано, а у взаємозв'язку.
ЛЕКЦІЯ 3. ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ
3.1. Виробничі системи. Особливості виробничих систем
Виробничі системи - клас систем, основним елементом яких є робітники, знаряддя праці і предмети праці, а також інші елементи, які необхідні для функціонування системи при створенні нею продуктів чи послуг. Виробнича система є і робоче місце і народне господарство і світове господарство в цілому. Виробничі системи поряд з тим, що вони мають ряд подібностей і загальних особливостей відрізняються одна від одної і мають властиві їм закони і принципи функціонування. Найсуттєвішими з них є:
1) цілеспрямованість - властивість видавати продукцію, ця особливість розмежовує виробничу систему від інших систем;
2) поліструктурність означає одночасну дію в системах, взаємопов'язаних підсистемах, де майже кожен елемент системи одночасно входить у декілька підсистем і функціонує у відповідності з їх вимогами і цілями;
3) відкритість виробничих систем проявляється у матеріальному, енерге-тично - інформаційному і інших видах обігу з зовнішнім середовищем. Для виробничих систем ця особливість є найбільш ярко виражена;
4) складність обумовлена працівниками, а також поліструктурністю. Полягає у великій кількості складних альтернативних зв'язків і великій кількості процесів, які відбуваються в системі; специфічні особливості (паралельність виконання операцій технологічного процесу, пропорційність окремих частин системи і підсистем, безперервність виробничого процесу, ритмічність) визначають форми організації виробництва, які можуть бути різносторонніми і відрізняються між собою характером зв'язків між елементами системи.
В процесі вдосконалення виробничої системи їй надаються певні властивості. Основними з яких є результативність, спроможність створювати продукцію або надавати послуги, забезпечується організацією виробничої системи.
надійність - стійке функціонування, властивість локалізувати у невеликих частинах системи негативні наслідки, які відбуваються, як всередині так і зовні. Надійність системи збільшується, коли зменшується кількість негативних явищ самій системі і навколо неї, коли є внутрішні резерви системи, які забезпечуються системою управління;
гнучкість - можливість прилаштовуватися виробничій системі до змін умов зовнішнього середовища (конкуренція, зміна попиту ринку);
можливість управління - система вважається такою, що управляється, якщо в заданий час досягає мети управління за рахунок тих ресурсів, які на це відводяться. Система не керується, якщо мети не досягнуто. Ступінь управління системою визначається співвідношенням керованих і некерованих процесів. Система недостатньо керована, якщо досягла наміченої цілі не точно, а близько або виходить за встановлені межі ресурсів;
структура виробничої системи - сукупність взаємопов'язаних елементів, які створюють цю систему. Процес створення виробничої системи починається з моменту прийняття рішення по розробці техніко - економічного обґрунтування (ТЕО) проекту підприємства.
Організація виробництва - особливий вид людської діяльності з створення удосконалення виробничої системи, оперативне управління з організації виробництва, його функціонування, здійснюється управління персоналом.
рівень організації виробничої системи - ступінь наближення організації системи до ідеально-можливого стану.