Вигини і рухи ребта
Хребтовий стовп має вигини: у сагітальній і фронтальній площинах: уперед – лордози, назад – кіфози, в сторону – сколіози (рис. 26). Найбільш рано утворюється кіфоз у грудному відділі. У новонародженого, крім цього кіфозу, вигини хребта в передньозадньому напрямку мало помітні. Шийний лордоз з’являється по мірі того, коли дитина починає тримати голову прямо, а поперековий – коли вона починає стояти. При пересуванні дитини на рачки поперековий лордоз, як і у чотириногих тварин, непомітний. Вигини хребта виразно виявляються у 5-6 років, а остаточно формуються до 18-20 рокам. Якщо уявити собі вертикаль, яка проведена через загальний центр ваги тіла, коли людина стоїть цілком прямо, то поперековий лордоз виявляється спереду від цієї вертикалі приблизно на 5 см, грудний – ззаду приблизно на 2,5 см і, шийний – спереду на 1,5 см. Лордози, кіфози і сколіози найкраще вивчати по положенню остистих відростків при спостереженні ззаду і збоку.
По мірі формування вигинів хребта змінюється і форма міжхребцевих дисків. Якщо у новонародженого вона має однакову висоту як спереду, так і ззаду, то у дорослого на сагітальному розрізі приймає дещо клиноподібну форму. В ділянці лордозів найбільша висота клину повернута уперед, а найменша – назад, а в ділянці грудного кіфозу, навпаки. У крижовому і куприковому відділах хребтовий стовп має вигин, який повернутий назад. Міжхребцеві диски крижового відділу мають тимчасове значення і замінюються на 17-25 році життя кістковою тканиною, внаслідок чого рухливість крижових хребців стає неможливою.
Рис. 26. Вигини хребта:
1-шийний лордоз; 2-грудний кифоз; 3-поперековий лордоз; 4-крижовий кифоз.
Оскільки з віком еластичні волокна міжхребцевих дисків зменшуються, відновлення їх форми стає трудним. Тому прийнято вважати, що попередити сутуловатість, яка пов’язана з деформацією міжхребцевих хрящів, легше, ніж виправити. Вигини хребта, які повернуті уперед і назад, як вже відмічалося, намічаються ще у плода, але остаточно формуються після народження, під час росту організму в результаті впливу різних, головним чином зовнішніх, факторів онтогенезу. Особливо важливу роль ці фактори відіграють у розвитку бічних вигинів. Бічні вигини, як правило, утворюються у дитини в перші шкільні роки у зв’язку з асиметричним утриманням тіла, асиметричним напруженням м’язів при тривалому нерухливому сидінні.
До моментів, які впливають на розвиток всіх вигинів хребта, у тому числі і бічних, відносяться: тонус м’язів і асиметрія їх розвитку, дія сил тяжіння, а також вплив звичайного утримання тіла. Ступінь виразності поперекового лордозу тісно пов’язана з положенням тазу і нижніх кінцівок. Якщо людина сидить і ноги зігнуті, то поперековий лордоз згладжений; якщо ж він стоїть, то разом з напруженням клубово-поперекових м’язів, які йдуть від поперекової частини хребта та від клубових кісток до стегнових кісток, і клубово-стегнових зв’язок нахил тазу збільшується, одночасно збільшується і поперековий лордоз. До цього приєднується також вплив тонусу довгих м’язів, які йдуть позаду уздовж хребта і сприяють його утриманню у вертикальному положенні (м’яз, який випрямляє тулуб).
Фізичні вправи мають дуже великий вплив на розвиток хребта, попереджуючи розвиток сутулості, патологічних бічних скривлень, і є також могутнім засобом для виправлення дефектів, що є.
Вигини хребта збільшують його ресорні властивості. Під впливом зовнішніх впливів вигини можуть дещо змінюватися протягом одного і того же дня. У зв’язку з цим висота всього хребта, також як і ріст людини, не є величиною строго постійною. Добові коливання росту, як правило, спостерігаються в межах 1 см, але часто бувають і більші, достигаючи 2-2,5 см.
Завдяки міжхребцевим дискам і зв’язкам хребці утворюють гнучкий та еластичний стовп, при рухах якого дві еластичні системи протидіють одна одній: міжхребцеві диски не дають можливість сусіднім хребцям зблизитися, а зв’язки, які з’єднують дуги і відростки – віддалитися друг від друга. В силу невеликої рухливості в міжхребцевих суглобах рухи між двома сусідніми хребцями не може бути великим. Однак, завдяки тому, що хребет складається з великої кількості окремих кісткових сегментів, незначні рухи між хребцями, підсумовуючися, обумовлюють досить велику рухливість хребта в цілому.
Ця рухливість неоднаково виражена в різних відділах хребта. Найбільша рухливість відмічається в шийному і поперековому відділах, менша – у верхньому і нижньому ділянках грудного відділу, а найменша – в середній ділянці грудного відділу. Це пояснюється тим, що грудні хребці сполучаються з ребрами і беруть участь в утворенні грудної клітки, яка відрізняється невеликою рухливістю при рухах тулубу. Крижа практично нерухлива.
Рух хребта можливий навколо трьох осей:
навколо поперечної осі – згинання (до 160˚) і розгинання (до 145˚);
навколо сагітальної осі – відведення і приведення (нахили в сторону із загальною амплітудою руху 165˚);
навколо вертикальної осі – скручування тулубу (поворот у сторони із загальною амплітудою руху 120˚).
Поряд з цим хребет приймає участь у колових рухах тулубу, коли відбувається пересікання осей обертання (сагітальної і поперечної). При скороченні і розслабленні мускулатури тулубу можливі пружні рухи – коли спостерігаються збільшення і згладжування вигинів хребта.
Ступінь рухливості хребта багато в чому залежить від еластичності міжхребцевих дисків та орієнтації суглобових щілин міжхребцевих суглобів. Під час рухів хребта міжхребцеві диски не тільки деформуються, приймаючи дещо клиноподібну форму, але і виступають у напрямку, протилежному даному руху.
Через те, що суглобові щілини міжхребцевих суглобів у верхньому шийному відділі орієнтовані в горизонтальній площині, а в нижньому шийному відділі навіть у фронтальній площині, переважними рухами у шийному відділі є: обертання шиї і голови навколо вертикальної осі і нахили їх в сторону навколо сагітальної осі. У грудному відділі хребта суглобові щілини міжхребцевих суглобів орієнтовані переважно у фронтальній площині, це означає, що найбільш вільно будуть виконуватися рухи навколо сагітальної осі (нахили тулубу в сторони). В міру переходу від грудного відділу хребта до поперекового напрямок суглобових щілин міжхребцевих суглобів наближається до сагітальної площини, забезпечуючи тим самим згинання і розгинання тулубу навколо поперечної осі. Завдяки циліндричної поверхні суглобових відростків у поперековому відділі хребта можливі рухи достатнього об’єму і навколо сагітальної осі – нахили в сторони.
В усіх рухах тулубу хребет приймає участь як єдине ціле утворення, тому ступінь його рухливості визначається особливостями будови всіх видів сполучень хребців: суглобів, синхондрозів і синдесмозів.
В залежності від індивідуальних особливостей розрізняють два типи рухливості хребта при нахилі в сторони. Один тип характеризується тим, що остисті відростки хребців утворюють досить рівномірно вигнуту лінію, другий тип – тим, що рухи відбуваються головним чином, у нижньому шийному і верхньому поперековому відділах, у той час як середній шийний і середній грудний відділи навіть не приймають участь в них. У меншій мірі нерівномірність рухливості спостерігається при рухах хребта в сагітальній площині. При його згинанні грудний кіфоз збільшується, а шийний і поперековий лордози зменшуються; навпаки, при розгинанні шийний і поперековий лордози збільшуються, а грудний кіфоз зменшується.
Для більшості положень тіла характерний тиск на хребет, який направлений – до крижі. Тиск має сплющуючу дію на міжхребцеві диски. При стійці на кистях також відбувається стискування дисків, однак спрямоване у зворотну сторону, тобто від крижі до поперекових і грудних хребців. При різних висах (наприклад, при висі на кистях), а також при упорах (наприклад, на кільцях або на паралельних бруссях) сила тяжіння не здавлює, а, навпаки, розтягує міжхребцеві диски грудних і поперекових хребців. Здавалось би, що при цьому слід очікувати збільшення довжини грудного і поперекового відділів хребта. Однак, вимірювання його довжини, проведенні по прямій між такими розпізнавальними точками, як остистий відросток сьомого шийного хребця і перший крижовий хребець, показують, що при висі ця пряма не тільки не більше, але навіть менше, ніж при звичайному положенні тіла стоячи. Це пояснюється тим, що при висі в упорі збільшується поперековий лордоз, в результаті чого остисті відростки хребців, зокрема поперекових, зближуються.