5. Оцінка ефективності розробки банківських інновацій.

Оцінка результативності інноваційних проектів відбувається, як правило, за двома напрямками. З одного боку, оцінюється вплив їх впровадження на досягнення стратегічних цілей компанії, а з іншого – витрати, що необхідні для досягнення очікуваного ефекту. Проте дуже складно знайти спосіб практичної, реальної оцінки результату впровадження інновацій, який отримав би загальне визнання та був придатним для використання більшістю організацій.

За даними дослідження PricewaterhouseCoopers, половина керівників американських компаній роблять спроби оцінювати інновації за допомогою системи числових показників, при цьому вони використовують наступні критерії: зростання доходів компанії, задоволеність клієнтів, ріст доходів від нових продуктів, збільшення продуктивності праці, динаміка прибутку. Проте лише деякі з компаній мають у своєму розпорядженні цілісну систему показників інновацій, яка б гармонійно поєднувалася з їх стратегічними інтересами.

При спробах розробити таку систему, особливо для умов банківського бізнесу, виникають питання, на які достатньо важко знайти однозначну відповідь: чи вірно оцінювати інновації як окремі заходи, якщо загальновизнано, що вони є взаємообумовленими та взаємозалежними; чи допустимо з економічної точки зору ізольоване проведення аналізу ефективності інновацій у відриві від ходу відтворювального процесу; чи можна, знаючи соціально-економічні наслідки впровадження інновацій, обмежитися врахуванням тільки матеріальних витрат та матеріального ефекту, як можна включити до витрат невдачі попередніх інноваційних заходів тощо? Все це призводить до висновку, що практично неможливо повністю і всебічно відобразити у показниках всі результати інноваційного проекту у банківській сфері – від зародження ідеї до її реалізації.

Ступінь невизначеності та ризику банківських інновацій є настільки високою, що необхідна не тільки обережність, але і певний скептицизм по відношенню до теоретичної вимоги розрахувати ефективність інноваційних планів з великою точністю. Разом з тим, як стверджують американські фахівці, афоризм «те, що вимірюється, дійсно виконується» має не менше відношення до інноваційного процесу, ніж до інших сфер бізнесу. Тому вітчизняними та зарубіжними економістами постійно здійснюються спроби запропонувати певні методики по відношенню до трьох аспектів даної проблеми:

- механізму відбору інноваційних проектів з точки зору їх потенційної ефективності,

- розрахунку їх реальної ефективності після реалізації,

- характеристиці міри успішності компаній в інноваційній сфері.

Одним з найвідоміших є метод оцінки інноваційних проектів за допомогою переліку критеріїв, що характеризують різні аспекти впливу інновацій, що пропонуються, на конкурентну позицію та фінансовий стан банку. Далі кожен варіант розглядається та оцінюється з точки зору міри адекватності встановленим критеріям. Цей метод потенційно дає змогу виявити всі переваги та недоліки інноваційних заходів. Після попереднього відсіву проектів, що за більшістю критеріїв одержали низькі оцінки, ті, що залишилися, порівнюються між собою і ранжуються, перш за все, за ступенем відповідності бізнес-стратегії банку.

Критерії відбору банківських інноваційних проектів умовно можна поділити на наступні групи:

- зовнішні критерії: правова забезпеченість проекту та його несуперечливість діючому законодавству, вплив на проект перспективних змін у законодавстві, потенційна реакція суспільної думки, вплив регіональних відмінностей, що особливо важливо для національних та міжнародних банків;

- критерії відповідності цілям та стратегії банку: сумісність проекту із загальною та інноваційною стратегіями, відповідність вимогам щодо ризиків діяльності, вплив на стійкість позиції банку у разі відхилення параметрів проекту від запланованих або у разі його повної невдачі;

- виробничі критерії: необхідність технологічних нововведень та розробки програмного забезпечення, наявність персоналу відповідної кваліфікації, перспективність застосування результатів проекту у майбутніх розробках;

- фінансові критерії: розмір необхідних ресурсів, очікуваний розмір прибутку, стартові витрати, наявність фінансів в потрібні моменту часу тощо;

- ринкові критерії: відповідність проекту потребам ринку та існуючим каналам збуту, ймовірність комерційного успіху, оцінка дій конкурентів тощо.

Вдосконаленим варіантом методу оцінки за переліком критеріїв вважається бальна система оцінки інноваційних проектів, коли їх відповідність кожному з вибраних критеріїв оцінюється за стандартною шкалою балів, а самим критеріям надається ваговий коефіцієнт залежно від їх важливості. Підсумкова оцінка інноваційного заходу визначається шляхом додавання присвоєних проекту балів, зважених на коефіцієнти важливості критеріїв.

Проте треба відмітити, що даний метод не можна вважати абсолютно достовірним, що пов’язано із суб’єктивністю критеріальних оцінок та визначення їх вагових коефіцієнтів. Цей недолік зменшується при зростанні кількості експертів, що беруть участь в оцінюванні.

Найбільш розповсюдженим у сфері науково-технічних інновацій є метод оцінки ефективності інноваційних проектів за аналогією з інвестиційними. У даному випадку пропонується використовувати різні показники, серед яких: період окупності проекту, внутрішня норма його прибутковості (IRR), індекс рентабельності інновацій – співвідношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат, а також інтегральний ефект, що представляє собою різницю доходів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, зазвичай, початкового року, тобто з урахуванням їх дисконтування.

У зарубіжній практиці найбільшого розповсюдження набув показник рентабельності інновацій – ROII або R2I (Return on Innovation Investments), причому фінансовий результат від інновацій у ньому може розглядатися як:

- додатковий дохід, що отримала компанія від реалізації нового продукту;

- величина перевищення фактичного доходу від виводу нового продукту на ринок над плановим показником;

- величина скорочення операційних витрат на реалізацію певної послуги компанії;

- прибуток компанії від проникнення її продуктів на новий сегмент ринку тощо.

Проте оцінка тільки інвестиційної складової інноваційної діяльності, особливо у сфері банківського бізнесу, є недостатньою, оскільки інновації – це не сукупність окремих проектів, а безперервний процес ініціювання, розвитку та відбирання інноваційних ідей, у результаті якого збільшується споживча цінність продуктів та послуг фінансового інституту. Інноваційні ідеї та концепції швидше можна вважати новими платформами, що слугують для появи нових пропозицій. Тому для оцінки загального стану інноваційної діяльності західні компанії все частіше використовують так звані метрики інновацій, в яких показники рентабельності проектів мають важливе, проте не домінуюче значення. Серед інших показників можна зазначити:

- частка виручки від реалізації нових продуктів у загальному обсязі прибутку за певний період у минулому;

- кількість нових продуктів, сервісів і бізнесів, які компанія вивела на ринок за певний період;

- кількість інноваційних ідей, що були запропоновані співробітниками за останні декілька місяців;

- відношення реалізованих інноваційних ідей до загальної кількості пропозицій;

- час, що проходить з моменту ініціації нововведення до його повної реалізації;

- відношення кількості клієнтів, що вважають компанію інноваційною, до загальної їх кількості тощо. Зрештою, за умови оцінки за бальною шкалою, всі ці метрики можуть бути узагальнені в інноваційному індексі компанії, який комплексно, у динаміці здатен охарактеризувати ефективність інноваційної діяльності організації.

Один з прикладів вдосконалення системи оцінки інновацій у банківському бізнесі наведений у книзі популярного американського консультанта з питань інноваційного менеджменту Роберта Такера «Driving Growth Through Innovation» («Забезпечуючи зростання шляхом інновацій»). Система оцінки була поставлена у центр розгортання інноваційної діяльності в одному з найбільших у світі банківських холдингів Citigroup, де вже застосовувався індекс інновацій, що відображав тільки доходи, отримані від впровадження нових продуктів. Це було визнано недостатнім, і перед спеціальною командою було поставлено завдання створити більш змістовну систему, яка б давала можливість відслідковувати зміни, вписувалася б у загальну систему оцінки діяльності банку та могла служити основою для матеріального стимулювання вищого керівництва. Результатом розробок стала система з дванадцяти показників, серед яких були доходи від інновацій, кількість та характер інноваційних ідей у процесі реалізації та очікувані від них прибутки, кількість успішного впровадження продуктів на нових географічних ринках, час від виникнення ідеї до одержання прибутку від її реалізації тощо.