4. Фразування хорового твору

Виразність виконання вокального або хорового твору у значній мірі залежить від фразування. Під фразуванням розуміють засіб смислового роз’єднання тексту твору на мотиви, фрази, речення та періоди. Цей термін запозичений з мовознавства і виник у XVIII ст. у зв’язку із завданням виконавської практики.

Поєднання мотивів у фрази і речення, або членування фраз, відбувається за допомогою темпових, динамічних, тембрових, артикуляційних змін, пауз, а також смислових або дихальних цезур (В. Живов).

Елементи вокальної або хорової форми досить легко відокремлюються один від одного на слух або зорово. Але кожна структура надає виконавцю можливість тлумачення фразування. Від чого залежать особливості фразування конкретного твору?

1. Членування хорового твору на фразу відбувається відповідно до його фактури. У хорах з гомофонно – гармонічним типом фактури існує вертикальне, однакове для всіх партій відокремлення фраз та речень. У творах із поліфонічною фактурою для кожного голосу проводиться окреме фразування.

2. Певною мірою фразування залежить від жанру, стилю та типу музичного вираження. У ліричних, протяжних піснях, за думкою С. Казачкова, членування фраз більш приховане, ніж у хороводних або танцювальних піснях, що мають у більшості чітку квадратну структуру (С. Казачков От урока к концерту. – Издательство Казанського университета, 1990. – с.85).

3. Специфіка фразування залежить від типу музичного вираження (С. Казачков, О. Ручйовська):

• твори пісенного типу роз’єднуються за фразами смисловими або дихальними цезурами;

• твори декламаційного типу мають внутрішньо фразове роз’єднання (паузами або цезурами);

• речитативи в основному мають членування в середині фрази.

Основним засобом виконавського фразування є цезури, що мають графічне відображення (V, ‘). Відповідно до функції вони розділяються на синтаксичні (композиційні) та виконавські.

Синтаксичні цезури класифікують (Б. Яворський) на:

• завершу вальні (з’являються на початку і після закінчення виконання);

• обмежувальні (членують значні частини хорового твору);

• розділові (розділяють у творах фрази або мотиви) (С. Казачков, с. 84-85).

Виконавські цезури проставляються відповідно до змісту та логіки творчої інтерпретації, тому вони можуть з’являтися у будь-яких місцях музичного твору. Як відбиток живої музичної мови цезури пов’язуються з динамічними, агогічними і артикуляційними нюансами.

Фразування засобом динамічних змін відбувається в результаті:

• посилення гучності звучання у вершинах фрази;

• послаблення гучності (sp) у інтонаційно важливих нотах музичної фрази, що зявляється після певного динамічного розвитку;

• створення динамічної кульмінації в центральній фразі на фоні відносної динамічної рівноваги інших фраз.

Фразування відповідно поетичного тексту. Одним з важливих засобів хорового фразування і в цілому виконавської інтерпретації є різноманітне поєднання подібних і протилежних метричних і ритмічних особливостей музичного і поетичного тексту.

Як відомо, музика і поезія мають сильні засоби вираження (метр і ритм, темп і динаміка, мелодичний малюнок і артикуляція). Музичній фразі відповідає віршований рядок, реченню – двовірш, періоду – строфа. Але існують і деякі розбіжності.

Віршований метр, як і музичний, розподіляється на стопи з різною кількістю наголосів. Розрізняють три основних типи віршів: силабічні, тонічні та силабо – тонічні.

Силабічне віршування містить однакову кількість складів у рядку (десять, одинадцять і більше). У деяких піснях зустрічається гн римований силабічний вірш, де наголоси, які приходяться на різні склади, не підкреслюються. До силабічної відноситься французька, польська поезії і російська до реформи Ломоносова.

Ритм тонічного вірша заснований на збереженні кількості наголосів у рядках, від чого виникають своєрідні складні слова. Тонічний вірш зустрічається у думах, плачах, протяжних ліричних піснях.

Силабо – тонічна класична поезія залежить від числа складів, кількості наголосів і місця їх розташування.

Основні розміри – це двоскладові і трискладові.

Двоскладові: Хорей – має наголос на першому складі. Найбільш поширені чотиристопні хореї: «Буря мглою небо кроет, вихри снежные крутя». Хорей застосовується у піснях з чітким ритмом («Жайворонок» М. Глінки).

Ямб має наголос на другому складі, найбільш поширені чотиристопні ямби. Розмір ямбу більше повязується з романсами – елегіями, лірико-драматичними романсами («Не скушай», «Я помню чудное мгновенье» М. Глінки, «Для берегов отчизны дальной» О. Бородіна, «Шануймо» А. Штогаренка). Різновидом двоскладової стопи є п’ятистопний ямб.

Трискладові розміри: 1. Дактиль має наголос на першому складі («Тучки небесные, вечные странники»). Зустрічається шестистопний дактиль (гекзаметр).

2.Амфібрахій – трискладова стопа з наголосом на другому складі («Последняя туча рассеянной бури»).

3. Анапест має наголос на третьому наголошеному складі.

Аналіз і вміле розпізнавання основного розміру вірша надасть диригенту можливість грамотно підійти до фразування конкретного твору.

Разом з тим необхідно знати, що у віршах будь-якого розміру іноді відбувається пропущення наголосів, послаблення або додаткове наголошення складів. Тому, щоб визначити розмір вірша, варто простежити порядок чергування наголошених рядків. Це потребує окремої уваги диригента.

Відомо, що короткі рядки співпадають з танцювальними ритмами і швидкими танцями. Довгі рядки двоскладових розмірів з вільним ритмом тяжіють до помірного темпу з мелодичною декламацією. Трискладові розміри вірша (дактиль, амфібрахій, анапест) в музиці пов’язують з три або шестичастковим 6/8, дев’ятичастковим 9/8, дванадцятичастковим 12/8, що потребують плавного руху і регулярних наголосів.

Взагалі у вокальному виконавстві виділяють кілька принципів втілення віршованого тексту в музиці:

Метричний, в якому розмір вірша має виключне значення, через що пропущені наголоси відновлюються, ненаголошені голосні здобувають наголос.

Декламаційний – в якому за основу береться ритм вірша, особлива увага належить слову. Велике значення приділяється паузам, темповим уповільненням.

Кантиленний принцип стосується творів, що мають неспівпадання музичного і словесного синтаксису. Особливе значення мають внутрішньо складові розспіви – протяжні пісні, знаменний розспів («Ложится в поле мрак ночной», «Ой у полі вітер віє»).

Танцювальний принцип розкривається у моторних, рухливих творах, що мають повторність чітких ритмічних фігур. Тут велику роль грає метроритм. Це, відповідно, твори, що мають трискладовий віршований розмір (анапест, амфібрахій, дактиль) і можуть бути розспівані у ритмі вальсу, сициліани, тарантели. Наприклад, «Сердь шумного бала» П. Чайковський» (амфібрахій у ритмі вальву), «Обойми, поцілуй» М. Балакірєв (анапест). Іноді двоскладові стопи (хорей і ямб) розспівуються як тричаскові у танцювальних ритмах («Венецианская ночь» М. Глінка).

Аріозний принцип подібний до декламаційного, але перевага віддається віршованій фразі, що складає із музичною єдність. Каріозній мелодії притаманні повтори фраз, гамообразні послідовності, динамічний темп, гнучкі мелодії, звукові диференціації.

Таким чином, фразування вокально – хорових творів у значній мірі залежить від особливостей розміру вірша (двоскладові, трискладові) та принципів віршованого тексту у музиці. Необхідно зауважити, що в метричних побудовах фразування залежить від змісту вірша і потребує деякого пом’якшення слабких тактів, у разі виділення логічних наголосів. У мелодіях, що мають декламаційний характер, фразування залежить від більш дрібних побудов (мотивів) і пауз. У кантиленних мелодіях фразування відбувається відповідно до метро ритмічного розвитку музичної теми і не в повній мірі залежить від словесного тексту.

Слід додати, що у значній більшості випадків у хоровій музиці відбувається неспівпадання наголосів (у двочастковому музичному розмірі з трискладовою стопою). Такий незбіг зустрічається у деяких куплетних не збігаються з музичним фразуванням першого. Розбіжності віршованого і музичного метру та ритму іноді з’являються у світський зарубіжних творах, де словесний текст є перекладом з оригіналу. У цьому випадку слід обов’язувати вивчати оригінальний поетичний текст, в якому автор створив фразування відповідно до фонетичних особливостей вірша. Найбільш вільний простір для фразування надають хорові твори, які написані на канонічний текст (меси, реквієми, літургії, всенощної).

Висновки

Музичний твір своє реальне звучання здобуває в процесі його виконання. Специфіка хорового виконання полягає у розпізнаванні та розшифровці диригентом тексту хорового твору, його ідеї, змісту, стильової манери авторів і створенні (разом із хоровим колективом) власної повноцінної інтерпретації у вигляді інтонованого хором виконавського художнього образу.

Основними засобами виразності виконавця у хорі є темп, динаміка і фразування.

Під музичним темпом розуміють швидкість розгортання музичної тканини у процесі його виконання або внутрішнього слухового уявлення. Кожна група темпів одночасно відображає емоційно-образний характер виконання. Зміст твору найбільш повно розкривається у темповій зоні, тому існують позначення посилення і послаблення руху музики, що не заперечує практики точної фіксації темпу хорового твору шляхом метрономічних позначень. Вибір диригентом темпу хорового твору має забезпечувати: 1) упізнавання авторського тексту; 2) технічну точність виконання; 3) вокальну зручність виконання.

Факторами доцільного вибору темпу є: гармонічна складність акордів, тип хорової фактури, метрономічна організація хорового твору, динаміка, кількісний склад хорового колективу і акустичні умови концертного залу.

Динаміка (сила гучності) у хорі виконує функцію емоційного забарвлення звучання і застосування у відповідності зі смислом твору на основі принципів «гарно організованого контрасту» та поступового переходу.

Процес оволодіння хоровим колективом динамічними уміннями потребує послідовного виконання і засвоєння вправ із нерухомими нюансами (p, pp, f, mp), організовано – ритмічною зміною сили звучання хору (поступово, хвилеподібно і терасоподібного crescendo, diminuendo), полі динамікою (одночасного розгортання crescendo і diminuendo у різних партіях).

Фразування як спосіб смислового роз’єднання тексту твору на мотиви. Фрази, речення та періоди залежить від фактури хору, його жанру, типу музичного вираження. Основним засобом фразування є цезури, які поділяються на синтаксичні і виконавські. Фразування хорового і вокального твору зумовлюють особливості розміру вірша (ямб, хорей, дактиль, анапест, амфібрахій), а також принципи втілення поетичного тексту в музиці (метричний, декламаційний, кантиленний, танцювальний, каріозний).

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

1. У чому специфіка хорового виконання музичного твору? Яку функцію виконує хоровий колектив?

2. Визначте ознаки активної художньої інтерпретації.

3. Що відображають та виражають музичні темпи? Наведіть приклади з хорової літератури.

4. Визначте за допомогою годинника і продемонструйте швидкість виконання темпу, що відповідає позначенню М.М. =60; =90; =60.

5. Чому вважається, що темп залежить від хорової фактури, метро ритмічної організації твору і його динаміки? Підберіть приклади до відповіді з відомих вам хорових творів.

6. Знайдіть рівень сили звучання хорового колективу з 40 дорослих співаків (у дб) і порівняйте його із силою звучання рок – ансамблю.

7. З якою метою застосовуються у хоровому виконанні звукові контрасти, посилення або послаблення звучання? Підберіть доцільні динамічні відтінки до твору, який ви вивчаєте на хоровому диригуванні або вокалі.

8. Дайте визначення терміну фразування. Від чого залежить особливості фразування конкретного хорового твору?

9. Які основні розміри вірша ви знаєте? Проаналізуйте хорові твори і наведіть приклади двоскладового і трискладового розмірів словесного тексту.

Література

1. Гарбузов Н. А. Зонная природа темпа и ритма. – М., 1950

2. Єгоров О. О. Теорія і практика роботи з хором. – К., 1961.

3. Живов В.А. Исполнительский анализ хорового произведения. – М., 1987. – 106с.

4. Казачков С.А. От урока к концерту. – Изд - во Казанського університет, 1990. – 334с.

5. Чесноков П.Г, Хор и управление им. – М., 1961. – 215с.

6. Шамина Л.В. Работа с самодеятельным хоровым колективом. – М.: Музика, 1988. – 175с.

Розділ 3