2. Теорія і методика співацького голосоутворення

Проблема постановки співацького голосу та формування вокальних умінь залишається у центрі уваги вокально-хорової теорії і методики. У її обговоренні беруть участь не тільки вчені, вокальні педагоги, керівники хорових колективів, але й шкільні вчителя музики, співаки хорових колективів.

Теорія і методика постановки голосу базуються на ґрунтовних дослідженнях з вікової анатомії, фізіології звукоутворення (Л. Работнов), фоні атрії (Н. Жинкін, І. Левідов, В. Морозов), вокальної акустики (Л. Дмитрієв, В. Морозов, Є. Рудаков, М. Гарбузов), фонопедії (В. Ємельянов), мовознавства, співацької орфоепії.

Процес постановки співацького голосу має відбуватися шляхом:

• засвоєння анатомо-фізіологічних особливостей голосового апарату;

• розуміння специфіки співацького голосоутворення і звуковедення;

• ознайомлення з засобами та способами формування вокальних умінь.

2.3.1. Анатомо-фізіологічні особливості голосового апарату.

Органи дихання

Дихальний апарат людини містить легені, бронхи, трахею та носову порожнину. Носова та ротова порожнини служать для проведення повітря, його підготовки для дихання, а також його підігріву та очищення. Загріте та очищене повітря проходить через трахею, яка має вигляд трубки циліндричної форми, що складається з хрящових кілець, переплетених м’язами.

Нижній кінець трахеї розділяється га два значних бронхи, які поступово переходять у бронхіоли та альвеоли і разом утворюють легеневу тканину (легені). Гладка мускулатура трахеї та бронхів мають надзвичайно сильні кільцеподібні м’язи, які діють у тісному контакті з внутрішніми м’язами гортані. Гладкі м’язові волокна бронхів здатні до звуження повітроносних шляхів, скорочення або подовження бронхіального дерева, що відбувається відповідно до імпульсів головного мозку.

Легені розташовані у грудній клітці, яка складається з 12 пар ребер, прикріплених до хребетного стовпа. Спереду ребра об’єднані грудиною. Дослідження сучасної вокальної фізіології доводять, що легені є надзвичайно складним апаратом, який активно дії і має свій власний тонус (Л. Работнов).

В основі грудної клітини знаходиться діафрагма – значний за об’ємом дихальний м’яз, що складається з поперечносмугастих волокон. За формою діафрагма подібна до двох куполів з невеликою седловинною впадиною посередині. Діафрагма здатна змінювати свій стан під впливом м’язів спини, грудної клітки і черевного преса, піднімаючись і опускаючись відповідно до вдиху та видиху. Діафрагма має важливе значення для підтримки внутрішньо бронхіального тиску при співі. Своєю дією вона сприяє формуванню тембру голосу співака, збереженню його однорідності та динамічної рівноваги на всьому діапазоні. Тонус, або активність діафрагми збільшується в разі зупинки або затримки дихання, в момент вдиху з закритим ротом або носом, при товчках і кашлі.

Процес співацького дихання супроводжується зовнішніми рухами грудної клітки та живота. Глибина цих рухів може бути різною, оскільки переважає або рух грудної клітки, або рух черевного преса.

Орган звукоутворення – гортань має складну будову з хрящів, м’язів та зв'язок. Гортань є дуже мобільним органом, становище якого залежить від під’язикової кістки, нижньої щелепи, голови та корпусу. У спокійному стані гортань знаходиться на рівні від IV до VI хребця. Відповідно до вдиху та видиху гортань піднімається і опускається. Вважається доцільним збереження спокійного положення гортані в процесі фонації (співу).

Розмір гортані залежить від віку, статі та індивідуальних особливостей людини. У чоловіків вона на третину більша, ніж у жінок і відрізняється конфігурацією хрящів. У процесі розвитку організму гортань теж росте.

Таблиця 1. Таблиця змін у гортані у періоди росту людини

Хлопчики	Дівчата
з 3 до 9 міс. першого року життя зростання поступове	від 1 до 7 міс. зростання поступове
з 12 до 15 років зростає на три чверті	з 11 до 14 років збільшується на половину
від 24 до 26 років зміни незначні	від 24 до 26 років зміни незначні

Період головних змін голосу (мутація) людини складається з трьох етапів – початкового, основного і кінцевого (В. Трінос) і триває від кількох місяців до двох – трьох років. У цей час гортань вкривається слизом, а в голосі співака з’являється охриплість. У зв’язку з цим основний період мутації потребує захисних заходів та постійного контролю вчителя музики або диригента хору.

За даними фоніатрії (наука про діагностику, лікування та профілактику захворювань голосу) існують так звані мутаційні аномалії (В. Трінос):

• розтягнута мутація, яка проходить від 3 до 7 років;

• передчасна мутація, що залежить від раннього статевого розвитку дитини (період з 9 до 11 років);

• спізнена мутація, коли зміни у голосі починаються через 1 – 2 роки після закінчення статевого розвитку;

• повторна мутація з ознаками змін у голосі дорослої, зрілої людини.

А даними досліджень польського фізіолога А. Митринович – Моджеєвської, головною причиною затримки росту гортані та порушень у нормальному розвитку голосу є відсутність в організмі гормонів статевих залоз.

Побудова гортані. У гортані міститься персневидний хрящ, який значно потовщується з одного боку, вище за нього розміщується найбільший за розміром щитовидний хрящ, випукла частина якого утворює «адамове яблуко», або кадик.

На задній, потовщеній частині персневидного хряща розміщується два невеликих черпаловидних хрящі, які рухаються вертикально за допомогою різних м’язів.

Мал. 1 Положення голосових складок Мал. 2 Положення голосових

при диханні складок при фонації

Черпаловидні хрящі рухомі, до них прикріплюються задні кінці голосових складок.

М’язи гортані класифікують по-різному. У залежності від розташування розрізняють зовнішні та внутрішні м’язи. М’язи гортані виконують певні функції:

• звуження голосової щілині (непарна та поперечно-черпаловидна)

• розширення голосової щілини (латерально перснечерпаловидна);

• допомоги (поперечна та коса міжчерпаловидна, бокова щитоперсневидна);

• забезпечення руху надгортанника (черпало надгортанні, косі міжчерпаловидні та щитонадгортанні).

Наведений вище розподіл має умовний характер, бо в процесі звукоутворення беруть участь кілька груп м’язів, які взаємодіють з іншими.

Головними є м’язи, що утворюю звук (вокальні м’язи або голосові зв’язки), вони містять у внутрішній частині щиточерпаловидних м’язів і складається і складаються з повздовжніх, поперечних та косих волокон. Скорочення повздовжніх викликає замкнення голосової щілини; зменшення поперечних пучків призводить до розімкнення. Скорочення косих м’язів допомагає змінювати висоту звучання голосу.

Дані досліджень з фоні атрії доводять, що робота тільки зовнішніх мускулів при повній пасивності внутрішніх призводить до кінцевого (крайнього) коливання зв'язок, від чого виникає фальцетне звучання голосу.

Якщо працюють тільки внутрішні мускули голосових складок, а зовнішні пасивні, з’являється потовщання голосових складок, що сприяє появі грудного звучання (І. Левідов).

Мішане (поєднане) звучання забезпечується роботою обох типів м’язів. Сучасна вокальна педагогіка (В. Морозов, В. Ємельянов, Г. Стулов), ґрунтуючись на дослідженнях вокальних фізіологів, дійшла висновку, що діти вже від дня народження здатні до грудного та фальцетного звучання, але користуються якоюсь однією м’язовою системою, що і призводить до появи голосу з мало забарвленим тембром і невеликим діапазоном.

Артикуляційний апарат та резонатори. У вокальній педагогіці під артикуляційним апаратом розуміють систему органів, завдяки яким видобуваються мовні звуки. Розрізняють активні артикуляційні органи (ротова порожнина з язиком, губи, м’яке піднебіння, нижня щелепа, глотка) та пасивні (зуби, тверде піднебіння та верхня щелепа).

Важливу роль у процесі звукоутворення відіграють резонатори. В акустиці під резонаторами розуміють порожнину, що замкнена у пружні (тугі) стінки, має вихідний отвір та відгукується на звукові тони. У голосовому апараті резонаторами є порожнини, що відгукуються на звук, який виникає у голосовій щілині і додають йому сили й тембру. Кожен із співацьких резонаторів має свій тон, висота якого залежить від розмірів резонатора. Посилення звука виникає при співпадінні частоти тону резонатора з частотою коливання звуку.

У співаків розрізняють головний (верхній) та грудний (нижній) резонатори.

Верхні резонатори (глотка, ротова та носова порожнина) є активними найважливішими резонаторами, які по-різному різноманітно змінюються у обсязі та формі. Кожен з активних резонаторів має велике значення для формування співацького голосу, творення голосних та приголосних звуків. Ротова порожнина зверху обмежується твердим піднебінням, яке переходить у м’яке піднебіння; знизу – язиком, спереду та з боків – зубами та щоками. Обсяг глотки змінюється завдяки скороченню її мускульних стінок або руху гортані у вертикальному напрямку. Значно збагачує тембр і звучність голосу розкриття нижньої щелепи, підняття м’якого піднебіння і опускання кореня язика.

Носова порожнина в процесі співу не змінює свого обсягу та форми, але теж бере участь у творенні голосних та приголосних звуків. Вона здатна до зміни тембру голосу (якщо м’яка порожнина перекрита не повністю, звук набуває носового відтінку).

Нижні резонатори (трахея та бронхи) впливають на тембр голосу співака, коливання зв'язок, вони підвищують активність їх роботи при найменшій витраті енергії.

Професійне звукоутворення характеризується відчуттям вібрацій одночасно у головному та грудному резонаторах.

Регістри співацьких голосів. Голос кожного співака має звуковий обсяг (діапазон) – сукупність усіх звуків, які замкнені між найбільш високим та найбільш низьким звуком даного голосу. Діапазон співацького голосу не однорідний, він поділяється на регістри. Під регістром розуміємо сукупність звуків, що відтворюється єдиним засобом голосоутворення. Вокальна фізіологія та педагогіка розрізняють два механізми голосоутворення, які відповідають грудному та фальцетному регістрам.

Грудному регістру притаманне:

• повне змикання голосової щілини;

• коливання усієї маси зв'язок;

• розвиток найбільшої амплітуди коливань, що передаються не тільки у гортань та глотку, але й у бронхи. Тембр грудного регістру має темне забарвлення та масивність у звучанні.

Фальцетний регістр дає:

• неповне змикання голосової щілини;

• вібрування зв'язок тільки вільними середніми краями;

• резонування порожнин головного резонатора.

Фальцетний регістр має більш бідний та мало забарвлений тембр, ніж грудний. Разом з тим йому притаманна блискучість, дзвінкість та ясність.

Яскраве звучання кожного регістру не забезпечує рівномірності голосу на всьому діапазоні. У кожного співака є звукова зона, яка має мало забарвлене, «пусте» звучання. У зв’язку з цим з метою розвитку рівності звучання голосу на всьому діапазоні необхідне розширення як головного (вниз), так і грудного (вгору) регістрів. Таке перехрещення призводить до появи мішаного резонування. Акустичне вирівнювання голосу сприяє тому, що звукоутворення нижнього (грудного) регістру пом’якшується та закругляється, а верхнього (фальцетного) ущільнюється.

У хорі кожна партія має так звані примарні (які оптимально звучать) та перехідні (неякісні) звуки.