- •Хорознавство (історія, теорія, методика)
- •Передмова
- •Етапи розвитку хорової культури
- •Становлення хорової культури України.
- •1.1.2. Історія вокально-хорової освіти у навчальних закладах
- •1.1.3. Напрямки розвитку української хорової
- •Історія хорового мистецтва та освіти за рубежем
- •Становлення хорових жанрів у Західній Європі
- •Етапи розвитку хорової культури Росії
- •Теоретичні основи хорового виконання
- •2.1. Хоровий колектив як вокальна організація
- •2.1.1. Визначення, типи, види хору
- •2.1.2. Класифікація співацьких голосів
- •Розташування хорового колективу
- •Засоби письмової фіксації хорового твору.
- •2.2. Основні хорові виконавські напрямки
- •2.2.1. Академічне хорове виконавство.
- •Теорія і методика співацького голосоутворення
- •2.3.1. Анатомо-фізіологічні особливості голосового апарату.
- •2.3.2. Процес співацького голосоутворення.
- •Шляхи формування вокальних умінь в хоровому колективі.
- •2.4.Хоровий стрій
- •2.4.1. Загальна характеристика строю як музичної категорії
- •Поняття хорового строю
- •Гармонічний стрій і шляхи його формування
- •Хоровий ансамбль
- •2.5.1. Визначення хорового ансамблю. Умови створення ансамблевої злагодженості у хорі
- •2.5.2. Ансамбль у залежності від засобів музичної виразності
- •2.5.3. Ансамбль у залежності від фактури хорового твору
- •Засоби музичної виразності у хоровому виконання
- •2.6.1. Процес виконання хорового твору
- •Специфіка темпометроритму у хоровому виконанні
- •Особливості створення динаміки у хоровому звучанні
- •Фразування хорового твору
- •Методичні основи хорового виконання
- •Самостійне вивчення диригентом хорового твору.
- •3.1.1. Практичні методи вивчення хорового твору
- •Теоретичні методи засвоєння хорової партитури
- •Процес розучування хорового твору
- •Теоретичні основи процесу розучування.
- •Етапи розучування
- •Основні методи та форми розучування хорового твору
- •Теоретичні основи навчально-виховної діяльності диригента хору
- •Професійно – педагогічна діяльність диригента хору
- •4.1.1. Диригент хору, його особистісно – психологічні властивості
- •4.1.2. Диригент хору - керівник
- •Хоровий колектив і етапи його становлення
- •Планування розвитку творчої діяльності хору
- •4.2. Навчально – виховна діяльність диригента хору
- •4.2.1. Виховання у хоровому колективі
- •Навчання співаків хору
- •Тест для виявлення ставлення до педагогічної діяльності
- •Тест на виявлення ставлення до виконавської Діяльності (складений в.І. Петрушиним)
- •3. Тест на ставлення до диригентської діяльності
2.4.Хоровий стрій
2.4.1. Загальна характеристика строю як музичної категорії
Найважливішою характеристикою хорового співу є наявність у звучання хорового колективу чистої інтонації та вирівняного строю. У музиці під строєм розуміють систему звуковисотних відношень, або систему інтервалів та акордів. Практично стрій існує у вигляді різноманітних слухових уявлень щодо висоти кожного з ступенів звукоряду. Ці уявлення лежать у основі всієї музичної практики (творення, виконання та сприймання музики) і фіксуються нотними знаками.
Музична культура накопичила різні теорії строю, але кожна з них було нетривалою. Відомі п’яти – та семиступеневі темперовані музичні системи в Індонезії, а також сімнадцяти - , двадцятиступеневий стрій у музиці арабських країн. У Європі в період розвитку одноголосся здобу поширення семиступеневий стрій. В основі цього не темперованого строю був інтервал чистої квінти, а інші ноти знаходилися шляхом послідовних квантових ходів. Разом з тим застосування цього строю у гармонічному викладі було неможливим (завдяки дуже високій великій терції).
Квінто – терцієвий стрій забезпечував консонантність тризвуків, але разом з піфагорійський з часом зник. Це пов’язано з тим, що обидва види строю були незамкнені (сі дієз не дорівнював до), від чого виникала необхідність у великій кількості звуків у октаві.
Подальший розвиток ладотональної системи, збільшення числа тональностей, поява складних акордів та модуляцій стимулювали затвердження у XVII ст. дванадцятиступеневого рівномірно темперованого строю. Темперований стрій виник з метою енгармонічного зрівняння інтервалів, що були у не темперованих строях.
Ще з часів Піфагора музичний стрій виражали математично, послідовністю простого дробу, який показував співвідношення частот звуків (у кілька разів частота верхнього звука інтервалу більша, ніж частота нижнього). Наприклад, у дванадцятиступеневому рівномірно темперованому строї це будуть числа 2 1/12; 22/12; 2 2/13. Кожний ступінь звукоряду також може бути виражений за допомогою частот (а1 – 440 Гц; b1 – 466 Гц; h – 493,88 Гц), а основні музичні інтервали виражаються у центах (1пт=100цт). Математичне вираження строю стимулює досягнення точної фіксації звука і застосовується для виготовлення інструменту з фіксованою висотою звука.
У сольному та хоровому співі, а також при грі на інструментах з нефіксованою висотою (флейта, скрипка, труба та інш.) застосовується зонний стрій. Він відповідає бажанню виконавця постійно варіювати інтонацію кожного ступеня у межах зони, посилювати чи послаблювати ладові тяжіння з метою створення особливого колориту звучання.
За зонною теорією М. Гарбузова [1], під звуковою зоною розуміють галузь (смугу звукових коливань), у межах якої звук або інтервал може мати різні кількісні вираження (число коливань), зберігаючи при цьому свою кількість та назву. Звук сприймається незмінним у разі невеликих (до 1/8 тону) відхилень від його висоти вверх та вниз. У залежності від інтервалу кордони зони становлять 24-70 центів. Так, норма відхилень для ля1 складає відстань від 435 до 448 кол. за секунду. За даними досліджень М. Гарбузова між основними зонами знаходяться проміжні, у яких звук сприймається як фальшивий. У межах кожної зони звуки розрізняються інтонаційними відтінками. Розвинутий музичний слух здатний відрізняти висоту, нормальну та низьку інтонації. Завдяки зонній природі звуковисотного слуху стає можливим ансамблеве виконання, коли близькі за висотою звуки «зливаються», звучать інтонаційно споріднено.