V. Відділ зв’язку із громадськістю

1. Зробить фотографію експертних лабораторій під час дослідів та роботи, вашого відділу під час роботи над газетою.

2. Заповніть відповідні розділи в газеті, вклейте фотографії.

3. Завершену роботу повісьте на стенді.

Їжа та отрута. Риба фугу.

8 вересня 1774 року шлюп «Резольюшен», яким командував англійський мореплавець Джеймс Кук, стояв на якорі біля острова Нова Коледонія в Тихому океані. В той день в морі виловили якусь невідому рибу, яка дуже зацікавила натуралістів батька та сина Форестерів, які теж були на борту. Корабельному коку було наказано, коли вчені з цією рибою розберуться, приготувати її на вечерю. Рибу приготували, а також її печінку і молоко, але вже було пізно, їсти не хотілось. Щоб не образити кока Форестери відламали по невеличкому шматочку і з’їли. «Біля третьої години ночі, - читаємо у щоденнику, ми відчули не аби яку слабість у всіх частинах тіла, було таке відчуття, ніби замерзлі руки і ноги відразу опинилися у вогні. Я вже майже нічого не відчував. Одна свиня, що з’їла нутрощі риби, здохла…»

Це був перший опис отруєння отрутою риби-собаки, або, як її називають в Японії, фугу. Зовнішній вигляд фугу незвичайний. Її тіло округлої форми, без луски, а спереду – своєрідний клюв. Утворений чотирма долотоподібними зубами. Печінка, ікра, молоко, кишечник та шкіра риби фугу містить одну з найнебезпечніших природних отрут, яка за своїми токсичними діями в 10 разів перевищує яд кураре, і більш як в 400 разів – стрихнін. Смертельна доза його становить для людини – 0, 00001 на 1 кг ваги тіла. Яд, що виділили із тканин риби фуга- тетрадоксин. Ця речовина діє токсично і безпосередньо на центральну нервову систему, зокрема на дихальний центр, викликаючи порушення та зупинку дихання. Але іноді отрута діє лише на м’язи. Цим пояснюється. Мабуть, коматозний стан, який часто спостерігається під час отруєння ним. Були навіть випадки, коли люди, що отруїлися фугу і вважалися мертвими, раптом «оживали» по дорозі на кладовище. Один такий випадок зафіксовано в США. Людина, що отруїлася фугу, впала в глибокий летаргічний сон. Людину поклали в труну і залишили в холодному приміщенні, очікуючи поховання. В цій кімнаті «покійник» і ожив. За його словами, він постійно зберігав здатність чути і розуміти те, робиться навколо, і з жахом уявляв, як його живого покладуть в могилу. В цьому випадку, у людини спостерігався параліч лише рухомих м’язів, при збереженні функції дихання і відсутності порушень вищої нервової діяльності.

Але ця отрута може бути використана в медицині як сильне знеболююче при лікуванні важких форм проказ та при ракових захворюваннях в неоперабельній стадії.

Є ще один цікавий факт. Риба фугу здавна вважається в Японії делікатесом: там навіть є спеціальні ресторани, куди гурмани намагаються потрапити, щоб її скуштувати. Але приготування страв із фугу дозволяється лише кухарям, що пройшли спеціальну підготовку і мають спеціальну ліцензію медичних урядових органів. Для одержання її кулінар повинен мати гострий зір і гарне здоров’я, повинен скласти іспит на вміння розрізняти різні види фугу, знати наукові назви кожного виду і вміти визначати ступінь отруйності різних частин риби. Про всяк випадок такий кухар-спеціаліст набуває і навички надання невідкладної допомоги при отруєнні (хоча єдине, що він може зробити, це викликати блювання: протиотрути проти тетрадоксину не існує).

Прихильники делікатесу стверджують, що на смак фугу нагадує курча. Але головне – з’ївши її, людина відчуває ні з чим незрівнянне відчуття внутрішнього комфорту, легку ейфорію, відчуває приємне збудження, тепло у всьому тілі, приємне поколювання на язику та губах, що супроводжується легким затерпанням. Саме цей наркотичний ефект і є основною причиною, що штовхає людей на ризик.

У Японії дуже поширене прислів’я: «Хочеш їсти фугу – напиши заповіт». І все-таки їдять – бажання сильніше неволі…