Техніко-економічні показники оцінки економічності проектних рішень

Систему показників, за допомогою яких оцінюється економічність проектних рішень, поділяють на будівельні та експлуатаційні.

До будівельних показників, які найчастіше застосовують для оцінки економічності проектних рішень, належать:

капітальні вкладення /кошторисна вартість будівництва/;

кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт;

капітальні вкладення у виробництво матеріалів, конструкцій і деталей;

капітальні вкладення в основні виробничі фонди і зворотні фонди у сфері будівництва;

наведені витрати;

строк окупності капітальних вкладень;

тривалість будівництва;

річний виробіток на будівельно-монтажних роботах;

трудомісткість будівельно-монтажних робіт;

сукупні затрати праці /на заводах і будівельному майданчику/;

витрата основних будівельних матеріалів /сталь, бетон, цемент, цегла тощо/;

маса споруди;

коефіцієнт збірності;

об’ємно-планові коефіцієнти / К₁ і К₂/;

основна заробітна плата робітників на будівельно-монтажних роботах;

витрати на експлуатацію машин і механізмів на будівельному майданчику;

вартість транспортування матеріальних ресурсів до будівельного майданчика;

протяжність інженерних комунікацій;

коефіцієнт щільності збудованих підприємств;

коефіцієнт використання території підприємств;

баланс території житлового району або мікрорайону /брутто/;

щільність населення житлового району або мікрорайону;

щільність забудови /нетто/.

Основними експлуатаційними показниками, якими користуються при економічній оцінці проектних рішень, є:

собівартість одиниці продукції промислового підприємства;

річні експлуатаційні витрати на утримання цивільних споруд;

виробіток на підприємстві, що проектується, на одного робітника на рік;

річні експлуатаційні витрати на утримання житлового фонду;

строк служби будови чи споруди;

вартість транспортування заводських вантажів за рік;

річні витрати на споживану електроенергію; річні витрати на опалення;

вартість поточних ремонтів за рік;

вартість капітального ремонту;

річні витрати на повну відбудову будови чи споруди /амортизація/;

витрати сировини, палива, електроенергії на одиницю продукції у натуральних вимірниках;

річні витрати на водопостачання і каналізацію;

річні витрати на експлуатацію внутрішньомайданчикових доріг й інженерних комунікацій;

ступінь озеленення підприємства, житлового району;

якісна характеристика забудови житлового району, мікрорайону, міста /зручність пересування мешканців, забезпечення населення культурно-побутовим обслуговуванням тощо/.

Усю кількість різнорідних експлуатаційних витрат ураховувати складно і трудомістко, тому розраховують і аналізують лише ті, які залежать від прийнятих проектних рішень і мають значну питому вагу у загальному складі експлуатаційних витрат.

Аналіз і відбір показників дозволяють використовувати деякі з них у вигляді нормативів, необхідних при розв’язанні економічних завдань на будь-якому рівні. Порівняння розрахункових значень показників з нормативними здебільшого використовують для оцінки економічності проектних рішень.

Для оцінки економічності проектних рішень у будівництві велике значення має вибір одиниці виміру відповідних показників, від якої у багатьох випадках залежить правильність одержаних результатів. Вибір одиниці виміру повинен відповідати поставленому завданню пошуку. Тому єдиних вимірників, що придатні для всіх випадків, немає.

Одиниці виміру можна поділити на споживчі і розрахункові. Наприклад, у житловому будівництві споживчою одиницею є квартира, а розрахунковою - 1м² загальної або житлової площі. У промисловому будівництві споживчою одиницею виміру можуть бути підприємство, цех, корпус /певної потужності/ тощо. За розрахункові одиниці виміру можуть братися одиниці продукції, що випускається, одне місце /для шкіл, їдалень й інших споруд/, одне ліжко /для лікарень, санаторіїв тощо/. У деяких випадках розрахункові і споживчі одиниці виміру можуть збі­гатися.

Вибрана одиниця виміру повинна забезпечувати порівнянність цих показників, не спотворюючи їх. Наприклад, 1 м³ будівельного обсягу будови не забезпечує порівнянності техніко-економічних показників, оскільки різна висота приміщень /або поверху/ при цьому не враховується і найефективніше рішення не виявляється. При порівнянні житлових будинків з різними за складом квартирами 1 м² загальної площі не може бути порівняльною одиницею виміру, оскільки із збільшенням загальної площі квартири знижуються витрати на І м² загальної площі. Це пояснюється тим, що вартість допоміжної площі і дорогого санітарно-технічного обладнання розподіляється, наприклад, у трикімнатних квартирах на більшу площу порівняно, скажімо, з однокімнатними.

Особливо важливого значення набуває дотримання зіставлення самих техніко-економічних показників, основними умовами якого є однакові умови будівництва /клімат, рельєф місцевості, стан ґрунту тощо/; однакове призначення порівняльних об’єктів, їх капітальність, місткість або потужність, умови функціонування, однотипність готової продукції промислових підприємств, поверховість, комфортність проживання і обслуговування для будов житлово-цивільного призначення; однакова стадія проектування, однаковий ступінь опрацювання проекту; рівноцінна вихідна база, прийнята для розрахунку показників кошторисної вартості; використання одних і тих же нормативних документів; єдина методологія визначення техніко-економічних показників й т.ін.