Планування собівартості продукції в гірничій галузі промисловості

Планування собівартості промислової продукції в гірничій промисловості проводиться по роках з розбивкою по кварталах і місяцям. Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків витрат на виробництво всієї товарної продукції й по кожному виду.

При випуску підприємством продукції одного виду собівартість одиниці характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво. Для характеристики рівня й динаміки різнорідної продукції в планах і звітах підприємств використовують показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції й витрат на 1 грн товарної (реалізованої) продукції. Зниження собівартості порівнянної товарної продукції являє собою економію від її зниження, віднесену до собівартості відповідних видів продукції в базисному році. До порівнянної продукції відносяться всі види продукції, масової або серійно виробленої в базисному році на даному підприємстві. Послуги, виконувані для потреб капітального будівництва, капітального ремонту, непромислових господарств і на сторону, що включаються в товарну продукцію, не відносяться до порівнянної продукції.

Для визначення зниження собівартості порівнянної товарної продукції плановий обсяг виробництва порівнянної товарної продукції кожного виду множиться на планову собівартість у планованому й базисному роках. Різниця між першим і другим добутком являє собою економію зниження собівартості порівнянної продукції, а відношення цієї різниці до другого добутку, виражене у відсотках, є величиною планового зниження собівартості порівнянної продукції.

Плануванню собівартості повинен передувати ретельний і всебічний аналіз сложившегося рівня витрат, у ході якого виявляється вплив основних техніко-економічних факторів на собівартість продукції в базисному році.

Аналіз собівартості проводиться одночасно з комплексним техніко-економічним аналізом роботи підприємства.

При розробці проекту плану планова собівартість продукції визначається шляхом розрахунків зміни витрат по основних техніко-економічних факторах. Поряд з розрахунками по факторах складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до неї й планові калькуляції собівартості по всім виробленим підприємством видам продукції, робіт і послуг. Результати цих розрахунків повинні відповідати (з урахуванням зміни обсягу незавершеного виробництва й собівартості залишків нереалізованої продукції) собівартості реалізованої продукції, яка узгоджується із загальною сумою прибутку, затвердженої підприємству вищою організацією.

Розрахунки суми витрат на виробництво й складання планових калькуляцій здійснюються на основі встановлених для планованого періоду технічно обґрунтованих норм витрати сировини, матеріалів, палива й енергії, норм виробітку й обслуговування робочих місць, розрахунків трудомісткості виготовлення продукції й штатних нормативів, а також нормативів грошових витрат.

Розрахунки планової собівартості повинні складатися в повній відповідності з показниками інших розділів плану підприємства: обсягу нормативної чистої, товарної й реалізованої продукції в обсязі й асортиментах, впровадження нової й удосконалювання застосовуваної техніки й технології, поліпшення організації виробництва, підвищення продуктивності праці і т.д.

Собівартість по техніко-економічних факторах розраховується за наступною схемою. Визначаються витрати базисного року на 1 грн. товарної продукції або собівартість одиниці продукції. За базисний рівень витрат для першого року періоду складання перспективного плану ухвалюються витрати року, що передує першому року періоду складання перспективного плану, а для наступних років - планові витрати кожного попереднього року. При поточному плануванні в якості базисного рівня ухвалюються витрати предпланового року.

Шляхом множення витрат базисного року на обсяг товарної продукції планового року (або на кількість товарної продукції в натуральному вираженні) підраховується її собівартість при збереженні умов виробництва й реалізації продукції базисного року. У зв'язку із цим обсяг товарної продукції повинен бути визначений також при збереженні умов її виробництва й реалізації в базисному році, тобто без обліку впливу на середні або індивідуальні ціни, підвищення якості продукції, зміни розміщення виробництва, структури споживачів і інших умов. Таким чином, збільшення обсягу товарної продукції повинне відбивати зміну обсягу її виробництва в натуральному вираженні.

Далі визначається зниження витрат, що включаються в собівартість продукції, обумовлене впливом окремих техніко-економічних факторів. З раніше підрахованої собівартості товарної продукції планованого року віднімається загальна сума зниження витрат і визначається собівартість товарної продукції в умовах виробництва й реалізації планованого року.

Нарешті підраховуються витрати на 1 грн. товарної продукції (або собівартість одиниці продукції планованого року) і їх зниження в порівнянні з витратами базисного року в порівнянних цінах і умовах у планованому році. Вплив зміни цін і умов на собівартість планованого року в порівнянні із собівартістю базисного року по факторах визначається спеціальними розрахунками.

При визначенні економії, обумовленої впливом усіх техніко-економічних факторів, крім змін обсягу виробленої продукції й використання основних фондів, ураховується зниження тільки змінних витрат прямо пропорційно обсягу виробництва.

У розрахунках впливу найважливіших техніко-економічних факторів на собівартість промислової продукції виділяються наступні групи факторів: підвищення технічного рівня виробництва; поліпшення організації виробництва; зміна структури й обсягу виробленої продукції; зміна умов і способів видобутку корисних копалин; народногосподарські й галузеві фактори.

Для підвищення технічного рівня виробництва рекомендуються наступні заходи:

механізація й автоматизація виробничих процесів, впровадження передової технології і т.д.;

поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії, впровадження більш ефективних видів споживаних продуктів;

підвищення якості продукції й ін.

1.Одним з основних джерел зниження собівартості продукції при підвищенні технічного рівня виробництва є ріст продуктивності праці. При одночасному росту заробітної плати розмір такого зниження С визначається по формулі:

, (59)

де П - підвищення продуктивності праці, %;

3 - ріст заробітної плати, %;

У₃ - питома вага зарплати в собівартості базисного періоду, %.

2.Зниження собівартості за рахунок скорочення витрат на матеріали розраховується по формулі:

, (60)

де М - зменшення витрат на 1 т у звітному періоді в порівнянні з базисним, %; Ул - питома вага даного виду матеріалів у собівартості 1 т у базисному періоді, %.

Поліпшення організації виробництва й праці припускає здійснення наступних заходів:

удосконалювання керування й організації виробничого процесу;

поліпшення організації праці;

поліпшення матеріально-технічного постачання;

усунення невиробничих витрат;

скорочення втрат від браку і т.д.

3.При розгляді впливу обсягів виробництва на собівартість продукції слід мати на увазі, що цей фактор обумовлює, з одного боку, скорочення питомої величини умовно-постійних витрат (крім амортизаційних відрахувань), а з іншого — поліпшення використання основних виробничих засобів і пов'язане із цим зменшення частки амортизаційних відрахувань.

, (61)

де В- питома вага постійних витрат у собівартості 1 т видобутку базисного періоду, %; I_q - індекс росту обсягу виробництва.

Розрахунок економії затрат по окремих факторах здійснюється в наступних напрямках.

Економія затрат в результаті підвищення технічного рівня виробництва (впровадження нової техніки, прогресивної технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, використання нових видів сировини, матеріалів і т.п.) розраховується за планом технічного розвитку і організації виробництва. Сума економії за цими факторами складається зі зменшення витрат матеріальних ресурсів і затрат на оплату праці.

1.Економія від зниження матеріальних затрат визначається за формулою:

Ем = (НоЦ –Н₁Ц) В₁, (13.1)

де Но і Н₁ - норма витрати сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції до і після проведення відповідного заходу; Ц - ціна одиниці сировини, матеріалів, палива і енергії; В₁ - кількість продукції, що буде вироблена з моменту проведення заходу до кінця планового року.

2.Зменшення витрат на заробітну плату і відрахування на соціальні потреби в результаті зниження трудомісткості продукції визначається за формулою:

Ез = (tо х ТСо – t₁ х ТС₁)(1 + )( 1 + ) В₁, (13.2)

де tо, t₁ - трудомісткість одиниці продукції в нормо-годинах до і після проведення заходу; ТСо, ТС₁ - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходу; ЗПд середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників; СФ – встановлений відсоток відрахувань у соціальні фонди.

3.У разі вивільнення робітників, що перебувають на погодинній оплаті праці, економія визначається за формулою:

Ез = ₁, (13.3)

де Чв - кількість вивільнених працівників; Зм - середньомісячна зарплата даної категорії працівників; М₁ - кількість місяців з моменту проведення заходу до кінця року.

4.Економія, що забезпечена зміною спеціалізації виробництва, розраховується за формулою:

Ес = ₁, (13.4)

де Сі - виробнича собівартість окремих видів продукції; Ц - оптова ціна, по якій ці види продукції будуть надходити зі спеціалізованих підприємств; Т - транспортно-заготівельні витрати на одиницю відповідних видів продукції; В₁ - кількість видів продукції, отриманих по кооперації з моменту проведення спеціалізації до кінця планового року.

1. Зниження собівартості продукції за рахунок впливу структурних зрушень визначається наступним чином:

Есз = , (13.5)

де Сб - собівартість продукції (за змінними витратами) у базовому році, грн.; Цб - оптова ціна продукції в базовому році, грн.; Вб, Впл - об’єм виробництва в натуральному виразі відповідно в базовому і плановому році.

6. Зниження собівартості продукції за рахунок впливу зміни об’єму виробництва визначається за формулами:

а) економія за умовно-постійними витратами:

Еп = , (13.6)

де Сб - собівартість товарної продукції у базовому році, грн.; Уп - питома вага умовно-постійних витрат в собівартості товарної продукції базового року, %; ТП - темп приросту товарної продукції в плановому році в порівнянні з базовим, %.

б) економія на амортизаційних відрахуваннях:

Еа = , (13.7)

де АВб, АВпл - загальна сума амортизаційних відрахувань у базовому і плановому періодах, грн.; ТПб, ТПпл - об’єм товарної продукції в базовому і плановому періодах, грн.

7.Сума перехідної на плановий рік економії, отриманої від заходів, впроваджених у попередньому періоді, визначається за формулою:

Епер = , (13.8)

де Со, С₁ - змінні витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів; Во, В₁ - кількість продукції, виробленої в базовому році до і після впровадження заходів; Впл - кількість продукції, що буде вироблена в плановому році.

Визначена за даною формулою величина зменшується на суму економії, що врахована в планових розрахунках попереднього року.

Вплив покращення використання природних ресурсів на зниження собівартості визначається в видобувних галузях. При цьому враховуються такі фактори, як зміна складу і якості природної сировини, зміна способів видобування і інші.

По групі факторів “Розвиток виробництва” враховується вплив затрат, пов’язаних із введенням і освоєнням виробництв, підготовкою і освоєнням виробництва на діючих підприємствах. Результати розрахунків оформляються в таблиці.

Під народногосподарськими й галузевими факторами розуміється:

1) введення в експлуатацію нових підприємств і цехів та ліквідація застарілих; зміна структури видобутку на підприємствах з відкритим і підземним способами видобутку;

2) списання пускових витрат;

3) зміна географії виробництва;

4) зміна цін на споживану сировину й матеріали і т.д.

Результати розрахунків економії від зниження собівартості по окремих факторах підсумуються у зведених розрахунках.