6. Техніко-економічні показники технологічних процесів

Рівень технології будь-якого виробництва показує вирішальний вплив на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанту технологічного процесу повинен здійснюватись виходячи із важливіших показників його ефективності: продуктивності, собівартості, якості продукції що виробляється.

Продуктивність – показник, що характеризує якість продукції, виготовленої за одиницю часу.

Собівартість – сукупність матеріальних і трудових затрат підприємства у грошовому виразі, необхідних для виготовлення і реалізації продукції. Така собівартість називається повною.

Затрати підприємства, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, називають фабрично-заводською собівартістю. Співвідношення між різними видами затрат,що складають собівартість, представляє собою структуру собівартості.

Всі витрати , що необхідні для виготовлення продукції, поділяються на 4 групи:

1. витрати, пов’язані з придбанням сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, палива, води, електроенергії;

2. витрати на зарплату всієї кількості працівників;

3. витрати, що пов’язані з амортизацією, тобто відрахування на покриття зносу основних виробничих фондів;

4. інші грошові витрати (цехові, загальнозаводські витрати на утримання і ремонт будівель, обладнання, техніку безпеки, плату за оренду приміщень, оплата відсотків банку).

При складанні калькуляції собівартості одиниці продукції застосовують витратні норми по сировині, матеріалах, паливу і енергії в натуральних одиницях, а потім перераховують в грошовому виразі.

Співвідношення витрат по різним статтям собівартості залежить від виду технологічного процесу.

Доля зарплати в собівартості продукції тим нижча, чим вища ступінь механізації та автоматизації праці, її продуктивність.

Амортизація складає приблизно 3-4% собівартості і залежить від вартості обладнання, його продуктивності, організації роботи підприємства (відсутність простоїв).

Розрізняють основні витрати (на основні матеріали, пальне, енергію, напівфабрикати, зарплату основних працівників) і витрати, пов’язані з обслуговуванням процесу виробництва і управління.

Аналіз структури собівартості необхідний для виявлення резервів виробництва, інтенсифікації технологічних процесів. Основними шляхами зниження собівартості при збереженні високої якості продукції є: економне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, застосування високопродуктивного обладнання, підвищення рівня технології.

Від рівня застосування технології залежить і якість продукції, що виготовляється. Якість продукції – сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти відповідні потреби суспільства на протязі встановленого періоду часу.

7. Групи показників якості продукції

У відповідності з методикою оцінки якості промислової продукції встановлено вісім груп показників якості:

1. Показники призначення, які характеризують корисний ефект від використання продукції по призначенню і обумовлюють область її застосування.

2. Показники надійності: безвідмовність, збереженість, ремонтопридатність, довговічність (ресурс, строк служби).

3.Показники технологічності характеризують ефективність конструкторських і технологічних рішень, що забезпечують високу продуктивність праці при виготовленні і ремонті продукції.

4. Показники стандартизації і уніфікації показують ступінь використання стандартизованих виробів і рівень уніфікації складових частин виробів.

5. Ергономічні показники враховують комплекс гігієнічних. антропологічних, фізіологічних, психологічних властивостей людини, що проявляються у виробничих і побутових процесах.

6. Естетичні показники характеризують такі властивості продукції як оригінальність, виразність, відповідність стилю, середовищу і т.п.

7. Патентно-правові показники характеризують ступінь патентоспроможності виробу в державі і за кордоном, а також його патентну чистоту.

8. Економічні показники відображають витрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробів, а також економічну ефективність експлуатації.

Економічні показники відіграють особливу роль: за їх допомогою оцінюють якість, надійність, ремонтоздатність продукції, технологічність, рівень стандартизації і уніфікації, патентну чистоту в їх зв'язку із затратами.

ДОПОВНЕННЯ до 6 питаня

Під якістю будь-якої продукції, в тому числі окремих технологічних процесів, обладнання, технологічних ліній, продукту, що виробляється розуміють сукупність показників, що обумовлюють придатність об’єкту чи продукції задовольнити певні потреби згідно з її призначенням. Якщо технологічна лінія, машина, апарат призначена для виконання якої-небудь технологічної операції (відокремлення від домішок, надання певної форми, зміни якостей об'єкту обробки, тощо), то якість машини, апарату визначається мірою виконання заданого призначення (ефективністю). Технологічний рівень виробництва суттєво впливає на техніко-економічні показники  підприємства. Техніко-економічні показники — показники, що характеризують рівень використання сировини, матеріалів, виробничих потужностей, енергетичних ресурсів, обладнання, трудових ресурсів (вихід готової продукції з сировини, виробіток продукції на одного працівника). За їх допомогою визначають технічний та економічний стан виробництва на відповідний момент часу. На техніко-економічні показники підприємства  впливають : - прогресивність технології; - вікова структура виробничого апарату, його технічний стан; - рівень механізації та автоматизації, - якість виробленої продукції; - ефективність виробництва, - рівень кваліфікації кадрів, - рівень організації виробництва та ін. Досягнутий техніко-економічний рівень підприємства відображає його можливості щодо випуску продукції, яка відповідає вимогам замовників. Найважливішим показником досконалості технології є собівартість продукції, яка характеризує не тільки технологію, а й організацію виробництва або управління. Собівартість дуже складний економічний показник і складається з «технологічних» та «організаційних» або управлінських витрат. Витрати підприємства на виготовлення й збут продукції в грошовому вираженні називаються повною собівартістю, а витрати підприємства, безпосередньо пов'язані з виробництвом, - виробничою собівартістю продукту. Основні статті витрат, з яких складається виробнича собівартість продукції: 1) сировина, напівпродукти й основні матеріали, що безпосередньо беруть участь у технологічних процесах виробництва; 2) паливо й енергія для технологічних цілей; 3) заробітна платня основних виробничих робітників; 4). амортизація - відрахування на відшкодування зношування основних виробничих фондів: будинків, споруджень, устаткування й ін.; 5) цехові витрати, включаючи витрати на зміст "і поточний ремонт основних виробничих фондів (у тому числі заробітну плату допоміжних і ремонтників, а також заробітну плату адміністративно-господарського персоналу цеху, витрати на охорону праці й техніку безпеки); 6) загальнозаводські витрати. Із собівартості основного продукту звичайно знімається вартість побічних продуктів, одержуваних з тієї ж сировини. Співвідношення витрат по статтях собівартості по-різному для окремих виробництв. Однак у більшості випадків основні витрати припадають на сировину. Наприклад, собівартість продукції в хімічної промисловості, насамперед, залежить від вартості й повноти використання сировини й від вартості й витрати палива й енергії. Тому ощадливе використання сировини, палива й енергії є основною умовою зниження собівартості продукції. Із технологічних складових мають велике значення витрати енергії на виробництво продукції. Енергоємність, як показник, має суттєвий  вплив на собівартість продукції. Окрім перелічених показників, технологічні схеми виробництва будь-якого продукту можуть бути оцінені за такими показниками: 1.    відповідність властивостей готового продукту їхньому цільовому призначенню; 2.    відповідність технології вимогам екології та техніці безпеки; 3.    матеріало- і енергоємність; 4.    ресурсо- та енергозбереження; 5.    інтенсифікації виробництва; 6.    інформаційна забезпеченість і керованність; 7.    принципи оптимального варіанту. Крім цього, необхідно враховувати і такі показники, що пов'язані з сучасними вимогами до технічних об'єктів: - гнучкість — тобто можливість протистояти змінюючим умовам функціонування; - стабілізуємість — властивість системи, що пов'язана із якістю перехідних процесів та сталістю; - живучість — можливість керувати при непрацездатності окремих елементів; - надійність — виключення аварійних ситуацій. Виходячи із сучасних уявлень про оцінку якості технологічних процесів вважають, що економічні характеристики технологічних ліній, обчислені за загально прийнятими методиками, є другорядними характеристиками, які отримані розрахунковими методами на основі першорядних. Слід зауважити, що в кожній галузі існують спеціальні показники для оцінки якості технологічних процесів. Наприклад, в хімічній технології глибина протікання реакції, від якої залежать ступінь використання сировини й інші показники хіміко-технологічних процесів, може характеризуватися ступенем перетворення й виходом, а для складних реакцій, крім того, - селективністю. Ступень перетворення - відношення кількості речовини, що вступили в реакцію, до його вихідної кількості. Аналіз рівня техніки [45] доцільно почати з вивчення вікового складу обладнання, ступеня оновлення і зношення. З цією метою порівнюють результати аналізу стану основних виробничих фондів із середньогалузевими показниками і даними споріднених підприємств. Ступінь оновлення показує, наскільки інтенсивно діє процес оновлення ("омолодження") техніки, протікають складні паралельні й послідовні реакції з одержанням декількох продуктів. Деякі із цих продуктів — цільові, інші — побічні. Наприклад, ресурсозбереження можна оцінити за виходом готової продукції та за витратами допоміжних матеріалів, екологічність — за кількістю і концентрацією викидів і т.д. Можливо оцінювати екологічність встановленням ціни на одиницю маси шкідливих викидів, або їх концентрацією. Порівняння показників дозволяє зробити висновки, що показники якості технологічних процесів переробних виробництв не завжди відповідають національним та міжнародним стандартам, оскільки за багатьма показниками ці процеси не оцінюються взагалі, а частина показників визначається згідно з методикою, яка не відповідає національним та міжнародним стандартам. Вважається, що технічний рівень виробів перевищує найбільші світові досягнення, якщо кожен з обраних для порівняння показників перевищує більш ніж на 5% відповідні значення показників кожного аналога. Якщо ж відхилення значень параметрів зразка і аналогів, що оцінюються,  знаходиться в межах +/- 3%, то прийнято вважати, що виріб відповідає найвищому світовому рівню. Ці загальні положення і визначення регламентовані міжнародними стандартами, стандартами країн СНД (в т.ч. ГОСТами СРСР, ДСТУ, тощо). При проведенні аналізу рівня технології виробництва, об'єктами аналізу можуть бути: - технологія виробництва підприємства (об'єднання) в цілому; - технологія за окремими підрозділами; - технологія виробництва окремих виробів або груп виробів, агрегатів, вузлів, деталей; - окремі технологічні процеси. Вибір об'єкта аналізу залежить від стану виробництва і від конкретних завдань, поставлених перед ним. Проводити аналіз доцільно у такій послідовності: 1) аналіз основних показників рівня технології з метою визначення ступеня його прогресивності й економічності з урахуванням специфіки даного виробництва; 2) виявлення технічних та організаційних факторів, що зумовили незадовільні показники; 3) розробка основних напрямків удосконалення технології виробництва на найближчі роки і визначення прогресивних показників, яких необхідно досягнути до кінця періоду. Важливим узагальнювальним показником рівня технології є питома вага продукції, виготовленої за допомогою прогресивних технологічних методів, у загальному обсязі товарної продукції (У ціновому, трудовому або натуральному виразі). Кожний технологічний процес має свої особливості та властиві для нього показники. Тому питому вагу продукції, виготовленої за допомогою прогресивної технології, визначають відповідно до цехів. Наприклад, удосконалення технології у металообробних цехах пов'язане також із підвищенням рівня оснащеності пристроями і спеціальними інструментами різних видів. Для з'ясування рівня технологічного оснащення визначають коефіцієнт технологічного оснащення як співвідношення числа детале-операцій, виконаних із застосуванням пристроїв, до загальної кількості детале-операцій. Цей коефіцієнт також можна визначити за даними технологічних карт. Крім цього, показниками технологічного рівня є співвідношення за різними групами обладнання машинного і допоміжного часу та застосування типових технологічних процесів. Рівень технології пов'язаний зі станом технологічної дисципліни, її аналіз проводять за допомогою вибіркового методу у таких трьох напрямках: а) виявляють найтиповіші відхилення від технологічного процесу і причини, що їх зумовили; б) оцінюють дотримання графіка перевірки обладнання на технологічну точність; в) аналізують систему перевірки оснащення на технологічну точність. Про технологічну дисципліну роблять висновок, врахувавши також динаміку таких показників, як втрати через брак і доплати робітникам - відрахування за порушення встановленої технології. Рівень технології залежить і від ступеня механізації та автоматизації технологічного контролю, застосування прогресивних (наприклад, не руйнування підконтрольних виробів без зупинки обладнання тощо), статистично-математичних, у тому числі вибіркових, методів контролю і т. ін. Ефективність удосконалення технології проявляється у першу чергу в зниженні трудомісткості і матеріаломісткості продукції. Для оцінювання рівня технології вивчають також норми часу і коефіцієнти корисного використання матеріалів для виробів деталей, виробів і окремих технологічних процесів.