Структура системи преміювання керівників, спеціалістів, технічних службовців

Найменування категорії працівників або структурного підрозділу
Показники основних умов преміювання	Основні (оціночні) показники преміювання	Розмір премії	Додаткові умови преміювання
У разі невиконання або недотримання цих показників премія не нараховується і не виплачується	Ці показники є основою визначення розміру премії за їх виконання або перевиконання	Визначається в абсолютному або у відносному розмірі за виконання або перевиконання основних показників	Ці показники характеризують безпосередню діяльність підрозділу чи працівника, за невиконання або недотримання яких розмір премії зменшується до 50%

Показники преміювання зазначених категорій працівників визначаються відповідно до діючої на підприємстві системи госпрозрахункової діяльності кожного виробничого та функціонального підрозділу підприємства і залежать від значимості виконання завдань конкретного структурного підрозділу для досягнення запланованих результатів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Преміювання керівників, спеціалістів і службовців основних виробничих підрозділів підприємства, як правило, здійснюють за основні безпосередні результати виробничої і фінансово-господарської діяльності цих підрозділів, незалежно від загальних підсумків роботи підприємства в цілому.

Преміювання керівників, спеціалістів і службовців допоміжних цехів і дільниць може здійснюватися:

─ за показниками, що характеризують результати виробничої та фінансово-господарської діяльності відповідних підрозділів підприємства, з використанням у якості основних умов преміювання основних результатів діяльності підприємства в цілому; при цьому додаткові умови преміювання характеризують функціональні показники оцінки діяльності кожного структурного підрозділу;

─ за показниками, що характеризують виробничо-господарську діяльність підприємства в цілому, з використанням в якості основних умов преміювання результатів роботи конкретного підрозділу, а в якості допоміжних умов ─ функціональні показники оцінки діяльності відповідного цеху.

У системах преміювання колективів відділів апарату управління, загальнозаводських служб, центральних лабораторій та інших функціональних підрозділів, праця яких сприяє ефективній діяльності підприємства, у якості основних показників (умов) преміювання здебільшого застосовуються основні показники діяльності підприємства (зростання обсягів реалізованої продукції та її рентабельності, підвищення якості продукції та зниження її собівартості тощо), а в якості додаткових умов преміювання використовуються показники їх конкретної діяльності (виконання функціональних обов’язків) і внесок окремих виконавців у кінцеві результати.

Оцінка праці конкретних працівників визначається за системою: „основні умови ─ оціночні показники ─ додаткові умови”. У разі невиконання основної умови премія не виплачується. У разі невиконання додаткової умови розмір премії може бути зменшений на 50%.

Підвищенню ефективності виробництва сприяє застосування спеціальних систем преміювання. До спеціальних систем належать системи преміювання працівників, трудова діяльність яких безпосередньо не пов’язана з основною виробничою діяльністю підприємства, але її результати певним чином впливають на виробничі, економічні та фінансово-господарські показники роботи підприємства. Перелік працівників, що мають право на зазначену винагороду, додається до кожного положення про преміювання.

До спеціальних систем матеріального стимулювання належать системи преміювання за:

─ створення, освоєння та впровадження нової техніки, прогресивної технології, нових видів продукції;

─ реалізацію продукції на експорт;

─ збирання, зберігання, переробку й здавання брухту і відходів чорних та кольорових металів, дорогоцінних металів, твердих сплавів; інструментальної та швидкорізальної сталі, абразивних інструментів;

─ збирання, зберігання і здавання на регенерацію мастил та інших нафтопродуктів;

─ економію палива, електроенергії, тепла та інших енергоносіїв;

─ збирання, зберігання, сортування та здавання вторинної сировини.

Виплати за цими системами нараховуються і виплачуються незалежно від результатів матеріального стимулювання за результати основної виробничої та фінансово-економічної діяльності. Джерелом виплати зазначених премій є кошти відрахувань на преміювання від отриманої економії або надходжень до валового доходу підприємства. Розмір такої винагороди у відсотках диференціюється (регресивно) за відповідними групами показників.

Лекція № 5. «Організація підготовки відкритих гірничих робіт та їх забезпечення матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами» (самостійно).

1. Організація виробництва в підготовчий період.

2. Забезпечення підприємства основними матеріальними ресурсами і обладнанням.

3. Забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

4. Фінансове і правове забезпечення підземного будівництва (самостійно).

Організація виробництва в підготовчий період.

Розробка родовищ корисних копалин відкритим способом полягає в створенні доступу до корисної копалини, видалення порожніх порід, що покривають або вміщують корисну копалину, і самому видобутку корисної копалини.

Термін «технологія» у загальному випадку позначає сукупність знань, основних характеристик і правил про способи, засоби й організації виконання будь-яких виробничо-технічних робіт.

Технологія відкритого способу видобутку корисної копалини розглядається по двом напрямкам. Це власне технологія відкритих гірничих робіт і технологія виробничих процесів.

Технологія відкритого способу торкається загальних питань організації будівництва й розвитку гірничих робіт у кар'єрі, параметрів елементів кар'єру в їх динаміці, організації й планування гірничих робіт, способів й засобів управління якістю продукції.

Технологія виробничих процесів полягає в організації основних видів робіт по підготовці гірських порід до виймання, виймально-навантажувальні роботи, транспортування, перевантаження, складування й розвантаження гірничої маси на основі комплексної механізації.

Технологія відкритого способу

Відкрита розробка родовища включає наступні основні етапи робіт:

- підготовку поверхні частини кар'єру, призначеної для гірничо-капітальних робіт;

- осушення родовища й огородження його від поверхневих вод;

- гірничо-капітальні, експлуатаційні роботи;

- рекультивацію порушених земель після закінчення експлуатації родовища.

Підготовка поверхні, роботи з осушення, гірничо-капітальні й розкривні роботи починають послідовно, а потім ведуть паралельно, але із взаємним випередженням.

Підготовка поверхні частини кар'єрного поля, на який оформлені земельний відвід і гірничі відводи, полягає в створенні умов для проведення гірничо-капітальних робіт. У цей період виконується вирубка лісу, корчування пнів, відвід рік і струмків, спуск води з озер, осушення болот, знос будинків і споруджень, перенос транспортних магістралей, ліній електропередач, засобів зв'язку й ін.

У цей же період знімають родючий шар землі з першочергових ділянок розробки. Будують дороги, ЛЕП і інші комунікації, житлові й виробничі будинки й спорудження, очисні спорудження, а також проводять спеціальні заходи щодо охорони навколишнього середовища.

Осушення родовища проводиться з метою видалення підземних вод у зоні відкритих гірничих робіт для забезпечення нормальних умов роботи. Розрізняють наступні види осушення: осушення поверхні кар'єрного поля; огородження кар'єру від поверхневих вод; попереднє й поточне осушення родовища.

Осушення наносів і відвід води з поверхні родовища звичайно здійснюється за допомогою мережі осушувальних і дренажних канав.

Огородження кар'єру від поверхневих вод (зливових, паводкових і проникаючих із сусідніх водойм) проводиться за допомогою нагірних канав, які проводяться по всьому периметру кар'єру або з боку піднесеної частини кар'єрного поля.

Попереднє осушення родовища проводиться до початку розробки й призначене для зниження рівня підземних вод і осушення ділянок, які підлягають розробці в першу чергу.

Поточне й експлуатаційне осушення здійснюється одночасно з розробкою родовища й полягає в систематичному видаленні води з розроблювальних ділянок.

Видалення води здійснюється за допомогою організації водовідливу або відкритого, або підземного. У першому випадку вода збирається у водозбірник (копань - відстійник) і відкачуєтьсч на поверхню насосами. У другому – вода через спеціальні свердловини надходить у систему підземних дренажних виробок і по стовбуру дренажної шахти піднімається на поверхню.

Гірничо-капітальні роботи здійснюються в період будівництва кар'єру. Вони полягають у проходці капітальних траншей і розрізних траншей для розкриття родовища. Розкриття родовища – це створення доступу транспортних засобів до корисної копалини під час будівництва кар'єру. В окремих випадках проходка розрізних траншей не потрібна, оскільки цю роль виконують капітальні траншеї. У цей же період здійснюється будівництво ліній передачі електроенергії, відбувається придбання гірничо-технологічного устаткування й транспорту, будуються шляхи. Для створення нормативу розкритих запасів здійснюються роботи зі прибирання розкривних порід перед здачею кар'єру в експлуатацію.

Проведення підготовчих виробок здійснюється в основному в період експлуатації при переході на нижчележачі горизонти у випадку розробки крутих і похилих покладів.

Розкривні роботи полягають у видаленні порожніх порід, що покривають або вміщують корисну копалину.

Видобувні роботи являють собою власне видобування корисної копалини і є останнім етапом розробки родовища відкритим способом.

Рекультивація порушених земель і поверхні відвалу. Після закінчення розробки родовища, порушені землі в результаті господарської діяльності кар'єру й поверхні породних відвалів необхідно рекультивовувати. Тобто привести в стан, який надалі не буде згубно впливати на навколишнє природне середовище. Рекультивація проводиться по окремому проекту.

За організаційно-економічними ознаками час, протягом якого розробляється родовище, ділиться на періоди: будівництво кар'єру – від початку гірничих робіт до введення кар'єру в експлуатацію; освоєння – від початку експлуатації до досягнення проектної потужності; нормальної експлуатації; занепаду або доробки, і виконуються вони за технологією відкритої розробки прийнятої в проекті.

Для виконання прийнятої технології відкритих гірських робіт використовується технологія виробничих процесів на основі комплексної механізації.

Механізація виробничих процесів при відкритій розробці здійснюється двома основними способами: екскаваторним і гідравлічним.

При екскаваторному способі застосовуються різні механічні засоби (екскаватори, скрепери, механічні види транспорту й ін.) а при гідравлічному способі основні виробничі процеси здійснюються за допомогою води й спеціального гідромеханізованого устаткування. Гідравлічний спосіб застосовується при розробці порід, що легко піддаються розмиву й транспортуванню водою, при наявності джерел води й дешевої електроенергії. При екскаваторному способі проводиться відбійка й розпушування гірського масиву порід.

Технологія виробничих процесів

1. Підготовка гірських порід до вилучення полягає в відбійці й розпушуванні скельних порід, яка здійснюється за допомогою підривних робіт. У м'яких породах (наносах), наприклад на глиняних родовищах, виймання здійснюють без попереднього розпушування вибухом.

Для виробництва вибуху бурять свердловини верстатами шарошечного, обертального або пневмоударного буріння. Глибина буріння й діаметр підривних свердловин визначається проектом і залежить від застосовуваного бурового устаткування. У свердловини закладаються вибухові речовини (ВР). У якості ВР використовуються діамони, игданіти, емульсаліти, зернограннуліти, грамоніти й ін. Питома витрата ВР змінюється від 0,1 до 0,7 кг на 1 м³ гірської породи. Після вибуху гірнича маса (ГМ) повинна відповідати заданій проектом кусковатості й забезпечувати продуктивність вибійного екскаватора.

Питома вага буровибухових робіт у загальній собівартості видобутку досягає 30 %.

2. Виймально-навантажувальні роботи (екскавація) полягають в переміщенні ГМ із вибою в транспортні засоби. Звичайно цю роботи виконують екскаватори. При вилученні м'яких і сипучих порід відбійка й навантаження сполучаються в одному процесі.

3. Транспортування ГМ проводиться по залізничим коліям, автосамоскидами й конвеєрами, рідше застосовуються скіпові підйомники, гідравлічний транспорт і підвісні канатні дороги.

При залізничному транспорті використовуються вагони, що саморозвантажуються, – думпкари (у тому числі тягові) вантажопідйомністю 80- 180 т, в якості локомотивів – електровози або тепловози Ширина колії нормальна, тобто 1524 мм. Застосування залізничного транспорту ускладнене особливостями облаштованості транспортних магістралей.

Автомобільний транспорт в умовах кар'єрів має певні переваги в порівнянні із залізничним: більшу маневреність, здатність долати значні підйоми й можливість вести роботу при менших радіусах повороту. Основними засобами автомобільного транспорту є автосамоскиди й тягачі з напівпричепами. Для успішного застосування автомобільного транспорту необхідні гарні шляхи.

При застосуванні конвейєрного транспорту використовуються конвейєрні стрічки шириною до 2,5 м. При використанні конвейєрного транспорту на більші відстані необхідне будівництво перевантажувальних пунктів.

У зв'язку з поглибленням відкритих гірничих робіт останнім часом впроваджується комбінований транспорт із вузлами перевантаження.

4. Розміщення порожніх порід у відвалах називається відвалоутворенням. Воно здійснюється за допомогою відвальних екскаваторів, відвальних плугів, бульдозерів і іншого устаткування.

Більші обсяги гірничої маси у кар'єрі обумовлюють необхідність вибору технічних засобів механізації основних процесів, що відповідають по продуктивності один одному. Такий ланцюг взаємозалежних машин і механізмів, що забезпечують найбільшу ефективність розкривних і видобувних робіт, називається комплексом кар'єрного устаткування, які поєднується у вантажопотоки. До складу вантажопотоку, як правило, входять виймальне устаткування (екскаватор), транспортні засоби й засоби відвалоутворення.

При основному способі відкритих розробок – екскаваторному найбільше поширення одержали наступні технологічні схеми.