4. Характеристика окремих представників групи хлібних злаків

Хлібні злаки (пшениця, тритікале, жито, ячмінь, овес):

• досить холодостійкі,

• мають озимі та ярі форми,

• є рослинами довгого дня,

• мають підвищені вимоги до вологи.

Зернівка хлібних злаків має борозенку, що ділить його вздовж на дві половини. Проростають зернівки кількома корінцями: жито – 4-ма, пшениця – 4-6-ма, овес – 3-4-ма, ячмінь – 5-7-ма.

Цінною особливістю хлібних злаків є їх швидкий ріст на початку вегетації. За сприятливих умов вони починають кущитися через 12-15 днів після появи сходів, завдяки чому менше пригнічуються бур’янами.

Пшениця

Пшениця належить до найбільш стародавніх культур. Археологічні дані свідчать, що в країнах Азії та Європи пшеницю вирощували за 3 тис. років, а в Єгипті – за 10 тис. років до нашої ери. Давно відома пшениця і на території України. Ї зерно знаходять і в скіфських могилах, і в трипільських стоянках. Древні слов’яни ще за кілька сотень років до нашої ери вирощували пшеницю не лише для власного споживання, а й для торгівлі з іншими народами.

Більшість учених сходяться на тому, що місцем походження пшениці є степові та напівпустельні райони Азії (зх. частина Ірану, мала Азія, Закавказзя тощо). Важливим районом видоутворення пшениць є гірські області Грузії та Вірменії, де зосереджена найбільша кількість ендемічних видів.

Вважають, що з Азії пшениця потрапила в Європу ще в доісторичні часи. У пд. Африку, Америку та Австралію її завезли у 16-17 ст.

Пшениця є культурою, яка у світовому масштабі має найбільше продовольче значення. За посівними площами вона займає 1-ше місце у світі серед с/г культур.

За своєю природою пшениця – степова рослина, тому найбільші її площі зосереджені в преріях Пн. Америки, у степових і напівпустельних зонах Азії та Австралії, у степових та лісостепових районах Європи. Водночас, пшениця заходить далеко на північ і на південь. Її вирощують і за полярним колом, і на гірських плато на висоті до 4000 м над рівнем моря.

Серед зернових культур пшениця представлена найбільшою кількістю видів. Усього виділяють 22 (за деякими даними – 28) види, що об’єднують у 4 генетичні групи:

Диплоїдна група (2п=14)

1. Дика однозернянка

2. Дика Урарту

3. Культурна однозернянка

Тетраплоїдна група (4п=28)

1. Халдська пшениця

2. Дика двозернянка

3. Пшениця зандурі

4. Колхідська двозернянка

5. Полба (культурна двозернянка емер)

6. Пшениця тверда

7. Пшениця абіссінська

8. Пшениця тургідум

9. Пшениця карталінська

10. Пшениця туранська

11. Пшениця польська

Гексаплоїдна група (6п=42)

1. Пшениця маха

2. Пшениця спельта

3. Пшениця м’яка

4. Пшениця карликова

5. Пшениця круглозерна

6. Пшениця ванська

7. Пшениця широколиста

Октаплоїдна група (8п=56)

1. Пшениця грибкобійна

В основу поділу видів пшениці на групи покладено кількість хромосом у соматичних клітинах. Види, що належать до однієї генетичної групи, легко схрещуються між собою і дають плодовиті гібриди, у той час як при схрещуванні видів із різних груп отримують потомство або безплідне, або з низькою плодовитістю.

Усі види пшениць за морфологічними ознаками поділяють на 2 групи:

• голозерні (усього 11 видів, у тому числі м’яка, тверда, тургідум, грибкобійна);

• плівчасті, або полб’яні (усього 11 видів, у тому числі полба, спельта, абіссінська).

Важливою особливістю культурних голозерних пшениць є те, що у них колосовий стрижень неламкий і зерно при обмолоті легко відділяється від квіткових і колоскових лусок. Усі інші (полб’яні та дикорослі) пшениці мають стрижень, який при достиганні зерна легко розламується на окремі членики разом з колосками. Зернівки цих пшениць при обмолоті не відокремлюються від квіткових та колоскових лусок.

У світовому виробництві найпоширенішими є два види пшениці – м’яка, або звичайна і тверда. На пшеницю м’яку припадає понад 90% посівних площ цієї культури, тверда займає близько 9% і лише 1% - всі інші її культурні види.

Пшениця м’яка (Triticum aestivum L.) – вид, що характеризується широкою екологічною пластичністю і великою внутрішньовидовою різноманітністю, тому її посіви зустрічаються в усіх частинах світу – від Полярного кола до тропічних районів. Відомо близько 250 різновидів та кілька тисяч сортів пшениці м’якої. У неї є остисті та безості, озимі і ярі форми.

Пшениця тверда (Tr. durum Best.) – вид, що потребує поживних ґрунтів та теплого клімату. Найкраще росте в регіонах із континентальним кліматом, де літо коротке, спекотне і сухе. Як і пшениця м’яка, має багато різновидів, озимі та ярі форми. Однак безості форми у неї зустрічаються дуже рідко.

В основу поділу видів пшениці на різновиди покладено такі ознаки: наявність або відсутність остюків, забарвлення колоса та остюків, забарвлення зернівок, наявність або відсутність опушення колоскових лусок тощо.

Найпоширеніші різновиди пшениць

м’якої	твердої
лютесценс (безоста форма) альбідум мільтурум альборубрум грекум еритроспермум (остиста форма)	мелянопус гордеїформе церулесценс кандіканс

Озимі форми пшениць у нашій країні набули більшого поширення, ніж ярі. Вони мають довгий вегетаційний період, тому краще використовують вологу і поживні речовини ґрунту та дають високі врожаї. В умовах тривалої теплої осені озимина розвиває міцну кореневу систему і добре кущиться. У посушливі весни використовує зимову вологу краще, ніж ярі зернові.

В Україні озима м’яка пшениця є головною продовольчою культурою. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15%. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В₁, В₂ РР, Е та провітаміни А, D, до 2% зольних мінеральних речовин.

Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50% від загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14% ми засвоюємо його лише 7%. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю.

400-500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, половину потреби у вуглеводах, третину (до 40%) – у повноцінних білках, 50-60 % – у вітамінах групи В, 80% – у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40% – у кальції.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю – в 1 кг його міститься 2000-2500 ккал.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16-18 %). Проте хліб з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. У той же час, борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості. Їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Також тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна – крупчатки та виготовлення манної крупи вищої якості.

Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці за останні роки значно зросла її середня врожайність. У 1990 р. вона досягла в СНД 34,1 ц/га, в Україні – 40,2 ц/га.

В Україні вирощуються переважно сорти м'якої пшениці. Серед них поширені:

• у степовій зоні: Альбатрос одеський, Безоста 1, Донецька 46, Дончанка 3, Одеська 162, Скіф'янка, Находка 4, Федорівка, Херсонська остиста та ін.;

• у лісостеповій: Альбатрос одеський, Донецька 46, Київська остиста, Коломак 3, Одеська 162, Спартанка, Тіра, Веселка, Збруч, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Поліська 90, Струмок, Ювілейна 75 та ін.;

• у поліській зоні: Коломак 3, Тіра; Ганна, Горбі, Донська напівкарликова, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Одеська 161, Поліська 90, Українка одеська, Циганка.

Із сортів твердої пшениці поширені: у степовій зоні – Алий парус, Айсберг одеський, Парус; у степовій і лісостеповій зонах – Корал одеський, Харківська 32.