2. Періодизація курсу ідпу та її особливості

Розглядаючи в рамках одного предмета два соціальні фено­мени — державу й право, історія держави і права України вихо­дить з того, що у своєму історичному розвитку політичні й пра­вові явища тісно взаємопов'язані. Досвід минулого переконливо свідчить: політичні відносини як складова відносин соціальних стимулюють вдосконалення правових норм суспільства. І навпа­ки: норми права регулюють, упорядковують усі сфери людських взаємин, і політичні також.

Історія держави і права України посідає важливе місце в си­стемі соціально-гуманітарних, українознавчих дисциплін, які вивчають усе розмаїття взаємин людей (виробничих, соціаль­них, духовних та ін.). Водночас як самостійний об'єкт вона має досліджувати державно-правові явища в історичному розрізі. Зокрема:

організацію й діяльність органів державної влади, цент­

рального та місцевого управління, судочинства;

джерела національного права, кодифікації, еволюцію га­

лузей права, зміст найважливіших юридичних норм (пра­

во власності, злочин, кара та ін.);

•               взаємозв'язки державних органів та правових інститутів.

Історія держави і права України — одна з фундаментальних

державно-правових дисциплін, яка вивчає правові аспекти сус­пільного життя; вона тісно пов'язана з теорією держави і права, використовує розроблені нею узагальнення й понятійний аппарат, а також дає конкретний державно-правовий матеріал для таких узагальнень. Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права досліджує загальні закономірності розвитку певних типів держави й правових технологій, а історія держави і права України — виникнення й розвиток державно-правових систем, їхні особливості, а також характерні риси в тих чи інших історичних умовах. Зауважимо, що існує тісний зв'язок історії держави і права з конституційним правом, бо вона досліджує історію конституційного 4онсерва і державного право­вого розвитку в Україні. Крім того, ця наука, вивчаючи дер­жавні й правові інститути практично аж до сьогодення, стикуєть­4онс 4онсе правом, зокрема, адміністративним, цивільним, кри-

 

мшальним, земельним, процесуальним та ш., допомагаючи зро­зуміти його сутність, позитивні й негативні риси.

Як і кожна наука, історія держави і права України виконує певні завдання. Серед них:

пізнання й пояснення історії державно-правового розвитку

в Україні;

визначення стійких тенденцій, закономірностей розвитку

історико-правових явищ;

формування національної свідомості, високих моральних і

правових цінностей, поваги до минулого українського на­

роду та віри в його майбутнє.

Незнання минулого ставить під загрозу будь-яку спробу на­лежно діяти у майбутньому. Історико-правова наука, вивчаючи й узагальнюючи досвід минулого, виконує також і прогностичну функцію, допомагає уникати повторення помилок.

Періодизація курсу має важливе значення для опанування предметом історії держави і права України. В сучасній історико-правовій науці представлені різні підходи до періодизації.

Автори академічного курсу «Історія держави і права Укра­їни» за редакцією академіка НАН України В. Я. Тація, академіка Академії правових наук України А. Й. Рогожина (К., 2000 р.) пи­тання періодизації вирішують з урахуванням теорії суспільно-економічних формацій. Принципове значення при цьому вони надають відокремленню рабовласницьких, феодальних, капіта­лістичних і соціалістичних державно-правових утворень.

5онсерват П. П. Музиченко в навчальному посібнику «Історія держави і права України» (К, 2000 р.) здійснив спробу 5онсер за основу періодизації цивілізаційну теорію. Згідно з нею певний період історичного розвитку визначається не стільки об'єктив­но-матеріальними (способом виробництва, співвідношенням кла­сових сил), скільки ідейно-духовними, культурологічними фак­торами, пов'язаними з уявленнями про світ, соціальними цінно­стями, стереотипами поведінки.

Автори навчального посібника «Історія українського права» за редакцією 5онсервати О. О. Шевченка (К, 2001 р.) вважають, що періоди розвитку української держави й українського права не збігаються. У багатьох випадках українське право існувало й застосовувалося за відсутності української держави. Отож, за ос­нову періодизації вони взяли співвідношення джерел права.

 

І виходять із того, що українське право мало два основні дже­рела — звичай і закон. Але від середини XIV ст. звичаєве право поступово трансформується в загальне і стає основним джере­лом права. Воно містить не тільки юридичні норми, а й норми моралі, етики, такі чесноти, як миролюбство, працьовитість, гідність, виражаючи високу свідомість народу. Якщо звичаєве право — досить 5онсервативнее, то загальне динамічно розви­вається. Тому й законодавство національної української держа­ви від середини XVII ст. базується на загальному праві. Закон і загальне право України співіснували аж до кінця XVIII ст., вза-ємозбагачуючись і взаємодоповнюючись. Подальші періоди харак­терні домінуванням закону як джерела права й пануванням за­кону влади.

Періодизація курсу, запропонована нами, враховує попередній досвід на основі принципів історизму, системності й розвитку.