4. Рецепція римського права і його значення для сучасного правознавства.

Рецепція права — запозичення чужоземного права, яке є більш розвинутим, ніж право країни, що позичає. Римське право виявило найбільшу життєздатність серед усіх світових кодексів. Після падіння Римської імперії римське приватне право ще продовжувало існувати і навіть розвиватися у Візантії.

Римське право заклало основу законодавства середньовічних єв­ропейських монархій і країн пізнішої доби. Широко відбувалася рецеп­ція римського права у Західній Європі у ХІІ-ХУІ століттях, оскільки розвиваються ремесла і торгівля, що відроджує інтерес до римського права. Видатну роль у відродженні і популяризації класичного римсь­кого права відіграв Болонський університет. Починаючи з XI ст., у цьому навчальному закладі практикуються т.зв. глоси - публічні за­читування і тлумачення {глосарій - з грецької словник з перекладом і поясненням незрозумілих слів) джерел. У XII ст. на зміну глосаторам прийшли т.зв. коментатори, які більшу увагу приділяли тлумаченню глоса, ніж безпосередньо джерелам. Рецепції римського права знач­ною мірою сприяв його абстрактний характер. Рецепція римського права дозволяла здійснювати реформу феодальних правових систем шляхом запозичень, котрі негайно проходили перевірку практикою.

Римське приватне право було рецепійовано у Цивільний кодекс Наполеона 1804 р., в російські цивільні Укладення 1903 та 1905 рр. та в інші кодифікації нового і новітнього часу. Римське приватне пра­во мало величезний вплив на становлення сучасних правових систем держав Європи, Північної та Південної Америки. Рецепція римського права привела до того, що в одних з цих країн римське приватне пра­во стало чинним, а в інших здійснило значний вплив на зміст націо­нального цивільного права.

У зв'язку із запровадженням ринкових відносин у нашій країні здійснюється рецепція римського приватного права у наше цивільне законодавство з метою удосконалення сучасного українського цивіль­ного законодавства перехідної епохи (від тоталітарного соціалізму до ринкової економіки). Вивчення іноземного законодавства неможливе без знання римського приватного права, його рецепції. Те само стосу­ється і міжнародного права. Володіння юридичною термінологією (необхідне не тільки для науковця, але й для юриста-практика) немо­жливе без засвоєння історії її виникнення. Чіткість юридичних визна­чень і формулювань, досконала юридична техніка давніх римських юристів та здійснених ними кодифікацій (особливо це стосується вчення про позови) мають неоцінене значення для становлення юрис­та та підвищення його наукової і практичної кваліфікації.

Європейська правова наука розвивалася на основі реципо- ваного римського права. Римська юриспруденція відзначалася не лише теоретичною ґрунтовністю, а й практичною загостре­ністю. Тільки на основі розв'язання окремих казусів, конкрет­них практичних висновків було розроблено загальні правові теорії, науково пояснено багато юридичних явищ (теорія від­повідальності за делікти; компенсації збитків, що виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання догово­рів, значення категорії «громадянство»; диференціація право­здатності; розподіл компетенції між органами влади тощо).

Отже, юриспруденція була пройнята духом римського права, що наклало свій певний відбиток на її подальший роз­виток. Рециповане римське право було чинним тривалий час у багатьох країнах Європи як загальне, універсальне право. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості громадян та в юриспруденції. Його покладено в основу сучасного законо­давства багатьох країн, і знати його необхідно вже хоча б то­му, що без цього важко осягнути сутність сучасних правових інститутів.

Зокрема, вплинуло воно й на розвиток українського права і продовжує впливати на формування концепції права Украї­ни сьогодні.

Юридичне значення римського права полягає в тому, що понятійний та категоріальний апарат, термінологія сучасного права ґрунтуються на ідеях, засадах та визначеннях, розроб­лених римською класичною юриспруденцією. До того ж рим­ська юриспруденція відзначалася високою технікою право- творчості, вмінням аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки, формулювання ж право­вих ідей римськими юристами — чіткістю, лаконізмом, глиби­ною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучас­них юристів. Такої самої характеристики заслуговують і пре­торські едикти.

Римська правова термінологія, особливо цивілістична, в багатьох випадках зберегла своє значення і в практичному, і в науковому обігу, вона є інтернаціональною. Терміни «кон­ституція», «консенсус», «конвенція», «контракт», «мандат», «пакт», «журі», «сенат», «реституція», «новела», «віндика­ція», «делікт», «легат», «новація», «субститут», «оферта», «акцепт» тощо давно стали загальновживаними у національ­ному та міжнародному житті.

Вільне володіння загальновизнаними афоризмами, вислов­люваннями, термінами не тільки свідчить про культуру пра­вознавця, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн. Це ще один з аргументів на користь вивчення римсько­го права.

Внаслідок переходу України до ринкової економіки, звер­нення до так званих загальнолюдських цінностей, значення римського права, і зокрема, приватного, зростає. Студенти юридичних вузів України вивчають римське право передусім з метою пізнавальною, для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень, цивільно­го, сімейного, комерційного права України, права Європей­ського співтовариства, оволодіння методологією компаративіс­тики тощо. До того ж нині вивчення цього предмета набуває до­даткового практичного значення, що пов'язано з бурхливим розвитком торговельного, економічного, науково-технічного та інших видів міжнародного співробітництва, вимагає від наших юристів ґрунтовних знань у галузі правових систем зарубіжних країн.

Отже, вивчення римського права є необхідним елементом гуманітарної освіти взагалі й важливою складовою професій­ної підготовки висококласного правника зокрема.

Висновки до теми. Наука чинного цивільного права має свої ко­рені у стародавньому римському приватному праві. Римське приватне право було правом високоорганізованого рабовласниць­кого суспільства, яке у своєму розвитку пройшло такі етапи - царський, період республіки, принципат і період абсолютної монархії. Розглянемо розвиток римського приватного права за цими періодами. Рецепійоване римське приватне право покладено в основу сучасного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже тому, що без цього склад­но осягнути сутність сучасних інститутів права.

Завдання для самоконтролю

1. Назвіть фактори, які сприяли успішному розвитку юридичної нау­ ки в Стародавньому Римі.

2. Який принцип покладено в основу розмежування права на приватне і публічне? Як підходили до вказаної проблеми римські юристи?

3. Що таке імперативні, уповноважуючі та диспозитивні норми пра­ ва (на прикладі римського приватного права)?

4. Назвіть основні структурні підрозділи приватного права.

5. В якому плані може трактуватися поняття "джерела права"?

6. Що таке неписане право, звичаєве право?

7. Що вважалося найдавнішою кодифікацією звичаїв?

8. Що таке едикт? Які посадові особи в Римі мали право видавати едикти?

9. Яким чином претори у своїй юридичній практиці обходили норми цивільного права? Яке право називалося "голим"?

10. Назвіть форми діяльності юристів?

Змістовий модуль 2. Вчення про позов.

1. Правосуддя у Давньому Римі. Виникнення державного суду.

2.Зміст і особливості легісакційного, формулярного та екстраординарного процесів.

3. Преторський захист.

4. Позов. Позовна давність.

Література:

[1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 26, 27]

Мета та завдання: показати розвиток ролі державних органів у стародавньому римському праві у боротьбі з правопорушен­нями.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Розглядаючи цивільний процес у стародавній римській державі, слід звернути увагу на те, що судовий захист права пов'язаний з існуван­ням самого права. Перехід від саморозправи до цивільного процесу у суді здійснювався шляхом регламентації саморозправи.