4. Припинення зобов'язань.

Римському приватному праву були відомі принципи непорушності договору, які полягають при необхідності у збереженні первинної домовленості сторін. Неприпустимі одностороння зміна, розірвання та відмова від виконання договору. Окрім виконання, існують такі підстави припинення договору:

Новація - це договір, який відміняє раніше існуюче зобов'язання і породжує нове. Вона укладається з метою погашення раніше чинного зобов'язання та містить певний новий елемент у порівнянні з первіс­ним зобов'язанням. Можливі два типи новацій: 1) зміна підстави до­говору - наприклад, борг з позики перетворюється на борг з купівлі-продажу; 2) зміна змісту договору - наприклад, річ передана у в найм, оголошується річчю, даною в позичку. Якщо змінюються сторони, це уже цесія, тобто перевід боргу.

Залік - взаємне зарахування зустрічних вимог. Для цього необхідне поєднання чотирьох умов: а) вимоги - зустрічні; б) вони дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно); г) "зрілі", тобто за двома настає строк платежу; д) безспірні. Смерть однієї з осіб не припиняє зо­бов'язання - на спадкоємців переходять як активи, так і пасиви- уся сукупність прав і боргів померлого. Не переходять у спадщину борги, які випливають з деліктів (наприклад, штраф за спричинену образу), якщо тільки такий делікт не збагатив спадкоємців (померлий злодій передав у спадщину украдене). За сам делікт збагачені спадкоємці відповідальності не несуть. Спадкоємці повинні повернути суму завдатку - як незаконне збагачення. Стягнення аліментів у спадщину не передається.

Випадкова неможливість виконання буває двох видів - фізична і юридична. Фізична полягає у тому, що предмет зобов'язання випад­ково знищується. Юридична неможливість - предмет правочину ви­лучається з обороту.

Висновок до теми. Зобов'язання оформлюють економічний обмін у правову форму і являють собою типові відносні правовідносини, що характеризуються чітким суб'єктним складом.

Завдання для самоконтролю

1. Дайте юридичне визначення терміну "зобов'язання". Чим зобов'яза­ льне право відрізняється від речового? Що є предметом зобов'язання?

2. Що таке двосторонні зобов'язання, натуральні зобов'язання?

3. Як виникає зобов'язання?

4. Що таке правочин? Які правочини визнавалися дольовими, а які солідарними у спірних випадках?

5. Чи допускалася заміна сторін у зобов'язанні? Що таке "новація"? Що таке "цесія"? Назвіть вимоги до цесії.

6. Перечисліть вимоги до виконання зобов'язання. У яких випадках кредитор міг відмовитися прийняти виконання зобов'язання борж­ ником?

7. Які існують вимоги щодо часу виконання зобов'язання?

8. Умови наступу відповідальності за порушення зобов'язання.

9. У яких випадках боржник ніс відповідальність не лише за умисел і тяжку вину, але й за легку вину? Критерії поділу вини на "тяжку" і "легку".

10. Чи міг боржник бути звільненим від відповідальності за невико­ нане зобов'язання?

11. Перечисліть форми забезпечення зобов'язань.

12. У якому порядку погашалося зобов'язання у випадку смерті боржни­ ка?

13. Перечисліть види припинення зобов'язань, крім виконання.

14. Що називається "випадковою неможливістю виконання"? У яких двох формах може виступати випадкова неможливість виконання зобов'язання?

Заліковий модуль 3. Договірне і спадкове право.

Змістовий модуль 7. Договірне право.

1. Поняття та види договорів за римським правом.

2. Зміст договору.

3. Укладання договорів й умови їх дійсності.

Література:

[1, 3, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, 14, 16, 26, 27]

Мета та завдання: дати студентам уявлення, що договір є однією з центральних категорій римського права та є юридичним фактом, що лежить в основі зобов'язання.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Пропонуємо звернути увагу, що втілення договору можливе лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гарантує від­сутність зовнішнього впливу на волю його учасників.

1. Поняття та види договорів за римським правом.

Договір (контракт) - двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. По­няття "зобов'язання" ширше від поняття "договору". Зобов'язання можуть виникати не тільки з договору, але й з квазі-договору, делікту та квазі-делікту. У договорі може бути декілька зобов'язань, договір ви­ступає домовленістю кількох осіб про здійснення певної дії чи про утри­мання від неї. Більшість договорів - двосторонні, але бувають і тристо­ронні та багатосторонні. Предмет договору - дія, утримання від. дії.

Існували такі види договорів:

• Контракти. Це ті договори, форми яких були передбачені правом (купівля-продаж, найм, позика тощо). Система контрактів була замкнутою. Крім зазначених у ній видів угод, всі інші до контрактів не належали. Угоди, що не були контрактами, юридичного значення не мали. Контракти забезпечувалися судовим захистом.

• Пакти. Це неформальні договори (домовленості), тобто ті, що існували за межами кола контрактів. Вони не забезпечувалися судовим захистом і не мали юридичної сили. Укладаючи пакти, сторони покладалися не на норми права, а на совість та моральні якості контрагента. За невиконання пакту сторони не притягалися до юридичної відповідальності. Проте з розвитком господарського обороту суб’єкти вже не могли задовольнитися обмеженим колом контрактів, а тому римляни були змушені визнати за деякими пактами юридичну силу, а тому й надати їм можливість судового захисту.

Усі контракти поділялися на чотири групи: реальні (укладалися в момент передачі речі; вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формул); літеральні (вважалися укла­деними після запису певних слів) та консенсуальні (дійсні відразу піс­ля того, як сторони досягли певної угоди). Для визнання дійсними кон­трактів першої групи вимагалася фактична передача речі кредитором боржнику (наприклад, позиченої суми, після чого лише можна було вимагати виконання зобов'язань боржника — сплати відсотків по боргу і т.д.), в решті ж випадків сама річ могла фактично передаватися піз­ніше (чи дія - бути виконана через якийсь час).

Безіменні контракти подібні реальним контрактам, оскільки вони були оплатними та взаємні зобов'язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі, це змішаний договір з елементами різних договорів (бартер тощо).

Договір є дійсним при умові відповідності закону. Законність до­говору у вузькому розумінні - це його відповідність приписам існую­чого на момент укладення домовленості сторін закону. У ширшому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи. Незаконним вважається договір купівлі-продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладе­ний неправоздатною (раб, злодій тощо) або недієздатною (неповнолітній, марнотратник) особою. Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського грома­дянина (хтось бере зобов'язання виступити сутенером-звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежу­вали правоздатність римського громадянина — наприклад, працеда­вець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець). Причому воля повинна бути не просто присутня у сторін, а проявлена у певних діях (усних, письмових; жестів тощо). Також волю могли виявити конклюдентними діями, тобто такими, коли сторона справою показувала, що вона згодна укласти зобо­в’язання. Так, сторона, наприклад, могла почати виконувати договір, укласти якій їй запропонувала інша сторона. Прояв волі контрагентів повинен бути зрозумілим оточенню, без його фіксації неможливий вияв зустрічної волі. Форма волевиявлення може бути довільною, але вимагається, щоб вона була зрозумілою. Спеціальний закон зобов'я­зував сторони попереджати одна одну про важливі обставини угоди.

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті до­говору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); поми­лка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання зако­нів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправдан­ням, незнання факту виступає виправданням).

Обман - це умисне введення контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.

Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск - така угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б спричинення великого зла для потерпілого. Так, наприклад, погроза "розорити" несплатного боржника судовим позовом не є протизаконною.

Договори з порушеннями суб'єктного складу - дійсними були ли­ше договори, укладені правоздатними та дієздатними особами.

Договори з порушеннями волі - недійсними були деякі договори при порушенні форми волевиявлення (при манципації, стипуляції, деяких письмових договорах).

Договори з неможливістю - для визнання дійсності договору мала значення і реальна можливість виконання дії, що складала предмет зобов'язання, діяло правило - неможливе не може бути обов'язковим.