7. Використання дидактичних матеріалів по темам дисципліни:

№ п/п	Найменування тем курсу	Дидактнчний матеріал
І.	Предмет і система римського приватного права	Схеми,слайди
2.	Вчення про позов	Схеми,слайди
3.	Особи. Родинні правовідносини	Схеми,слайди
4.	Речові права. Володіння та його захист	Схеми,слайди
5.	Право власності	Схеми,слайди
6.	Зобов’язальне право	Схеми,слайди
7.	Договірне право	Схеми, слайди
8.	Окремі види договірних забов’язань	Схеми, слайди
9.	Спадкове право	Схеми, слайди

3. Конспект лекцій

Заліковий модуль 1. Загальні положення римського приватного права.

Змістовий модуль 1. Предмет і система римського приватного права.

1. Поняття і предмет римського приватного права.

2. Система джерел римського права.

3. Основні напрямки діяльності римських юристів.

4. Рецепція римського права і його значення для сучасного правознавства.

Література:

[1, 2, 32, 3, 4, 5, 7, 9, 17, 18, 19, 21, 28, 29, 30]

Мета та завдання: надати уявлення студентам про римське приватне право, його історичну роль у становленні цивільного права ряду європейських держав, у тому числі в нашій країні, сконцентрувати увагу студентів на значенні римського приват­ного права для сучасного правника.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Ця тема є оглядовою і охоплює не тільки інформацію власне про рим­ське право як систему стародавніх норм і навчальний курс, а й передба­чає з'ясування виключності римського права як результату інтенсивного розвитку суспільства, його культури, ринкових відносин. Зміни у житті рабовласницького суспільства відбувалися протя­гом усього історичного періоду, та ці зміни спричиняли відповідні зміни у римському праві, яке не було сталим.

Вивчення історії держави і права кожного народу неможливе ізольовано від історії розвитку самого суспільства - розвитку виробництва, політичних подій, культури, релігії та ін. Усі сторони історії народу тісно переплітаються між собою і щоб глибоко вивчити предмет, треба охопити всі ці зв'язки та опосередкування.

1. Поняття і предмет римського приватного права.

Історія створення сучасного правознавства починається від часів Стародавнього Риму. Звісно, правові системи існували й у давніших цивілізаціях. Більш того, саме римське право за­знало потужного впливу давньогрецького, близькосхідного, іудейського тощо права, запозичивши звідти значну кількість ідей, принципів, конкретних правових норм. Але тільки у Рим­ській античній цивілізації право перетворилося на порівняно самостійний феномен, набуло значення самостійного предмету, який можна вивчати й нині, абстрагувавшись від конкретно- історичних умов, культури, держави, в якій воно сформувалося.

Десь за п'ятсот років до н. е. було прийнято відомі Закони XII таблиць, в яких викладено правові засади організації гро­мадянського суспільства. Протягом тисячоліття ці засади розвивалися, набувши згодом вигляду досконалої системи римського права. Вершиною його розквіту було III ст. н. е. Римлянам вдалося досягти таких висот правової культури, що здатні слугувати людству і в наші часи.

Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ, який його створив, вийшло далеко за межі Риму і епохи, в яку було створено, а зародилося в далеких глибинах часу, коли Рим був ще невелич­кою общиною, що нічим не вирізнялася серед багатьох подібних їй общин в Італії.

Як і увесь нескладний спосіб життя тогочасного римського народу, римське право являло собою нерозвинену, в багатьох випадках архаїчну систему, про­низану патріархальним і вузьконаціональним характером. І якщо б воно залишалося на цій стадії, то, безперечно, давним-давно було б загублене в ар­хівах історії.

Проте доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька римська община поступово зростає, поглинаючи сусідні общини, щораз міцнішає в своїй внутрішній організації. Територія Римської держави дедалі збільшується, поширюючись на всю Італію, а згодом - Грецію, Іспанію та інші країни. Римська держава стала, за тодішніми уявленнями, світовою державою, яка об'єднала під своєю владою майже весь тодішній культурний світ. Разом з тим суттєво змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства. Поступово руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється більш складними економічними відноси­нами.

Класичне Римське право сформувалося в епоху найбільшого розквіту Стародавньої Римської держави, історичний розвиток якої та римського права охоплював тисячоліття. Рим був заснований приблизно у 800 р. до н.е. Західна Римська імперія проіснувала до приблизно 500 р. н.е. Надалі протягом тисячі років вдосконалювала римське право Візан­тія. Римське суспільство приділяло праву виключну роль у справі розбудови держави і підтримання моральних устоїв. Римське право грунтується на окремих правових явищах повсякденного життя, є ре­зультатом титанічної творчості інтелектуальної еліти.

Воно розглядало­ся як інструмент справедливості. Справедливість полягає в тому, щоб кожному дати те, що йому належить (Дігести). Не випадково, саме в Римі були вироблені чотири заповіді юриста: Говори правду, веди справу чесно, роби потрібне, стійко перенось труднощі. Римське пра­во класичної доби, принаймні зовнішньо, декларувало й утверджува­ло рівність усіх вільних громадян перед законом. Тим самим в уяв­ленні повноправних римських громадян це право бачилося позакласо-вим, максимально об'єктивним. Було проголошено положення, що всі люді або вільні, або раби.

Видатний римський юрист Ульпіан зазначав, що вивчення пра­ва поділяється на дві частини: публічне та приватне право. Він розрізняв приватне і публічне право залежно від того, чиєї корис­ті воно, насамперед, стосується: суспільної (державної) чи при­ватної (окремих осіб): «Публічне право — це те, що стосується становища римської держави, приватне — це те, що стосується користі окремих осіб; існує корисне у суспільному відношенні й корисне у приватному відношенні» (Дигести Юстиніана).

Отже, по-перше, предметом нашого вивчення має бути римське публічне і римське приватне право, взяті у їхній су­купності як складові частини (галузі) римського права.

Однак, крім того, римське право має свою внутрішню струк­туру, зумовлену логікою взаємозв'язку окремих його норм, інститутів тощо. Природно, що й вона має бути врахована при викладі матеріалу. При цьому виходимо з сентенції іншого ви­датного римського правознавця — Гая: «Все право, яким ми користуємося, відноситься або до осіб, або до речей (об'єк­тів), або до правових дій» (Інституції Гая. 1.8¹.). Такий поря­док розташування навчального матеріалу називають інститу- ційною системою. Вважають, що інституційна система склада­ється з трьох частин відповідно до категорій, згадуваних Гаєм.

Але слід мати на увазі, що Інституції Гая складаються не з трьох, а з чотирьох книг — четверта книга присвячена позо­вам та судочинству. Крім того, частина першої книги Інсти­туцій присвячена питанням загальної теорії права та публіч­ному праву (визначення права природного та «цивільного», характеристика форм права, набуття громадянства тощо). Отже, по-друге, предметом вивчення мають бути вчення: 1) про сутність, значення та систему права; 2) про основи правопорядку в державі; 3) про статус особи; 4) про майно­ві та по в' яз ані з ними відносини; 5) про дії, що мають пра­вове значення.

З плином часу римське законодавство ставало досконалішим. Ре­цепція (запозичення) римського права в нових історичних умовах відроджувала саме цей забутий принцип рівності серед громадян. Розвиток права залежав від розвитку продуктивних сил та виробни­чих відносин у Римській державі. Європейські країни зуміли вийти на подібні об'єми економіки та характер економічних відносин (оренда, позика, фрахт, іпотека, товариства тощо) аж в період раннього капіта­лізму. При цьому виявилося, що цілком допустимі прямі запозичення з римського права, звичайно, з урахуванням окремих національних особливостей кожної держави римського права.

Сучасне приватне право ґрунтується на принципах стародавнього римського права - це сукупність правових норм, що регулюють май­нові відносини між учасниками обігу методом рівності сторін. Сучас­не приватне право регулює також деякі особисті немайнові відноси­ни. Не регулюються сучасним цивільним правом майнові відносини, основані на підпорядкуванні однієї сторони іншій — фінансові, бю­джетні, сімейні тощо. У Стародавньому Римі розподілення приватно­го і публічного права проводилося за дещо іншим принципом. Так, римський юрист Ульпіан запровадив таке розмежування: публічне право - це те, яке звернене до статусу: публічне право стосується інтересів держави, приватне - окремих осіб. Норми публічного права не можуть змінюватися угодами окремих осіб, більше того — окремі особи (включаючи посадових), взагалі не можуть коригувати най­менші норми публічного права.

Імперативні норми права - ті, які встановлюються і регулюються виключно законом. У приватному праві також можливі імперативні норми, наприклад, в тому, що стосується відносин опікуна й опікува­ної, шлюбів між родичами по прямій лінії тощо, але в основному ді­ють т.зв. уповноважуючі норми.

Уповноважуючі норми основані на взаємній згоді сторін або на осно­ві волі власника майна (заповіт). Уповноважуючі норми доповнюються т.зв. диспозитивними, які вступають у дію тоді, коли особа не скориста­лася власним правом на встановлення уповноважуючої норми.

У Стародавньому Римі цивільне право регулює правові відносини, що виникають з приводу створення, набуття, використання, передачі і відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними осо­бами - перегрінами, а також між самими іноземцями. Тоді використо­вуються паралельно терміни "цивільне право" \ "приватне право" (та їх похідні). В основу поділу покладається принцип поділу населення на громадян та негромадян — латинів, перегрінів, а також рабів. По­няття "приватне право" ширше — воно охоплює особисті майнові і немайнові відносини між усіма фізичними особами: громадянами, латинами, перегрінами і (у певних випадках) навіть рабами.

У Стародавньому Римі приватне право включає у себе право вла­сності, інститут володіння, інші, більш обмежені, права на речі (сервітути, емфітевзис і суперфіцій, заставне право), договори та інші зобов'язання, сімейні відносини, спадкове право.

Римське цивільне право у сукупності складалося із трьох систем: цивільного права, права народів, преторського права.