4. Родина та шлюб

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з розкладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії вже заснована на владі батька сімейства. Сім 'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави сімейства. До складу сім'ї, крім глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном Гатіїіа позначалась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Отже, за сімейним станом римські громадяни поділялися, як вже зазначалось, на осіб свого права та осіб чужого права. До перших відносилися домовладики, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні.

Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі юмовладики, називалась агнатською. Всі підвладні підкорялися владі одного домовладики і вважалися родичами, тобто агнатами.

Після смерті домовладики його дорослі с іни були носіями влади в сім'ї, а дружини й діти підпадала під їхню владу. Між тим розвиток продуктивних сил активізує цивільний оборот, зростання приватної власності, що, в свою чергу, призвело до зародження нової, когнатської (кровної) сім'ї, Виробництво матеріальних благ в більшій кількості, ніж можуть спожити їх виробники, породжує прагнення батьків закріпити накопичене протягом життя майно за кровними потемками (нащадками), передусім за дітьми.

Аж до Юстиніану римське сімейне право розрізняло matrimonium iustum, законний римський шлюб між особами, які мають ius conubii, і matrimonium iuris gentium між особами, такого права не мали.

Від шлюбу варто відрізняти конкубінат- дозволене законом постійне (а не випадкове) співжиття чоловіка і жінки, однак яке не відповідає вимогам законного шлюбу.

Конкубіна не розділяла соціального стану чоловіка, діти від конкубіни не підпадали під його patria potestas.

У доюстиніанівському праві розрізняли два види шлюбу, що відбувався в різних формах, які породжували різні по змісту майнові й особисті відносини чоловіків і навіть неоднакове правове положення матері у відношенні дітей, і припинялися у різному порядку.

Першим видом був шлюб cum manu mariti, тобто шлюб з чоловічою владою, у силу якої дружина надходила або під владу чоловіка, або під владу домогосподаря, якщо сам чоловік був підвладною особою. Вступ у такий шлюб неминуче означав capitis deminutio дружини: якщо до шлюбу дружина була persona sui iuris, то після вступу в шлюб cum manu вона ставала persona alieni iuris. Якщо до шлюбу вона була in potestate свого батька, то, вступивши в цей вид шлюбу, вона підпадала під владу чоловіка або його paterfamilias, якщо чоловік був під владою батька, і ставала агнаткою родини чоловіка.

Другий вид шлюбу – sine manu mariti, при якому дружина залишалася підвладною колишньому домовласнику або була самостійною особою. Зовні цей вид шлюбу схожий на конкубінат, але, на відміну від останнього, мав особливий намір заснувати римську родину, мати і виховувати дітей. Шлюб sine manu потрібно було відновляти щорічно. Проживши протягом року в будинку чоловіка, дружина автоматично підпадала під його владу – по давнині.

Створюючи різний лад відносин між чоловіком і дружиною, шлюб cum manu і шлюб sine manu різко відрізнялися один від одного порядком укладення і припинення. Укладення шлюбу cum manu вимагало дотримання визначених обрядів, це був акт формальний. Укладення шлюбу sine manu було актом неформальним. Даний вид шлюбу розглядався як деякий фактичний стан: з ним зв'язувалися визначені юридичні наслідки. Зрозуміло, що і процедура припинення шлюбів sine manu і cum manu було була різна. Перший міг бути розірваний не тільки за згодою чоловіків, але і по вільному волевиявленню однієї зі сторін. Розвід при шлюбі cum manu міг відбутися лише з ініціативи чоловіка.

Основні початки шлюбу sine manu зробили негативний вплив на життя римського суспільства. Прагнучи паралізувати нестійкість шлюбних відносин і зловживанням волі розводу, Август уніс ряд значних змін у сімейне право. Була встановлена кримінальна відповідальність за порушення подружньої вірності, уведені деякі майнові обмеження для чоловіків у віці від 25 до 60 років і для жінок у віці від 20 до 50 років, які не перебували в шлюбі і не мали дітей. Ці і деякі інші міри не похитнули основної концепції шлюбу sine manu як вільно встановлюваного союзу, що вільно припиняється, чоловіка і дружини. Витиснення древнього шлюбу cum manu цією концепцією складає одну з найцікавіших рис римського шлюбного права.

Для укладення шлюбу з стародавніми римськими законами необхідно було дотримуватись певних умов, без чого шлюб був неможливим. Виходячи з цього, відпадання будь-якої з таких умов тягнуло за собою недійсність шлюбу. Тому говорячи про підстави припинення шлюбу, ми зазначаємо, в першу чергу, про зникнення підстав для його існування.

За Стародавнім римським правом шлюб міг припинятися за наявності хоча б однієї з передбачених законом підстав. Як зазначав Павел: «Шлюб припиняється розлученням, смертю, взяттям в полон або іншим випадком рабства одного з них (подружжя)» D.24.2.1. Деякі вчені-романісти вказують також на інші підстави припинення шлюбу, що існували в римському праві. Так, зокрема, В.Б. Новицький зазначає, що шлюб припинявся в зв’язку з втратою громадянства, оскільки негромадяни, окрім latini veteres, як відомо не мали ius conubii, а тому не могли перебувати в законному римському шлюбі[1]. Крім того, Г.О. Дормідонтов наголошує, що, як правило, підставами для припинення шлюбу були повна втрата дієздатності одним з подружжя, оскільки недієздатна особа не могла жити в шлюбі, а також виникнення між подружжям агнатського споріднення[2]. Таке споріднення могло виникати у випадку всиновлення батьком сімейства (pater familias) чоловіка своєї дочки, яка знаходилася під владою домовладики. Зустрічаються також аргументи, що до припинення шлюбу призводив також вступ дружини або чоловіка до монастиря.

Наведені вище норми Дігест та думки науковців підштовхують до висновку, що Павел зазначав про основні (найбільш поширені) випадки припинення шлюбу, але виключний їх перелік є набагато ширший, пов’язаний з конкретними життєвими обставинами, в які потрапляла людина та перекликається не тільки з нормами права, а й з релігійними нормами та звичаями.

В науці поширена думка, що для римського права була характерна свобода розлучень. До такої думки можна приєднатися, але підходити до цього необхідно досить виважено. Справа в тому, що на початку розвитку римської держави свобода розлучень хоча і не була офіційно обмежена, але суспільством не сприймалася. Крім того, вона стосувалася тільки чоловіків. Як відомо, чоловік в римській сім’ї займав домінуюче положення і мав повну владу над жінкою. Звичайно, це стосується шлюбу cum manu. В цьому шлюбі, що виник раніше за sine manu, дружина була повністю позбавлена дієздатності, а отже не могла вчинювати юридичні дії, якими, беззаперечно, є розлучення. Оскільки жінка знаходилася під опікою чоловіка, то всі юридичні дії від її імені вчиняв останній. Тому для цього виду шлюбу характерним було одностороннє розлучення з ініціативи чоловіка.