3. Методи стимулювання діяльності і поведінки.

Ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку підлітків.

Найефективнішими є:

гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними;

змагання – природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі;

заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення;

покарання – осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому.

Методи самовиховання.

Самовиховання – систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

До цієї групи методів відносять:

самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості;

самооцінювання – оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей;

саморегуляція –здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів.

4. Генетико-моделюючий метод виховання.

Цей метод не лише впливає на зміст виховання, а й передбачає спосіб досягнення виховної мети, забезпечує таку систему впливів, яка зумовлює прогнозованість і керованість виховного процесу. Виховання в контексті цього методу розглядається як керівництво становленням людської особистості. Цей метод передбачає інтенсифікацію процесу самоусвідомлення і самозміни підлітка у контексті поставленої моральної вимоги. Головне в ньому – вплив соціального середовища на поведінку.

Використання цих методів забезпечує формування у підлітків практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

Методи стимулювання діяльності й поведінки

У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них – гра, змагання, заохочення і покарання.

Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.

2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Творчі ігри відбувається за такими етапами:

а) педагог розповідає про гру, що допомагає апробувати її модель на сприйнятті підлітків, залучає їх до обговорення плану (уточнення ролей, створення уявних ситуацій тощо);

б) розподіл ролей (можливі різні варіанти: вибір ролі за бажанням, колективне обговорення кандидатур на певні ролі, визначення ролі у формі доручення);

в) розробка плану гри за певним сюжетом;

г) власна гра;

д) завершення гри і підбиття підсумків.

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:

1. Визначення творчого потенціалу гри. Передбачає з'ясування її доцільності для певного періоду розвитку особистості, колективу групи; з'ясування чітких показників якостей особистості, на розвиток яких спрямована гра.

2. Визначення місця і часу проведення, кількості учасників. Залежать від умов проведення та творчого характеру гри.

3. Забезпечення психологічної комфортності і природності гри. Вона має бути бажаною, зручною і приємною для учасників. Важливо, щоб вона була органічно пов'язана з тематичним періодом чи змістом попередніх форм роботи, уникала невмотивованих ситуацій.

4. Урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри. Передбачає аналіз впливу гри на свідомість, емоційні враження студентів. Потрібно спів зіставляти емоційну завантаженість гри з моральною ситуацією в колективі.

5. Визначення місця викладача під час проведення гри. Роль і місце будуть змінюватися залежно від рівня сформованості якостей особистості учасників гри, їх віку, часу спільної діяльності.

6. Цілеспрямоване поширення прав учасників гри. Вони стосуються вибору гри (її назви, сюжету), зміни умов гри, її модернізації, вироблення нового змісту. Вищим проявом розвитку творчої активності студентів є бажання створити власну гру.

Змагання – природна схильність підлітків до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. Забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, передбачає облік і порівняння результатів діяльності, заохочення її учасників, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей дитини, спонукає до наслідування загальноприйнятих норм поведінки.

Змагання бувають індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурси. У виховному плані вони стимулюють діяльність, що ґрунтується на індивідуальних мотивах та особливостях. Формами колективного змагання є ігри, конкурси художньої самодіяльності.

Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.

Серед основних видів заохочень виділяють:

• схвалення, виражене короткою реплікою-ствердженням;

• похвала, що є розгорнутою оцінкою, яка супроводжується аналізом дій підлітка;

• важливе доручення, яке свідчить про довіру викладача і викликає особливе натхнення у студента, спонукає до діяльності;

• авансування особистості, яке застосовують стосовно тих, кого рідко або ніколи не заохочують.

Не всяке заохочення активізує процес виховання студентів. Воно має виховну силу тільки за дотримання певних умов:

• Своєчасність похвали за позитивні зрушення.

• Об'єктивність заохочувального впливу.

• Опора робиться на громадську думку.

• Гласність.

• Врахування вікових та індивідуальних особливостей студентів.

Покарання – осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Беручи за основу особливості впливу на студента, виділяють такі види покарань:

• покарання-вправляння;

• покарання-обмеження;

• покарання-осуд;

• покарання-умовність;

• покарання-зміна ставлення.

Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості підлітка.