Ст. 214/37

Важливо звернути увагу на ще одне питання. Ідеться про вимогу ідентичності рубрикації упродовж всієї книги.

Розглянемо схеми рубрикації двох книг.

Перша схема

П

Глава 1

Глава 2

Глава 3

Глава 4

ередмова

Розділ перший

Розділ другий

Розділ третій

Ч а с т и н а п е р ш а

Глава 1

Глава 2

Глава 1

Глава 2

Глава 3

Розділ перший

Розділ другий

Глава 1

Глава 2

Глава3

Глава 1

Глава 2

Глава3

Глава 4

Глава5 Друга схема

Ч а с т и н а д р у г а

Глава 1

Глава 2

Глава 3

Передмова

Ч а с т и н а п е р ш а

Розділ другий

Глава 1

Глава 2

Глава 3

Глава 4

Ч а с т и н а д р у г а

Розділ перший

Розділ другий

Глава 1

Глава 2

Глава 1

Ч а с т и н а т р е т я

У першому випадку перед нами злагоджена рубрикація. Вся книга поділяється на дві частини, кожна з яких складається з кількох розділів, а розділи – з глав. Підпорядкування всіх структурних елементів тут однакове.

Друга схема значно відрізняється від першої. Тут така ж структура, але вона не впорядкована, підпорядкованість рубрик порушена. Насправді, з першої частини випали такі великі структурні одиниці як розділи і, як наслідок, частина складається з трьох глав. Друга частина має всі елементи структурного поділу, але тут бачимо лише один розділ, межі якого збігаються з найбільшою структурною одиницею книги. У третій частині – другий розділ за об’ємом дорівнює главі.

Даючи оцінку композиції, редактор встановлює логічну правильність структури, підпорядкованість частин. Знайшовши

Ст..215/37

недоліки в рубрикації, він звертає увагу і на те, який саме вміст цієї рубрикації. Нечіткість рубрикації – сигнал про те, що і у викладі матеріалу не все гаразд.

Аналіз композиції рукопису, як і робота з її виправлення – дуже важливе завдання редактора. Вона вимагає осмислити твір уцілому, а для цього необхідні не лише конкретні знання і професійні навички, але і висока культура мислення, яка виробляється під час вивчення формальної логіки.

Ст..216/38

Традиційна класифікація, яка сягає риторики і використовується теорією і практикою редагування, враховує структурні особливості і виділяє три групи текстів: розповідь, опис, роздум. У р о з п о в і д і в основі розміщення матеріалу лежить хронологічний принцип, тобто хід подій відбивається у часі. Специфіка о п и с у полягає в тому, що тут перераховуються ознаки і властивості, причому у певній послідовності, так, щоб у читача склалось чітке уявлення про якийсь предмет чи явище. При цьому кільком предметам може приписуватись одна і та сама ознака чи одному предмету – ряд ознак. Роздум – висновок, який опирається на конкретні факти. Роздуми з’являються і як наслідок мисленнєвого процесу, коли із одного чи кількох висловлень виникають інші.

Із погляду сучасної логіки цю класифікацію можна уточнити на основі логічних зв’язків між окремими частинами текстових конструкцій, які розглядаються як прості чи складні висловлення. За такого підходу розповідь та опис можна розглядати як складну кон’юнкцію, тобто такий текст, в якому кожне наступне висловлення приєднує до інформації, яка подається в попередніх висловленнях, щось нове. Еквівалентом такого приєднання є сполучник «і» або знак, який його замінює (наприклад, крапка). Роздум варто вважати текстом тоді, коли в його основі лежить імплікативний зв'язок. Функція імплікації являє собою абстрактну схему різних висловлень, які побудовані з допомогою сполучника «якщо, то» або його еквівалентів.

Ст..217/38

Можна сказати, що в редагуванні описових і розповідних текстів вирішальне значення має фактична перевірка частин, які її складають, а в розборі роздумів – оцінка того, чи витікають одні думки з других або, як прийнято говорити в логіці, чи є тут «відношення наступності».

Під час аналізу розповіді важливо ще на початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який вибрав автор: хронологічний, тематичний, географічний чи якийсь другий. Звичайно, було б нерозумно вимагати щоб одного принципу строго дотримувалися протягом усього рукопису. Це навряд можливо. Однак пам’ятати про принцип, який визначає побудову невеликого уривка тексту, і бути вірним цьому принципу автор зобов’язаний. Якщо такої чіткості нема, ми зустрічаємось із нагромадженням матеріалу, який нелегко зрозуміти і осмислити.

Редагуючи текст-опис, корисно виділяти частину, в якій подана загальна характеристика явища і, так названі, «елементи опису», які присвячуються характеристиці окремих його частин. Варто враховувати, що в багатьох галузях знань традиційно склались схеми побудови опису, які широко використовуються в навчальній, довідковій, виробничо-технічній, науковій і інших видах літератури.

Чітка уніфікація опису однотипних явищ у довідково-енциклопедичних виданнях зазвичай передбачається в спеціальних документах.

Ст..218/39

Зіставляючи текст-опис із традиційним уявленням про те, які питання у ньому мають відображатись, редактор може встановити, чи не пропущені вагомі елементи опису, оцінити його повноту, доцільність розміщення елементів саме в такій послідовності.

Складно аналізувати роздуми, які зустрічаються в рукописах. Тут необхідно перевірити систему доказів автора; піддати критичному розгляду тезу, яку потрібно довести; аргументи – судження, які доводять тезу на достатній основі; демонстрації – судження, які показують, чому саме такими аргументами доводиться теза. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, а з такими структурами, де докази часом відділені від тези кількома сторінками. Тому і потрібна тут висока культура мислення, накладати вимоги основних формально-логічних законів – тотожності, протиріччя, виключення третього – на такі конструкції, які на перший погляд не відповідають умовам логічних правил, але при ретельнішому розгляді виявляються цілком їм відповідними.

У розповідях, описах і роздумах часто зустрічаються специфічні текстові конструкції, які називаються в и з н а ч е н н я м и або д е ф і н і ц і-я м и (лат. definitio – визначення). Відіграючи важливу роль у композиції твору, вони одночасно виконують особливі пізнавальні і комунікативні функції і тому заслуговують окремого розгляду. Головна ціль визначення – розкрити зміст поняття, визначити сутність об’єкта.

У сучасній логічній теорії існує розгалужена класифікація визначень, яка враховує їх цільові установки, методи побудови і структурні особливості. Більшість визначень, з якими зустрічається редактор, це так звані а н а л і - т и ч н і визначення. Вони спрямовані на більш повне і точне виявлення змісту поняття, на реєстрацію значення того чи іншого терміна.

Ст..220/40

Вагоме значення для аналізу визначення в практиці редагування має правило адекватності, згідно з яким означуване і те поняття, що визначає мають бути взаємозамінними. Це правило застерігає від широких чи вузьких дефініцій.

Правило адекватності не варто сприймати як абсолютну директиву побудови визначення – ні в пізнавальному плані, ні відповідно до практичних потреб редагування. Часто трапляються ситуації, коли сформулювати адекватне визначення надзвичайно важко чи навіть неможливо. Адресат тексту може бути непідготовленим до сприйняття адекватного визначення внаслідок його складності і дефініція, таким чином, не виконує своєї пізнавальної і комунікативної функції.

Ст..221

Від аналітичних визначень значно відрізняються визначення с и н т е -т и ч н і. Їх завдання полягає не стільки у виявленні змісту понять шляхом аналізу останніх, скільки у внесенні додаткових елементів у значення термінів, а інколи і введення нових одиниць наукової і технічної лексики. Такі визначення включають в себе відомо термінологічну умовність, яка пов’язана з вирішенням пізнавальних чи комунікативних завдань. Скажімо, для однозначного розуміння терміну «місто» в міжнародній демографічній літературі його значення обмежують точною кількісною характеристикою населеного пункту. Термін «канал зв’язку» в інформатиці використовують для позначення будь-якої лінії передачі повідомлення, чи то телебачення, чи радіо, чи друк. Синтетичні визначення зустрічаються здебільшого у науковій чи технічній літературі і для продуктивного їх аналізу редактор повинен бути висококваліфікованим спеціалістом у відповідній галузі знань.

Говорячи про вимоги до визначень, необхідно звернути увагу на ще одне питання. Визначення можуть бути короткими чи розгорнутими, універсальними чи висувати якусь одну сторону поняття. Все залежить від конкретних завдань, які ставить перед собою автор, від характеру твору, від того, на яке коло читачів він розрахований і т.д.

Cт.222/41

Під час аналізу визначень потрібно враховувати не лише розмаїття їх форм, але і безліч способів «підключення» в текст твору. Вибір методів повинен обумовлюватися сукупністю конкретних умов – жанром твору, особливостями адресата і т.д. Визначення може бути видиме і невидиме (контекстуальне), воно може мати вигляд пояснення певного поняття з допомогою словосполучень типу «так званий», «що називається» і т. д. Вони можуть розміщуватись у самому тексті, виносках чи навіть у позатекстовому коментарі. Наприклад, у художніх текстах аналітичні визначення маловживаних виразів (діалектизмів, архаїзмів і т. д.) найчастіше подаються в примітках, оскільки їх «втиснення» безпосередньо в текст іноді вкрай небажана. Редактор не повинен нав’язувати автору якусь одну форму, яка здається йому найбільш зручною.

Ст..223

Під час редакторського аналізу композиції різних текстів, зокрема в характеристиці класифікацій, розборі структури розповіді, опису і роздуму, під час характеристики визначень формально-логічні методи озброюють редактора об’єктивними критеріями оцінки рукопису і спрощують завдання правки.