11.2. Попит фірми на працю

Фірма визначає попит на працю, виходячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткова вартість вимірюється граничною вартістю праці МFС_L за формулою (11.1). Додаткові вигоди — граничний продукт праці у грошовому вимірі (МRP_L) — це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці:

МRP_L = МP_LMR, (11.3)

де МP_L — обсяг продажу додаткової продукції, MR - гранична (або додаткова) виручка від продажу додаткової одиниці продукції.

На ринках факторів визначається також цінність граничного продукту праці (VМР_L) - додатковий випуск, що утворений за рахунок використання додаткової одиниці праці і оцінений за ринковою ціною продукції Р_Q, тобто

VМР_L = РQ  МP_L , (11.4)

На конкурентному ринку праці P_Q=MR, тому

VМР_L = MRP_L . (11.5)

Фірма використовуватиме фактор до тих пір, поки додаткова виручка МRР_L буде не меншою, ніж додаткова вартість МFС_L. Тому оптимальний обсяг використання фактора, який необхідний для максимізації прибутку фірми, повинен відповідати умові:

МRP_L = МFC_L . (11.6)

Отже, на конкурентному ринку праці обсяг використання праці, згідно з умовами (11.2), (11.3), (11.6), має визначатися співвідношенням:

МRP_L = МP_LP_Q = P_L. (11.7)

З умови (11.7) знаходимо значення граничного продукту праці MP_L, а звідси — відповідний обсяг праці L.

11.3. Індивідуальна пропозиція праці

Пропозиція праці — співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Такий вибір ілюструє модель "доход-відпочинок" (Мал. 11.2).

Мал. 11.2. Вибір домогосподарства між відпочинком та можливістю отримати доход

Якщо вважати, що доход і відпочинок - нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає. Позначимо L - добовий обсяг праці в годинах, відпочинок буде тривати (24-L) годин на добу, І - доход за добу, тоді функція корисності індивіда,

U = f(I, 24-L), (11.8)

матиме криві байдужості, опуклі в бік початку координат (Мал. 11.2).

Гранична норма заміщення доходу відпочинком, MRS_IH, показує від скількох гривень добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності U; MRS_IH дорівнює нахилу (за абсолютною величиною) кривої байдужості до горизонтальної осі годин відпочинку.

Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною ставкою Р_L, то добовий доход складатиме:

І=Р_LL.. (11.9)

Цей доход може коливатись від нуля (коли L=0, людина лише відпочиває) до І₀=24Р_L — ця величина, що передбачає цілодобову працю, є, звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення (I, 24 -L) добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію I₀H₀, згідно з умовою (11.9), яка в цій моделі є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати P_L, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати корисність індивіда (11.8) при бюджетному обмеженні (11.9).

Найкращий можливий вибір між доходом і відпочинком буде відповідати умові:

MRS_IH = P_L. (11.10)

Графічно це означає вибір такої точки E₀ на Мал. 11.2, в якій крива байдужості (що відповідає найвищому з можливих рівнів корисності) має дотичну, що збігається з бюджетним обмеженням, отже, нахил кривої байдужості (MRS_IH) дорівнює нахилу бюджетного обмеження (Р_L). В такому разі людина обирає відпочинок в обсязі (24-L₀) год., роботу — L₀ год. і доход - P_LL₀ грн.

Як зміниться вибір при підвищенні ставки заробітної плати до якогось вищого рівня P_L1? По-перше, зміниться нахил бюджетного обмеження (пунктирна лінія на Мал. 11.2), по-друге, оптимальний вибір буде досягатись при вищому рівні корисності, U₁. Вибір між доходом і відпочинком може змінитись у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме — ефект доходу чи ефект заміщення (ці поняття були введені у темі 5).

Ефект доходу в моделі "доход—відпочинок" виникає за рахунок підвищення добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення — за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу). Припустімо, що переважає ефект заміщення. Тоді новому вибору на Мал. 11.2 буде відповідати точка E₁. Відпочинок скорочується до (24-L₁) годин, робочий час зростає до L₁ годин, доход складає P_L1L₁.

Визначення обсягів праці, які людина готова пропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці.

Для цього на малюнок 11.3.а перенесемо точки E₀ та E₁ з Мал. 11.2 в нову систему координат "обсяг праці-ставка зарплати", у відповідності із ставками зарплати (Р_L0 і P_L1) та обсягами праці (L₀ і L₁). В результаті, після з'єднання цих двох точок плавною кривою лінією, отримаємо фрагмент кривої пропозиції праці S_L.

Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітної плати, при зростанні ставки людина починає працювати більше, тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу. Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції на підвищення ставок зарплати.

Домінування ефекту доходу ілюструє інший фрагмент кривої пропозиції S_L на Мал. 11.3.б: при підвищенні ставки з P_L2 до P_L3 людина збільшує обсяг відпочинку і скорочує обсяг добової пропозиції праці з L₂ до L₃.

Поєднання двох зазначених фрагментів кривої дає змогу отримати криву індивідуальної пропозиції праці типового індивіда (Мал. 11.4). Ця крива через специфічну форму відома під назвою крива пропозиції, що відхилена назад.

Слід зазначити, що ми не розглядаємо пропозицію праці при наднизьких ставках заробітної плати, які не забезпечують прожитковий мінімум за нормальної тривалості робочого дня.