8.3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки — завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску

МR = МС, (8.6)

яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки МR. Для конкурентної фірми МR=Р, а для монополіста МR<Р (при Q>0).

Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу Q_M (в результаті розв'язку рівняння (6) відносно Q) треба визначити оптимальну ціну P_M. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P=p(Q_D). Звідси матимемо:

Р_M = P(Q_M), (8.7)

тобто визначаються ціна і обсяг (Р_M, Q_M), які максимізують прибуток монополіста П_M.

Графічний розв'язок задачі ілюструє Мал. 8.3.а. Точка А відповідає умові МR=МС, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_M. Далі знаходимо точку E_M на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_M. Тоді горизонтальна координата точки Е_M на осі цін визначає монопольну ціну Р_M. Сукупна виручка ТR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника ОР_MЕ_MQ_M (добутку P_MQ_M). Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АС_M - середньої вартості виробництва обсягу Q_M. На величину АС_M вказує точка В перетину вертикалі E_MQ_M із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OАС_MBQ_M (добутку АС_MQ_M). Тоді монопольний економічний прибуток П_M дорівнює різниці площ двох прямокутників - OP_ME_MQ_M i OАС_MBQ_M, тобто площі АС_MP_ME_MB.

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АС_M>Р_M. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє Мал. 8.3.6.

При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми:

Р_M=minАС (у випадку беззбитковості), Р_M<minАVС (у випадку закриття).

Мал. 8.3. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних

збитків (б) монополістом.

Точка Е_M на Мал. 8.3.а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_M та обсягу Q_M на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві МR та МС на Мал. 8.3.а. Тоді обсяг Q_M залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності Р=р(Q_S). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії — наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на Мал. 8.4 для довгострокової кривої попиту В наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС₀, МС₀ та АС₁, МС₁. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані Е_M (Р₀,Q₀) для іншого — у стані Е_M (Р₁,Q₁). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто Е_M. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.Зазначимо, що для цього стану Е_M матимемо в точці В

МR = МС₁ = LRMC, (8.8)

звідси, обсяг Q_M=Q₁, а ціна P_M=P₁. Рівень середньої вартості, С_M, виробництва обсягу Q_M визначається точкою С, де AС₁ = LRMC.

У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те, що

P_M > LRMC = minLRAC. (8.9)

Мал. 8.5. Конкурентна (Е_С) і монополістична (Е_M) рівновага.

Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На Мал. 8.4 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника C_MP_ME_MC. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску Q_F. Його обсяг випуску Q_M буде меншим за обсяг Q_F, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми.