Розділ 4 теорія вибору споживача

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

4.1. Суверенітет і раціональність споживача.

4.2. Смаки та уподобання споживача.

4.3. Обмеження можливостей споживача.

4.4. Рівновага споживача.

4.1. Суверенітет і раціональність споживача

В цій темі буде розглянута поведінка домогосподарств як споживачів товарів та послуг. Кожна людина у процесі прийняття індивідуального рішення про витрачання свого доходу керується власними смаками й уподобаннями. Ресурси споживача, як і будь-якого іншого економічного аґента, обмежені відносно його бажань. І хоч ми не можемо передбачити, на що конкретно споживач вирішить витратити свій доход, ми можемо сформулювати основні принципи, що визначають те чи інше рішення споживача, а також умови, за яких забезпечується максимізація його корисності.

В аналізі поведінки споживача ми виходимо з припущення про його суверенітет, що означає, що він приймає рішення самостійно. Теорія вибору споживача дозволяє дати відповідь на питання про те, як люди здійснюють свій вибір і як впливають на нього ціни товарів, доход та структура їхніх потреб. В основі цієї теорії лежить гіпотеза раціональної поведінки споживача, яка означає, що споживач:

• знає, чого він бажає,

• може порівнювати доступні йому набори товарів;

• вибирає набір товарів, якому він віддає найбільшу перевагу. Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

На першому етапі ми повинні формалізувати його індивідуальні смаки й уподобання, тобто визначити, чого він бажає. На другому етапі ми формалізуємо, що він може, тобто що він може споживати реально, виходячи з його доходу та ринкових цін на блага. На третьому етапі ми повинні сумістити бажання споживача з його можливостями, тобто визначити, який імовірний вибір максимізує добробут споживача.

4.2. Смаки та уподобання споживача

Для моделювання першого етапу теорії вводиться поняття корисності як суб'єктивної цінності певного товару для споживача у певний момент часу. Корисність — суб'єктивне ставлення людей до товару. Далі розглядатимемо корисність не окремого товару, а всього набору споживаних благ (наприклад, двох). Відомі два підходи до вимірювання корисності — кількісний та порядковий.

Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може мати кількісний вимір, тобто визначається функціонально. Функція корисності показує залежність корисності від загальної кількості споживаних благ.

U = f (X,Y), (4.1)

де U -рівень корисності; X, Y - кількості споживаних благ.

Для оцінки зміни корисності використовується поняття граничної корисності. Гранична корисність (MU_X) блага X — зміна загальної корисності набору товарів при зміні кількості даного блага на одиницю. Математично граничні корисності блага X і блага Y при незмінності кількостей всіх інших благ є частковими похідними функції корисності:

(4.2)

Гранична корисність зменшується при збільшенні кількості товарів, які є у розпорядженні споживача (закон спадної граничної корисності, або перший закон Госена). Корисність залежить не тільки від споживчих властивостей блага, але й від його кількості.

Порядковий (ординалістський) підхід до корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач може упорядкувати різні набори благ відповідно до власних смаків. В основі ординалістського підходу лежать такі аксіоми стосовно уподобань споживача:

1. Порівняність для всіх можливих наборів A та В уподобань споживача:

споживач завжди може порівняти два набори, тобто визначити, віддає він перевагу набору А по відношенню до набору В, або навпаки, або байдужий у виборі між А і В.

2. Транзитивність у структурі переваг: якщо набору А віддається перевага по відношенню д,о В і В віддається перевага по відношенню до С, то набору A віддається перевага по відношенню до С.

3. Ненасичуваність: споживач завжди надає вищий ранґ тому набору, який містить більшу кількість товару.

Будь-яка можлива комбінація благ X_A та Y_A може бути показана як відповідна точка А у системі координат "Х-У" (див мал. 4.1).

Крива байдужості — це лінія рівної корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, які забезпечують споживачу один і той же рівень корисності U=U₀ ( мал. 4.1).

Карта кривих байдужості є множиною всіх можливих рівнів корисності (U₁, U₂, U₃) для певного споживача ( мал. 4.2).

Форма кривих байдужості залежить від властивостей благ щодо замінюваності у споживанні. Так, на мал. 4.3 U₁ — це крива байдужості для абсолютних замінників, а U₂ — крива байдужості для товарів, які жорстко взаємодоповнюються.

Мал. 4.1. Крива байдужості. Мал. 4.2. Карта кри- Мал. 4.3. Криві байду-

вих байду- жості.

жості.

Більшість товарів є неповними замінниками, а їхні криві байдужості монотонно спадними, як крива U₀ на мал. 4.1.

Мал. 4.4. Гранична норма заміщення.

Як видно з мал. 4.2, криві байдужості опуклі до початку координат. Це вимагає окремих пояснень щодо їхнього вигляду. Припустімо, що споживач робить свій вибір на користь набору (Х_A, Y_A), якому відповідає точка А, що забезпечує йому рівень корисності U₀ ( мал. 4.4). Якщо споживач обирає набір (Х_B, Y_B), то він перебуває у точці В цієї ж кривої байдужості U₀. При цьому в обох точках споживач отримує однакову корисність, але, рухаючись від А до В, він збільшує споживання блага X на величину X=X_B-X_A й одночасно зменшує споживання товару Y на величину -Y=Y_B-Y_A. Тобто, для того щоб спожити більшу кількість одного блага в наборі, споживач мусить відмовитися від певної кількості іншого блага. Це означає, що споживач замінює Y одиниць блага Y на X одиниць блага X. Кількість блага Y, від якої споживач готовий відмовитися в обмін на додаткову одиницю блага X при незмінному загальному рівні корисності, називається граничною нормою заміщення благ. Гранична норма заміщення може бути розрахована за формулою:

або (4.3)

Згідно з мал. 4.4, гранична норма заміщення зменшується при русі праворуч уздовж кривої байдужості. Зменшення граничної норми заміщення означає, що під час зменшення запасу блага Y і збільшення запасу X споживач готовий відмовлятися від усе меншої кількості блага Y для отримання додаткової одиниці блага X. Тому для неповних замінників крива байдужості вигнута до початку координат.

Гранична норма заміщення може тлумачитися як співвідношення граничних корисностей благ. Припустімо, що споживач відмовляєтся від Y одиниць блага Y (мал. 4.4). Якщо корисність кожної одиниці блага Y дорівнює MU_Y, то це означає, що він відмовляється від обсягу корисності -YMU_Y. Одночасно він отримає додатково X одиниць блага X і, відповідно, додаткову корисність у обсязі XMU_X. Оскільки споживач залишається на цій же кривій байдужості, корисність обох наборів для нього незмінна:

або .

Звідси та з формули (4.3) отримуємо:

В цілому кривим байдужості притаманні такі властивості:

1. Криві байдужості мають від'ємний нахил, тому що для збереження корисності зменшення кількості одного товару в наборі має компенсуватися збільшенням кількості іншого.

2. Криві байдужості не перетинаються.

3. Криві байдужості, які лежать далі від початку координат, характеризують набори товарів, що мають вищий рівень корисності.

4. Уздовж кривої байдужості гранична норма заміщення зменшується.