2. Характеристика окремих екологічних прав громадян

1) Право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля.

Суб'єктами цього права є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які перебувають на території України, а об'єктом — на­вколишнє середовище (довкілля) як сукупність природних і природно-соціапьних умов і процесів (ч. 1 ст. 5 Закону «Про охорону навко­лишнього природного середовища»). Це право є одним з основних конституційних екологічних прав людини, яке називають правом на екологічну безпеку. Воно забезпечується системою екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон тощо. Так, екологічні нормативи становлять гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, розміщення в ньому відходів, рівні допустимого шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів (ст. 33 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

2) Право вільного доступу до екологічної інформації.

Екологічна інформація — це будь-яка інформація про стан навколишнього природного середовища в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Національне законодавство відносить до екологічної інформації відомості про:

• стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу та рівні їх забруднення;

• біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи гене­тично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколиш­нього природного середовища;

• джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

• загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситу­ацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

• екологічні прогнози, плани і програми, заходи, у тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

• витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, піших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля (ст. 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Порядок надання екологічної інформації закріплено у ст. 4 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля ( Орхуська Конвенція) ( Конвенцію ратифіковано Законом N 832-XIV від 06.07.99 )

Екологічна інформація надасться безкоштовно, крім випадків, коли подавець запиту просить надати йому копії офіційних документів.

Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238).

3) Право громадян на об'єднання в громадські природоохоронні формування.

Принципи реалізації цього права базуються на положеннях Конституції та Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», а саме: на добровільності громадян об'єднуватись у такі формування; на рівноправності їх членів; на єдності екологічних інтересів членів такого формування; на свободі вибору напрямів екологічної діяльності; на спільності реалізації та захисту екологічних прав громадян.

4) Право громадян на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів.

Правовими ознаками права загального використання природних ресурсів є:

— загальнодоступність усіх природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб людини — оздоровчих, рекреаційних, естетичних, культурно-освітніх, виховних, матеріальних та інших;

— відсутність спеціальних дозволів на таке користування та його безоплатність;

• відсутність необхідності закріплення природних ресурсів чи їх частин за конкретними особами.

Право спеціального використання природних ресурсів характеризується:

— наявністю спеціальної правосуб'єктності, тобто: досягнення віку, згідно з яким за законодавством досягається повноліття (18 років, хоч у окремих випадках може бути й 16 років — для члена селянського (фермерського) господарства); реєстрація особи як суб'єкта підприємницької чи іншої діяльності тощо;

— платністю використання природних ресурсів (у випадках, виз¬начених законодавством — безплатність);

— відособленістю використання природного ресурсу (виділення ііого в натурі (на місцевості), закріплення за конкретною особою);

— обов'язковістю одержання спеціальних дозволів (ліцензій, лісо¬рубних квитків (ордерів), лісових квитків, відстрілочних карток, державних актів на право власності чи право користування тощо);

— державною реєстрацією таких дозволів;

— метою права спеціального використання природних ресурсів є (дійснення господарської та іншої діяльності.

Право спеціального використання природних ресурсів здійснюється у двох формах: на праві власності та на праві користування природними ресурсами.