Завдання держави

При такій суперечності думок корисно й необхідно зупинитися на кілька хвилин на питанні: «Яке завдання мусить розв'язувати держава?» Розгляд колишніх і теперішніх держав у тій діяльності, яку вони розгорнули, дає змогу переконатися, що розуміння, якого надає цьому завданню Паульсен у своїй «Етиці», кінець кінцем можна назвати правильним. Він говорить: «Завдання держави полягає у здійсненні життєвих інтересів сукупності громадян, передусім у захисті проти внутрішніх і зовнішніх ворогів, потім у виконанні необхідної діяльності в галузях, де діяльність окремого індивіда виявляється недостатньою або не задовольняє: інтересів сукупності». При такому розумінні залишається відкритим питання: в чому полягають життєві інтереси сукупності громадян? Відповідь виявляється не зовсім простою. Одне безсумнівно: лише остільки, оскільки життєві інтереси окремої особи збігаються з інтересами держави, або оскільки є надія, що вони в майбутньому можуть збігтися при законній діяльності її самої або її спільників, — ця держава зберігатиме цінність для окремої особи. Таким чином, держава є спочатку цінним засобом для здійснення власних життєвих інтересів. Але інтереси багатьох окремих осіб суперечать один одному: у аграрія інші інтереси, ніж у представника фабричної промисловості; у городянина вони не ті, що в селянина; у роботодавця вони не ті, що в робітника; у віруючого вони інші, ніж у невіруючого. Історія вчить, що така суперечність інтересів може набрати розмірів, які ведуть державу на край загибелі; а разом із тим стануть перед великою небезпекою кровні, власні життєві інтереси окремих осіб. І от, щоб уникнути такого становища, ми самі намагаємося надати державі такої форми, щоб вона, по змозі, приводила суперечні життєві інтереси до законного примирення, до належного договору. Держава тепер стає метою нашої діяльності, щоб вона була здатна служити засобом для здійснення примирених інтересів. Таким чином, цій державі, що становить мету нашої громадянської діяльності інтереси сукупності громадян — це не що інше, як примирені або примирювані інтереси окремих осіб. Одне з її завдань — допомагати цьому примиренню та оберігати від порушень його, а також формувати засоби й сили, які можуть подати допомогу в цьому напрямі.

Але як далеко повинна йти держава при розв'язанні цього завдання у своїх державних заходах, якою мірою вона сама, як держава, повинна взяти до своїх рук піклування про позитивний добробут громадян шляхом законодавчих установлень, — це проблема, яку нам може допомогти розв'язати тільки етика. Кінцева мета всякого виховання є людське суспільство, що складається з самостійних, гармонійно-розвинених, морально вільних осіб. Ця мета може бути досягнута тільки там, де пряме державне піклування про позитивний добробут народу відступає поступово назад тією мірою, якою громадяни стають здатними прямувати до мети власними зростаючими силами, і де вони дають самодопомозі, самоврядуванню й вільному духові заповзятості стільки місця, скільки необхідно, щоб створити ту різноманітність умов, з корисного змагання яких може вирости автономний розвиток.

Отже, якщо ми, спираючись на ці міркування, скажемо коротко: завдання держави становлять самозберігання й піклування про народний добробут, то, по суті, ми не почуємо заперечення.