Акредитувáти (аккредитировать) — 1) давати кому-небудь повноваження на одержання грошей або на проведення торговельних операцій; 2) призначати когось дипломатичним представником в іноземній державі.

Акт (акт) — 1) узагальнена назва документів, які мають правове значення і оформлені в установленому порядку; 2) документ, який складений кількома особами і підтверджує встановлені факти і події.

Áкти громадя́нського стáну (áкты грáжданского состоя́ния) — акти, які засвідчують в установленому законом порядку факти народження, смерті, одруження, розлучення, усиновлення, зміни прізвища та імені (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження і т.д.).

Áкти держáвного управлíння (áкты госудáрственного управлé-ния) — акти, які видаються на основі і для виконання законів виконавчими і розпорядчими органами державної влади.

Áкти держáвної влáди (áкты госудáрственной влáсти) — ЗАКО-НОДАВЧІ АКТИ (див.).

Акти́в (актив) — частина бухгалтерського балансу (частіше ліва сторона); характеризує склад, розміщення та використання коштів.

Акцéнт (акцéнт) — 1) характер вимови, властивий тій або іншій мові (діалекту) чи особі; 2) лінгв. наголос у слові; 3) особлива увага на чому-небудь; підкреслення, наголошення, притиск.

Акцéпт (акцéпт) — 1) згода на оплату або гарантування оплати грошових і товарних документів у внутрішньому та зовнішньому товарообороті; 2) погодження, що стосується укладення угоди на запропонованих умовах. Розрізняють акцепт вексельний, чековий та акцепт документів. Вексельний акцепт – згода на оплату векселя, що оформляється у вигляді відповідного запису акцептанта на векселі. Акцепт пов’язаний насамперед із переказними векселями (траттами). Векселі, що мають акцепт банку (банківський акцепт), майже безперешкодно приймаються до оплати, тому їх легко брати на облік у будь-якому іншому банку.

Акцептóване платíжне дору́чення (акцептóванное платéжное поручéние) — доручення, що має акцепт банку, тобто підтвердження про наявність на рахунку платника коштів, необхідних для платежу. Акцептований екземпляр доручення передається платнику та повертається ним після одержання товару чи послуг від отримувача коштів.

Акцептóваний вéксель (акцептóванный вéксель) — вексель, що має акцепт (згоду) боржника (трасата) на його оплату. Акцепт оформляється написом на векселі (“акцептовано”, “прийнято”, “зобов'язуюсь оплатити”) та підписом трасата. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як векселедавець, стає акцептантом — головним вексельним боржником. Акцепт може бути як безумовним, так і обмеженим частиною вексельної суми (частковий акцепт).

Акцептóваний чек (акцептóванный чек) — чек, що має акцепт банку, гарантує нарахування коштів на рахунок одержувача вказаної у ньому (чекової) суми. Банк приймає чек для акцепту за наявності коштів на рахунку чекодавця, частковий акцепт не допускається. Акцептований чек оплачується тільки повністю і не обмінюється на готівку.

Акцесíйний дóговір (акцесициóнный договóр) — договір, підписуючи який держава приєднується до договору, укладеного раніше між іншими державами.

Акцесóрний (акцесóрный) — додатковий договір або зобов’язання, що приєднується до іншого (головного) зобов’язання.

Áкція (áкция) — цінний папір, що свідчить про участь його власника у капіталі акціонерного товариства і надає право на одержання певної частки щорічного прибутку у вигляді дивіденду. На акції зазначена її номінальна вартість, а продажна ціна називається її курсом, який залежить від розміру дивіденду та норми позичкового процента. Акції бувають привілейовані (надають право першочергового одержання дивідендів, але не дозволяють брати участі в управлінні акціонерним товариством) і звичайні (надають право брати участь в управлінні акціонерним товариством).

Алéгрі (аллéгри) — лотерея з негайною виплатою виграшу.

Алогíзм (алогизм) — 1) щось безглузде; те, що суперечить логіці; 2) прийом, який полягає у навмисному порушенні (розриві) логічного зв’язку з метою створення комізму, іронії і т. ін.

Алóграф (алóграф) — чужий рукопис; напис, підпис; те, що на противагу автографу, є не вірогідним документом, а, як правило, підробкою.

Алóнім (алóним) — 1) варіантна назва особи, географічного об’єкта (Константинополь-Стамбул, Дніпро-Борисфен); 2) справжнє прізвище якоїсь особи, взяте автором для свого псевдоніма.

Алфáвіт (алфавит) — 1) сукупність літер, прийнятих у писемності якоїсь мови і розміщених у певному установленому порядку; азбука, абетка; 2) алфа-вітний список прізвищ із зазначенням місцезнаходження даних про них або інших довідкових відомостей.

Альбóм (альбóм) — зібрання вирізок, віршів, ілюстрацій і т.д., які об'єд-нані іноді однією темою.

Альманáх (альманáх) — 1) заст. календарі-довідники; 2) збірка літературних творів різних авторів.

Альтернáт (альтернáт) — юр. у міжнародному праві — сукупність правил, які регулюють порядок підписання договору.

Амплікáція (ампликáция) — 1) копія розписки про прийняття грошей; 2) копія певного акта.

Анагóга (анагóга) — переносне символічне тлумачення тексту або факту.

Анагрáма (анагрáмма) — 1) слово, утворене шляхом перестановки букв; 2) скорочений підпис художника.

Анаколу́ф (анаколуф) — синтаксична чи логічна непослідовність у мові, відхилення від граматично правильних норм.

Анкéта (анкéта) — документ у вигляді трафаретного тексту, який містить питання на визначену тему і місце для відповідей (або відповіді) на них.

Аннáли (аннáлы) — літопис; записи історичних подій за роками у давніх народів (єгиптян, ассирійців, персів, китайців).

Анонíм (аноним) — 1) автор листа чи твору, який не назвав свого прізвища; 2) лист або твір, на якому не зазначено прізвище автора чи автор невідомий.

Анотáція (аннотáция) — короткий виклад змісту книги, статті, звіту і т.д., який дає, як правило, оцінку.

Апеля́ція (аппеля́ция) — 1) оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції перед вищою; 2) перен. звернення до когось, чогось за підтримкою, порадою.

Апóграф (апóграф) — 1) копія оригіналу; 2) прилад для копіювання малюнків.

Апокáліпсис (апокáлипсис) — одна з книг християнської церковної літератури I ст. н. е., в якій зібрані містичні пророцтва про кінець світу.

Аполóгія (аполóгия) — оборона; усний або писемний захист, вихваляння когось, чогось.

Апробáція (апробáция) — офіційне схвалення, ухвала, затвердження чогось після випробування, перевірки.

Арбітрáж (арбитрáж) — 1) розв’язання арбітрами спорів, які не підляга-ють судовому розглядові; третейський суд; 2) юр. орган, який займається роз-глядом майнових спорів між установами і підприємствами; 3) міжнародний орган для розв’язання мирним шляхом суперечок між державами, який утворюється окремими державами у разі виникнення суперечки між ними або є постійно діючим.

Áркуш (архíвного) фóнду (лист (архивного) фóнда) — обліковий документ, який фіксує зміни кількості та складу документів архівного фонду.

Арти́кул (артикул) — заст. стаття, розділ або параграф якого-небудь закону, договору, розпорядження та ін.

Археогрáфія (археогрáфия) — галузь історичної науки, яка займається дослідженням писемних пам’яток старовини і виробленням наукових принципів їх видання.

Архíв (архив) — 1) листи, рукописи, знімки і т. ін., які стосуються діяльності якоїсь установи чи особи; 2) організація чи її структурний підрозділ, які здійснюють приймання та зберігання документів з метою використання ретроспективної документної інформації.

Архíв вíдомчий (архив вéдомственный) — архів, який перебуває в безпосередньому підпорядкуванні відповідної організації, яка не входить до системи державної архівної служби або є структурним підрозділом організації.

Архíв вíдомчий об’є́днаний (архив вéдомственный объединéн-ный) — відомчий архів ряду організацій, установ, пов’язаних між собою співпорядкованістю або однотипних за профілем діяльності.

Архíв держáвний (архив госудáрственный) — архів безпосередньо підпорядкований органу управління архівною справою й органу місцевої влади.

Архíв привáтний (архив чáстный) — архів приватної установи або окремої особи (сім’ї, роду).

Архівáріус (архивáриус) — охоронець архівних матеріалів, співробітник архіву.

Архівíст (архивист) — знавець архівної справи.

Архівознáвство (архивовéдение) — комплексна наукова дисципліна, яка розробляє теоретичні, правові й методичні основи архівної справи.

Архівосхóвище (архивохранилище) — спеціально обладнане приміщення архіву призначене для зберігання архівних документів.

Асигнáція (ассигнáция) — 1) іст. назва паперових грошей, які випускалися в Росії з 1769 р. по 1834 р.; 2) заст. взагалі паперовий грошовий знак.

Асигнóвка (ассигнóвка) — документ, на основі якого заклади, що займаються касовим виконанням державного і місцевих бюджетів, видають засоби на витрати, передбачені бюджетами.

Атестáт (аттестáт) — 1) документ, який підтверджує закінчення середнього загальноосвітнього навчального закладу; 2) заст. документ, що містить відомості про проходження служби, який видають особі при переході на іншу роботу або виході у відставку; 3) документ, який засвідчує право на отримання грошового, майнового чи іншого постачання військовослужбовцям (або членам його сім'ї); 4) документ, який підтверджує присвоєння професійного, наукового звання; 5) документ, який засвідчує породу тварини.

Атестáція (аттестáция) — характеристика кваліфікації спеціаліста, його організаційних здібностей і політичного розвитку, моральних рис, гідності, вад.

Áтлас (áтлас) — укладений за певною системою і виданий у формі альбому чи книжки збірник карт, таблиць, малюнків, креслень і т. ін.

Афірмáція (аффирмáция) — підтвердження, засвідчення рахунків, фінансових документів.

Афíша (афиша) — оголошення про видовищний захід, публічну лекцію, доповідь і т.д., яке встановлюється при вході у видовищні установи, на вулицях, площах.

Б

Багатовалю́тне застерéження (многовалютная оговóрка) — різновид валютного застереження, що застосовується з урахуванням угод між сторонами у міжнародних торговельних, кредитних і платіжних контрактах, а також в угодах з метою страхування валютного ризику.

Бази́ліки (базилики) — кодекс законів Візантійської імперії, укладений у 10 ст.

Балáнс (балáнс) — документ, який відображає визначену систему взаємопов'язаних показників, які характеризують стан грошових і матеріальних засобів підприємств і організацій, пропорції в розвитку народного господарства, в прибутках і витратах населення.

Балáнс фінáнсовий звéдений (балáнс финáнсовый свóдный) — система фінансових показників, що характеризують основні пропорції формування та використання фінансових ресурсів за певний період. Баланс фінансовий зведений складається за такою схемою: 1. Прибутки від первинних фінансових ресурсів: прибуток; податок з обігу; чистий прибуток і податки, що надходять до бюджету; відрахування з валового прибутку; прибуток від зовнішньоекономічної діяльності. 2. Надходження від перерозподілу коштів: лотерея та позички; внески батьків на утримання дітей у відповідних закладах; внески до інших організацій. 3. Кредити: збільшення ресурсів короткострокового кредитування; повернення позички; інші джерела кредитування. 4. Витрат-на частина: витрати на капітальні вкладення; капітальний ремонт; зростання власних обігових коштів; витрати на зовнішньоторговельні операції та оплата їх; відрахування у різні фонди; витрати на соціально-культурні потреби тощо.

Бандерóль (бандерóль) — 1) заст. ярлик, що наклеюють на товар, який підлягає оподаткуванню, свідчить про оплату акцизу або мита; 2) засвід-чена касиром паперова стрічка, в яку упаковують грошові білети із зазначенням на ній їх вартості, кількості і суми.

Бáнківські білéти (банкнóти) (бáнковские билéты (банкнóты)) — різновид кредитних грошей. Банківські білети випускаються центральними банками для кредитування економіки держави відповідно до приросту офіційних золотовалютних резервів. Забезпечення банківських білетів державними позичками (зобов’язаннями) викликає перевищення банкнотного обігу над потребами держави та народного господарства у наявних грошах, а також знецінення банківських білетів, що наближує сучасні банківські білети до паперових грошей.

Бібліогрáфія (библиогрáфия) — 1) наука, що розробляє методи опису творів, складання їх покажчиків та огляди для наукового використання; 2) перелік видань з вказівкою вихідних даних; 3) відділ у періодичних виданнях, присвячених короткому оглядові нових книг.

Бíблія (Библия) — збірка святих книг християнства, що складається зі Старого і Нового Завітів.

Білéт (билéт) — розм. 1) те саме, що квиток, картка; розм; 2) паспорт у військових; 3) документ, який засвідчує належність власника до партійної, суспіль-ної, державної та іншої організації; 4) цінний папір; 5) документ, який містить питання з курсу спеціальної навчальної дисципліни (білет екзаменаційний).

Білéти держáвної скарбни́ці (казначéйские билéты) — паперові гроші, які випускаються державною скарбницею і не обмінюються на золото та срібло, а також короткострокові зобов’язання державної скарбниці, що перебувають в обігу.

Бíлль (билль) — у країнах англосаксонської правової системи проект закону, що вноситься урядом або членом парламенту.

Біобібліогрáфія (биобиблиогрáфия) — вид бібліографії, де інформація про друковані твори поєднуються з даними про їх авторів.

Біогрáфія (биогрáфия) — опис життя і діяльності якої-небудь особи, життєпис.

Біóграф (биóграф) — 1) укладач, автор життєпису; 2) знімальний кіноапарат для серійних фотографій; 3) стара назва кінематографа.

Бланк (офіцíйного) докумéнта (бланк (официáльного) дóку-мента) — стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, відведеним для змінної.

Бодмерéя (бодмерéя) — юр. договір, позики під заставу судна чи вантажу.

Бойовé повідóмлення (боевóе донесéние) — повідомлення, яке подається військовослужбовцем командиру, про хід виконання поставленого бойового завдання, про противника, про свої дії і стан підрозділу у визначений час.

Бойовé розпорядження (боевóе распоряжéние) — розпоряджен-ня, яке визначає бойове завдання частини (об'єднання) і яке дає короткі відомості про противника.

Бойови́й накáз (боевóй прикáз) — наказ, який віддається командиром у бойових умовах підпорядкованим військам для здійснення прийнятого рішення.

Бойови́й рóзпис (боевое расписание) — документ, який містить розподіл всього особового складу корабля за командними пунктами і бойовими постами з коротким викладом функціональних обов'язків кожного члена екіпажу в бою.

Бонд (бонд) — 1) облігація з фінансовим прибутком, за якою її емітент зобов’язується сплатити власникові зазначену суму коштів у певний, наперед визначений момент у майбутньому або регулярно оплачувати річні (піврічні) проценти; 2) гарантія, застава.

Бóни (бóны) — 1) короткотермінові зобов’язання, які дають власнику право на одержання за відомий термін від певної особи чи закладу якої-небудь цінності чи послуги; 2) паперові знаки малого капіталу, що тимчасово випускаються в обіг для забезпечення потреби в розмінних грошах; 3) вилучені з обігу паперові гроші, що стали предметом колекціонування.

Бордéро (бордéро) — 1) докладний опис реалізованих цінних паперів, складений банком своєму клієнту, який доручив виконати вказану в бордеро операцію з його цінними паперами; 2) повідомлення, вислане банком своєму клієнту, у якому міститься відомість про дату і суть банківської операції, зробленої за його дорученням.

Брéве (брéве) — коротке офіційне послання папи римського.

Буклéт (буклéт) — рекламне, дитяче і т. ін. видання на одному аркуші.

Бу́лла (булла) — папська грамота, написана на пергаменті, з металевою чи золотою печаткою.

Бухгáлтерські докумéнти (бухгáлтерские докумéнты) — документи, які необхідні для ведення бухгалтерського обліку і які є письмовим доказом здійснення господарської операції або дають права на її виконання.

Бюджéт (бюджéт) — кошторис прибутків і витрат на визначений період; грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за певний період.

Бюджéтне дору́чення (бюджéтное поручéние) — документ, яким розпорядники кредитів оформляли переказ відкритих кредитів підвідомчим їм установам.

Бюлетéнь (бюллетéнь) — 1) коротке повідомлення про важливу подію, що представляє суспільно політичний інтерес; 2) документ для таємного голосування, що містить дані про кандидата (кандидатів). Виборчий бю-летень (див.); 3) документ, що інформує про курс іноземної валюти, про організацію виставок, аукціонів і т.д.

В

Вакáт (вакáт) — сторінка книги без тексту.

Валю́та (валю́та) — 1) грошова одиниця певної країни; 2) грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні кошти, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються у міжнародних розрахунках; іноземна валюта; 3) міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжні кошти (перевідний карбованець, ЕКЮ, СДР). Щодо режиму та сфери використання валюта поділяється на вільно конвертовану (оборотну), що може обмінюватися на всі інші валюти; частково конвертовану (частково оборотну), обмін якої частково обмежений для певних власників та окремих валютних операцій; неконвертовану (необоротну), що не обмінюється на інші валюти. В міжнародній торгівлі роль основної валюти виконує долар США. У деяких секторах світової торгівлі використовуються колективні валюти (СДР, ЕКЮ), що мають обмежену оборотність.

Валю́та вéксЕля (валю́та вéкселя) — сума боргового зобов’язання за векселем. На векселях, що діють у внутрішньому обігу, вказується грошова одиниця даної країни, а в міжнародному — грошова одиниця країни-борж-ника, країни-кредитора або іншої країни, що є одним із центрів міжнародної торгівлі.

Валю́тні клíринги (валю́тные клиринги) — угоди між урядами двох або більше країн щодо взаємних боргів і взаємних платіжних вимог із зов-нішньоторговельних та інших операцій, взаєморозрахунків через спеціальні організації або центральні банки своїх країн без переказу іноземної валюти чи відправки золота, тобто взаємне врахування вимог.

Варáнт (варáнт) — 1) свідоцтво, що дозволяє власникові облігації чи привілейованих акцій купувати звичайні акції за узгодженою наперед ціною; 2) свідоцтво про прийняття товару на зберігання, що видається товарними складами і дає його власникові право отримувати позику під заставу вказаного в ньому товару.

Варіáнт (вариáнт) — одна з ряду редакцій документа.

Вáтман (вáтман) — папір високого ґатунку для малювання чи креслення.

Вáучер (вáучер) — 1) грошовий підтверджувальний документ (наприклад, оплачені рахунок чи квитанція), розписка; 2) документ, що засвідчує надання кредиту, оплату; 3) приватизаційний цінний папір; 4) контрольний талон.

Вáхтовий журнáл корабля́ (вáхтенный журнáл корабля́) — жур-нал, в який з моменту вступу корабля в дію і до виключення його зі складу флоту, записуються в хронологічній послідовності всі події на кораблі.

Вéди (вéды) — найдавніші пам’ятки індійської літератури (кінця 2 – по-чатку 1-ої половини 1 тис. до н.е.), що викладають древню філософію і релігію.

Вéксель (вéксель) — письмове боргове зобов’язання встановленої форми, що дає його власникові (векселедержателю) право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей у вказаний строк. Розрізняють прості та переказні векселі Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний вексель (тратта) виписується та підписується кредитором (трасантом) і є наказом боржнику (трасатові) про сплату у зазначений строк певної суми грошей іншій особі (ремітентові).

Вéксель дру́жній (вéксель дружественный, “брóнзовый”) — на відміну від справжнього векселя не має відповідного забезпечення. Вексель дружній використовується особами або підприємцями, які домовилися надати один одному вексель, аби під час обміну останнього одержати гроші готівкою. Вексель дружній також називають векселем “бронзовим”.

Велéнь (велéнь) — 1) найкращий сорт тваринного пергаменту; 2) сорт цупкого глянцевого паперу високої якості.

Вéнзель (вéнзель) — художньо написані ініціали, що утворюють узор, шифр.

Вербалíзм (варбализм) — марнослів’я, прагнення приховати за великою кількістю наукових термінів відсутність глибоких знань.

Вербáльний (вербáльний) — словесний, усний.

Верди́кт (вердикт) — рішення присяжних засідателів щодо винності чи невинності підсудного; судовий вирок, присуд.

Вержé (вержé) — різновид паперу, на якому є візерунок у вигляді прямокутної сітки.

Вéто (вéтто) — 1) право верховної влади заборонити чи припинити введення в дію законопроекту, прийнятого законодавчим органом; 2) юр. право постійного члена Ради Безпеки ООН забороняти прийняття рішення, з яким він не згоден.

Ви́борчий бюлетéнь (избирáтельный бюллетéнь) — документ для таємного голосування з прізвищем кандидата (кандидатів).

Вид письмóвого докумéнта (вид письменного докумéнта) — сукупність письмових документів, об’єднаних усередині певної системи документації спільністю ознак, які характеризують структуру змісту документів, залежно від їхнього цільового призначення (наказ, звіт, акт).

Видáння (издáние) — документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Видання, що поряд з друкованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (плакатах, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має супровідну допоміжну інформацію (дискети тощо), зветься комбінованим.

Виконáвчий лист (исполнительный лист) — документ, який містить розпорядження суду (арбітражу) про приведення до виконання затвердженого судом рішення або вироку з цивільної або кримінальної справи (зокрема майнових і грошових стягнень).

Виконáвчий нáпис (исполнительная нáдпись) — постанова нотаріуса, якою він засвідчує, що викладене в документі право особи є беззаперечним і підлягає здійсненню в примусовому порядку.

Виконáвчі докумéнти (исполнительные докумéнты) — документи, які видаються судовими, арбітражними та іншими уповноваженими на те органами, які засвідчують право позивача на примусове виконання викладеної в документі постанови (виконавчий лист, виконавчий напис, накази арбіт-ражу, рішення розцінково-конфліктних комісій).

Вимóга (трéбование) — заява на відпуск чого-небудь.

Виробни́чий грáфік (произвóдственный грáфик) — календарний план випуску продукції.

Ви́рок (приговóр) — акт суду, який визначає невинність або винність підсудного і міру його покарання у випадку винності.

Ви́сновок (заключéние) — документ, який містить думку, висновок установи, комісії, спеціаліста про який-небудь документ чи питання.

Ви́тяг архíвний (вы́писка архивная) — архівна копія, яка відтворює частину тексту архівного письмового документа.

Ви́тяг з офіцíйного докумéнта (вы́писка с официáльного докумéнта) — копія офіційного документа, яка відтворює деяку його частину і відповідно засвідчена.

Відбíр докумéнтів до зни́щення (выделéние докумéнтов к уничтожéнию) — виявлення документів із закінченим терміном зберігання, які втратили практичне і не мають наукового чи іншого суспільного значення , та відбирання їх до знищення.

Вíдгук (óтзыв) — документ, що містить думку закладу чи фахівця з приводу якої-небудь роботи, надісланий на розгляд.

Відеогрáма (видеогрáмма) — матеріальний об’єкт, на якому закріплено відеозапис.

Відеомагнітофóн (видеомагнитофóн) — апарат для запису і від- творення зображення і звукового супроводу телевізійних передач.

Відеотелефóн (видеотелефóн) — різновид зв’язку, коли абоненти не тільки чують, а й бачать один одного.

Відеофоногрáма (видеофоногрáмма) — магнітна стрічка, кінострічка зі звуко- і відеозаписом.

Відкри́тий лист (откры́тый лист) — 1) документ, що видається відомством закордонних справ чи дипломатичним представництвом за кордоном і дає його власнику встановленні пільги при перетині кордону (звільнення від митного огляду і т. п.); 2) документ, що містить дозвіл на право проведення розкопок з науковою метою.

Відмóва від акцéпту (откáз от акцéпта) — документально виражена незгода платника на оплату поданих йому розрахункових документів. Застосовується головним чином при розрахунках платіжними вимогами. Відмова від акцепту може бути повною або частковою.

Відóзва (воззвáние) — ЗВЕРНЕННЯ (див.)

Відóмість (вéдомость) — перелік яких-небудь даних (зведень), розмі-щених у визначеному порядку (платіжна відомість; оборотна відомість і т.д.).

Вíза (виза) — позначка на документі, що надає йому вірогідності чи юридичної сили.

Візавí (визави) — 1) супротивник, підопічний; 2) той, хто сидить чи стоїть навпроти.

ВізИ́т (визит) — відвідини, гостина.

Візи́тка (визитка) — картка з прізвищем, ім’ям, по батькові, адресою, місцем роботи, номером телефону і т. ін.

Візи́тна кáрточка (визитная кáрточка) — 1) документ, який широко застосовується у дипломатичній практиці і містить зведення про дипломатичного представника; 2) картка з прізвищем, ім’ям та по батькові, іноді з адресою її власника для вручення під час знайомства або візиту.

Військóва Прися́га (воéнная прися́га) — клятва на вірність служіння Батьківщині, вірність військовому обов'язку.

Військóві стату́ти (вóинские устáвы) — статути, які визначають повсякденне життя і діяльність Збройних сил України і регулюють різні галузі військової служби (Статут внутрішньої служби, Дисциплінарний статут).

Віньє́ТКа (виньéтка) — графічна прикраса, малюнок у друкованих виданнях.

Вíрчі грáмоти (верительные грáмоты) — документ, підписаний главою держави. Він засвідчує представницький характер дипломатичного працівника і акредитує його в цій якості в іноземній державі.

Вказíвка (указáние) — 1) правовий акт, що видається органом державного управління переважно з питань інформаційно-методичного характеру, а також з питань, пов'язаних з організацією виконання наказів, інструкцій та інших актів даного органу і вищих органів управління; 2) документ, що містить вимоги і необхідні пояснення з окремих питань проектування і будівництва.

Вказівни́к (указáтель) — систематизоване перечислення назв, імен, предметів з довідковими даними про них.

Влáсник архíву (сóбственник архива) — організація або особа, яка володіє архівом на законних підставах.

Вокáбула (вокáбула) — 1) окреме слово іноземної мови, перекладене рідною мовою; 2) заголовок словникової статті.

Вокалізáція (вокализáция) — у стенографії — графічний метод виразу голосних у слові зміною накреслення приголосних.

Волю́м (волю́м) — том, частина.

Волюмінóзний (волюминóзный) — 1) багатотомний; 2) великий.

Г

Газéта (газéта) — часопис із певною періодичністю.

Гарантíйне зобов’я́ЗАння (гарантийное обязáтельство) — форма гарантій, що її надають банки клієнтам за певну комісійну винагороду. Гарантійне зобов’язання свідчить, що банк страхує постачальника, який надає покупцеві комерційний кредит, і у разі прострочення платежу банк зобов’яза-ний здійснити його. Постачальник вимагає гарантійне зобов’язання тоді, коли не впевнений у кредитоспроможності покупця.

Гемеролóгія (гемеролóгия) — наука укладання календарів.

Генерáльний план (генерáльный план) — графічне зображення ділянки місцевості з спорудженнями, що знаходяться на ній і передбачуваними.

Географíчна кáрта (географическая кáрта) — схематичне зменшене зображення земної поверхні на площині, що показує розміщення природ-них, матеріальних і суспільних об'єктів і явищ, які відбираються і характеризуються у відповідності до призначення карти.

Герáльдика (герáльдика) — гербознавство; наука про герби міст, країв, родин.

Герб (герб) — знак держави, міста чи народу.

Герменéвтика (герменéвтика) — теорія тлумачення та інтерпретації текстів.

Гієрогрáфія (гиерогрáфия) — мистецтво зображувати святі предмети.

Гіпотéка (гипотéка) — документ, що закріплює право на нерухоме майно.

Глосáрій (глосáрий) — тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.

Головнá кни́га (глáвная книга) — книга або відомість, в якій ве- деться облік засобів і господарських процесів закладу (підприємства).

ГОСТ (Госудáрственный общесоюзный стандáрт) — документ, що містив єдині норми і вимоги, які встановлювалися до певного виду сировини, напівфабрикатів, готових виробів, матеріалів і документів і які були обов'язковими для дотримання при їх поставках, заготівлі, виготовленні і оформленні. З початку 90-их років — система міждержавних регіональних стандартів у межах СНД.

Грáмота (грáмота) — 1) заст. писаний акт, указ царя; 2) офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь; 3) документ, що видається органом державної влади громадською організацією, державним закладом окремому колективу або особі як нагорода за трудові досягнення, громадську діяльність, навчальні і спортивні успіхи і т.д. (почесна грамота, похвальна грамота).

Грáмоти відкли́чні (отзы́вные грáмоты) — документ про відкликання дипломатичного представника, направлений главою держави, який назначив дипломатичного представника, главі держави, при якій дипломатичний представник акредитований.

Грáмоти відпускнí (отпускны́е грáмоты) — документ про звільнення дипломатичного представника і про його позитивну роль у розвитку дипломатичних відносин, надісланий керівником держави, при якій дипломатичний представник був акредитований, керівнику держави, що його призначив.

Графá (графá) — 1) смуга, стовпчик між двома вертикальними лініями у таблицях, книгах; 2) рубрика, розділ тексту.

Графíті (графити) — стародавні написи і малюнки різного змісту, зроблені гострим предметом на посуді, стінах і т. ін.

Грáфік (грáфик) — 1) графічний або текстовий документ, що відображає стан і динаміку будь-якого явища (див. діаграма, документогра-ма); 2) план роботи з точними показниками норм і часу виконання.

Грáфіка (грáфика) — лінгв. письмові чи друковані знаки, що відбивають звук мови письмовими знаками.

Графíчний докумéнт (графический докумéнт) — документ, зміст якого виражено за допомогою ліній і геометричних фігур.

Графолóгія (графолóгия) — вивчення почерку з метою визначення характеру, здібностей і нахилів людини.

Гротéск (гротéск) — назва друкарського шрифту.

Грóші креди́тні (дéньги кредитные) — гроші, що виникли у зв’язку з розвитком кредитних відносин. Як гроші кредитні виступають банківські білети, векселі, переказні векселі (тратта) та ін.

Грошови́й знак (дéнежный знак) — цінний папір або металева монета з оголошеною цінністю, випущена державою, що замінює в обігу золоті і срібні гроші.

Ґ

Ґратуля́ЦІЯ(гратуля́ция) — поздоровлення, привітання.

Ґраф’є́ (графьé) — 1) секретар у вищих судових установах Франції; 2) діловод у цивільних судах.

Д

Дáто (дáто) — від сьогоднішого числа.

Деванáгарі (деванáгари) — складове письмо багатьох індійських мов.

Девíз (девиз) — коротке, стисле формулювання провідної програми, ідеї і т. ін.

Девíзи (девизы) — боргові вимоги і зобов’язання, виражені в іноземній валюті (векселі, чеки, перекази), засіб міжнародних розрахунків. В економічній літературі девізами називають усі розрахункові засоби в іноземній валюті та саму іноземну валюту. За сучасних умов найпоширеніший різновид девізів - банківське доручення у вигляді телеграфних переказів. До девізів належать також акредитиви в іноземній валюті та іноземних цінних паперах. Ціна девізів у національній валюті визначається валютним курсом.

Дедикáція (дедикáция) — присвята.

Декалькувáти (декалькировать) — копіювати малюнки з допомогою світлопрозорого паперу чи полотна.

Декларáція (декларáция) — 1) проголошення державою, партією, організацією своїх основних принципів; документ, де їх викладено, оголошення, заява; 2) заява до митниці про вантаж, що провозиться через кордон; 3) до-кумент до цінних і грошових пакетів, які пересилаються за кордон; 4) заява платника податків про характер і розмір доходів, прибутків.

Делькрéдере (делькрéдере) — угода-зобов’язання агента (комісіонера) відшкодувати збитки, що виникають у разі неплатоспроможності покупця, у межах суми, визначеною угодою.

Депози́т (депозит) — 1) кошти або цінні папери, віддані на зберігання до банку чи інших фінансово-кредитних установ; 2) початкова сплата за товар чи послугу в установленому за домовленістю розмірі з метою збереження за покупцем (споживачем) права придбання товару чи послуг після оплати їх повної вартості; 3) запис у банківських книгах, що підтверджує певну вимогу клієнта до банку; 4) внески до митниці як забезпечення сплати мита; 5) гро-шова сума чи цінні папери, внесені боржником до судової установи для перерахування кредиторові.

Депозитáрій (депозитáрий) — у міжнародному праві — держава, міжнародна організація, яка зберігає текст якогось міжнародного договору, документи про його ратифікацію і т. ін.

Депонувáння докумéнтів (депонирование докумéнтов) — зберігання в архіві особових, сімейних, родових фондів або окремих документів на основі угоди між архівом та їхнім власником.

Депóрт (депóрт) — біржова угода на певний строк, що укладається на фондовій біржі в розрахунку на зниження курсу цінних паперів з метою одержання різниці між купівельним та продажним курсом.

Депутáтський зáпит (депутáтский запрóс) — лист депутата (депутатів) представницькому органу (службовій особі) з вимогою роз'яснення його дій з окремих службових питань.

Держáвна архíвна слу́жба (ДАС) (госудáрственная архивная служба (ГАС)) — система державних органів управління архівною справою і підвідомчих їм державних архівів.

Держáвні цíнні папéри (госудáрственные цéнные бумáги) — документи, що засвідчують право на власність або відношення до державної позики. До головних державних цінних паперів належать акції державних підприємств, а також облігації державної позики.

Деривати́в (дериватив) — документ установленої форми, що засвідчує право та (або) зобов’язання придбати чи продати в майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах.

Дескри́пція (дескрипция) — опис, перелік.

Дефéкт (дефéкт) — опис пошкоджень на кораблі, що складається після завершення плавання.

Децернéнт (децернéнт) — 1) система управління, головною ознакою якої є перехід частини функцій центральної влади до органів місцевого самоврядування; 2) скасування чи обмеження централізації.

Дешифрувáти (дешифрировать) — 1) читання (розшифровування) тексту, написаного умовними знаками, шрифтом, тайнописом; 2) розшифро-вування об’єктів місцевості на фото- , аеро- , та космічних знімках.

Джентльмéнська угóда (джентльмéнський договóр) — умовна назва договору, укладеного в усній формі.

Джерéла комплектувáння архíвів (истóчники комплектиро-вания архивов) — організації, установи, підприємства, в т.ч. кооперативні, громадські (політичні партії, рухи), які передають документи в державні або відомчі архіви.

Дивáн (дивáн) — список розподілу державних доходів, податково-фінансове відомство у деяких феодальних мусульманських країнах.

Дигéсти (дигéсты) — збірник уривків з творів римських юристів, основна частина візантійської кодифікації права, що пізніше стала відома як зведення цивільного права.

Диплóм (диплóм) — 1) офіційний документ, який засвідчує закінчення певною особою вищого чи середнього навчального закладу чи присвоєння вченого звання, ступеня; 2) документ про право організації чи особи на виконання певної дії; 3) нагорода за досягнення у певній галузі, діяльності.

Диплóмний проéкт (диплóмный проéкт) — наукова робота у вищому чи середньому спеціальному навчальному закладі, що виконується при його закінченні.

Директи́ва (директива) — 1) розпорядження, вказівка, настанова; 2) документ, що містить обов'язкові для виконання вказівки вищих органів.

Дисертáція (диссертáция) — 1) дослідження, розвідка, науковий твір, праця для прилюдного здобуття вченого ступеня; 2) наукове дослідження, яке висувається на здобуття наукового ступеня.

Дислокáція (дислокáция) — план розміщення військ, кораблів або закладів на будь- якій території на певний період часу.

Диспози́ція (диспозиция) — 1) план розміщення військ перед боєм; 2) план розміщення кораблів на стоянці, на рейді або в гавані.

Діагрáма (диагрáмма) — графік, що показує співвідношення між різними величинами або між значеннями однієї і тієї ж величини.

Діамáнт (диамáнт) — друкарський шрифт, кегль, розмір якого дорівнює 4 пунктам, а також довжина цього відрізка.

Діапри́нт (диапринт) — спосіб виготовлення копіювальних форм для офсетного друку.

Діловóдство (делопроизвóдство) — діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності.

Дóвідка (спрáвка) — 1) документ, що містить опис і підтвердження тих чи інших фактів і подій; 2) документ, що підтверджує факти біографічного та службового характеру.

Дóвідка архíвна (спрáвка архивная) — офіційний документ архіву, виданий на разовий запит, який містить відомості та посилання на адреси документів.

Довідни́к архíвний (спрaвóчник архивный) — інформаційно-по-шукова система, в якій пошук інформації про архівні документи виконується згідно з прийнятою в ньому логічною або формальною структурою.

Дóговíр (договóр) — документ, який фіксує згоду двох чи більше сторін на встановлення, зміну чи припинення правовідносин.

Дóговíр про правову́ допомóгу (договóр о правовóй пóмощи) — договір, який укладається між державами щодо питань співробітництва судів та інших органів юстиції при вирішенні громадянських, сімейних та кримінальних справ.

Докумéнт (докумéнт) — 1) матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу; 2) єдність інформації та речовинного носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інфор-маційному процесі як канал передачі інформації (канал комунікації); 3) мате-ріальний носій, що містить записану інформацію, яка призначена для передачі в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі; записана інформація, що може розглядатися як одиниця в ході здійснення інформаційної діяльності; 4) передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, викорис-тання та поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії; 5) об’єкт, що містить певну інформацію, призначену для передачі у часі і просторі (наприклад, фотоплівка); 6) офіційний діловий папір, що підтверджує певний факт, інформацію, право на щось і т. ін.; 7) офіційне посвідчення особи (паспорт і т. ін.); 8) історико-фактографічні письмові джерела.

Докумéнт архíвний (докумéнт архивный) — документ, який через свою суспільну вагомість зберігається чи підлягає зберіганню в архіві.

Докумéнт (архíву) облікóвий (докумéнт (архива) учéтный) — документ установленої форми, який фіксує приймання, вибуття, кількість, склад і стан архівних документів в одиницях обліку і призначений для контролю за збереженістю архівних документів.

Докумéнт аудіáльний (докумéнт аудиáльный) — документ, зміст якого людина сприймає слухом (через слухання).

Докумéнт аудіовізуáльний (докумéнт аудиовизуáльный) — документ, який містить зображальну і звукову інформацію.

Докумéнт вихідни́й (докумéнт исходя́щий) — документ, відправ-лений організацією.

Докумéнт візуáльний (докумéнт визуáльный) — документ, зміст якого людина сприймає зором, через огляд.

Докумéнт вну́трішній (докумéнт внутренний) — документ, призначений для функціонування в організації, в якій він створений.

Докумéнт втори́нний (докумéнт вторичный) — документ, що є результатом аналітико-синтетичної переробки інформаційною системою одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до інформаційних потреб споживача.

Докумéнт вхідни́й (докумéнт входящий) — документ, який наді-йшов до організації.

Докумéнт графíчний (графический докумéнт) — документ, в якому зображення об’єкта передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні.

Докумéнт депонóваний (докумéнт депонированный) — документ, поданий для широкого використання шляхом депонування.

Докумéнт друкóваний (докумéнт печáтный) — документ, у якому запис інформації зроблений за допомогою поліграфічних технічних засобів.

Докумéнт зображáльний (докумéнт изобразительный) — документ, який містить інформацію, передану за допомогою зображення будь-якого об’єкта чи об’єктів.

Докумéнт ізографíчний (образотвóрчий) (докумéнт изо- графический (изобразительный) — документ, у якому інформація передається засобами графічного зображення: живопису, креслення, фотографії тощо.

Докумéнт íстинний (докумéнт пóдлинный) — документ, відомості про час і місце створення якого та (або) про автора, які містяться в самому документі або виявленні будь-яким іншим шляхом, відповідають дійсності.

Докумéнт картографíчний (докумéнт картографический) — документ, який містить умовне зображення Землі, її окремих частин або іншого астрономічного об’єкта за допомогою особливої знакової системи.

Докумéнт машинозчи́тувальний (машиночи́тний, електрóнний) (докумéнт (машиночитáемый, электрóнный) — документ, призначений для використання людиною за допомогою електронно-обчислю-вальної машини.

Докумéнт машинóписний (докумéнт машинóписный) — документ, у якому запис інформації зроблений за допомогою друкарської машинки або інших технічних засобів відтворення інформації (телетайпу, ком-п’ютерного принтера та ін.).

Докумéнт неопублікóваний (докумéнт неопубликóванный) — документ, який не поданий для широкого (публічного) використання.

Докумéнт нóтний (докумéнт нóтный) — документ, що містить запис музичного твору особливими графічними знаками (нотами).

Докумéнт опублікóваний (докумéнт опубликóванный) — документ, доведений до відома широкого, наперед не обмеженого, кола осіб шляхом видання, депонування, публічного оголошення, демонстрування тощо.

Докумéнт особли́во цíнний (докумéнт осóбо цéнный) — цінний документ, який має для держави непересічне значення і який не можна замінити у випадку його втрати.

Докумéнт особóвий (докумéнт личный) — офіційний документ, який засвідчує особу людини і (або) її права, обов’язки, а також службове або суспільне становище і містить інші відомості біографічного характеру.

Докумéнт особóвого похóдження (докумéнт личного происхождéния) — документ, створений особою поза сферою її службової діяльності або виконанням службових обов’язків.

Докумéнт офіцíйний (докумéнт официáльный) — документ, створений організацією або посадовою особою і відповідно оформлений.

Докумéнт перви́нний (докумéнт первичный) — документ, який створюється автором (відправником інформації) та відображає факти, події, явища реальної дійсності чи думки автора.

Докумéнт писéмний (текстови́й, літерату́рний) (доку-мéнт письменный (текстовóй, литературный) — документ, у якому інформація передається засобами письма (графічними знаками, що відображають слова).

Докумéнт письмóвий (докумéнт письменный) — текстовий документ, інформація якого зафіксована будь-яким видом письма.

Докумéнт похóдження особóвого (докумéнт происхождé-ния личного) — документ особового походження (див).

Докумéнт рукОпи́сний (докумéнт рукописный) — письмовий документ, який створюється шляхом нанесення знаків письма рукою.

Докумéнт такти́льний (докумéнт тактильный) — документ, зміст якого людина сприймає дотиком.

Докумéнт (технологíчний) (докумéнт (технологический) — графічний чи текстовий документ, який окремо чи у сукупності з іншими документами визначає технологічний процес чи операцію виготовлення виробу.

Докумéнт (технологíчного) офóрмлення (докумéнт (технологического) оформлéния) — комплекс процедур, необхідних для підготовлення та затвердження технологічного документа відповідно до порядку, встановленого на підприємстві.

Докумéнт унікáльний (докумéнт уникáльный) — особливо цінний документ, не має собі подібних за інформацією, що міститься в ньому, та (або) зовнішніми ознаками.

Докумéнт уніфікóваний (докумéнт унифицированный) — документ, який створений за уніфікованою формою, заповнений у заведеному порядку і має юридичну силу.

Докумéнт цíнний (докумéнт цéнный) — документ, який має політичне, соціально-економічне, наукове, культурне значення і на підставі цього підлягає державному обліку та прийманню на державне зберігання.

Докумéнт чернéтковий (докумéнт черновóй) — рукописний чи машинописний документ, який відображає роботу автора над текстом документа.

Докумéнт чистови́й (докумéнт беловóй) — рукописний чи машинописний документ, текст якого переписаний чи передрукований з чернеткового документа без помарок та виправлень.

Докумéнта зóвнішні ознáки (докумéнта внéшние признаки) — сукупність ознак, яка містить спосіб фіксування інформації, носій, фізико-хімічний стан, форму й розмір документа, елементи його правового, діловодного, художнього оформлення та нанесення знаків письма.

Документáльний маси́в (документáльный массив) — множина документів, нагромаджених у суспільстві протягом тривалого проміжку часу.

Документáльний потíк (документáльный потóк) — множина документів, які виникають і діють у суспільстві в певний короткий проміжок часу (із зафіксованими початковою і кінцевими датами).

Документáція (документáция) — сукупність документів з певного предмета.

Документáція наукóва (документáция научная) — документація, яка фіксує хід і підсумки наукових досліджень.

Документáція наукóво-технíчна (документáция научно-тех-ническая) — документація, яка фіксує процес і результати наукових дослід-жень, технічних розробок, а також напрямки й методи їх впровадження у виробництво.

Документоóбіг (документооборóт) — рух документів в організації з часу їх створення або одержання до закінчення виконання або надсилання.

Документогрáма (документогрáмма) — графік, який відображає порядок та терміни руху документів в установі з моменту їх створення (одержання) до здання в архів.

Документознáвство (документовéдение) — наукова дисципліна, яка вивчає закономірності створення документів, розробляє методи створення документів, принципи організації документообігу й побудови систем документації.

Документувáння (документирование) — створення документів.

Донéсення (донесéние) — 1) повідомлення зі службових питань, які надсилаються посадовою особою вищій за посадою особі або установі; 2) по-відомлення про бойові дії та становище військ (див. повідомлення).

Доповіднá запи́ска (докладнáя записка) — документ, який адресований керівництву і який містить виклад якого-небудь питання з висновками і пропозиціями складача.

Дóповідь (доклáд) — виклад певних питань з висновками та пропозиціями складача.

Дорóжній лист (путевóй лист) — документ, який вручається водіям автотранспорту і визначає маршрути руху транспорту.

Дору́чення (довéренность, поручéние) — 1) документ, який дає повноваження його пред'явнику на виконання яких-небудь дій від імені особи, яка доручає; 2) розпорядження Кабінету Міністрів міністерствам та відомствам про розгляд та представлення висновків з різних питань, які пов'язані з їх діяльністю та діяльністю інших відомств.

Досьє́ (досьé) — 1) справа, діловодство; 2) слідча справа.

ДСТУ (ДЕРЖáВНИЙ СТАНДáРТ УКРАЇНИ) (ДСТУ — Госудáрст-венный стандáрт Украины) — національна система стандартів, основні нормативні документи якої затверджені компетентним органом — Державним комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації. Перші нормативи ДСТУ затверджені та набули чинності на початку 90-их років, нормативи в галузі діловодства, архівної справи, видавничої діяльності, інформації та документації — в 1994-1995 рр.

Дублéт (дублéт) — 2-ий ідентичний примірник чогось у колекції, музеї, бібліотеці тощо.

Дублікáт (дубликáт) — 1) другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал; 2) документ про прийняття вантажу для перевезення залізницею; 3) копія частин рукопису (заголовків, таблиць, формул, виносок і т. ін.), які набирають іншим шрифтом або способом, ніж основний текст.

Дублікáт докумéнта (дубликáт докумéнта) — повторний примірник офіційного документа, який має юридичну силу оригіналу.

Е

Евфуíзм (эвфуизм) — 1) витончений, стрункий; 2) пишномовність, а також манерний, бундючий стиль, вишуканість, надуманість, штучність стилю.

Еди́кт (эдикт) — 1) у Стародавньому Римі — заява, що містила програму діяльності магістрату або службової особи (претора, консула); 2) роз’яс-нення й переважно важливий указ імператора чи короля.

Езóпівська мова (эзóповская рéчь) — замасковане висловлювання думок.

Екзегéза (экзегéза) — 1) філологічне тлумачення літературних текстів, переважно античних; викладення, роз’яснення, вказівка; 2) роз’яснення й тлумачення біблійних текстів.

Екзеквату́ра (экзекватура) — 1) у міжнародному праві — документ про визнання консула урядом країни, в яку він призначений, і про надання йому дозволу виконувати консульські функції; 2) виконання в даній країні судового рішення, прийнятого в іншій країні.

Екземпля́р (экземпля́р) — зразок з числа подібних речей.

Еклóга (эклóга) — 1) один з видів античної, а потім і європейської поезії про пастуше життя, близький до ідилії і пасторалі; 2) збірник законів Візантії, виданий у 1-й половині 8 ст.

Екпозé (экпозé) — 1) короткий виклад якогось документа, твору тощо; 2) у парламентській практиці — коротке повідомлення представників уряду з питань поточної політики.

Екслíбрис (экслибрис) — книжковий знак, який наклеюють на зворотний бік обкладинки; художньо-виконана етикетка з позначенням імені власника книги.

Експéртиза ціннóсті докумéнтів (экспертиза цéнности докумéнтов) — визначення цінності документів з метою відбору їх на державне зберігання або встановлення термінів їх зберігання.

Експеди́ція (экспедиция) — 1) відправлення, розсилання; 2) відділ установи, підприємства, що приймає, відправляє, розсилає кореспонденцію.

Експлікáція (экспликáция) — 1) наукове пояснення, тлумачення; 2) процес, у результаті якого розкривається зміст певної єдності, а її частини набувають самостійного існування і можуть відрізнятися одна від одної; розгортання; 3) пояснення умовних позначень на планах тощо.

Експонáт (экспонáт) — предмет, продукція, що їх показують на виставці, виставляють у музеї.

Ектипогрáфія (эктипогрáфия) — письмо для сліпих, що ґрунтується на різних комбінаціях опуклих точок.

Ельзевíр (эльзевир) — 1) назва книг, які надруковано у відомих голландських друкарнях 16-17 ст., що належали друкарям-видавцям Ельзевірам; 2) назва шрифту, який використовували в цих друкарнях.

Емблéма (эмблéма) — предмет, зображення, що умовно або символічно виражає певне поняття, ідею.

Епанагóга (эпанагóга) — збірник греко-римського або візантійського права. Видано в кінці 9 ст. Положення епанагоги, що оформляли союз церкви і держави, і тепер широко використовується у церковному праві.

Епігрáфіка (эпигрáфика) — допоміжна історична та філологічна дисципліна, що вивчає написи, вирізьблені на твердих матеріалах (камінь, метал тощо).

Епíграф (эпиграф) — 1) у стародавніх греків — напис на пам’ятнику; 3) цитата, крилатий вислів, афоризм, уривок з пісні або приказка, вміщені перед текстом твору або його розділами.

Епíстола (эпистола) — лист, послання.

Ескíз (эскиз) — технічний малюнок, який виконаний від руки з дотриманням основних правил креслення і містить всі дані для виготовлення зображуваних предметів.

Еспáрто (эспáрто) — 1) трав’янисті рослини з роду ковили родини злаків. Поширені на Південному Заході Європи та в Північній Африці; 2) во-локнистий матеріал з листків цієї рослини; 3) сорт паперу, виготовлений з цього матеріалу.

Есперáнто (эсперáнто) — міжнародна штучна мова, яку створив у 1887 р. польський лікар Л. Заменгоф.

Естáмп (эстáмп) — твір друкарської графіки, відбиток на папері, шов-ку чи інших матеріалах. Види естампу — гравюра, офорт, літографія.

Естафéта (эстафéта) — 1) термінове повідомлення, пакет, що його передають гінцям, переважно кінним, які змінюють один одного; 2) вид командних спортивних змагань на швидкість (з бігу, на лижах, велосипедах та ін.) із зміною учасників і передаванням спеціального предмета — естафети (палички, пакета тощо); 3) перен. традиція, яку приймають від старшого покоління або попередників.

Етикéтка (этикéтка) — 1) ярлик, товарний знак, що його наклеюють на товар або упаковку. На етикетці зазначається виготовлювач, назва товару, ціна; 2) підпис під експонатом у музеї або на виставці.

Етика (éтика) — наука, що вивчає мораль; 2) норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

Етикетáж (этикетáж) — у музейній справі — виконані за єдиними принципами щодо обсягу інформації, послідовності викладу та графічного відтворення етикетки.

Є

Євáнгеліє (Евáнгелие) — 1) добра звістка, благовіствування; 2) ран-ньо-християнські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа. Частина Біблії, що є основою християнської релігії; 3) перен. книги, в яких викладено основні принципи, правила чогось.

Єврокáрд (еврокáрд) — міжнародна кредитна картка з правом використання в країнах-учасницях європейської банківської системи.

Єврооблігáція (еврооблигáция) — цінний папір на пред’явника, боргове зобов’язання позичальника, що отримав довготермінову позику в одній з євровалют.

Єврочéк (еврочéк) — чек, що приймається до оплати в будь-якій із кра-їн-учасниць європейської банківської системи “єврочек” (створена у 1968 р.).

Ж

Жирáнт (жирáнт) — особа, яка робить на звороті векселя або чека передавальний напис.

Жирó (жирó) — 1) вид безготівкових рахунків, які здійснюються за допомогою розрахункових чеків; 2) передавальний запис у векселі, чеку і т. ін.; індосамент.

Жиророзраху́нки (жирорасчéти) — різновид безготівкових розрахунків, які банки здійснюють шляхом перерахування сум одного рахунку на інший. Цей термін також вживають щодо всіх безготівкових рахунків.

Жирочéк (жирочéк) — чек, який містить наказ чекодавця банкові про перерахування з його (чекодавця) жирорахунку на рахунок чекоодержувача певної суми грошей. Жирочеки використовується тільки для безготівкових розрахунків у межах одного банку, де знаходяться жирорахунки клієнта та платника по чеку. Жирочеки не можуть передаватися за передатним записом.

Журнáл (журнáл) — 1) періодичне друковане видання у вигляді книжки; 2) книга чи зошит для систематичних записів про що-небудь; 3) книга для обліку відвідування, успішності учнів; 4) документ, який складається за визначеною формою і містить періодичні записи відомостей, подій, операцій, рішень та ін. (журнал спостережень, журнал бойових дій, вахтовий журнал, журнал вхідних і вихідних документів тощо).

Журнáл бойови́х дій (журнáл боевы́х дéйствий) — журнал, який складається штабом з'єднань (частин) і містить щоденні записи про підготовку і перебіг бойових дій.

Журнáл-óрдер (журнáл-óрдер) — документ, в який послідовно зано-сяться бухгалтерські записи про кредит якого-небудь рахунку за місяць.

З

Забезпéчення зберéжності докумéнтів (обеспечéние сох-рáнности докумéнтов) — забезпечення фізичної збереженості документів та їх облік.

Забезпéчення фізико-хімíчної зберéжності докумéн-тів (обеспечéние физико-химической сохрáнности докумéнтов) — створення та підтримування оптимальних умов зберігання документів, проведення їх консервації, реставрації, біохімічного захисту, утворення й поповнення фондів страхового користування.

Завдáння на проектувáння (задáние на проектирование) — до-кумент, який складається замовником і встановлює основні вимоги до характеру та масштабів майбутнього будівництва.

Заклю́чний акт (заключительный акт) — короткий виклад робіт міжнародної конференції (конгресу), із зазначенням мети, складу учасників, переліку підписаних документів (угод) і прийнятих резолюцій, який деколи набуває договірного характеру.

Заклю́чний протокóл (заключительный протокóл) — документ, який підписують учасники якої-небудь угоди за необхідності прилучення до угоди зауважень, застережень, уточнень, які пояснюють текст окремих статей.

Закóн (закóн) — акт вищого органу державної влади, який має юридичну силу і виданий у встановленому порядку.

Законодáвчі áкти (законодáтельные áкты) — документи, які мають силу закону.

Законопроéкт (законопроéкт) — проект закону.

Залікóва кни́жка (зачéтная книжка) — документ, який видається на руки студентові і призначений для обліку його успішності.

Замóвлення (закáз) — вимога на виготовлення, продаж, постачання, видавання чого-небудь, виробництво геодезичних, проектних та інших робіт.

Замóвлення-специфікáція (закáз-спецификáция) — вимоги, які висуваються замовником до постачальника щодо асортименту продукції, яка постачається, її обсягу характеристики і строків доставлення.

Зáпис бéсіди (зáпись бесéды) — документ, в якому представник чи посадова особа (з одного боку) викладає зміст бесіди з представником чи посадовою особою (з другого боку).

Запи́ска (записка) — короткий виклад якого-небудь питання або пояснення змісту будь-якого документа, факту, події (див. службова запис-ка, доповідна записка, пояснюВАЛЬНА записка).

Запи́ска про відпу́стку (записка об óтпуске) — документ, за допомогою якого оформлялися чергові та додаткові відпустки для усіх категорій працівників; мала силу наказу.

Запи́ска про звíльнення (записка об увольнéнии) — документ, за допомогою якого оформлялося звільнення усіх категорій працівників; мала силу наказу.

Запи́ска про перевéдення (записка о перевóде) — документ, за допомогою якого оформлялося переведення до іншого відділу, зміна посад, окладів усіх категорій працівників; мала силу наказу.

Запи́ска про приймáння (записка о приéме) — документ за допомогою якого оформлялося приймання на роботу усіх категорій працівників; мала силу наказу.

Запи́ски (записки) — спогади (див.).

Записни́к (записнáя книжка) — книжка із занесеними для запам’ято-вування різноманітними записами.

Зáпит депутáта (запрóс депутáта) — депутатський запит (див.).

Заповíт (завещáние) — документ, який містить розпорядження особи щодо свого майна, коштів, облігацій чи інших цінностей, створений ним на випадок смерті.

Заснóвницькі áкції (учредительские áкции) — акції, що розподіляються між засновниками акціонерних компаній і дають їм (засновникам) певні переваги. Власники засновницьких акцій мають додаткову кількість голосів на загальних зборах акціонерів, користуються першочерговим правом на одержання акцій у випадку їх додаткового випуску та ін. На долю власників засновницьких акцій припадають найбільші суми прибутків.

Застáвне зобов'язáння (залóговое обязáтельство) — зобов'язання про цілісність заставленого товару, видане госпорганом – позичальникам банку.

Захиснí застерéження (защитные оговóрки) — застереження, які включаються до контрактів та економічних угод і спрямовані на усунення (обмеження) можливих валютних змін, а також змін початкових умов угоди в процесі її виконання. Захисні застереження — спосіб страхування кредитних, валютних та інших ризиків.

Зая́ва (заявлéние) — 1) повідомлення уряду, державної установи, громадської організації, державного чи громадського діяча з особливо важливих питань; 2) документ, що містить прохання або пропозицію особи (осіб) до установи або посадової особи.

Зая́вка (зая́вка) — заява про свої права на що-небудь або про потреби чого-небудь (заявка про винахід, заявка про обладнання тощо).

Зберігáння докумéнтів вíдомче (хранéние докумéнтов вéдом-ственное) — зберігання архівних документів будь-якою організацією протягом установленого терміну.

Зберігáння докумéнтів держáвне (хранéние докумéнтов госудáрственное) — постійне зберігання архівних документів, здійснюване державними архівами, а також іншими організаціями, які мають на це право.

Звéдений балáнс (свóдный балáнс) — бухгалтерський баланс господарського об'єднання, який містить узагальнені балансові дані підприємств і установ, що входять до його складу.

Звéдення (свóдка) — документ, що містить узагальнені дані з одного питання (зведення пропозицій, зведення зауважень, зведення вимог і т.д.).

Звéрнення (воззвáние) — документ, який складений державною, громадською організацією або приватною особою і містить заклик до будь-якої дії.

Звéрнення (обращéние) — відозва (див.).

Звинувáчувальний ви́сновок (обвинительное заключéние) — акт органів прокуратури про результати попереднього розслідування злочину і передачу звинувачуваного суду.

Звіт (отчéт) — документ, що містить відомості про підготовку, проведення і підсумок виконання планів, завдань, відряджень та інших заходів, що подається керівній установі або посадовій особі.

Земéльна шнурóва кни́га (земéльная шнуровáя книга) — книга обліку всієї площі земель.

Зобов'я́зання (обязáтельство) — 1) документ, який містить обіцянку виконання чого-небудь, пов'язаного з майновими чи грошовими стосунками; 2) грошовий позиковий документ (заставне зобов’язання, боргове зобов’я-зання).

Золотí сертифікáти (золоты́е) сертификáты) — 1) свідоцтва про депонування золота, що випускалися скарбницею або банками капіталістичних країн та підлягали вільному обміну на позначену на них кількість золота. Як різновид грошових знаків золоті сертифікати набули широкого розповсюд-ження в США. Золоті сертифікати вперше випустили 1863 р. у зв’язку з необхідністю підтримати золоту промисловість та забезпечити оптовий обіг стійкими грошима; 2) свідоцтва скарбниці США, що використовувалися з метою забезпечення банкнотної емісії федеральних резервних банків.

Зу́стрічні вéкселі (встрéчные векселя́) — векселі, за якими дві особи виступають стосовно одна одної як кредитори та позичальники. Зустріч-ні векселі видаються двома особами одна одній не на підставі здійсненої між ними комерційної угоди, а з метою обліку цих векселів у банку.

І

Іденти́чний (идентичный) — тотожний, однаковий, такий самий; рівнозначний, еквівалентний.

Ідентифікáція (идентификáция) — ототожнення, прирівнювання, уподібнення.

Ідеогрáма (идеогрáмма) — письмовий знак, що позначає певне поняття.

Ідеогрáфія (идеогрáфия) — письмо, окремі знаки якого передають не звуки, а цілі поняття; існувало у древніх народів (єгиптян, індійців), нині ним користуються у Китаї та Японії.

Ідéя -фікс (идéя-фикс) — невідступна, настирлива ідея, думка.

Ідіо (идио) — штучна міжнародна мова.

Ідіóграф (идиóграф) — власноручний підпис.

Ієрати́чний (иератический) — священний, жрецький; ієратичне письмо — скоропис стародавніх єгиптян, створений на основі ієрогліфів.

Ієрóгліфи (иерóглифы) — фігурні знаки у системі ідеографічного письма, що позначають поняття, склад або звук мови.

Ізогрáфія (изогрáфия) — копія, знята з рукопису; факсиміле.

Ілюстрáція (илюстрáция) — 1) зображення у книзі чи журналі, що пояснює, відтворює зміст тексту; малюнок; 2) перен. приклад, який наочно пояснює, розкриває, підтверджує що-небудь.

Інвентаризацíйний óпис (вíдомість) (инвентаризациóнная óпись (вéдомость)) — перелік майна установи, підприємства, організації або особи із зазначенням виявленої кількості, стану предметів і їхньої вартості.

Індосамéнт (индосамéнт) — спеціальний запис на зворотній стороні векселя про порядок передачі векселя. Індосамент може бути іменним, коли вказується ім’я нового власника; бланковим, коли є лише підпис індосанта (особа, якій передається вексель або цінний папір з індосаментом, називається індосантом).

Індульгéнція (индульгéнция) — грамота про відпущення гріхів, яку видавала католицька церква від імені папи римського за певні заслуги перед церквою, а також за гроші.

Ініціáли (инициáлы) — 1) перші літери імені та по батькові або імені, по батькові та прізвища; 2) виділені більшим шрифтом і часто прикрашені заголовні літери нового розділу або абзацу.

Ін-квáрто (ин-квáрто) — заст. у четверту частину аркуша (про формат книжки, журналу, рукопису); у чверть.

Інкорпорáція (инкорпорáция) — юр. зібрання в єдине ціле законів та інших правових актів, виданих у різний час, без зміни їх змісту.

Інкотéрмс (инкотéрмс) — збірник міжнародних торгових термінів з тлумаченням.

Ін-октáво (ин-октáво) — у восьму частину аркуша (про формат книжки, журналу, рукопису); у вісімку.

Інструкцíйна кáрта передовóго дóсвіду прáці (инструкциóнная кáрта передовóго óпыта трудá) — документ, який систематизує і узагальнює найбільш раціональні методи праці, прийоми роботи, організацію робочого місця і т. д.

Інстру́кція (инструкция) — 1) керівна вказівка, настанова, директива, припис, рекомендація; 2) правовий акт, який видається органом державного управління (або затверджується його керівником) з метою встановлення правил, які регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові і інші спеціальні сторони діяльності установ, організацій, підприємств (їхніх підрозділів і служб), посадових осіб і громадян.

Інтагліодру́к (интаглиодрук) — друк, елементи якого виступають над поверхнею паперу, тому їх можна відчути на дотик. Є одним із захисних елементів паперових грошей, цінних паперів.

ІнтерВалю́та (интервалю́та) — грошові знаки чужоземних держав, а також кредитні та платіжні документи у чужоземних грошових одиницях, що використовуються у міжнародних розрахунках.

Інтерв'ю́ (интервью́) — запис бесіди журналіста з якою-небудь особою (групою осіб), який призначений для публікації, радіо або телевізійної передачі.

Інтерлíнгва (интерлингва) — штучна мова, перший варіант якої на латинській мові був створений у 1908р. італійським математиком Д. Пеано, а другий у 1950 р. запропонувала Міжнародна асоціація допоміжної мови, очолювана А. Гоудом (США).

Інтерлінгвíстика (интерлингвистика) — розділ мовознавства, що вивчає створення і функціонування штучних умов.

Інтерпретáція (интерпретáция) — розкриття змісту чого-небудь; пояснення, витлумачення.

Інтролігáтор (интролигáтор) — оправник книг, палітурник.

Ін-фóліо (ин-фóлио) — формат видань, за яким розмір сторінки становить половину стандартного паперового аркуша.

Інформати́вність архíвного фóнду (информативность архив-ного фóнда) — властивість архівного фонду задовольняти потреби суспільства в інформації.

Інформáтика (информáтика) — наука, що вивчає будову і загальні властивості наукової інформації, а також закономірності її створення, передавання, використання у різних галузях людської діяльності.

Інформáція (информáция) — відомості про які-небудь події, факти, чиюсь діяльність і т. ін.; повідомлення про щось.

Інформáція докумéнтна (информáция докумéнтная) — інформація, яка міститься в документі.

Істори́чний формуля́р (исторический формуля́р) — журнал, який відображає організаційний розвиток і бойову діяльність військової частини (з'єднання).

Історіогрáфія (историогрáфия) — 1) наука, що вивчає розвиток і нагромадження знань з історії суспільства, а також історичні джерела; 2) сукуп-ність історичних творів, які стосуються певного періоду чи проблеми; історич-на бібліографія.

Істóрія хворóби (истóрия болéзни) — документ, який містить записи про перебування хворого в лікувальному закладі, про хід лікування і стан його здоров'я.

К

Каблогрáма (каблогрáмма) — телеграма, що передається підводним кабелем.

Кадáстр (кадáстр) — 1) зведення основних відомостей про ті чи інші природні явища (водяний кадастр, вітровий кадастр, кадастр сонячної енергії і т.д.); 2) перелік і оцінка об'єктів з метою їхнього оподаткування (промисловий кадастр, кадастр міського нерухомого майна).

Калáндр (калáндр) — машина для вигладжування і надання блиску поверхні тканини, паперу, гуми або нанесення малюнку або візерунку способом тиснення.

Календáр (календáрь) — довідкова таблиця або книжка з послідовним переліком усіх днів року.

Калігрáфія (калигрáфия) — уміння, майстерність писати чітким, рів-ним почерком, краснопис, чистописання, красне писання.

Кáлька (кáлька) — 1) прозорий папір чи тканина, що накладається на креслення, малюнок для копіювання; 2) лінгв. слово, вислів, утворене способом калькування.

Калькуля́ція (калькуля́ция) — документ, який містить розрахунок обчислення собівартості або вартості чого-небудь (промислової продукції, виконаних робіт, товарів, витрат і т.д.).

Канóн (канóн) — церк. список, зібрання релігійних книг, творів, узаконених церквою як Святе Письмо.

Канцеляри́ст (канцелярист) — 1) заст. дрібний службовець канцелярії; писар; 2) перен. працівник апарату, що формально, по-бюрократичному ставиться до виконання своїх обов’язків.

Канцеля́рія (канцеля́рия) — відділ установи, який займається діловодством.

Кáрта (кáрта) — 1) умовне зменшене загальне зображення земної поверхні, її частини або окремих країн світу; 2) певним способом складений документ, де подаються спеціальні відомості у вигляді коротких записів, схем, графіків і т. ін.; 3) невеликий аркуш твердого паперу із зображенням умовних фігур або значків чотирьох мастей; набір (колода) гральних карт; 4) чотири-кутний візерунок, малюнок на тканині, одязі; 5) діал. меню; 6) аркуш паперу або сторінка книжки; 7) діал. лист, офіційний документ.

Кáрта (кáртка) (кáрта (кáрточка)) — узагальнене найменування документів, які містять спеціальні відомості, що розміщені на розграфленому бланку (картка курортна, картка амбулаторна і т.д.).

Кáрта погóди (кáрта погóды) — географічна карта, на якій цифровими і умовними знаками нанесені відомості про погоду на певній території.

Кáрта фотогрáфії робóчого дня (кáрта фотогрáфии рабóчего дня) — документ, який містить записи затрат робочого часу на безпосереднє виконання роботи, підготовку до її виконання, обслуговування робочого місця і т.д.

Картéль (картéль) — 1) письмовий виклик на дуель; 2) угода між дер-жавами про обмін ув'язненими або військовополоненими.

Кáртка фóнду архíвного (кáрточка фóнда архивного) — обліковий документ, призначений для державного й централізованого обліку документів Національного архівного фонду України.

Картогрáма (картогрáмма) — географічна карта, яка показує інтенсивність будь-якого фактора або явища (густота населення, його національний склад і т.д.) в окремих районах.

Картóн (картóн) — товстий твердий папір особливого виготовлення; текстура, бібула.

Касáція (касáция) — 1) перегляд, скасування вищою інстанцією судової ухвали, вироку, що не набрали чинності закону; 2) розм. скарга, заява про перегляд судової ухвали, вироку.

Кáсова кни́га (кáссовая книга) — бухгалтерська книга, призначена для обліку всіх надходжень та видачі грошей.

Кáсовий óрдер (кáссовый óрдер) — бухгалтерський документ, яким оформляється касова операція по прийманню і видачі готівки. Розрізняють касовий ордер прибутковий і видатковий.

Каталóг (каталóг) — список, перелік книжок, рукописів, картин і т. ін., складений у певному порядку, щоб полегшити їх розшук; реєстр, спис.

Каталóг архíвний (каталóг архивный) — архівний довідник, який містить систематизовані відомості із документів, які розташовані відповідно до прийнятої в ньому логічної або формальної структури побудови.

Каталогізáція архíвних докумéнтів (каталогизáция архивных докумéнтов) — створення й забезпечення функціонування архівних каталогів.

Категóрія архíвного фóнду (категóрия архивного фóнда) — розряд архівного фонду, визначений за ступенем його інформативності.

Катехíзис (катехизис) — 1) релігійна книга, що містить короткий виклад догматів християнської віри в питаннях та відповідях; катехізм; 2) перен. основні положення чогось.

Каузáльний (каузáльный) — який зумовлюється певною причиною; причинний.

Квитáнція (квитáнция) — розписка (див.), яка видана установою і підтверджує одержання будь-яких матеріальних цінностей або грошових коштів.

Кегль (кегль) — розмір друкарської літери (згори донизу рядка), що визначається числом пунктів.

Кінодокумéнт (кинодокумéнт) — зображальний або аудіовізуальний документ, створений способом кінематографії.

Клас (класс) — 1) сукупність предметів, явищ, що мають спільні ознаки, однакові якості; розряд, підрозділ, тип; 2) суспільні групи людей; 3) підроз-діл у школі; 4) кімната у школі, гімназії для навчання; 5) міра якості, ступінь підготовки, кваліфікація.

Класифікáція (класификáция) — система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями.

Кни́га (книга) — 1) (найбільш широке значення) документ, який містить записану інформацію, опублікований у формі видання або через депонування і наданий до суспільного використання через книжкову торгівлю та (або) книгозбірні (бібліотеки, фонотеки, відеотеки і т.п.); 2) видання, зміст якого переданий в основному словами; документ призначений для читання; 3) неперіодичне видання. Неперіодичне видання відрізняється від періодичного видання та видання, що супроводжується, тим, що кожний окремий випуск неперіодичного видання є самостійним, не пов’язаним з іншим. Проте існують також неперіодичні видання, що виходять в складі серії або багатотомного видання, де кожний наступний випуск пов’язаний із попереднім спільною назвою, нумерацією та іншими ознаками; 4) (формальне, стандартизоване значення) вид неперіодичного видання, що відрізняється обсягом (має більше 48 сторінок); 5) літературний (художній, науковий, публіцистичний чи інший) твір значного обсягу, у вигляді писемного документа, єдиний за задумом і композицією, призначений для опублікування чи опублікований у вигляді видання; 6) узагальнене найменування документів, які містять записи будь-яких даних у певній системі (книга особового складу, книга пошани і т.д.).

Кни́га пошáни части́ни (книга почéта чáсти) — книга, яка містить прізвища відмінників бойової і політичної підготовки і тих, які особливо відзначилися при виконанні військового обов'язку.

Кни́жка (книжка) — узагальнене найменування документів, які містять заздалегідь даний стандартний і відповідно внесений індивідуальний текст (розрахункова книжка (див.), трудова книжка (див.).

Код (код) — система умовних знаків або сигналів для передавання відомостей.

Кóдекс (кóдекс) — єдиний законодавчий акт, який містить у систематичному викладі норми права, що відноситься до певної його галузі (кримінальний кодекс, цивільний кодекс, митний кодекс).

Кодифікáція (кодификáция) — зведення в єдине ціле (у кодекс) різних правових законів, постанов тощо.

Колекти́вний дóговір (коллективный договóр) — угода між адміністрацією і колективом працівників підприємств, яка установлює взаємні права і обов'язки сторін.

Колéкція (коллéкция) — систематизоване зібрання однорідних пред-метів, що мають науковий, художній, історичний інтерес; збираниця.

Колéкція архíвна (коллéкция архивная) — архівний фонд, який містить сукупність окремих документів, що утворюються в результаті діяльності одного чи кількох фондоутворювачів, об’єднаних між собою за однією чи декількома ознаками.

Колонти́тул (колонтитул) — напис у верхньому лівому або правому кутку сторінки книги, журналу, який повторює заголовок книги або твору, прізвище автора, назву розділу і т. ін.

Коментувáти (комментировать) — 1) давати коментар, коментарі до якогось тексту; 2) роз’яснювати, тлумачити що-небудь.

Комерцíйний акт (коммéрческий акт) — документ, складений органами транспорту (крім автомобільного), в якому фіксується порушення перевезення (норма вантажів і т.ін.) і який служить основою для відшкодування збитків.

Комíсія (комиссия) — 1) угода, за якою одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду провести операцію від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітента, а також плата за здійснення такої операції; 2) у банківській практиці плата комерційному банку за проведення операцій за дорученням і за рахунок клієнта.

Комплéкт докумéнтів (технологíчного) процéсу (опе-рáції) (комплéкт докумéнтов (технологического) процéсса (оперáции) — сукупність технологічних документів, необхідних і достатніх для виконання технологічного процесу (операції).

Комплéкт проéктної (технологíчної) документáції (комплéкт проéктной (технологической) документáции) — комплект технологічної документації, призначений для застосування в процесі проектування чи реконструкції підприємства.

Комплéкт (технологíчної) документáції (комплéкт (техноло-гической) документáции) — сукупність комплектів документів технологічних процесів та окремих документів, необхідних і достатніх для виконання технологічних процесів виготовлення та ремонту виробу чи його складових.

Комплектувáння архíву (комплектирование архива) — систематичне поповнення архіву документами, які відповідають його профілю.

Компози́ція (композиция) — 1) будова, структура, розташування та взаємний зв’язок складових частин художнього твору, картини тощо; 2) музич-ний твір; твір живопису, скульптури, літератури.

Комюнікé (коммюникé) — офіційне урядове повідомлення про хід чи результати міжнародних переговорів, міжнародних угод, воєнних операцій і т.ін. питань.

Конвéнція (конвéнция) — 1) договір, угода між державами з якого-небудь спеціального питання; пакт; 2) міжнародний договір про урегулювання питань політичного, економічного, юридичного характеру.

Конди́ція (кондиция) — 1) якість, норма, яким повинен відповідати товар, матеріал і т. ін.; 2) заст. тимчасові підробітки домашніх учителів, репетиторів; приватні уроки.

Конкордáт (конкордáт) — угода між урядом якої-небудь держави й римським папою, що визначає становище католицької церкви у цій державі.

Коносамéнт (коносамéнт) — документ, який містить відомості про вантаж і його транспортування, що видається перевізником вантажовідправнику при перевезенні вантажів морем.

Конспéкт (конспéкт) — 1) короткий писаний виклад змісту чого-небудь; 2) короткий запис чи скорочений виклад змісту книги, доповіді, лекції і т.д.

Конститу́ція (конституция) — основний закон держави, що установлює суспільний і державний устрій, принципи організації і діяльності органів державної влади і управління, виборчу систему, основні права і обов'язки громадян.

Кóнсульська конвéнція (кóнсульская конвéнция) — договір між державами з консульських питань, який визначає порядок допуску консулів, умови утворення консульств, права , обов’язки, пільги співробітників консульств.

Кóнсульський патéнт (кóнсульский патéнт) — документ про призначення консула з вказівкою про його повноваження і район діяльності, виданий консулу главою держави або міністром закордонних справ країни, що його призначила.

Кóнсульські стату́ти (кóнсульские устáвы) — збірник положень про консулів та консульські установи держави за кордоном, що регламенту- ється і регулюється службою консульства.

Контокорéнт (контокорéнт) — єдиний поточний і позичковий рахунок, який відкриває банк клієнту. Контокорент може мати дебетове або кредитове сальдо.

Контрáкт (контрáкт) — письмова угода, договір, за яким сторони, що його уклали, мають взаємні зобов’язання; пакт; договір про встановлення, зміну чи припинення громадянських правовідносин.

Контрмáрка (контрмáрка) — талон або записка, що дає право без-платно відвідувати виставу у театрі, цирку тощо.

Контрóльні ци́фри (контрóльные цифры) — частина річного перспективного народногосподарського плану, яка містить цифрові дані про заплановане виробництво продукції в різних галузях народного господарства.

Концéпція (концéпция) — 1) система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище; світогляд, світорозуміння, погляди, переконання; 2) ідейний задум твору.

Концéсія (концéссия) — 1) договір, на підставі якого уряд або місцеві органи самоврядування передають на певних умовах громадянам своєї країни, чужоземцям або іншим державам право експлуатації лісів, надр, підприємств і т. ін.; 2) підприємство, організоване на такому договорі.

Кóпія архíвна (кóпия архивная) — офіційний документ архіву, який відтворює текст архівного письмового документа або зображення архівного графічного документа із зазначенням їхніх адрес.

Кóпія (докумéнта) (кóпия (докумéнта) — документ, який точно відтворює інформацію іншого документа, а також всі його зовнішні ознаки чи частину їх.

Кóпія страховá (кóпия страховáя) — копія особливо цінного документа, виготовлена на випадок його втрати або пошкодження.

Корáн (корáн) — книга, що містить виклад положень мусульманської релігії.

Корéкта (коррéкта) — відбиток друкарського набору для виправляння помилок; коректура.

Коректу́ра (корректура) — 1) виправлення помилок у відбитках друкарського набору; 2) те саме, що коректа.

Кореспондéнтський дóговір (корреспондéнтский договóр) — угода між двома або кількома кредитними установами щодо здійснення платежів і розрахунків одним із них за дорученням і за рахунок іншого. Кореспондентський договір укладається між кредитними установами як усередині країни, так і за її межами. Розрізняють кореспондентські договори строкові (із правом продовження) і безстрокові.

Кореспондéнтський раху́нок (корреспондéнтский счет) — рахунок, призначений для розрахунків, здійснюваних однією кредитною установою за дорученням і за кошти іншої кредитної установи на основі укладеного кореспондентського договору.

Кореспондéнція (корреспондéнция) — 1) листування між окремими особами або установами; 2) сукупність поштових відправлень (листів., телеграм тощо); 3) окреме поштове відправлення (лист, телеграма тощо); 4) за-мітка, допис, надіслані кореспондентом.

Кóрпус (кóрпус) — повна збірка певних текстів, творів і т. ін.

Коштóрис (смéта) — 1) план майбутніх затрат і надходжень матеріалів та коштів; 2) складова частина проекту споруди, виробу і т. д., яка містить розрахунок витрат на їх будівництво (виготовлення).

Креди́т (кредит) — позика, асигнування.

Креди́тна кáртка (кредитная кáрточка) — іменний грошовий документ, випущений банківською або іншою спеціалізованою кредитною (торговельною) установою. Він засвідчує, що у відповідній установі є рахунок влас-ника кредитної картки, а це забезпечує право на безготівкове придбання товарів і надання послуг.

Креди́тні білéти (кредитные билéты) — знаки вартості, що їх випускають центральні банки; виконують роль кредитних грошей.

Крéслення (чертéж) — технічний документ, графічне зображення земної поверхні, будівель, споруд, предметів та явищ на площині, виконане за допомогою креслярських інструментів за особливими правилами побудови зображень.

Криптогрáфія (криптогрáфия) — спосіб письма спеціальними умовними знаками — шифром; шифроване письмо, тайнопис.

Критéрії цíнності докумéнтів (критéрии цéнности докумéн-тов) — комплекс науково обгрунтованих ознак, на основі яких визначається цінність документів.

Крокí (кроки) — 1) креслення машини, приладу чи деталі із збереженням масштабу загальних креслень, а також всіх деталей, що виконується від руки чи з допомогою найпростіших креслярських інструментів; 2) план чи креслення ділянки місцевості, які виконуються з натури за допомогою окомірного знімання і які відображають найважливіші елементи місцевості; 3) рису-нок, який передає тільки основні риси натури.

Купóн (купóн) — 1) відрізна частина цінних паперів, при поданні якої у встановлений строк мають сплачуватися проценти; 2) заст. квиток на місце у театральній ложі.

Купю́ра (купю́ра) — окрема одиниця цінного паперу (облігації, грошового знаку) визначеної номінальної вартості; банкнота.

КУР’є́рський лист (курьéрский лист) — документ, який дає право на перевезення дипломатичної пошти і видається відомством закордонних справ чи дипломатичним представництвом на ім’я особи, яка везе дипломатич-ну пошту.

Курси́в (курсив) — 1) друкарський похилий шрифт із зображенням літер, подібним до рукописного; 2) скоропис.

Л

Лаконíзм (лаконизм) — гранична стислість і чіткість (мови, зображення і т. ін.).

Лаконíчний (лаконичный) — стислий, короткий, лапідарний.

Легéнда (легéнда) — 1) пояснювальна записка, яка додається до карти, схеми, і містить узагальнення і висновки; 2) пояснення умовних способів зображення на картах, діаграмах і т.д.; 3) сукупність умовних знаків і пояснень до карти, плану, малюнків і т. ін.

Лéксика (лéксика) — сукупність слів певної мови, її окремих сфер чи діалектів; словниковий склад твору або творів якого-небудь письменника.

Лексикогрáфія (лексикогрáфия) — теорія і практика укладання словників.

Лексиколóгія (лексиколóгия) — розділ мовознавства, що вивчає лексику, тобто сукупність слів певної мови.

Лексикóн (лексикóн) — 1) книжн. запас слів, лексика; 2) заст. словник.

Лéктор (лéктор) — той, хто читає лекцію.

Лист (письмó) — узагальнене найменування різних за змістом документів, що служать засобом спілкування між установами, приватними особами.

Листíвка (листóвка) — заклик агітаційно-політичного змісту.

Листóк лікарня́ний (больничный лист) — листок непраце-здат­ності (див.)

Листóк непрацездáтності (лікарня́ний листóк) (листóк нетрудоспосóбности (больничный лист) — документ, який видається лікувальними установами (закладами) особі на час її непрацездатності чи під час догляду за хворими і який є основою для отримання грошової допомоги по соціальному страхуванню.

Листóк про звíльнення (увольнительный листóк) — обхідний лист (див.)

Лібрéто (либрéтто) — 1) документ, що містить словесний текст вокального музично-драматичного витвору і є літературною основою опери (оперети, ораторії); 2) літературний сценарій балету, пантоміми.

Лімíт (лимит) — документ, який визначає граничний розмір грошових засобів, відпуск матеріалів і т.д. з державного фонду.

Лімíтна кáрта (лимитная кáрта) — документ, який містить відомості про видачу матеріалів зі складу на виробництво.

Ліцéнзія (лицéнзия) — 1) документ, що містить дозвіл державних органів на право ввозу товарів з-за кордону чи вивозу за кордон; 2) документ, який містить дозвіл на використання винаходу (науково-технічного досягнення) (див. патентна ліцензія); 3) документ, що містить дозвіл на полювання і рибальство.

Ліцéнзія мисли́вська (лицéнзия охóтничья) — ліцензія, яка дає право на відстріл звіра чи вилов риби у визначеному місці і кількості.

Лóція (лóция) — документ, який містить опис фізико-географічних особливостей відповідного водяного об’єкта, його частини чи повітряної траси і який пояснює і доповнює навігаційні карти.

М

Магíстр (магистр) — перший учений ступінь, що присуджується після спеціального іспиту та захисту дисертації.

Макéт видання (макéт издáния) — попередній зразок книги, журналу, виготовлений у видавництві для точного розміщення текстового та ілюстративного матеріалу.

Макулату́ра (макулатура) — 1) бракована друкарська продукція, а також ні на що непридатний папір та його залишки, які йдуть на переробку; паперовий брухт; 2) про бездарний, позбавлений будь-якої вартості літературний твір; писанина.

Малю́нок (рисунок) — документ, зміст якого передано художнім або графічним способом.

Мандáт (мандáт) — документ, який свідчить про певні права або повноваження пред’явника; доручення, грамота, посвідчення, свідоцтво.

Маніфéст (манифéст) — 1) урочисте писане звернення верховної влади до народу з приводу якоїсь важливої події; 2) звернення політичної партії чи громадської організації, яке має програмний характер; 3) виклад творчих принципів літературного або мистецького угруповання, напряму чи окремого автора.

Мáрка (мáрка) — 1) знак оплати поштових, гербових та ін. зборів. 2) знак, клеймо на виробах, товарах із зазначен­ням місця виготовлення, якості тощо; тавро.

Маршру́тний лист (маршрутный лист) — 1) документ, який містить дані про вироблення продукції та рух партії деталей, які обробляють, за операціями; 2) документ, який містить дані про службові виїзди працівників і служить підставою для оплати цих виїздів.

Маршру́тний óпис (технологíчного) процéсу (маршрут-ная óпись (технологического) процéсса) — скорочений опис усіх технологічних операцій в маршрутній карті відповідно з послідовністю їх виконання без зазначення переходів і технологічних режимів.

Маршру́тно-операцíйний óпис (технологíчного) про-цéсу (машрутно-операциóнная óпись (технологического) процéсса) — скорочений опис технологічних операції у маршрутній карті відповідно з послідовністю їх виконання, з повним описом окремих операцій в інших технологічних документах.

Меморáндум (меморáндум) — дипломатичний документ, де викладаються погляди уряду чи урядів з певного питання.

Меморіáл (мемориáл) — головна бухгалтерська книга для щоденного запису господарських операцій.

Меморіáльний óрдер (мемориáльный óрдер) — бухгалтерський документ, який містить розпорядження про запис господарської операції в рахунки бухгалтерського обліку.

Мемуáри (мемуáры) — літературний твір у формі записок, написаний від першої особи — учасника чи свідка відображених тут подій; спогади (див.)

Меню́ (меню́) — листок з переліком страв і напоїв (у закладах громадського харчування).

Мережá держáвних архíвів (сеть госудáрственных архивов) — система державних архівів, утворена відповідно до їхніх профілів, а також національно-державного устрою та адміністративно-територіального поділу.

Мéтод (мéтод) — прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (нау­ці, виробництві тощо).

Методи́ка (методика) — 1) сукупність взаємопов'язаних способів і прийомів доцільного й ефективного проведення певної роботи; 2) вчення про методи викладання певної науки, предмета.

Методолóгія (методолóгия) — 1) вчення про наукові методи пізнання, їх філософську й теоретичну основу; 2) сукупність прийомів дослід-ження, що застосовуються у певній науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.

Метрáж (метрáж) — 1) довжина чогось у метрах; 2) розмір, площа чогось у квадратних метрах.

Метранпáж (метранпáж) — старший складач друкарні, який верстає полоси набору.

Мéтрика (метрическое свидéтельство) — 1) виписка з метричної книги про дату народження; свідоцтво про народження; 2) метрична книга.

Міжнарóдний дóговір (междунарóдный договóр) — договір між двома або більше країнами відносно їх обопільних прав та обов'язків у політич-них, економічних чи інших відносинах.

Мікрофíльм (микрофильм) — мікроформа на прозорій основі, яка містить зображення документа чи комплекту документів.

Мíміка (мимика) — рухи м'язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини; один із важливих еле­ментів акторського мистецтва.

Мíна¹ (мина) — вираз обличчя, гримаса.

Мíна² (мина) — договір міни — договір про обмін май­на.

Мíна³ (мина) — стрижень олівця.

Мініатю́ра (миниатю́ра) — невеликий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі.

Міну́скули (минускулы) — 1) рядкові літери, переважно у текстах стародавньої писемності; 2) письмо, шрифт, що складається з таких літер.

Мíтинг (митинг) — масові збори з приводу обговорення якихось злободенних питань, переважно політичних; віче, схід, збірка.

Модéль (модéль) — 1) зразок якого-небудь виробу, взір­цевий примірник чогось; взірець; 2) тип, марка конструк­ції.

моногрáма (моногрáмма) — 1) одна чи кілька початкових лі­тер імені чи прізвища, з'єднаних в один знак або перепле­тених у вигляді візерунка; 2) іменний напис на подарункові.

Моногрáфія (моногрáфия) — наукове дослідження, в якому висвітлюється одне питання, одна тема; наукова розвідка, праця.

монолóг (монолóг) — довготривала мова дійової особи лі­тератур-ного твору, звернена до самої себе, до інших дійо­вих осіб чи до глядача.

Моноти́п (монотип) — друкарська машина для відливання літер і складання з них рядків тексту.

Монотóнний (монотóнный) — 1) однотонний, однозвучний; 2) по-збавлений різноманітності, змін; одноманітний, нудний, нецікавий.

Монтáж (монтáж) — добір та з'єднування окремих частин фільму, літературного або музичного твору тощо в одне художнє та змістове ціле.

Морфолóгія (морфолóгия) — 1) наука про будову та форму ор­ганіз-мів, речовини і т. ін.; 2) розділ граматики, що вивчає форму та будову слова, а також система форм змінювання слів певної мови.

Мотивáція (мотивáция) — сукупність доказів, мотивів для обґрунту-вання чогось; мотивування.

Мотивувáти (мотивировать) — наводити мотиви, що поясню­ють, виправдовують певні дїї, вчинки тощо; обґрунтовувати, вмотивовувати, узасаднювати.

Мóтто (мóтто) — дотепний вислів, афоризм, що вживається як епіграф на початку книжки або розділу; девіз, девіза.

Н

Накáз (предписáние) — документ, що містить розпорядження посадової особи чи організації своїм підлеглим чи підвідомчим організаціям про виконання викладених у ньому вимог.

Накáз (прикáз) — 1) правовий акт, який видається керівником органу державного управління (його структурного підрозділу) і який діє на основі єдиноначальності з метою розв'язання основних і оперативних завдань, поставлених перед даним органом. В окремих випадках може стосуватися широкого кола організацій і посадових осіб, незалежно від підпорядкованості; 2) розпо-рядження військового управління підлеглим, що встановлює який-небудь порядок або вимагає виконання певних дій, є для них законом і підлягає беззаперечному виконанню; 3) документ, який видається органами державного і відомчого арбітражу на примусове виконання його рішення; 4) документ, який містить доручення, завдання виборним органам та особам.

Накáз (приказáние) — документ, який видається у військових та деяких інших установах від імені командира (начальника) чи звернений до окремих виконавців.

Накáз ви́борців (нáказ избирáтелей) — перелік вимог та побажань виборців депутату.

Накладнá (накладнáя) — документ, яким оформлюється приймання та відправлення вантажу, переміщення чи відпуск матеріальних цінностей.

Напрáвлення (направлéние) — лист із вказівкою (чи проханням) про приймання якої-небудь особи на роботу, навчання і т.п. (див. також путівка).

Наря́Д (наря́д) — документ, який містить дані про розподіл робіт між робітниками-відрядниками, облік їх виробітку та розрахунок зарплати, яка їм належить.

Наря́Д-замóвлення (наря́д-закáз) — 1) планове завдання керівника установи підлеглому підприємству або керівника підприємства цеху на виконання певної роботи; 2) документ, який містить розпорядження зовнішньоторговельного об'єднання або іншої збутової організації підприємству-виготовлю-вачу про поставку продукції на експорт або про відпуск товарів внутрішнім торговельним організаціям, базам, складам і т.д.; 3) документ, який видають на виконання проектних та пошукових робіт.

Настанóва (наставлéние) — інструкція з якого-небудь питання військової чи іншої спеціальної служби, яка визначає діяльність служб і способи застосування зброї, приладів, технічних засобів і т.д.

Наукóво-технíчна документáція (научно-техническая документá­ция) — узагальнююча назва технічної та науково-дослідної документації в галузі техніки, промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку і технічних наук.

Націонáльний архíвний фонд України (Национáльный архивный фонд Украины) — сукупність документів, незалежно від їхнього виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України, відображають історію духовного, матеріального життя народу та інших народів, мають історико-культурну цінність і які визнано такими відповідною експертизою та зареєстровано у заведеному порядку.

Нелімітóвані чéкові книжки́ (нелимитированные чéковые книжки) — комплект (10-15 аркушів) бланків розрахункових чеків, що видаються банками для розрахунків із кількома постачальниками, транспортними організаціями тощо. Обсяг коштів на нелімітованих чекових книжках не обмежений.

Номенклату́ра (номенклатура) — сукупність прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання, термінологія.

Номенклату́ра справ (номенклатура дел) — систематизований перелік назв справ, до яких входять документи, подібні за змістом і належністю, із зазначенням терміну їх зберігання.

Нóмер (нóмер) — порядкове число предмета серед інших однорідних.

Нонпарéль (нонпарéль) — назва дрібного друкарського шрифту, розмір якого дорівнює 6 пунктам (близько 2.25 мм).

Нормáль (нормáль) — технічний документ, який встановлює основні параметри, конструкцію, виконавчі розміри, правила обробки, технічні вимоги та інші дані, необхідні для виготовлення вузлів та деталей машин, приладів, засобів автоматизації та технологічного оснащення в машинобудуванні та приладобу­дуванні, і діє у системі одного або кількох відомств.

Нормати́ви (нормативы) — документи, які містять показники затрат часу, матеріальних чи грошових ресурсів, продукції, яка виготовляється, і припадають на яку-небудь одиницю (виріб, операцію і т.д.).

Нормати́вні докумéнти (нормативные докумéнты) — документи, в яких встановлюються які-небудь правила, норми.

Нóрми (нóрмы) — документ, який містить дані про встановлені величини чого-небудь (норми виробітку, норми видачі чого-небудь).

Нотáція (нотáция) — система умовних письмових позначень, прийнята в якій-небудь галузі людської діяльності.

Нóта (нóта) — 1) офіційне звернення уряду однієї держави до уряду іншої з якого-небудь питання, передане через відомства закордонних справ та дипломатичних представників (вербальна н.); 2) особисте звернення дипломатичного представника, яке містить інформацію про яку-небудь подію (про зміну державного устрою, про вручення вірчих грамот і т.д.).

Нотабéна, нотабéне (нотабéна, нотабéне) — назва умовного знака (NB), який ставлять, щоб звернути увагу на якесь місце у тексті, на певний документ, книгу і т. ін.

Нуль (ноль) — 1) цифра 0, що означає відсутність величини, а при підставлянні її до іншого числа справа означає збільшення його у десять разів; зеро; 2) умовна величина, від якої починається відрахування подібних до неї величин (часу, температури, тиску і т. ін.); 3) найнижчий бал оцінки знань, поведінки; 4) те, що немає ніякої цінності і значення; ніщо.

Нумерáтор (нумерáтор) — апарат для нумерування квитків, купонів і т. ін.

Нюáнс (нюáнс) — тонке розрізнення у чому-небудь; ледве помітний відтінок. інтонація, переливи, переходи, коливання.

О

Об’єкти́вний (объективный) — 1) який існує поза людською свідомістю і незалежно від неї; незалежний від волі, бажань людини; зовнішній, довколишній, реальний, дійсний; 2) неупереджений, правильно оцінений.

Обігóва вíдомість (оборóтная вéдомость) — відомість, яка складається бухгалтерією з метою відображення оборотів на всіх рахунках за визначений період часу.

Облігáція (облигáция) — цінний папір, що дає його власникові прибуток у вигляді процентів або виграшу.

Облігó (облигó) — банківські книги особистих рахунків, у яких облікують заборгованість по векселях окремих осіб.

Óблік архíвних докумéнтів (учéт архивных докумéнтов) — установлення й фіксування в облікових документах кількості архівних документів в одиницях обліку.

Óблік докумéнтів держáвний (учéт докумéнтов госудáрствен-ный) — облік архівних документів, здійснюваний державними архівами за єдиними формами облікових документів.

Óбсяг документоóбігу (объéм документооборóта) — кількість документів, які надійшли в організацію і створені нею за певний період.

Обхідни́й лист (обходнóй лист) — документ, який засвідчує відсут-ність будь-якої заборгованості перед установою в особи, яка звільняється з роботи чи йде на канікули.

Óгляд (обзóр) — документ, складений з метою інформування підвідомчих та інших організацій про роботи в тій чи іншій галузі або про діяльність тієї чи іншої групи установ у визначений період (економічний о., о. роботи установи і т.д.).

Óгляд архíвних докумéнтів (обзóр архивных докумéнтов) — архівний довідник, який містить систематизовані відомості про склад і зміст окремих комплексів архівних документів.

Оголóшення (объявлéние) — повідомлення, призначене для публічного ознайомлення.

Одини́ця зберігáння архíвних докумéнтів (единица хра-нéния архивных докумéнтов) — найменша одиниця рахунку кількості документів, яка являє собою сукупність документів чи окремий фізично відособлений документ, який має самостійне значення.

Одини́ця óбліку архíвних докумéнтів (единица учéта архивных докумéнтов) — прийнята в архівній справі одиниця рахунку кількості документів, яка складається з однієї чи багатьох взаємопов’язаних одиниць зберігання.

Ознáки докумéнта зóвнішні (признаки докумéнта внéшние) — сукупність ознак, яка містить спосіб фіксування інформації, носій, фізико-хімічний стан, форму й розмір документа, елементи його правового, діловодного, художнього оформлення та нанесення знаків письма.

Омóграфи (омóграфы) — слова чи форми слів, різні за значенням і звучанням, але однакові за написанням.

Омóніми (омóнимы) — слова, однакові за звучанням, але різні за зна-ченням (наприклад, коса (волосся) і коса (мис).

Операти́вна кни́га (оперативная книга) — допоміжна книга поточ-ного бухгалтерського обліку кожного виду коштів чи інших матеріальних цінностей (в натуральних і грошових вимірах), а також їх джерел.

Операцíйний óпис (технологíчного) процéсу (операциóнная óпись (технологического) процéсса) — повний опис усіх технологічних операцій відповідно із послідовністю їх виконання із зазначенням переходів та технологічних режимів.

Óпис (óпись) — перелік предметів з їх характеристиками.

Óпис архíвний (óпись архивная) — архівний довідник, який містить систематизований перелік одиниць зберігання, а також призначений для їх обліку і закріплення систематизації в межах фонду.

Опи́сування докумéнтів (описáние докумéнтов) — виклад відомостей про склад і зміст документів у справах на обкладинках справ.

Опонéнт (оппонéнт) — 1) особа, яка заперечує кому-небудь у публіч-ній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. 2) супротивник у суперечці; той, хто заперечує кому-небудь; суперник, антагоніст.

Óпус (óпус) — будь-який літературний, мистецький або науковий твір.

Організáція робóти з докумéнтами (организáция рабóты с докумéнтами) — створення умов, які б забезпечували рух, пошук і зберігання документів у діловодстві.

Óрденська кни́жка (óрденская книжка) — посвідчення про нагороду орденом.

Óрдер (óрдер) — 1) документ, що містить розпорядження про видачу, одержання чого-небудь чи на виконання якої-небудь дії (ордер на квартиру, ордер на обшук і т.д.); 2) бухгалтерський документ, що містить розпорядження на здійснення операції з коштами чи матеріальними цінностями (див. касовий ордер, меморіальний ордер).

Оригінáл офіцíйного докумéнта (пóдлинник официáльного докумéнта) — перший або єдиний примірник офіційного документа.

Орфогрáфія (орфогрáфия) — система загальноприйнятих правил написання слів будь-якої мови; правопис.

Орфоéпія (орфоéпія) — система загальноприйнятих правил літератур-ної вимови певної мови.

Особи́ста кáртка (личная кáрточка) — документ, що служить для аналізу складу і обліку руху кадрів.

Особи́стий листóк по óбліку кáдрів (личный листóк по учéту кáдров) — документ, який містить основні відомості про працівника установи, організації, підприємства.

Особи́стий раху́нок (лицéвой счет) — бухгалтерський документ, який відображає передачу будь-якого конкретного виду засобів (матеріалів, інструментів, продукції, будівель і т.д.) або містить грошові розрахунки з відповідною організацією чи особою.

Особли́ві умóви постáвки (осóбенные услóвия постáвки) — нормативний акт, ухвалений у встановленому порядку, який регулює договірні відносини при поставці певного роду продукції.

Особóві докумéнти (личные докумéнты) — офіційні документи, які засвідчують особу їх власника, його права, обов'язки і суспільне становище і містять біографічні та інші відомості про нього.

Особóві раху́нки (лицевы́е счетá) — у кредитних установах — це вихідні банківські документи, що відображають розрахунки із юридичною особою або окремими громадянами.

Офéрта (офéрта) — пропозиція про укладення угоди з детальним зазначенням її умов.

Офіцíйний (официáльний) — 1) який запроваджується, регулюється урядом, урядовою установою або службовою особою; урядовий, службовий; 2) витриманий відповідно до установлених правил, формальностей; 3) позбавле-ний невимушеності, безпосередності; холодно ввічливий, стриманий, діловий.

Офіцíйні докумéнти (официáльные докумéнты) — документи, створені закладом або посадовою особою і оформлені у встановленому порядку.

Офóрмлення офíційного докумéнта (оформлéние офици-áльного докумéнта) — проставлення необхідних реквізитів.

Офóрмлення спрáви (оформлéние дéла) — підготовлення справи до зберігання відповідно до заведених правил.

Офсéт (офсéт) — спосіб друку, при якому зображення передається з друкарської форми на гумову стрічку, а з неї — на папір.

П

Пагінáція (пагинáция) — порядкова нумерація сторінок рукопису чи книги.

Пазигрáфія (пазигрáфия) — загальнозрозуміле письмо; передача думки знаками, зрозумілими багатьом народам світу.

Пакт (пакт) — міжнародний договір, який має вагоме політичне значення і який регулює питання взаємної і колективної безпеки, взаємодопомоги, ненападу чи встановлює певні принципи зовнішньої політики.

Палеогрáфія (палеогрáфия) — допоміжна історико-філологічна дис-ципліна, що вивчає зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правильного прочитання та встановлення часу і місця написання.

Палеоти́пи (палеотипи) — стародавні книги (16 ст.), які друкували з набірних форм.

Палімпсéст (палимпсéст) — стародавній рукопис, звичайно пергаментний, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий.

Пáм’ятка (пáмятка) — коротка інструкція з якого-небудь питання.

Пáм’ятна запи́ска (пáмятная записка) — 1) записка, яка містить короткий виклад усної заяви, зробленої і залишеної дипломатичним представником однієї країни дипломатичному представнику іншої країни; меморандум; 2) записка, яка додається до особової чи вербальної ноти.

Пантóграф (пантóграф) — прилад для виготовлення копій креслень, планів, тощо в іншому, звичайно дрібнішому масштабі зображення.

Папіролóгія (папиролóгия) — допоміжна історична дисципліна, що вивчає давні грецькі і латинські папіруси.

Папíрус (папирус) — 1) тропічна багаторічна трав’яниста рослина родини осокових, широко використовувана у побуті; 2) у єгиптян та інших стародавніх народів — матеріал для письма з цієї рослини; 3) стародавній рукопис на такому матеріалі.

Парáграф (парáграф) — частина тексту в середині розділу книги, статті і т. ін., що має самостійне значення і звичайно позначається знаком з порядковим номером; пункт, підрозділ.

Парáф (парáф) — 1) розчерк у підпису; 2) скорочений підпис, ініціали.

Парафувáти (парафировать) — попередньо підписувати ініціалами уповноважених осіб державний документ, у виробленні якого вони брали участь.

Парóнім (пароним) — слово, зовнішньою формою близьке до іншого слова.

Партиту́ра (партитура) — документ, що містить нотний запис багатоголо­сого музичного твору для оркестру, хору, камерного ансамблю і т.д., в якому зведені воєдино всі партії окремих голосів (інструментів).

Партнéр (партнéр) — той, хто бере участь у якійсь грі разом з ким-небудь; учасник гри, співучасник, напарник.

Пáспорт (пáспорт) — 1) посвідчення особи власника, що містить основні відомості про нього (місце проживання, роботи, сімейний і соціальний стан, ставлення до військової служби і т.д.); 2) документ, що реєструє споруду або виріб і містить його експлуатаційно-технічну характеристику; 3) документ, що характеризує виробничу структуру і фактичний стан виробничо-технічного забезпечення підприємства в цілому, а також окремих його цехів, служб і діль-ниць.

Пáспорт архíву (пáспорт архива) — обліковий документ періодичної звітності, який містить відомості про умови зберігання, обсяг і склад архів-них документів, склад науково-довідкового апарату до них і кадри архіву.

Патéнт (патéнт) — 1) свідоцтво, що засвідчує право його власника на винахід; 2) документ, що підтверджує право займатися торгівлею чи промислом; 3) документ про присвоєння чину, сану, звання; вченого ступеня і т. ін.; 4) документ, що видається суднам закордонного плавання про санітарний стан судна та портів відправлення й заходу.

Патéнтна ліцéнзія (патéнтная лицéнзия) — ліцензія, що містить дозвіл власника патенту на використання його винаходу чи науково-техніч-ного досягнення іншою особою (особами) чи організацією (організаціями).

Патéнтний формуля́р (патéнтный формуля́р) — технічний документ, призначений для оцінки патентоспроможності, патентної чистоти і технічного рівня машин, приладів, проектів стандартів, а також проектів підприємств електро-станцій і т. д.

Пáуза (пáуза) — 1) тимчасова зупинка, перерва у мові або розмові; мовчання, мовчанка; 2) взагалі проміжок, зупинка у чомусь, між чимось.

Пáфос (пáфос) — 1) почуття пристрасного запалу, піднесеності, нат-хнення; 2) сутність, основна ідея, спрямованість, висловлена з піднесеністю, натхненням.

Пергáмент (пергáмент) — 1) оброблена певним чином шкі­ра молодих тварин, що застосовувалася до винайдення па­перу як матеріал для письма; пергамен; сувій такого ма­теріалу; 2) давній рукопис, документ, написаний на такому матеріалі; 3) дуже міцний, цупкий обгортковий папір, який не пропускає жиру і вологи.

Пергамíн (пергамин) — 1) тонкий міцний папір, схожий на пергаментний, з якого виготовляють паперову кальку або пакувальний матеріал для масложирових продуктів. Від наз­ви стародавнього м. Пергама у Малій Азії; 2) ізоляційний і покрівельно-підкладочний рулонний картон.

Перевíрка ная́вності і стáну докумéнтів (провéрка нали-чия и состоя́ния докумéнтов) — установлення відповідності фактичної наявності одиниць зберігання документів і аркушів записам в облікових документах архіву, а також виявлення документів, які потребують консервації, реставрації, дезинсекції, дезинфекції.

Передáтний нáпис (передáточная нáдпись) — індосамент (див.)

Перéказ (перевóд) — документ, що містить доручення відправника переказу установі банку, яка його обслуговує, чи органу Міністерства зв'язку провести оплату одержувачу переказу відповідної грошової суми через інший банківський заклад, що знаходиться в іншому місці, чи інший орган названого міністерства за рахунок відправника.

Переказни́й вéксель (переводнóй вéксель) — тратта (див.)

Перéлік (пéречень) — систематизований список документів, предметів, об'єктів, складений з метою поширення на них певних норм і вимог.

Перéлік докумéнтів (пéречни докумéнтов) — систематизовані списки документів організацій, які містять нормативні вказівки щодо терміну зберігання документів або про їхній склад, приймання яких на державне зберігання є обов’язковим.

Переписни́й лист (переписнóй лист) — первинний документ статистичного перепису чого-небудь.

Перéпустка (прóпуск) — 1) посвідчення особи, яке дає право входу (в'їзду) куди-небудь; 2) документ, що містить дозвіл на внесення чи винесення матеріальних цінностей.

периПЕріóдика (периóдика) — періодична преса; видання, що виходять друком регулярно, через певні визначені проміжки часу.