2. Громадський контроль - це різновид контролю, за якого останній здійснюється громадськими організаціями чи окре­мими громадянами.

Однією із ключових ознак демократичної країни є ступінь кон­тролю громадянського суспільства за державою. Це - нормальна світова практика розвинених країн, коли громадянське суспільство має реальні важелі впливу на прийняття державних управлінських рішень та контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Ке­руючись наведеною раніше класифікацією, зупинімося на варіан­тах громадського контролю.

1. Органи місцевого самоврядування реалізують функції гро­мадського контролю за рахунок своїх повноважень. Ради як представницькі органи місцевого самоврядування мають змогу контролювати виконання місцевими органами виконавчої влади програм соціально-економічного та культурного розвитку, вико­ристання коштів бюджету, створювати тимчасові контрольні ко­місії з різних питань державного управління. До повноважень рад належить заслуховування звітів голів місцевих державних адмі­ністрацій, прийняття рішення про недовіру вказаним посадовим особам. Одне із ключових повноважень у цьому аспекті - конт­роль за виконанням делегованих повноважень, котрі на підставі закону та адміністративних договорів місцеві органи виконавчої влади реалізують на практиці. Розглядаючи контрольні повнова­ження виконавчих органів рад, слід відзначити право на внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідаль­ності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їхніх пов­новажень.

2. Об’єднання громадян, згідно з чинним законодавством, ма­ють право брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи, одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань. Це свідчить про можливість через реалізацію таких повноважень здійснювати певний контроль за органами та посадовими особами державного управління. Як політичні партії, так й інші об’єднання громадян (молодіжні громадські організації, органи самоорганізації населення, творчі спілки тощо) мають легальні можливості здійснювати контроль за діями органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб.

Зареєстровані об’єднання громадян мають право:

• представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських ор­ганах;

• брати участь у політичній діяльності, проводити масові захо­ди (збори, мітинги, демонстрації тощо);

• одержувати від органів державної влади і управління та орга­нів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реаліза­ції своїх цілей і завдань;

• вносити пропозиції до органів влади і управління.

У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії та­кож мають право:

• брати участь у виробленні державної політики;

• брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі тощо (Закон України від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІ1 «Про об ’єднання громадян»).

Події останніх декількох років значною мірою свідчать про те, що об’єднання громадян можуть суттєво впливати на діяльність органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, реально втілюючи в життя функції контролю.

Ще одним показовим прикладом можливості об’єднання грома­дян впливати на владу та контролювати її є об 'єднання споживачів. Вони дістали можливість здійснювати певний контроль у сфері державного управління лише з 90-х років XX ст., коли права, свобо­ди та законні інтереси окремо взятого громадянина стали для дер­жави пріоритетними. Споживачі можуть здійснювати певні функції як самостійно, так і разом з компетентними органами виконавчої влади, на яких покладено завдання щодо здійснення державного контролю в цій сфері. Споживач - це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб;

Споживачі під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

• державний захист своїх прав;

• гарантований рівень споживання;

• належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та ін­ших видів обслуговування;

• безпеку товарів (робіт, послуг);

• необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їхні кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

• звернення до суду та інших уповноважених державних орга­нів по захист порушених прав;

• об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Своєю чергою, об’єднання споживачів мають право сприяти державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів (ро­біт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування (Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-Х1І «Про захист прав спо­живачів»).

3. Професійні спілки (профспілки) - добровільні неприбуткові громадські організації, що об’єднують громадян, пов’язаних спіль­ними інтересами за родом їхньої професійної (трудової) діяльно­сті (навчання). Правовий статус професійних спілок базується насамперед на положеннях Закону України від 15 вересня 1999 р. № 1045-ХІУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Аналіз цього правового акта свідчить, що серед прав профспілок, реалізація яких підтверджує наявність контрольних повноважень у сфері державного управління, можна вирізнити:

• проекти нормативно-правових актів, які стосуються соціаль­но-економічних відносин, подаються та розглядаються відповід­ними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеук­раїнських профспілок, їх об’єднань;

• колективний договір на підприємствах повинен містити по­ложення, погоджені з профспілками, що торкаються таких питань, як форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат;

• профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної платні, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуаль­ною та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю

працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих діль­ницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприєм­стві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників;

• профспілки мають право на проведення незалежної експерти­зи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що про­ектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нор­мативно-правовим актам із питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

4. Засоби масової інформації (далі - ЗМІ) не випадково нази­вають «четвертою владою». Це пов’язано з тим впливом, який вони можуть реалізовувати щодо суспільства та окремих грома­дян. Переважно саме недержавні ЗМІ здатні виступати як ін­струмент контролю за владою. Фактично ЗМІ виконує роль пере­давача інформації по каналах «держава - суспільство» та навпаки. У першому випадку цс досягається через публікацію нормативно-правових актів, інтерв’ю з чиновниками, у другому - опри­людненням результатів соціологічних опитувань, публікації ли­стів громадян із приводу діяльності органів виконавчої влади тощо.

Опосередковано ЗМІ діють у спосіб ініціювання (в разі опри­люднення інформації про порушення законодавства з боку посадо­вих осіб) відповідних дій з боку інших державних органів. Напри­клад, після публікацій у пресі, які свідчили про можливість право­порушень серед високопосадовців, Верховна Рада України прий­няла постанову від 20 вересня 2005 р. № 2883-ІУ «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань пере­вірки оприлюднених через засоби масової інформації фактів корупційних дій, зловживання службовим становищем з боку окремих посадових осіб».

Відповідно до вимог чинного законодавства журналіст має певні права, які свідчать про його право здійснювати контроль у сфері державного управління. Йдеться про право:

1. на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;

2. відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіо­нального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

3. на вільний доступ до статистичних даних, архівних, біб­ліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлю­ються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схо­ронності, що визначаються чинним законодавством України;

4. з пред’явленням редакційного посвідчення чи іншого доку­мента, що засвідчує його належність до друкованого засобу масо­вої інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

5. поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) чи без підпи­су (анонімно) (Закон України від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІ1 «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»),