магистры АНФ, 5 курс,

Тема 5. Практичні заняття з усного мовлення (з основним спрямуванням на розвиток умінь і навичок аудіювання)

5.1. Вимоги до базового рівня володіння А.

5.2. Труднощі аудіювання

5.3. Етапи навчання аудіювання

5.4. Приклад роботи з текстом для аудіювання

Аудіювання — розуміння сприйнятого на слух усного мовлення.

Аудіювання і говоріння—це дві сторони усного мовлення.

Характерні риси А:

1. реалізує усне спілкування

2. реактивний вид мовленнєвої діяльності (реакція на монологічне, діалогічне мовлення),

3. рецептивний вид МД

4. Форма перебігу процесу аудіювання — внутрішня, невиражена.

5.1. Вимоги до базового рівня володіння А.

— уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов'язане з задоволенням найпростіших потреб (наприклад, привітання, запит і передача інформації та ін.);

— визначати тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу;

— уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (наприклад, оголошення по радіо прогнозу погоди тощо) розуміти основний зміст аудіотексту (про що йдеться, що є найбільш важливим);

— уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і соціально-побутової сфер спілкування.

Рівні розуміння

Перший - розуміння буквального і поверхового значення аудіотексту на основі частини мовних фактів і значень окремих мовних одиниць.

Другий - розуміння глибинного ситуативного значення аудіотексту.

Сприйняття мовлення на слух супроводжується подоланням труднощів, викликаних переважно трьома факторами:

-індивідуально-психологічними особливостями слухача,

- умовами сприймання

мовними особливостями мовленнєвого повідомлення

Психофізіологічні особливості А.

Структура аудіювання, як і говоріння, складається з трьох частин:

-спонукально-мотиваційної,

-аналітико-синтетичної і

-виконавчої.

Процес аудіювання починається зі сприймання мовлення, під час якого слухач завдяки механізму внутрішнього промовляння перетворює звукові (а якщо він спостерігає за співрозмовником, то й зорові) образи в артикуляційні.

Для осмислення всього повідомлення необхідно вичленити в ньому окремі лексико-граматичні ланки (фрази, синтагми, словосполучення, слова) і зрозуміти смисл кожної з них. Цим членуванням і займається механізм сегментування мовленнєвого ланцюга.

Один з найважливіших механізмів аудіювання — механізм оперативної пам'яті — утримує у свідомості слухача сприйняті слова і словосполучення протягом часу.

Значну роль у процесі аудіювання відіграє механізм антиципації або ймовірного прогнозування, який дає можливість за початком слова, словоспо­лучення, речення, цілого висловлювання передбачити його закінчення.

Проте антиципація та ідентифікація можуть здійснюватись лише на базі ме­ханізму довготривалої пам'яті, завдяки якій відбувається зіставлення мовлен­нєвих сигналів, що надходять, з тими стереотипами, які зберігаються у нашій свідомості.

Найвідповідальнішу роль в аудіюванні відіграє механізм осмислення, який здійснює еквівалентні заміни шляхом перетворення словесної інформації в образну.

Предмет аудіювання – чужа думка, закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

Продукт аудіювання є умовивід,

Результат — розуміння сприйнятого смислового змісту і власна мовленнєва та немовленнєва поведінка