Глава 177

Тут описується область Лар (Конкан?), де абрайамани (брахмани) народилися

На захід від того місця, де мощі святого Фоми поко­яться — область Лар⁹, звідси першопочатково пішли всі абрайамани у світі; вони найкращі у світі торгівці, чесні, говорять лише правду й ні за що не збрешуть. М’яса вони не їдять, вина не п’ють і живуть чесно, за своїми зви­чаями. Живуть тільки зі своїми дружинами; чужого не беруть, тварин не вбивають; що гріхом вважають, того не роблять. Усіх абрайаманів упізнають по знаку, що на них; усі вони носять на плечі мотузку з паперових ниток, і, протягнувши її по грудях та спині, підв’язують її під іншу руку; де б вони не були, за цим знаком усюди їх упіз­наєш.

Є тут багатий і сильний цар; охочий він купувати перли й коштовне каміння. З купцями він умовився, за кожну перлину, що принесуть йому з Маабарського (Коромандельського) царства Солі¹⁰, платить удвічі більше від того, за що вони купували. Солі — найкраща, найелав-ніша область у всій Індії, і найкращі перлини тут. Абрай­амани ходять у Мабар, скуповують усі гарні перлини, які там знайдуть, та приносять їх цареві; скільки вони кош­тують, оголошують правдиво; цар платить подвійну ціну, ніколи не менше. Саме тому й приносять йому багато гарних і крупних перлин.

Абрайамани — ідолопоклонники; і в прикмети, по­в’язані зі звірами та птахами, вірять більше за всіх у світі. Розповім дещо про це. Ось такий у них звичай: кожен день тижня позначений особливою прикметою; як трапиться кому купувати, прокинеться він уранці, подивиться він на свою тінь та обміряє її; якщо тінь довжиною така, якою їй слід бути того дня, він укладає торг, якщо ні, то він припиняє торгуватися та чекає, доки тінь не досягне вказану законом позначки… Ось ще дивина: торгується хтось у будинку або в якому іншому місці й побачить тарантула (а їх тут багато); якщо той іде з боку, який йому здається сприятливим, одразу купує товар, а якщо не з того боку, припиняє торгуватися і нічого не купить. А як вийде з будинку і почує чхання, і якщо це здасться недобрим, то зупиниться і далі не йде. Якщо йде він дорогою й побачить, що летить ластівка назустріч чи перед ним справа або зліва, зважаючи на те, чи летить вона по-їхньому з гарного місця, з доброї сторони, він іде вперед або ж повертає назад, якщо здасться, що вона летить з недоброго боку.

Живуть ці абраймани довше від інших, і все тому, що стримані і їдять мало. Зуби в них чудові, їдять вони якусь траву, гарна вона й для травлення і для тіла здорова. Ці абраймани кров собі нізвідкіля не пускають.

Є тут особливі люди, звуть їх куїгуї (йоги) (11); живуть вони довше від інших, від півторасот до двохсот років, і дужі, куди схочуть, можуть іти; у монастирі всі справи, усі служби ідолам виконують, немов юнаки; і це від стриманості і хорошої води. Їдять вони більше рис і молоко. Дивним здасться вам те, що вони їдять: приймають вони ртуть із сіркою; пиття виробляють із цієї суміші й кажуть, що воно додає їм життя; щоб довше жити, приймають вони пиття з дитинства. Хто довго живе, той приймає це пиття із сіркою та ртуттю.

Є в Маабарі особлива віра; хто її дотримується, дуже стриманий, життя веде суворе й ходить голим, нічого йому немає, і ніщо не прикрите (12). Моляться вони бикові, і багато хто на лобі носить маленького бика з міді чи з бронзи з позолотою, прив’язують його тут. Спалюють вони кістки бика, виробляють з нього порошок і натирають ним тіло з таким же благоговінням, з яким християни – святою водою. З чашок і з тарілок не їдять, а їдять на листах або райського яблука, або на інших великих, але не на зелених, а на сухих. У зеленого листя, кажуть вони, є душа, а тому грішно з нього їсти; усякій тварині бояться вони завдати чогось гріховного; скоріше помруть, а не вчинять того, що вважають гріхом. А коли їх запитують, навіщо вони ходять голими й не соромляться, вони відповідають: «Голі ми, бо нічого у світі не прагнемо; народилися ми на світ без одягу, голими. Не відчуваємо за собою плотського гріха, а тому не соро­мимося своєї голизни, так само, як ви не соромитеся виставляти свою руку чи своє обличчя. Ви прикриваєте свою голизну й соромитеся, бо відчуваєте свій плотський гріх»...

Скажу вам ще, ніякої тварі вони не вбивають, ані тварини, ані мухи, ані блохи, ані свиней, ані черв'яків. У всіх них, кажуть вони, є душа, і тому їх їсти грішно. Не їдять вони нічого зеленого, доки не засохне, ані трави, ані коріння; душа в усьому зеленому. Сплять вони на землі; нічого немає ані під ними, ані над ними; і просто дивно, як вони не помирають, а ще й довго живуть.

Є в них духовні, які в монастирях живуть і ідолам служать. Випробовують їх так: покличуть дівчат, яких ідо­лам подарували, і примушують їх обіймати й цілувати приставлених до ідолів; який не спалахне, того визнають гарним й утримують при собі, а хто розлютиться, того при собі не тримають, одразу виганяють і кажуть, що не бажають тримати при собі ласу до пристрастей людину. Жорстокі й підступні язичники. Мертвих спалюють вони, за їхніми словами, ось чому: якщо не палити мертві тіла, у них завелися б черв'яки, з’їли б ті черв’яки все тіло, з якого вийшли, нічого було б їм їсти, і загинули б вони всі, а на душі того, чиє тіло, був би тяжкий гріх. Саме тому і спалюють вони мертві тіла. І в черв'яків, кажуть вони, —душа...