Тілесні покарання в школі за "швабським зерцалом" (XIII ст.)

Якщо вчитель б'є учня лозиною або рукою, але так, що кров не виступить, то він за це не відповідає. Якщо він ударить так, що з носа кров потече, то й у цьому разі він до відповідальності не при тягається. Якщо ж він його ударить, хоч і не лозиною, по інших частинах тіла так, що виступить кров, то він повинен за це відпо відати, а якщо він уб'є його на смерть, то підлягає судові.

Хрестоматія з історії середніх віків / За ред. М. П. Граціанського

і С. Д. Сказкіна. К., 1952. Т. 2. С. 274.

Грамота фрідріха і барбаросси учням і вчителям болонських шкіл (1158 р.)

... Маючи постійну опіку про всіх учнів, котрі мандрують зара ди отримання знань, і особливо турбуючися про професорів боже ственного і священного права, ми, за нашим благочестям, даруємо

² Сольдо — італійська срібна монета. 1 сольдо = 1,25—1,30 г.

¹ Грамота Фрідріха І Барбаросси (1152—1190) видана учням і вчителям болонських шкіл, коли університет перебував у процесі становлення. Наприкінці XII ст. у Болоньї вже існували земляцтва студентів, які очолював обраний ректор. Із цих студентських асоціацій у XIII ст. виникли університети юристів. До першого входили студенти і інших країн, до другого — італійські студенти, розділені на чотири земляцтва — Рим, Кампанья, Тоскана, Ламбардія. їхнє об'єднання відбулося тільки у 1317 р.

їм милість. Щоб як самі вони, так і їхні посланці у повній безпеці мандрували до місць, де вони вдосконалюються в науках, і спокійно там проживали.

Оскільки ми вважаємо, що добрі діяння заслуговують нашого схвалення і покровительства, ми з особливою любов'ю будемо захи­щати всіх тих, чиєю вченістю прикрашається світ, чиїми зусиллями життя наших підданих спрямовується до шанування Бога і нас, його слуг.

І хто не відчуває до них жалю, якщо з любові до науки вони ста­ють вигнанцями, виснажують себе, змінивши багатство на бідність, ризикують своїм життям і, що особливо прикро, від нікчемних лю­дей часто зазнають без усякої причини тілесних ушкоджень.

Отож, ми ухвалили цим загальним законом, який повинен мати силу на вічні часи, щоб ніхто не насмілювався затримати школярів з метою заподіяння їм якої-небудь образи, і щоб ніхто не завдавав їм збитків через борги іншої особи з тієї ж провінції, бо, як ми чу­ли, іноді траплялося таке за дурним звичаєм². Ті люди, які знати­муть про порушників цього священного закону і не заявлять про це своєчасно місцевим властям, повинні бути присуджені спеціальним рішенням до сплати чотирикратного штрафу. І хай на вічні часи во­ни будуть позбавлені честі і на них ляже тавро ганьби.

Якщо хтось зажадає учинити позов у якій-небудь справі, розгляд повинен відбуватися за вільним вибором школяра або в присутності його господаря й учителя, або в самого єпископа міста, котрим ми даруємо в цьому випадку юрисдикцію. Якщо ж хтось спробує при­тягнути їх до суду іншого судді, такий суд оголошується недійсним, навіть якщо розгляд відбувався за всіма правилами³.

Документы по истории университетов Европы XII—XV вв. / Вступ, ст., пер. и прим. Г. И. Липатниковой. Воронеж, 1973. С. 45—46.