Про повагу до професора

Нехай благополучного учня радує [його] підкорення магістру і, боячись його [магістра], нехай він виражає йому свою повагу і є вірним [учнем], щоб під прикриттям лицемірної поваги не з'явив­ся, принижуючи, Альбін¹. Що нікчемніше ганьбителя (йеігасіоге)^с>.

1 Тобто Римського Папи.

1 Згадка про Альбіна трапляється в трактаті у зв'язку з образом жорстокого учня, який завдав побоїв своєму наставнику.

Горе тому, хто принижує магістра, навіть якщо такими будуть тисячі. Навпаки, слід вставати перед [магістром], який входить, і за­лежно від часу й

місця, вітаючи, уклонитися йому, а якщо звелить, супроводжувати його; і якщо можливо, поселитися жити разом з ним, щоб такий суворий [до занять школяр] не мучив себе одного, але, коли буде доречно, до нього приходив, намагаючись [що-небудь] дізнатися. Якщо ж учень не може спеціально прийти, коли це особливо необхідно, до свого учителя чи то через віддаленість місця проживання, чи то з інших причин, нехай він завжди при боці має напоготові таблички для письма [диптихи], з допомогою яких він старанно висловить те, що виникне в його свідомості, а потім розпитає його [магістра] у всіх подробицях про те, що викли­кає сумніви.

Про матеріальне життя

Коли виникає підходяще й узгоджене товариство співтрапезників² і бажання жити разом протягом року або менший строк, згідно з наміром, то слід [заготувати] влітку сіль і дрова, восени зерно і вино, купу козлятини; [все це], таке корисне й необхідне для здоров'я, по можливості потрібно знести в одне місце, щоб через недбальство слу­ги борошняна цвіль не викликала задишку, кислота несмачного ви­на не бентежила таємницю серця, гниле м'ясо і [погано] розмелена сіль зі смородом, що міститься [у них], не зашкодили кишковику, щоб нестача дров не заморозила члени і, що ще гірше, щоб від постійних набігів [на припаси] не розжирів слуга.

Велика вигода учню, котрий постачає вчителя, якщо є така мож­ливість... О, настільки безглузді злидні магістра!

Про користь дружби

Розважливий школяр з [властивою йому] сталістю хай завжди радіє якому-небудь товаришу, котрому він може розкрити власну совість, котрий старанно допоможе при наступі хмарної Фортуни³ і під час нападу хвороби виявить себе доброзичливим, а коли наста­не страхітлива темрява смерті, розподілить майно, що залишилося; якщо ж [школяр] залишиться живим [після хвороб], він [друг] може підтримувати, годувати, розтирати, утішати хворого, турбува-

2 Співтрапезники — школярі, що харчуються разом.

3 Фортуна — у давньоримській міфології богиня долі, сліпого випадку, щастя (нещас­тя), удачі (неудачі). У даному контексті "Хмарна Фортуна" — це нещастя.

тися також про [інші] різні речі. При квітучому здоров'ї, навпаки, вони [обоє] радіють книжкам, невеликим питанням, навперебій [обговорюваним], похвальним спогадам крок за кроком, [радіють] благополучному кінцю при догані, приємно віддаючись численним і різноманітним іграм. І хай перебуває серед них чистота (integritas) взаємної утіхи... Що [може бути] солодше, що прекрасніше, що, без сумніву, найкраще? Тому що у великій любові не шукають вигоди. Якщо виявиться щодо чого-небудь, що стосується навчання, заздрість, вона безкорислива.

Про бідність

Оскільки бідність школяра виявляється по-різному: то через жадібність родичів, то через натиск бідності, що звалилася на них, то через смерть їх чи відсутність [у них] коштів..., то через легко­важність первістка, [що служить] у війську, то через непостійність знатних родичів, то через хитрість близьких..., ми вважаємо [все це] гідним обговорення.

...Жадібність родичів, ненависна і хижа, пом'якшується пос­тійними проханнями і звично долається прикрими промовами, пе­ремагається своєчасними скаргами, засліплюється неправдивими обіцянками і розтоплюється невеликими подарунками, пройняти­ми любов'ю, свердлиться лестощами, якщо вони своєчасні, якщо ж, навпаки, вони [несвоєчасні], то [жадібність] стає міцнішою. Але, нехай скупість буде навіть твердою, як сталь, вона розбиваєть­ся зразковим умовлянням, і її тривожать прохання інших. До натиску бідності, що звалилася, можна пристосуватися, збільшую­чи власну працю — [займаючись] багато писанням, молотінням, збиранням [милостині] на площі і прислуговуванням до [певного] часу.

Отже, хай буде стан бідності таким, що не знає небезпеки, задо­вольняється малим, мужньо переносить злигодні, завжди прагне до вищого, покірним усім і готовим до послуг, нешвидким у супереч­ках, вірним у прислуговуванні, чесним і приємним у товариськості, чистим, позбавленим погордливого серця, бо вважається, що її про­тилежність не існує з цими [якостями].