- •Методичні рекомендації
- •Передмова
- •Глава 1 Тут починається передмова до книги, яку іменують «Про розмаїтість світу»
- •Глава 2
- •Глава 7
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 11
- •Глава 12
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 19
- •Глава 64
- •Глава 65
- •Глава 69
- •Глава 70
- •Глава 75
- •Глава 77
- •Глава 78
- •Глава 79
- •Глава 80
- •Глава 80 а
- •Глава 81
- •Глава 82
- •Глава 83
- •Глава 84
- •Глава 85 а
- •Глава 85 б
- •Глава 86
- •Глава 87
- •Глава 89
- •Глава 90
- •Глава 91
- •Глава 92
- •Глава 93
- •Глава 94
- •Глава 95
- •Глава 96
- •Глава 97
- •Глава 98
- •Глава 99
- •Глава 100
- •Глава 101
- •Глава 103
- •Глава 104 а
- •Глава 104 б
- •Глава 104 в
- •Глава 105
- •Глава 106
- •Глава 107
- •Глава 108
- •Глава 110
- •Глава 111
- •Глава 112
- •Глава 113
- •Глава 114
- •Глава 130
- •Глава 131
- •Глава 132
- •Глава 133
- •Глава 134
- •Глава 135
- •Глава 136
- •Глава 137
- •Глава 138
- •Глава 140
- •Глава 141
- •Глава 142
- •Глава 143
- •Глава 144
- •Глава 145
- •Глава 146
- •Глава 147
- •Глава 148
- •Глава 149
- •Глава 150
- •Глава 151
- •Глава 152
- •Глава 153
- •Глава 154
- •Глава 155
- •Глава 156
- •Глава 157
Глава 19
Тут описано, як Нікколо, Маттео й Марко покинули великого хана
Дізнався великий хан, що Нікколо з Маттео й Марко збираються виїздити, покликав усіх трьох до себе і дав їм дві дощечки з повеліннями, щоб по всій його землі їм затримок не чинили та скрізь їм разом із супутниками давали б харчі. Дав він їм також доручення до апостола, до французького та іспанського королів і до інших християнських володарів. Наказав він потім спорядити 14 суден; на кожному судні було по чотири щогли, і часто вони ходили під дванадцятьма вітрилами...
...плили три місяці і пристали до острова Ява, на півдні. Багато на тому острові диковин... Від того острова... плили вони Індійським океаном 18 місяців і багато різних диковин надивилися...
...коли сіли вони на судна, не рахуючи корабельників, було їх 600 чоловік; померло багато, лише 18 залишилося живих...
...щодня їхали, доки не дісталися до Трепізонда (Трапезунд), звідти в Константинополь, потім у Негропонт і, нарешті, у Венецію, і було це 1295 р. від Р. X.
Розповів вам у передмові все, що ви чули, тепер почну книгу.
КНИГА ПЕРША
Глава 64
Тут описано місто Каракорон (Каракорум)6
Місто Каракорон три милі в окрузі, ним першим оволоділи татари, коли вийшли із своєї країни. Розповім вам про їхні діла, про те, як вони стали володарювати й поширилися по світу. Татари, треба сказати, жили на півночі, у Чіорчії (Баргу); в тій країні великі рівнини, і немає там житла, ані міст, ані замків, але славетні там пасовиська, великі ріки, і води там вдосталь. Не було в них князів, платили вони великому цареві й звали його по-своєму Унекан (Ван-хан), а французькою це означає піп Іван; це той самий піп Іван, про велику могутність якого говорить весь світ. Татари платили йому данину, з десяти худобин одну худобину.
Сталося так, що татари дуже розмножилися; побачив піп Іван, що багато їх, і почав він думати, не наробили б вони йому зла; вирішив він розселити їх по різних країнах і послав воєвод своїх виконати це діло. Як почули татари, що піп Іван замислює, засмутилися вони, та всі разом вирушили на північ у степ, аби піп Іван не міг їм зашкодити. Збунтувалися вони проти нього і припинили йому данину сплачувати. Так вони прожили деякий час.
Глава 65
Як Чінгіз (Чінгіс-хан) став першим ханом татар
Трапилося, що в 1187 р. татари обрали собі царя, І звався він по-їхньому Чінгіс-хан, був людиною хороброю, розумною та удатною; коли, скажу вам, вибрали його царем, татари з усього світу, які були розсіяні по чужих країнах, прийшли до нього і визнали його своїм государем...
Побачив Чінгіс-хан, що багато в нього народу, озброїв його луками та іншою їхньою зброєю та пішов воювати чужі країни..
Глава 69
Тут говориться про ханів, що царювали після Чінгіс-хана
Після Чінгіс-хана государем був Куї-хан (Гуюк), третім ханом Бакуї-хан (Бату), четвертим Алтон-хан (Хулагу), п’ятим Монгу-хан (Мунке), шостим Кублай-хан (Хубілай)7, найвеличніший і найсильніший з усіх; в усіх п’яти разом не було стільки сил, скільки в цього Кублая; та скажу вам ще, що в усіх імператорів разом і в усіх християнських та сарацинських царів немає тієї сили, і не можуть вони зробити того, що цей Кублай, великий хан, може зробити...
Усіх Великих государів, нащадків Чінгіс-хана, знайте, ховають у великій горі Алтай; і де б не помер великий государ татар, хоча б за сто днів дороги від тієї гори, його привозять туди ховати. І ось ще яка диковина: коли тіла великих ханів несуть до тої гори, усякого, кого зустрінуть, днів за сорок, більшого чи меншого, вбивають мечем провожаті при тілі та примовляють: «Іди на той світ служити нашому государеві!» Вони воістину вірять, що вбитий піде на той світ служити їхньому государеві. З кіньми вони роблять те ж саме. Коли государ помирає, усіх його кращих коней вони вбивають, на той випадок, аби були вони в нього на тому світі. Коли помер Монгу-хан, то, знайте, більше двадцяти тисяч людей, яких зустріли дорогою, де несли його тіло ховати, було вбито...
Взимку татари живуть на рівнинах, у теплих місцях, де е трава, пасовиська для худоби, а влітку – в місцях прохолодних, у горах і рівнинах, де вода, діброви та є пасовиська. Дома в них дерев’яні, і покривають вони їх мотузками; вони круглі; скрізь із собою їх переносять; переносити їх легко, перев’язані вони лозинами добре й міцно, а коли дома розставляють і встановлюють, вхід завжди припадає на південь.
Вози в них покриті чорною повстю, та так добре, що хоча б цілий день ішов дощ, вода нічого не підмочить у возі; впрягають у них волів і верблюдів та перевозять жінок і дітей. Жінки, скажу вам, і продають, і купують усе, що чоловікові потрібне, і домашнє господарство ведуть. Чоловіки ані про що не дбають; воюють та із соколами полюють на звіра й пташину.
Їдять вони м’ясо, молоко й дичину; їдять вони фараонових пацюків8; багато їх по рівнині й скрізь. Їдять вони коняче м’ясо й собаче та п’ють кобиляче молоко (кумис).
Із чужою дружиною ні за що не ляжуть і вважають це за справу недобру і підлу. Жінки в них славні і чоловікам вірні, домашнім господарством займаються добре. А одружуються вони ось як: кожен бере стільки жінок, скільки забажає, хоча б сотню, якщо зможе їх утримувати. Посаг віддається матері жінки, а дружина чоловікові нічого не приносить. Першу дружину вони, знайте, вважають за старшу й наймилішу; а жінок у них, як я казав, багато. Одружуються вони з двоюрідними сестрами, помре батько, старший син одружується з батьковою дружиною, якщо вона йому не мати; після смерті брата – з його дружиною. На весіллях учта буває велика.