Глава 157

Тут описується місто Зантан (Цюань-чжоу)

Від Фугі на південь, через ріку, п’ять днів їдеш кра­сивими та знатними містами, замками й містечками; і в усьому тут багатство. Є тут і гори, і долини, і рівнини. Чимало тут найвеличніших лісів, і є там дерева, з яких видобувається камфора. Дичини всілякої, і звіриної та пташиної, тут багато. Народ тутешній і торговий, і реміс­ничий, піддані великого хана, а підпорядковані Фугі.

Через п’ять днів велике та пишне місто Зайтем (Цю-аньчжоу). У тому місті пристань; приходять туди судна з Індії з різними дорогими товарами, з усіляким коштов­ним камінням, з крупними й чудовими перлинами. То пристань і для купців з Мангі, і для всіх поряд. І при­ходить сюди, і вивозиться звідси безліч товарів та (кош­товного) каміння. Дивишся й дивуєшся. Звідси, із цього міста та із цієї пристані, вони розходяться по всій області. На кожне судно з перцем, яке приходить в Александрію (єгипетську) чи в інше місце, для християнських земель – до цієї пристані Айтон (Цюаньчжоу)... прибуває сто. То, знайте, найграндіозніша пристань у світі; товарів при­ходить сюди найбільше.

Великий хан... з цієї пристані та з цього міста отримує багато мита; усі судна з Індії з усіх товарів, (коштовного) каміння й перлин платять 10 відсотків, тобто десяту част­ку від усього. А за фрахт дрібних товарів судна платять 30 відсотків, за фрахт перцю – 44, алое, сандала та ін­ших крупних товарів – 40, і віддає так купець за фрахт та як мито великого хана всі гроші, які привіз із собою. Саме тому й повірить кожен, що велика тут скарбниця великого хана.

Живуть тут ідолопоклонники, піддані великого хана. Усім, що людині потрібно, країна багата.

Є в цій області місто Тінугі (Дехуа чи Тун’ань?); виго­товляють там великі фарфорові чашки; кращих і не при­думаєш; виробляються вони тільки в цьому місті і звідси розвозяться по світу. Їх тут багато, і вони дешеві; за один венеціанський гріш дають три, але таких красивих, кра­щих і бажати не можна.

Скажу вам ще, що в тутешніх жителів своя особлива мова.

Треба сказати, що в усій провінції Мангі одна мова й один спосіб письма, але є відмінність у говірках і місцевостях, як (у нас) говірки генуезців, міланців, флорентійців та неаполітанців: говорять по-різному, хоча все ж таки можуть зрозуміти один одного.

Розповім вам про царство Фугі, про один з дев’яти уділів. Звідси, скажу вам, великому ханові величезний дохід, великі мита, більші, ніж із царства Кінсай (Хан­чжоу)...

¹Балдуїн II (1228—1261) — останній імпе­ратор Латинської імперії, утвореної у 1204 р. хрестоносцями в результаті Четвертого Хрестового походу, який закінчився тим­часовим завоюванням Константинополя «латинянами» (тобто західнокатолицьким рицарством).

²Хулагу — онук Чінгіс-хана, засновник мон­гольської династії Хулагуїдів, яка правила Іраном у 1263—1353 рр.; Хубілай — онук Чінгіс-хана, п'ятий каган (великий хан) Великої Монгольської імперії, засновник монгольської династії Юань (1271 – 1398), яка правила Китаєм у 1279 – 1368 рр.

3. Легат — представник папи римського в не католицькій країні.

⁴ Бейбарс (1260—1277) — правитель султана­ту мамлюків, центром якого був Єгипет.

5. Клеменфу — колись місто (Кайпінфу або Шанду) за 300 км на північ від Пекіна. Тепер у розвалинах.

6. Каракорум — перша постійна столиця Ве­ликої Монгольської імперії, заснована Чінгіс-ханом, а збудована за правління його сина та спадкоємця кагана Угедея (1228—1241). Була розташована на березі ріки Орхон. У 1380 р. зруйнована та знищена китайськими військами імперії Мін. Зараз у розвалинах.

7. Насправді першими великими ханами Мон­гольської імперії після Чінгіс-хана були: Угедей (1128—1241), Гуюк (1246—1248), Мунке (1251—1259), Хубілай (1260— 1294).

8. Фараоновий пацюк – тушканчик.

9. Бізант (безан, безант) – золота монета (візант. денарій або араб, динар).

10. Бакши (санскр. бхікшу) – буддійський самітник.

11. Сенсі (шипшин, сеншинг) – духовник дао­сизму.

12. Накар (перс. накара) – барабан.

13. Саджіо – венеціанська міра ваги, дорівнює ¼ унції (приблизно 7 г).

¹⁴ Кезітам (монг. кешик-тен – череда, зміна) – гвардія монгольського кагана.

¹⁵ Буларгей (тур. бударгучі) – доглядач табору, обов’язком якого є пошук та зберігання загублених речей, своєрідне бюро знахідок.

16. Каччар модун (монг. кацар модун (?) – лісова країна) – приміська резиденція юаньських каганів. Була розташована на узбережжі ріки Далінь на північний схід від Ханбалика (сучасний Пекін).

¹⁷ Лівр – французька середньовічна срібна монета.

¹⁸ Сян (кит.) — міністр.

¹⁹ Янб (тур. ям) – поштова станція (від цього слова походить ямщик).

²⁰ Мангі (Манзі) – мається на увазі Південний Китай (долина ріки Янцзи) на відміну від Катаю (долина ріки Хуанхе).

²¹ Такуїні (від араб, таквім) – календар.

²² Традиційний монгольський «тваринний» календар базується на такому 12-річному циклі: миша, бик, барс (тигр), заєць, дракон, змія, кінь, вівця (баран), мавпа, курка, собака, свиня.

²³ Юндінхе – ріка, яка в районі сучасного Тяньцзіня, зливаючись з рікою Вейхе, утворює ріку Хайхе, котра впадає в Жовте море.

²⁴ Сандал (сендал) – тут різновид шовкової тканини.

²⁵Аспр – можливо, мається на увазі (тюрк. акче) дрібна срібна монета.

^26. Акбалак (Акбалек, Акмалик; тюрк.) – біле місто.

²⁷ Кантар — поширена в середньовічному світі одиниця виміру ваги, приблизно до­рівнює 42 кг.

28. Мар-Саркіс (сир.) – пан Сергій.

²⁹ Йдеться про якусь місцеву рослину, що використовувалась як фарбник жовтого кольору.

Су Тяньуюе ГАО-ЧАО ВЕНЬ-ЛЕЙ

(ЗРАЗКИ ТВОРІВ ПРАВЛЯЧОЇ ДИНАСТІЇ)

...Як минув наступний рік, столичне місто впало й підкорилося правлячій династії. Тай-цзу (Чінгіс-хан) давно прагнув приєднати (до своїх володінь) Піднебесну, колись навіть розпитував про близьких родичів з дому Ляо. Тепер він викликав (Єлюй Чуцая¹) на аудієнцію до своєї похідної ставки і сказав йому: «Ляо і Цзінь² - одвічні вороги. Нині я помстився (цзіньцям) за тебе!» (Єлюй Чуцай відповів імператорові): «Від часів моїх діда й батька всі служили дому Цзінь як піддані. Невже можна наважитися ще таїти двоєдушність і стати ворогом держави та батька, будучи підданим і сином!» Його Величність високо оцінив ці слова й залишив його біля себе на випадок (потреби в) порадах...

Спочатку під час перепису населення Піднебесної ви­явили 1040 тисяч дворів, а на теперішній час перебувають у бігах 4 – 5 (дворів) з десяти, але загальна сума податків залишилася попередньою, від чого страждає Піднебесна. Його Зверхність, подавши доповідь імператорові, вилучив (із списків платників податків) 350 тисяч збіглих дворів, і завдяки цьому народ заспокоївся.

Дехто Лю Ху-ду-ма з Яньцзіна таємно зв’язався із впливовими та шляхетними й запропонував взяти на від­куп податок чай-фа³ у Піднебесній за 500 тисяч лянів срібла (в рік).

Дехто Ше-ле-фа-дін (Шаріф ад-Дін) запропонував узяти на відкуп (збори) за земельні ділянки під казенними тор­говельними рядами, зрошувальні споруди, а також за свиней та курей за 250 тисяч лянів (срібла).

Лю Тін’юй запропонував взяти на відкуп податок на спиртні напої в Яньцзіні за 50 тисяч лянів срібла.

Ще один мусульманин запропонував узяти на відкуп соляний податок у Піднебесній за 1 мільйон лянів срібла.

Справа дійшла до того, що знайшлися люди, які про­тягували взяти на відкуп (збори) за рибну ловлю, мости й переправи в Піднебесній.

Його Зверхність (з приводу пропозицій відкупників) сказав (імператорові): «Усе це підступні люди. Вони кривдять низи й заплутують верхи та завдають багато зла». Щоразу він у доповідях імператорові пропонував скасувати (ці угоди)…

Спершу, починаючи з року гень-інь (1230/1231) Його Зверхність запровадив норму для податкових управлінь у 10 тисяч дінів срібла на рік; коли підкорили Хенань і населення додалося, (цю норму) збільшили до 22 тисяч дінів.

(Потім) мусульманин Ао-ду-ла-хе-мань (Абд ар-Рах-ман) запропонував узяти на відкуп податки, і (річна норма податків) була збільшена до 44 тисяч дінів срібла. Його Зверхність сказав Імператорові: «Якщо захотіти отримати навіть 440 тисяч (дінів на рік), і тоді їх можна дістати. Необхідно тільки запровадити суворі закони, за­борони та жорстоко відбирати в народу всі доходи. Проте слід зрозуміти, що коли народ бідніє та йде в розбійники, то це нещастя для держави!» Але все оточення й почт імператора спокусилися. Самого імператора ввели в оману численними порадами, і (він) наказав для випробування запровадити це.

1. Єлюй Чуцай (1189—1243) —перший рад­ник монгольських великих ханів Чінгіса та Угедея з питань адміністративного уп­равління. Киданин за етнічним поход­женням.

2. Ляо (Залізна) — офіційна назва імперії киданів (907—1125), знищеної чжурчженями; Цзінь (Золота) — офіційна назва імперії чжурчженів (1115—1234), знище­ної монголами.

3. Чай-фа — податок на майно й прибутки у Великій Монгольській імперії.

⁴ Дін — зливок срібла вагою в 50 лянів (майже 1,9 кг), дуже велика грошова оди­ниця.

Пен Дай, Сюй Тін ХЕЙ-ДА ШИ-ЛЮЕ

(КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЧОРНИХ ТАТАР)

...У нього (монгольського володаря) чотири міністри: Аньчжидай (чорний татарин, розумний і рішучий); Іла (Єлюй) Чуцай (на прізвисько Цзінь-цин, з киданів; дехто називає його чжуншу шилан¹) та Няньхе Чуншань (з чжурчженів, дехто називає його цзянцзюн²). Вони спільно відають справами, які стосуються китайців, а Чжень-хай (Чін-хай), (мусульманин), спеціально відає справами, які стосуються мусульманських країн.

Коли (я, Сюй) Тій прибув у степи, Аньчжидая вже не було. Няньхе Чуншань поїхав з незаконним царевичем³ Цюйчжу для вторгнення на Південь... Іла Чуцай та Чжень-хай, які самі називають себе титулами чжуншу сянгун (4), разом управляють державними справами; Чжень-хай керує не лише мусульманами. У татар немає назви сян (міністр) і називають їх лише бічече, а бічече китай­ською мовою означає писар. Їм наказано відати тільки офіційними паперами.

...домашня худоба (монголів): корови, собаки, вівці та верблюди. В овець, яких розводять північні племена, пишна вовна й віялоподібний курдюк... (У монголів) є верблюди: двогорбі, одногорбі й зовсім без горба. Більше за все вони розводять овець, м’ясом яких харчуються. Потім іде велика рогата худоба.

...Вони п’ють кобиляче молоко й кисляк з овечого та коров’ячого молока.

...у степах корови всі лише жовті, з південнокитайського буйвола на зріст і найвитриваліші. Оскільки (татари) не орють, то (бики) використовуються тільки в упряжі. У більшості биків не протягнене (кільце) через ніс.

Вони живугь у куполоподібних хижах. Вони не буду­ють міста з мурами та (кам’яними) будинками. Вони ко­чують з місця на місце в залежності від (наявності) води й трави без постійних (маршрутів).

Татарський правитель перевозить свої шатри вслід за ними та займається полюванням, влаштовуючи загони... їхні вози тягнуть бики, коні й верблюди. На возах обладнують кімнати, в яких можна сидіти й лежати.

…куполоподібні хижі бувають двох видів… В тих, які виготовляють в Яньцзіні (сучасний Пекін), каркас роблять з вербових лозин і схожий на (дно) сита, яке роблять з плетеного бамбука) на півдні (Китаю)­ він згортається і розгортається. Двері в таких хижах виходять наперед (тобто на південь). Верх (зсередини) схожий на каркас парасолі. Згори (посередині) каркасу проробляють отвір, який називають верхнім вікном. Увесь (каркас) ззовні покривають повстю. (Такий шатер) можна перевозити на конях в’юком. У тих (шатрах), що виготовля­ють в степах, круглі стіни сплітають з вербових лозин і скріплюють волосяними мотузками. Вони не згортаються й не розгортаються, а перевозяться на возах... ... Вони харчуються м’ясом, а не хлібом. Вони полюють на зайців, оленів, кабанів, бабаків, диких баранів (з кісток їхніх хребтів можна виробляти ложки), дзеренів⁵ (спини в них жовті, а хвіст розміром з віяло), диких коней (виглядом вони схожі на віслюків) і ловлять рибу з рік (її можна ловити після настання морозу).

Їхній звичай – стрільба з лука й полювання. Коли їхній правитель влаштовує облаву, завжди збираються великі маси народу. Вони викопують ями та втикають у них кілки. Останні з’єднуються між собою волосяними мотуз­ками, а до мотузок прив’язують повсть і пташине пір’я.

(Мотузки) тягнуться вздовж ста-двохсот лі. Оскільки під вітром пір’я колихається, то перелякані звірі не нава­жуються перебігти. Люди оточують (загороджену ділянку, поступово) притискаючи (звірів до середини кола), лов­лять і вбивають їх...

...Усі справи – малі й великі — вирішуються обо­в’язково самим незаконним вождем. У татар Єлюй Чу­цай, Нянь-хе, Чун-шань і Чжень-хай разом тримають у руках кермо правління.

...право цілком розпоряджатися життям і майном на­селення за відсутності указів татарського правителя переходить до рук того, хто розпоряджається (ханською) пе­чаткою.

(Я, Сюй) Тін, дослідив це. Лише коли справа фіксу­ється в документі, Єлюй Чуцай і Чжень-хай можуть проводити в ній особисті ідеї, бо татарський правитель не знає грамоти. Стосовно таких важливих справ, як походи, вина та інші, то вони вирішуються тільки самим та­тарським правителем. Однак він ще обдумує їх разом зі своєю ріднею. Китайці та інші люди не беруть участі (в цих обговореннях). Правитель, зазвичай, називає татар «своєю кісткою»...

Бір податків у них називають чай-фа. Вони п’ють кобиляче молоко та їдять баранину. В усіх випадках вони беруть їх (кумис і баранину) в залежності від кількості домашньої худоби в народу; це схоже на шангун (6) китайської податкової системи.

У цих пустельних землях, через які (я, Сюй) Тін, про­їжджав, усі, починаючи з (самого) татарського правителя, незаконних імператриць, царевичів, царевен, їхніх роди­чів і нижче, мають свої володіння. Усі їхні люди, (що живуть в цих володіннях), віддають їм як чай-фа биків, вози, зброю, робітників, баранину й кобиляче молоко. Бо у степах, де панують татари, що розділили (їх на уділи), усі віддають чай-фа (кожен своєму володареві). Серед шляхетних і підлих не буває жодної людини, яка могла б бути звільнена (від сплати податей).

Окрім того, існує ще один різновид обкладання (по­датками): усі віддають чай-фа на потреби місцевих пош­тових станцій. Це також є однаково обов’язковим для вищих і нижчих. Це чай-фа у степах.

(Я, Сюй) Тін, дорогою бачив, що татари вважають для себе досить великим тягарем вироблення волосяних мо­тузок і повсті. У більшості станційних коней, на яких (я, Сюй) Тін, їхав, були зрізані гриви. Коли я запитував татар про причину, то вони відповідали, що зробили з них мотузки та здали в орду для використання на полю­ванні...

Стосовно системи поштових станцій, то дозволяється (місцевим) вождям і начальникам самим визначати три­валість їхнього обслуговування...

Стосовно їхньої торгівлі, то всі, починаючи від та­тарського правителя та аж до незаконних князів, неза­конних царевичів, незаконних царевен тощо, передають срібло мусульманам. (Останні) або віддають (це срібло) у зростання народу та нарощують з нього проценти – при цьому процент з капіталу в 1 дін через 10 років становить 1024 діни, - або купують (на це срібло) різні товари й перепродують їх в інших місцях, або ж примушують народ оплатити (їм цю) суму через те, що вона, мовляв, вкрадена в нічний час⁷.

(Я, Сюй) Тін, бачив, що татари тільки й роблять, що беруть са-хуа⁸, і ніхто не розуміється на торгівлі. Усі, починаючи від татарського правителя й нижче, лише пе­редають срібло мусульманам і примушують їх самих вирушати для торгівлі, щоб сплатити проценти (понад взя­тої ними суми татарському правителеві чи іншій особі із знаті). Мусульмани або передають (отримане ними сріб­ло) у зростання іншим особам, або самі торгують у різних районах, або ж брехливо проголошують, що їх нібито пограбували, і примушують населення повітів та округів відшкодовувати.

…Звичаї татар воістину такі, що вони не піднімуть на дорозі загублені (чужі) речі. Одначе неминуче стаються пограбунки, але тільки чинять їх люди із загиблих дер­жав...

У них торгують вівцями, кіньми, золотом, сріблом і шовком.

(Я, Сюй) Тін, бачив, що... загалом татари хочуть (ку­пувати) тільки полотно, шовк, залізо, казани-триноги та квіткове дерево лише для потреб вбрання й харчування.

Коли китайці, мусульмани та інші приходять у степ з товарами, (монголи) обмінюють своїх овець і коней (на ці товари).

1. Чжуншу шилан — канцлер.

2. Цзянцзюн — генерал.

3. Сюй Тін — чиновник китайської імперії Південна Сун (1127—1279), офіційна доктрина якої розглядала претензії мон­гольських ханів на титул імператора неза­конними.

4. Чжуншу сянгун — міністр.

5. Дзерен — тушканчик (?).

6. Шангун (кит.) — постачання імператора; податок на прибуток, який існував у тра­диційному Китаї. Кошти від шангуну йшли виключно центральній владі.

7. За «Великою Ясою» Чінгіс-хана (верхов­ним законом у Монгольській імперії), якщо в підвладних великому ханові зем­лях грабували купця, вартість втрачених товарів повинно було відшкодовувати на­селення тієї місцевості, де стався ін­цидент.

8. Са-хуа — подарунок, тобто хабар.

ЮАНЬ ШИ

(ІСТОРІЯ ДИНАСТІЇ ЮАНЬ)

...Імператор помітив тангута Чан-ба-цзіня завдяки його мистецтву виробляти луки, і щоразу при нагоді (Чан-ба-цзінь) вихвалявся (перед Єлюй Чуцаєм)): «Саме зараз держава потребує (знань) військової справи, навіщо ж потрібний Єлюй-вчений ?» Єлюй Чуцай сказав йому: «Якщо для налагодження луків все ж по­трібно використовувати майстрів-лучників, то як же бу­дівники Піднебесної обійдуться без використання майст­рів з упорядкування Піднебесної». Його Величності, як дізнався він про це, дуже сподобалася відповідь, і (з тих часів Єлюй Чуцай) став дедалі більше наближатися (до імператора)...

1-й рік цзі-чжоу (1129/1230).

...Було наказано монгольському народові сплачувати (до ханської казни) одну кобилицю зі ста наявних коней, одну корову зі ста наявних голів великої рогатої худоби, одного барана зі ста наявних овець, і (це) було впровад­жено законом на віки вічні. Тільки тепер були впровад­жені зернові склади та поштові станції (на шляхах ім­перії). Китайському населенню Хебею (Північний Китай) було наказано віддавати податки з подвірного розрахун­ку, і для розпоряджання цим послали Єлюй Чуцая, а людям Сіюю (1) наказали віддавати податки з подушного розрахунку, і для розпоряджання цим послали Ма-хе-мо-ді Хуа-ла-сі-мі (Махмуд Хорезмійський)...

В часи Тай-цзу (Чінгіс-хана) у Західному краю що­річно йшли військові дії, і Тай-цзу не мав вільної години (щоб) займатися Північним Китаєм. Чиновники збирали податки й думали тільки про себе; їхні багатства сягали незлічимої кількості, але в скарбниці не було ніяких за­пасів. У зв’язку з цим придворний чиновник Беде та інші сказали імператорові: «Ханьці ² не приносять ніякої ко­ристі державі. Можна винищити всіх цих людей та перетворити (їхні землі) на пасовиська...»

Якщо під час штурму міста ворог відповідав хоча б однією випущеною стрілою чи каменем, то за старою системою це вважалося відхиленням наказу (про капі­туляцію) і після взяття (міста городяни) обов’язково підлягали знищенню.

Напередодні падіння Бяньляня (сучасний Кайфин) перший воєначальник Субетей (Субудай) прислав посла сказати (імператорові): «Цзіньці чинять опір довго, у нас загинуло або поранено багато вояків. Слід перебити їх у день взяття міста». Єлюй Чуцай поспіхом прибув (до ставки) і в доповіді імператорові сказав: «Генерали та солдати ось вже десятки років зазнають незгод військових походів і те, чого вони прагнуть, є лише земля й народ. Якщо отримати землі без народу, то як їх використову­вати?» Але імператор вагався й ще не наважувався. Помі­тивши це, Єлюй Чуцай додав: «Тут зібралися всі дивовижно вправні майстри та родини з величезними скарбами. Якщо їх усіх перебити, то не залишиться ніякої здобичі !» Імператор погодився з цим і видав указ покарати тільки рід Ваньянь (3), а решту не чіпати.

Тих, хто сховався від війська і проживав у Бянь, було загалом 1470 тисяч осіб.

(Єлюй) Чуцай сказав імператорові: «Ваша Величність збирається в похід на Південь, і треба мати чим задовольнити військові потреби. Якщо дійсно впровадити для Північного Китаю земельний податок, торговельний податок і побори з солі, вина, виплавки сталі та (продуктів) гір і озер, то щорічно можна отримувати срібла 500 тисяч лянів, шовку 80 тисяч кусків і зерна більше 400 тисяч данів (4). Цього вистачить для забезпечення( армії та країни). Хіба можна казати, що (ханьці) не приносять користі !» Імператор сказав (Єлюй Чуцаю): «Ви спробуйте впровадити це для нас насправді». Тоді (Єлюй Чуцай) запропонував імператорові послати комісарів зі збирання податів у десять лу (5), у Яньцзін тощо. На всі (посади) старших і помічників їхніх у всіх випадках використовували старих чиновників з палати державних справ та відомств (династії Цзінь).

Року сінь-мао (1231/1232), восени, імператор прибув до Юньчжуна. Усі десять лу подавали імператорові книги обліку (казенних) зерносховищ, а золото й шовкові тканини розклали на дворі. Імператор, сміючись, сказав Єлюй Чуцаю: «Ви не відходили від нас, але змогли забезпечити з лихвою державні прибутки…» - (і) того ж тижня призначив його начальником Великого імператорського секретаріату й наказав, щоб про всі справи – і великі, й малі – перш за все повідомляли йому.

Єлюй Чуцай у доповіді імператорові запропонував наказати, аби в усіх округах та областях старші чиновники керували тільки цивільними справами, темники (6) командували тільки військовою адміністрацією, а всі (податкові) управління відали лише податками, а впливові й шляхетні не повинні зазіхати на їхні (права).

Крім того, він висунув на посаду Чжень-хая та Нянь-хе, і вони обидва служили разом з ним…

Року жень-чень (1232/1233), навесні, імператор вирушив у каральний похід на південь і перед переправою через Хуанхе видав наказ про те, що коли біженці самі приходять здаватися, то їх звільняти від страти. Дехто казав: «Ці люди здаються, коли їм важко, а коли їм легко, тікають. Це буде лише допомога ворогові. Не можна їх милувати !» Але Єлюй Чуцай просив за них імператора, виготовив кількасот прапорів для роздачі біженцям на знак їхньої капітуляції) і повернув (утікачів) до рідних місць. Так було збережене життя вельми багатьом.

В той час уперше підкорили Хенань, полонених взяли чимало. Під час повернення монгольських військ на Північ із десяти полонених утекли 7 – 8 осіб. Тоді видали імператорський указ знищувати не лише втікачів, а й родини, які їм надали притулок або дали їм питво чи їжу, і разом з ними карати й усю сільську общину. Відтак утікачі не наважувалися зупинятися в домах і більшість із них помирала з голоду на шляхах.

Єлюй Чуцай за власної ініціативи виклав (імперато­рові) по пунктах 18 справ, про що в Піднебесній обнаро­дували едикт. Коротко в ньому йшлося про те, що:

1. в областях слід ставити старших чиновників, а се­ред пастушого населення впроваджувати (посади) темни­ків для командування військами та урівняння їх за вла­дою й силою, аби запобігти самовіллю та сваволі;

2. сплачені (населенням) кошти в землях Північного Китаю слід витрачати на допомогу цьому населенню;

3. в округах та повітах слід карати тих (чиновників), які наважаться самовільно запроваджувати (нові) податі без отримання найвищого указу;

4. карати тих (чиновників), що запозичують казенні речі для торгівлі;

5. засуджувати до смертної кари монголів, мусульман і тангутів, які займаються рільництвом, але не сплачують податків;

6. карати на смерть наглядачів (за державною влас­ністю), які самі крадуть казенні речі;

7. про злочинців, що вчинили правопорушення, за які карають на смерть, слід подавати доповідь імператорові з викладом мотивів, дочекатися відповіді й тільки після цього здійснювати покарання...

Року цая-у (1234/1235) (при дворі) обговорювали питання щодо перепису населення Північного Китаю. При цьому сановник Ху-духу та інші пропонували рахувати кожного тяглого (дім) за окремий двір (ху). Єлюй Чуцай заявив: «Не можна! Бо коли тяглий утече, не буде кому платити податі. Треба впроваджувати їх (податки) подвірно!» Піс­ля тривалих суперечок вони нарешті були впроваджені подвірно...

В ті часи воєначальники та сановники отримували рабів з полонених і часто залишали їх в (інших) областях. Єлюй Чуцай під час перепису населення наказав усіх їх перетворити на селян; хто володітиме ними, приховавши під час перепису населення, того страчувати.

Придворний фаворит Кеси Бухуа (Кем Буха) подав доповідь імператорові про мужиків для видобування золота і срібла, для обробітку полів у Західному краю та про родини для вирощування винограду. Імператор наказав переселити для виконання цієї (повинності) більше десяти тисяч сімей із Сіцзіну та Сюаньде. Тоді Єлюй Чуцай сказав імператорові: «За завітом попереднього ім­ператора народ Шаньхоу простої вдачі, не відрізняється від співвітчизників і можна використати його при необ­хідності. Не слід легко пересувати його. Зараз, під час походу на Хенань, не страчуйте народ, щоб забезпечити ці повинності». Імператор погодився з його доповіддю...

Дехто Юй Юань у доповіді імператорові запропонував увести в обіг паперові гроші – цзяо-чао. Тоді Єлюй Чу­цай сказав імператорові: «Вперше паперові гроші були запроваджені в часи цзіньського Чжан-цзуна⁷ й ходили поряд з мідною монетою. Чиновники вважали випуск паперових грошей вигідним, але уникали навіть згадуван­ня про прийняття їх назад (до скарбниці). Справа дійшла до тою, що на 10 тисяч в’язок (гуань) можна було купити лише один пиріжок, сили народу вичерпувалися й державних доходів не вистачало. Це повинно стати для нас попередженням. Якщо нині друкувати паперові гроші, то не слід випускати їх більше від десяти тисяч дінів. Імператор прислухався до цієї поради.

Восени сьомого місяця (серпень-вересень 1236 р.) Ху-духу прибув (до імператорської ставки з доповіддю пpo результати) перепису населення (Північного Китаю), імператор вирішив розчленувати округи та повіти й пожалувати їх царевичам і заслуженим чиновникам... Єлюй Чуцай сказав: «Якщо двір поставить чиновників (у повітах), збиратиме там податі й розподілятиме їх на­прикінці року (між володарями уділів), щоб останні самовільно не впроваджували обкладень і зборів, то це ще можливо». Імператор схвалив план Єлюй Чуцая.

Після цього в Піднебесній встановили розміри податків: кожні два двори вносили один цзінь(8) шовкової пряжі в скарбницю; (кожні) п’ять дворів – один цзінь шовкової пряжі на рахунок харчування князів і чиновників; поземельний податок дорівнював 2 1/2 шена⁹ з ного му¹⁰ полів середньої якості, 3 шени з му полів вищої якості, 2 шени з му полів низької якості та 5 шенів з одного му заливних полів. Торговельний податок сягав 1/20 (вартості товарів), а розмір соляного (податку) – один лян срібла за 40 цзінів (солі).

Коли при дворі обговорювали впроваджені регулярні податі, то визнали їх занадто легкими.

Року дін-ю (1237/1238) Єлюй Чуцай доповів імператорові: «Якщо прагнуть зробити начиння, то обов’язково використовують чудових майстрів, а як забажають збе­регти успіх у справах, то обов’язково використовують чиновників-конфуціанців. Професія ж чиновника-конфуціанця здобувається нелегко, і для цього потрібно кілька десятків років». Імператор сказав: «Можна, дійсно, при­значати цих людей чиновниками». Тоді Єлюй Чуцай про­сив дозволу «провести екзамени». Податковому коміса­рові... Лю Чжуну наказали провести екзамени в областях з трьох дисциплін: зміст конфуціанських канонічних книг (цзін-і), поетична творчість (ци-фу) та розумове мірку­вання (лунь) (на історичні й політичні теми). Якщо конфуціанців взяли в полон і обернули на рабів, то їм також було наказано вирушити на екзамени, а якщо рабовлас­ники приховували й не посилали їх, то (винні) підлягали покаранню смертю. Загалом зібрали 4030 вчених. З них чверть становили звільнені з рабства...

1. Сіюй (кит.) — Західний край, так у Китаї іменувалися землі на захід від Серединної держави. Монголи, завоювавши Китай, перейняли імперську географічну термі­нологію, розуміючи під поняттям Сіюй Сіньцзян-Уйгурію, Середню Азію та Іран.

2. Ханьцями монголи називали північних китайців.

3. Рід Ваньянь — тобто рід цзіньського (чжурчженьського) імператора.

4. Дань — традиційна китайська одиниця виміру ваги та об'єму, що використовува­лася для рахування сипких речовин; Приблизно дорівнював 60 кг або 105 л.

5. Лу — провінція, губернія.

6. Темник — високий військовий чин у сис­темі традиційного монгольського війська — командир тумену (10 тисяч вершників).

7. Паперові гроші з'явилися в Китаї значно раніше, ще в епоху Північної (Ранньої) Сун (960—1127).

8. Дзінь — традиційна китайська одиниця виміру ваги. Дорівнював 10 лянам (при­близно 600 г).

9. Шен — традиційна китайська одиниця виміру об'єму. Приблизно дорівнює 1 л.

¹⁰ Му —традиційна китайська одиниця ви­міру площі. Приблизно дорівнює 0,7 га.

58