Глава 104 б

Про астрологів у місті Камбалу (Ханбалик)

Є в місті Камбалу між християнами, сарацинами та катайцями майже 5 тисяч астрологів і віщунів, котрих великий хан щорічно наділяє їжею та одягом, як згаданих бідняків, і які постійно займаються своїм мистецтвом у місті. У них є астролябія, на якій написані знаки, години та критичні пункти цілого року.

Щорічно згадані християни, сарацини й катайські ас­трологи, кожні окремо, розглядають за цією астролябією хід і характер кожного року, згідно з положенням кожно­го місяця, щоб розглянути й визначити, яка має бути погода за природним ходом речей і за розміщенням пла­нет і знаків, і які особливості матиме кожен місяць того року; наприклад, що в такий-то місяць будуть грози й бурі, у такий-то землетруси, в такий-то дощі, в такий-то хвороби, (більша) смертність, війна, розбрат і змови. Во­ни оголошують обставини кожного місяця згідно з тим, що знайшли, додаючи, що бог може зробити більше чи менше, за своєю волею. Вони пишуть на особливих невеликих квадратних табличках усе, що має відбутися того року; ці таблички вони називають такуїні ²¹ та продають їх за (венеціанський) гріш за штуку всім, хто бажає дізна­тися про майбутнє. Ті, чиї пророцтва найбільше збува­ються, вважаються найкращими знавцями свого мистецт­ва та здобувають найбільшу пошану.

Також якщо хтось замислить зробити якусь велику справу чи вирушити в якусь далеку країну для торгівлі чи з якоюсь іншою метою та захоче дізнатися, який буде результат його справи, він іде до одного з тих астрологів і говорить йому: «Подивіться у своїх книгах, в якій позиції тепер небо, бо я хочу вирушити за такою-то справою чи для торгівлі». Тоді астролог говорить тому, хто запитує, що він повинен сказати йому рік, місяць і час свого народження, що тоді він розгляне, як узгоджуються су­зір’я, під якими він народився, з тими, що були в небі в ту годину, коли було поставлене запитання, і напроро­чить йому, чи добре, чи погано закінчиться для нього майбутнє, відповідно до розташування небесних сузір’їв.

Треба сказати, що татари ведуть рахунок своїх років за колами з дванадцяти років; перший рік вони позначають назвою лева, другий – бика, третій – дракона, чет­вертий – собаки тощо, доки число не досягне дванадцяти­ (22).

Отже, якщо когось спитають, коли він народився, він відповідає, наприклад, так, так: у рік лева, такого-то дня чи ночі, такої-то години, такої-то хвилини; тому батьки слідкують за тим, щоб усе це ретельно записувалося до книги. Коли закінчене рахування дванадцяти знаків, які означають 12 років, тоді вони повертаються до першого знака і знову починають рахувати в тому самому порядку.

Глава 104 в

Про релігії татар і їхні думки стосов­но душі та їхні звичаї

Як ми сказали вище, ці народи ідолопоклонники, а щодо їхніх богів, то в кожного високо на стіні його кімнати прибита табличка, на якій написане ім’я, що означає Всевишнього, небесного бога; їй вони щоразу поклоняються з кадилом фіміаму в такий спосіб: здіймають руки догори і тричі скриплять зубами, щоб бог дав їм добрий розум і здоров’я, а іншого вони в нього не просять. Нижче, на підлозі, стоїть зображення, яке зветься Натігаєм, це бог земних речей, що народжуються по всій землі. Йому вони додають дружину й дітей та поклоняються йому так само з кадилом, скриплячи зубами, і підіймають руки; у нього просять сприятливої погоди, земних плодів, синів тощо.

Душу вони вважають безсмертною в тому смислі, що одразу після смерті людини вона переходить в інше тіло; залежно від того, чи жила людина добре чи погано, душа переходить від хорошого до кращого чи від поганого до гіршого. Якщо це була бідна людина й поводила себе за життя добре та скромно, вона після смерті відродиться від дворянки і сама буде дворянином; потім вона народиться від государині й буде государем; піднімаючись усе вище й вище, вона, нарешті, доходить до бога. Якщо ж вона вела себе погано, то вона, якщо була сином дворянина, відроджується сином селянки, потім відроджується собакою та спускається до все більш жалюгідного життя.

Вони говорять барвистою мовою; вітають один одного ввічливо, з веселим і радісним виглядом; тримаються з гідністю і їдять дуже акуратно. Батькові й матері виявляють велику повагу; якщо ж трапиться, що якийсь син скривдить батьків чи не допоможе їм у разі потреби, то є спеціальне присутнє місце, в якого немає іншого призначення, ніж слугувати для покарання невдячних синів, винних в якомусь нешанобливому вчинкові стосовно батьків.

Різних злочинців, затриманих і ув’язнених за ґрати, карають удушенням; коли ж настає час, визначений ве­ликим ханом для звільнення затриманих, який буває кожні три роки, то їх відпускають, але при цьому кладуть їм тавро на одну щоку, щоб після їх упізнавати.

Теперішній великий хан заборонив усі ігри й фокуси, в які там поринають більше, ніж будь-де у світі. Для цього він говорив їм: «Я підкорив вас із зброєю в руках, і все, що належить вам, - моє, тому якщо ви граєте, то граєте моєю власністю».

Не хочу обійти мовчанням той порядок і звичай, як повинні поводитися люди з народу й вельможі великого хана, коли приходять до нього. При першому наближенні до того місця, де перебуває великий хан, люди з народу ще на відстані півмилі, із поваги до його високого сану, зупиняються із скромним, тихим і спокійним виглядом; не чутно ніякого шуму, ніякого звуку і ніякого гучного говору.

Кожний барон чи дворянин постійно носить із собою невелику й красиву посудину, в яку плює, поки перебу­ває в залі, бо ніхто в залі не сміє плювати на підлогу; плюнувши, він прикриває посудину та відставляє її в бік. У них є також красиві чобітки з білої шкіри; прийшовши у двір, звідкіля увійдуть до зали, коли їх покличе государ, вони взувають ці білі чобітки, а інші передають слугам, щоб не забруднити чудові, майстерно зроблені шовкові різнокольорові килими, гаптовані золотом.

­