
- •Isbn 966-8568-52-4
- •1. Основні поняття управління. Теорія адміністративно- державного управління
- •1.1. Визначення і еволюція менеджменту
- •1.3. Поняття організації. Формальні та неформальні організації
- •1.6. Вертикальний поділ праці. Рівні керівництва
- •1.8. Принципи управління за Анрі Файолем
- •1.9. Поняття «бізнесмен»,«підприємець», «менеджер»
- •1.10. Історія розвитку адміністративно-державного управління
- •1.11. Проблеми теорії адміністративно-державного управління
- •1.12. Дванадцять функцій менеджменту місцевих урядових органів
- •2.Планування
- •2.1. Види планів, стратегічне планування
- •2.2. Місія організації. Визначення цілей організації
- •2.3. Аналіз зовнішнього та внутрішнього сереаовпш організації
- •2.4. Стратегія Фірми
- •2.4.1. Типи стратегій бізнесу
- •2.4.2. Вироблення стратегії Фірми
- •2.4.3. Вибір стратегії
- •2.4.4. Виконання стратегії
- •2.5. Чинники стратегічного планування Джона Зіммермана
- •2.6. Стратегічний державний менеджмент
- •3. Організація як функція управління
- •3.1. Основні поняття організації як функції управління
- •3.2. Лінійні та штабні повноваження
- •3.3. Прпнципи делегування повноважень
- •3.5. Функції адміністративних органів держави
- •4.3. Схеми побудови організаційних структур управління
- •4.4. Чинники, які впливають на проектування організації
- •4.4.1. Типи організаційної культури
- •4.4.2. Сучасні погляди на моделі організації
- •4.5. Елемент проектування організації
- •4.6. Сучасна система адміністративно-
- •4.7. Характеристики адміністративнод управління та сучасні тенденції його Функціонування
- •5. Мотпваиія як функція управління
- •5.1. Ранні теорії мотивації
- •5.2. Основні поняття мотивації
- •5.3. Сучасні теорії мотивації 5.3.1. Змістовні теорії мотивації
- •5.3.2. Процесуальні теорії мотивації
- •5.4. Концепція партисипативного управління
- •5.5. Найвизначніший у світі принцип менеджменту
- •6. Контроль як Функція управління
- •6.1. Сутність і сенс контролю
- •6.2. Види контролю
- •6.3. Психологічні аспекти контролю
- •6.4. Характеристики ефективного контролю
- •6.5. Brian організаційних систем контролю
- •6.6. Характеристики процесу контролю
- •7.2. Причини виникнення конфліктів
- •7.3. Модель процесу конфлікту
- •7.4. Управління конфліктною ситуацією
- •7.5. Стратегія поведінки в конфліктній ситуації
- •7.6. Поняття стресу, його основні принципи
- •7.7. Специфіка управлінських рішень в умовах стресовості
- •7.8. Способи боротьби зі стресом
- •7.9. Методи профілактики стресу
- •7.10. Нові погляди на проблему управління стресами в державних організаціях.
- •8. Влада та особистий вплив
- •8.1. Вплив і влада, баланс влади
- •8.2. Форми влади та впливу
- •8.3. Модель джерел влади к. Хейлса
- •8.4. Делегування повноважень як спосіб зміцнення влади
- •9. Лідерство, стилі керівництва
- •9.1. Основні поняття та підходи теорій лідерства
- •9.2. Системи лідерства за р. Лайкертом
- •9.3. Стилі керівництва за р. Блейком та аж. Моутон
- •9.4. Сітуаційна модель управління ф. Фідлера
- •9.5. Підхід «шлях - ціль» Мітчелла - Хауса
- •9.6. Модель керівництва за Реддіном
- •9.7 Ситуативна теорія управління «життєвого циклу» п. Хєрсі та к. Бленчарда
- •9.8. Порівняльний аналіз ситуаційних моделей лідерства
- •9.9. Сучасні моделі лідерства
- •9.10. Інші погляди на класифікацію стилів керівництва
- •9.11. Комунікації в керівництві
- •10. Формальні групи
- •10.1. Групи. Формальні та неформальні групи
- •10.2. Неформальні організації та їх характеристики
- •10.2.1. Вплив хотторнського експерименту на теорію управління
- •10.2.2. Розвиток неформальних організацій
- •10.2.3. Управління неформальною організацією
- •10.2.4. Комунікації в групах
- •10.2.5. Управління за допомогою комітетів
- •11. Управлінські рішення
- •11.1. Зміст і віди управлінських рішень
- •11.2. Прочее прийняття рішень
- •11.3. Моделі та методи прийняття рішень
- •11.3.1. Методи наукових досліджень
- •11.3.2. Моделювання
- •11.3.3. Методи прийняття рішень
- •11.3.4. Метопи прогнозування
- •11.3.5. Вимоги по управлінських рішень
- •11.3.6. Організація та контроль виконання рішень
- •11.4. Прийняття рішень в адміністративно-державному управлінні
- •11.5. Переговорний процес
- •12. Проблеми сучасного адміністративно-державного менеджменту
- •12.1. Принципи загального управління якістю в державному секторі
- •12.2. «Хвороби» державної адміністрації
- •12.3. Програма у. Демінга. Її застосування в сфері державного адміністрування
- •12.4. Причини повільного підвишення якості послуг у державному секторі
- •12.5. Наслідки нездатності організації до змін
- •12.6. Запровадження загального управління якістю
- •12.7. Сучасний досвід адміністративно-державного управління в країнах Заходу
- •12.8. Управління інноваційною діяльністю
- •13.1. Американська школа адміністративно-державного управління
- •13.2. Теорія адміністратівно-державного управління у Великобританії
- •13.3. Французька школа адміністративно-державного управління
- •13.4. Теорія адміністративно-державного управління в Німеччині
- •13.5. Система державної служби в країнах з Федеральним типом адміністративно-державного управління (Німеччина, сша)
- •13.6. Державна служба в країнах з унітарним типом адміністративно-
1.6. Вертикальний поділ праці. Рівні керівництва
Оскільки робота в організації поділяється на складові частини, хтось повинен координувати роботу груп для того, щоб вона була успішною.
Повернемося до прикладу з вітрильником: якщо хтось із матросів не візьме на себе обов'язки капітана та не потурбується, щоб рух керма був узгоджений з маневрами вітрил, щоб судно трималося курсу, то пасажири на судні (група) можливо ніколи не досягнуть пункту призначення; найімовірніше вони опиняться там, куди їх занесе вітер і течія, тобто зовнішнє середовище.
Як уже зазначалося, горизонтальний поділ праці - це поділ загальної діяльності на складові частини. Для здійснення діяльності організації в цілому потрібна координація дій усіх підрозділів. Цього досягають за допомогою вертикального поділу праці.
Діяльність з координування роботи інших людей і визначає роль управління.
Необхідність управління. Для того, щоб організація досягла своєї мети, завдання мають бути скоординовані за принципом вертикального поділу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Однак у малих організаціях часто немає чітко виділеної групи керівників.
Приклад. У невеликій крамниці, яка є власністю двох партнерів, один може приймати рішення щодо постачання, виконуючи тим самим керівну функцію протягом тижня, а інший у цей час стоятиме за прилавком, реалізуючи товар, а протягом другого тижня партнери поміняються ролями. Вони обидва координують свої робочі графіки, щоб забезпечити крамниці години роботи. Але партнери також виконують і некерівні функції, обслуговуючи покупців, розкладаючи товари на полицях. Жоден з партнерів не вважає іншого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко, основна функція - координування - виконується.
Навіть у великих організаціях більшість керівників часто виконують роботу, не пов'язану з координуванням праці інших. Так, керівники IBM самі шукають клієнтів, бувають у торговельних залах для того, щоб зберегти з ними зв'язок. Щоб організація функціонувала успішно, необхідно всі зусилля керівників спрямовувати на координування.
Вертикальний поділ праці приводить до формування рівнів управління по вертикалі. Тобто існують керівники (директор), які витрачають час на координування праці інших керівників (заступники директора), які, в свою чергу, також координують працю інших керівників (начальники підрозділів). І так доти, доки зрештою не з'явиться такий рівень керівників, які координують працю виконавців, тобто людей, котрі фізично виготовляють продукцію чи виконують послуги.
Більшість організацій мають три рівні управління: верхній, середній, нижній. Керівники кожного рівня виконують однакові функції, відмінність лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції.
Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів, концентрують увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій, правил і процедур їх виконання. Вони відповідають за процвітання організації і тому повинні спрямовувати і контролювати ЇЇ діяльність.
Керівники середнього рівня більше часу приділяють керівництву та контролю. Це керівники цехів, складів, начальники виробничо-технічного комплексу та ін. Вони повинні організувати роботу так, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася в життя; повинні добирати хороших працівників і дбати про них. Вони відповідають за повсякденну діяльність своїх підрозділів.
Керівники нижнього рівня керівництва — це посадові особи, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Посади керівників такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з питань постачання, експедитор. На цьому рівні управління функції планування та організації менш важливі для менеджерів, ніж функції контролю та мотивації. Вони витрачають більшу частину свого часу на мотивацію та контроль підлеглих, стимулюють і спрямовують діяльність робітників.
І все-таки більшість керівників виконують усі чотири функції управління. Слід зауважити, що ясно та чітко визначити кожний з трьох рівнів керівництва неможливо.
1.7. Менеджери та їх роль в організації.
Десять ролей керівника за Мінцбергом.
Визначенню ролі менеджерів у організації приділяють значну увагу.
Згідно з дослідженнями американських учених керівники нижнього рівня виконують за день у середньому 583 операції різного характеру.
Другий видатний вчений Мінцберг виділив одну спільну рису керівної роботи — роль керівника. Роль керівника, за його визначенням, — це набір визначених правил поведінки, які відповідають конкретній установі чи посаді. Так само, як герої п'єси мають свої ролі, які примушують їх поводитися відповідно, менеджери займають різні керівні посади і від цього залежить їхня службова поведінка. «Окрема особа може впливати на характер виконання ролі, але не на ЇЇ зміст. Як актори менеджери грають заздалегідь визначені ролі, хоча як особистості можуть давати власне трактування цих ролей» [68]. Мінцберг виділив десять ролей, які, на його думку, виконують керівники в різні
періоди діяльності.
За його класифікацією ці ролі можна звести до трьох великих категорій: ролі міжособистісного спілкування, інформаційні ролі, ролі з прийняття рішень (табл. 1.1).
Таблиця 1.1. Десять ролей керівника за визначенням Мінцберга
Роль |
Опис ролі |
Характер діяльності згідно з роллю |
Ролі міжособистісного спілкування |
||
Головний керівник |
Символічний голова, до обов'язків якого належить використання звичайних обов'язків правового та соціального характеру |
Церемоніал дії, викликаний соціальним станом, клопотання |
Лідер |
Відповідальний за мотивацію і активізацію підлеглих, набір та підготовку кадрів |
Фактично всі управлінські дії за участю підлеглих |
Ланка зв'язку |
Забезпечує роботу з налагодження контактів і джерел інформації |
Робота із зовнішніми організаціями (переписка, участь у нарадах за межами організації) |
Інформаційні ролі |
||
Приймач інформації |
Це підрозділ пошуку зовнішньої та внутрішньої інформації, її поширення |
Обробка пошти, участь у засіданнях, пов'язаних з отриманням інформації |
Поширювач інформації |
Передає інформацію, отриману із зовнішніх джерел, тлумачить інформацію для формування поглядів організації |
Вербальні контакти, передача інформації підлеглим, дипломатія через слово |
Представник |
Представляє організацію в зовнішньому середовищі з питань політики, експерт з питань галузі |
Участь у засіданнях, звертання через пошту, передача інформації в зовнішнє середовище |
Продовження табл. 1.1
Ролі, пов'язані з прийняттям рішень |
||
Підприємець |
Вишукує можливості всередині самої організації та за її межами, керує проектами |
Участь у засіданнях, розробка стратегії |
Особа, що ліквідує недоліки |
Відповідає за дії організації, якщо остання постає перед важливим і раптовим порушенням |
Обміркування стратегії, проблем і поточних питань |
Розподілювач ресурсів |
Відповідає за ресурси, прийняття значних рішень |
Складання бюджету, керування кадрами |
Особа, що веде переговори |
Відповідальний на важливих переговорах |
Ведення переговорів |