1.2.6. Роль м. Костомарова у поширенні української культури.

- Микола Костомаров - вихованець Харківського університету;

З перших кроків своєї вченої кар'єри настільки досконало оволодів українською мовою, що писав нею художні твори й на основі українського фольклору виконав два дисертаційні дослідження.

- зі сторінок харківського українського альманаху "Молодик" (1843 р.) закликав своїх сучасників на Україні писати твори, орієнтуючись на інтереси народних мас, уважно вивчати духовну культуру українського народу, розширювати народознавчі дослідження, зробити українську мову знаряддям науки та мистецтва;

"Конечно, Гоголь, - відзначав Костомаров, - много выразил из малороссийского быта на прекрасном русском языке, но, надо сознаться, знатоки говорят, что многое то же самое, будь оно на природном языке, было бы лучше".

- вчений пророче визначив місце в розвитку української національної самосвідомості творчості тоді ще молодого поета - Тараса Шевченка.

"Это целый народ, говорящий устами своего поэта".

1.2.7. Роль т.Г. Шевченка у поширенні української культури.

- дослідники вважають не випадковим, що в XIX ст. найбільше для утвердження національної самосвідомості зробив не державний муж чи воїн, а поет Тарас Шевченко, його геніальна творча спадщина;

1840 р. - у Петербурзі вийшла збірка поетичних творів Т. Шевченка "Кобзар";

Вихід цієї книжки - знаменна віха в історії українського культурного відродження, а сама ця невелика тоді ще книжечка стала могутньою рушійною силою формування національної самосвідомості багатьох українців. Відтоді в рукописних списках і духовних виданнях, у піснях, якими ставало чимало його віршів, творчість Шевченка почала проникати в саму гущу народних мас України, пробуджувати національну гідність людей.

Таку ж роль твори основоположника нової української літератури і реформатора української мови, яким по праву ввійшов в історію нашого народу Шевченко, відігравали й на українських землях по другий бік російсько-австрійського державного кордону.

Напередодні і в період демократичної революції 1848-1849 рр. у Західній та Центральній Європі прогресивні громадські діячі Східної Галичини проголошували: "Якщо хочемо озброїтись силою, давайте прислухаємося до громогласного Шевченка". У свою чергу, Шевченкові та його однодумцям були відомі імена і творчість видатних зарубіжних слов'янських діячів культури, таких як Шафарик, Коллар, Міцкевич. Слов'янознавці Ізмаїл Срезневський та Осип Бодянський були особисто знайомі з цими та багатьма іншими провідними представниками зарубіжного слов'янського світу.

1.2.8. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

- основні ідеї, що стали основою діяльності Кирило-Мефодіївського товариства - нелегальної політичної організації:

- створення всеслов'янського федеративного союзу;

- соціальне і національне розкріпачення українського народу;

- ліквідація самодержавного і встановлення демократичного ладу;

- піднесення масової національної самосвідомості в Україні шляхом розвитку системи шкільної освіти та широкої культурно-освітньої програми.

- провідні діячі - Василь Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, Микола Гулак;

Шеф жандармів граф О.Ф. Орлов, підсумовуючи слідчі матеріали, зазначив, що члени товариства прагнули відновити колишню Гетьманщину по можливості "в независимости от других славянских племен", що «общество почти потеряло из виду обширную цель объединения всех славянских племен и заботилось о Малороссии, ее народности, языке и даже независимости», що положення основного програмного документа кирило-мефодіївців - "Закону Божого" викладені "в революционном коммунистическом духе".

Сьогодні заключне положення кирило-мефодіївського "Закону Божого" (себто "Книг битія України..." М. Костомарова) звучить як пророцтво, що збулося: "І встане Україна з своєї могили, знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хоруган, ні у сербів, ні у болгар. І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в Союзі слов'янськім".

Михайло Грушевський в "Очерке истории украинского народа" так оцінив історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства: "...Здесь мы впервые видим попытки теоретического формирования украинской идеи в политической и общественной сфере в духе прогресса и свободы".

- пропаганду своїх ідей колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства відновили наприкінці 50-х - на початку 60-х років у Санкт-Петербурзі після відбуття десятирічного заслання;

Звичайно, здійснювали вони її тепер обережніше й поміркованіше, та все ж досить виразно, безкомпромісно.

- в Петербурзі діяли найважливіші організації загальноукраїнського національного руху (гурток однодумців і послідовників Т. Шевченка, українська друкарня Пантелеймона Куліша, редакція першого українознавчого журналу "Основа").

Перший українознавчий журнал "Основа":

- публікував матеріали російською та українською мовами, фактично став трибуною пропаганди української національної самосвідомості;

- головним питанням, що дискутувалося на сторінках "Основи", було національне;

- журнал полемізував з російською, польською, німецькою, єврейською реакційно-шовіністичною пресою;

- «Основа» обстоювала програму всебічного розвитку національної культури, вимагала створення в Україні широкої мережі шкіл, запровадження в них навчання корінного населення рідною мовою, вказувала на першорядне значення систематичного видання цією мовою науково-популярної літератури.