5.4.3. Розвиток музики на західноукраїнських землях.

- також значною мірою стимулювався драматичним театром;

У багатьох п'єсах музичні номери були органічною часткою спектаклів, які називалися "комедіо-опера", "мелодрама", "оперета".

- значного поширення набув хоровий рух, завдяки якому виникло чимало музичних шкіл і музично-видавничих організацій;

Діяли хорові товариства "Торбан", "Львівський Боян".

- масовими стали збирання і вивчення музичного фольклору.

М.М. Вербицький (1815-1870):

- один з перших українських композиторів-професіоналів Галичини;

- його творчість пов'язана із народнопісенними джерелами;

- автор хорових творів "Заповіт" на вірші Т.Г. Шевченка, "Поклін" на вірші Ю. Федьковича, музики до театральних вистав, близько десяти симфоній-увертюр.

I.A. Лавровський (1822-1873):

- автор багатьох хорів ("Козак до торбана", "Осінь", "Руська річка", "Заспівай, мій соловію" ), пісень, музики до драматичних спектаклів.

І.I. Воробкевич (1863-1903):

- його музика була популярна на західноукраїнських землях, зокрема на Північній Буковині;

- автор хорових творів - композицій на слова Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федькович;

Популярними були його пісні "Над Прутом у лузі", "Заграй ми, цигане старий", "Сонце ся сховало", "Сині очі", вальси, мазурки, польки, музика до спектаклів.

Важливою сферою діяльності західноукраїнських композиторів була їх активна участь у громадсько-культурному житті, видавництві підручників з музики. В другій половині XIX ст. українські композитори створили чимало музичних скарбів, вивели національну музику на новий рівень.

5.5. Українська драматургія і театральне мистецтво.

Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, також досягли високого рівня розвитку завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени.

Характерні риси української драматургії Х1Х ст.:

- на розвиток вплинули кращі здобутки літератури, драматургічні традиції І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченка, досвід передової російської драматургії;

- нерозривний зв'язок із театром;

- провідні драматурги були водночас організаторами і керівниками театральних труп;

- утвердження на позиціях реалізму;

- українська драматургія збагатилася новими п'єсами, в яких порушувалися важливі проблеми життя народу, висвітлювалися найголовніші конфлікти того часу.

5.5.1. Драматургічна спадщина м.Л. Кропивницького (1840-1910).

- автор понад 40 п'єс.

Серед них: "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук", "Дві сім'ї", водевіль "По ревізії", жарт "Пошились у дурні".

- особливості творчості: поглиблення психологічних характеристик своїх героїв, використання скарбів усної народної творчості, розширення жанрів української драматургії, вміння добирати й майстерно представляти типові соціальні явища, створювати характерні побутові сцени, малювати драматичні картини народного життя.

5.5.2. Драматургічна спадщина м.П. Старицького (1840-1904).

- мав багатогранний талант письменника, драматурга;

- автор численних історичних романів (трилогія - "Перед бурею", "Буря", "Біля пристані", "Руїна", "Молодість Мазепи", "Розбійник Кармелюк");

- для розширення репертуару українського театру обробив ряд п'єс різних авторів та інсценізував багато прозових творів українських, російських, зарубіжних письменників - "За двома зайцями", "Різдвяна ніч", "Тарас Бульба", "Сорочинський ярмарок", "Утоплена", "Юрко Довбиш", "Циганка Аза";

Переосмислені та значно художньо ускладнені, ці обробки стали по суті новими самостійними творами.

- серед власних п'єс найвідоміші соціально-побутові драми "Не судилось", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". "Талан", історичні драми "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка", "Остання ніч", низка дотепних водевілів.

Творчість Старицького реалістична, демократична змістом і спрямуванням, перейнята почуттям любові до народу та його героїчного минулого.