- •1)Що називають епохою Відродження?
- •2)Гуманізм та його риси?
- •3)Гуманізм в Україні?
- •4)Представники гуманізму та їхні погляди на освіту й виховання?
- •4.1)Еразм Роттердамський.
- •4.2)Вітторіно да Фельтре.
- •4.3) Франсуа Рабле.
- •4.4)Мішель Монтень.
- •4.6)Мартін Лютер.
- •4.5)Томаззо Кампанелла.
- •4.7)Леон Батиста Альберті.
- •5)Висновок:
- •6)Список використовуваної літератури:
4.7)Леон Батиста Альберті.
Леон Батиста Альберті (1404 — 1472 роки) - належав до блискучої плеяди представників раннього, етико-філологічного гуманізму Італії, у якому найбільш повно виявилася педагогічна спрямованість ренесансної думки, велися пошуки нових шляхів формування особистості. Усебічність виховання не була для нього пустим звуком: він сам, власними зусиллями, багатогранними даруваннями та широкими інтересами завоював статус “універсальної людини”, прославившись у різних галузях ренесансної культури. Теоретик мистецтва й архітектури, скульптор і художник, математик і фізик, письменник, філософ і педагог, Альберті був фізично розвинутою людиною, регулярними вправами досяг високих, сучасною мовою, спортивних результатів і при цьому оволодів багатьма ремісничими професіями, різноманітними практичними знаннями та вміннями.
Філософсько-антропологічною основою педагогічних поглядів Альберті був ренесансний антропоцентризм, спільна ідейна платформа раннього гуманізму, яка полягала у визнанні центрального місця людини в світі, у позитивній оцінці її природи, в тому числі фізичної, розумінні людського організму як гармонійної тілесно-душевної єдності. Усе це спрямовувало педагогічну думку на обговорення проблем як духовних, так і тілесних сил, потенцій особистості.
Отже, природовідповідність — важливий постулат гуманістичного виховання. Природа, зазначає Л.Б. Альберті у своєму головному педагогічному творі “Про сім’ю”, наділила людину всім необхідним для самозбереження й активної діяльності, розумом і тілом, почуттями, щоб “уникати всього шкідливого”, “приймати корисне”, “розрізняти і розуміти, чого слід уникати та до чого прагнути, щоб зберегти самого себе”. Людське єство вимагає руху, це головна ознака життя. Для гуманіста він і є проявом активності, діяльності, протилежних середньовічній споглядальності. “Бездіяльність — годувальниця пороків”, і той, хто не рухається, не приводить у дію “благорозумно й свідомо” свої члени, а також той, хто може “мов приречений, увесь день сидіти або лежати на лаві, нагадує швидше свиню, ніж людину”.
5)Висновок:
Визначення найважливіших перспектив розвитку освіти і виховання у ХХІ столітті потребує орієнтації на певні гуманістичні цінності, передусім на визнання самоцінності людини, усебічний розвиток якої має стати головною метою освітньо-виховного процесу. Усебічний розвиток, у свою чергу, передбачає фізичне виховання як невід’ємну складову і передумову цілісності педагогічного процесу. Проте такий підхід сьогодні швидше декларується, ніж послідовно втілюється у практиці. Ми дбаємо більше про комп’ютеризацію, інноваційні технології, ніж про елементарне здоров’я дитини, її фізичний розвиток. Між тим ідея цілісного виховання “душі і тіла” — один із важливіших пріоритетів європейської гуманістичної педагогіки, генезис якої припадає на епоху Відродження, перехідну від Середньовіччя до Нового часу.
Джерелом ідеї фізичного виховання послугувала антична традиція пайдейї — цілісного, всебічного виховання особистості, її “душі і тіла”, переконаність у тому, що педагогічний ідеал досягається лише у гармонійному поєднанні інтелектуального, морального та фізичного розвитку людини. Гуманісти відродили інтерес до давньогрецької гімнастики і п’ятиборства (пентатхлону), яке включало біг, боротьбу, стрибки, кидання диску й списа. Про фізичні вправи, їх значення для розвитку та зміцнення людського організму писали всі італійські мислителі й педагоги Відродження — Е.С. Пікколоміні, Л.Б. Альберті, П.П. Верджеріо, М. Пальмієрі та інші, а природознавці та лікарі зробили спробу підвести під їхні ідеї власне обґрунтування.
