I дiстав iз полички жбан, прехимерно з срiбла вилитий I що то вже за

приукрашений! Не жалували пани грошей для сво?? пихи i потiхи. По боках

бiгли босонiж дiвчата - iнша i в бубон б'?; а зверху сидiв, мов живий,

божок гречеський, Бахус. Тим-то Черевань i звав сей жбан божком.

- Шкода менi, дiдусю, тво?? темноти,- каже кобзаревi,- Ось на лиш

полапай, яке тут диво. Се я в Поль?цi таке собi доскочив.

- Су?та су?тствiй! - каже той, усмiхнувшись

- Нi, бгатику, не су?та! Ось як вип'?мо з божка по кухлику, то, може,

не так заговориш.

- Iз божка! - каже Шрам.- Так отсей чортик зоветься в тебе божком?

- Нехай вiн буде й чортик,- одвiту? Черевань,- тiлько кажуть, що в

старовину у грекiв... Був народ греки, так, iiримiрно, як ми тепер

козаки... Народ нелюдимий,- от що!.. Таку тих то грекiв сьому божку,

кажуть, була велика шаноба.

- А в тебе вже не така? - пита? Шрам.

- Нi,- каже,- на мене вiн не нарiкатиме, а от коли б ви його не

зневажили.

I достав мальовану тацю, срiблом ковану. А на тацi було намальоване

таке, що всяке б засмiялось. Жидок да? запорожцевi напитись горiлки з

барильця. Запорожець так i припав до барила, а жид - одно од страху, а

друге од скнаростi - держить та й трусигься. А зверху i пiдписано: "Не

трусись, псяюхо: губи поб'?ш'_" От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять

кубкiв рiпок да й почав наливати якусь настойку з того божка.

- Се, бгатцi,- каже,- така в мене настойка, що мертвий устав би з

домовини, якби випив добру чарку.

Да й обнiс усiх; не минув i Василя Невольника, хоть той стояв собi

оддалiк, мов у монастирi служка перед iгуменом.

- Ну, бгаге Михайле,- каже, повеселiвши трохи од того трунку, Шрам,-

загадаю ж я тобi про твого божка загадку: сто?ть божок на трьох нiжках;

король каже: "Потiха моя!", краля каже: "Погибель моя!"

- Ну, бгатику,- каже Черевань,- хоч убий, не второпаю. Дак, як як?

Король на трьох нiжках, а краля каже: "Погибель моя"?

- Не король, а божок на трьох нiжках, як от i твiй. Король каже:

"Потiха моя!", краля каже: "Погибель моя'"

- А, пек же його матерi, як мудро!.. Король каже:

"Потiха моя'" Себто, бач, як чоловiк уп'?ться, то вже тодi кричить: "Я

король!" А жiнка: "Ох, погибель же моя! Де ж менi тепер дiтися?"

- Якраз так! Тiлько, братику, твоя жiнка не злякалась би тебе, хоть би

ти й королем зробивсь!

- Iще не одгадал! - каже Черевань. Ану ж ти сам!

- Менi не диво, а от якби ти показав свою премудрiсть!

- Моя премудрiсть, бгатику,- сказав Черевань,- зна? тiлько налити та

випити; а там собi мiзкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужi совiта,

на те ви народнi голови.

Не вадило б i не понам,- одвiтур Шрам,- не вадило б i не мужам совiта

знати, що король тут - тiло, а краля - так се душа. Тiло потiша?ться, як

чоловiк зап'?, а душа погиба?; от i все.

- Пгавда, бгатику, ?й богу пгавда! - сказав, похитуючи головою,

Черевань.- Вип'?м же ще по кубку!

Аж ось увiйшла до гостей Череваниха, молодиця свiжа й повновида, пряма,

як тополя,замолоду була дуже хороша. Пiдiйшла до Шрама пiд благословенi?.

Вiн ?? поблагословив, да, як панi була гожа, i вони ж таки давнi приятелi,

то ще схотiв i попросту з нею привiтатись, да й каже:

- Позвольте з вами привiтатись, добродiйко? А вона каже:

- Да як же зволите, добродiю! Да й поцiловались любенько. Тогдi

Череваниха ще обнесла гостей. Черевань випив на радощах повний кубок,

бризнув пiд стелю да й каже:

-Щоб нашi дiти отак вибрикували!

А Череваниха почала вести за чаркою розмову:

- Так оте?,- каже,- ви на прощу, панотче? Святе дiло!.. От, моя

дружино,обернулась до чоловiка,- от як добрi люде роблять: аж iз само?

Паволочi iдуть молитись богу. А ми живемо ось пiд самим Ки?вом, да ще не

були сю весну й одного разу у святих угодникiв. Аж сором! Да вже ж як собi

хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да

куди вiн, туди й я.

От божевiльне жiноцiво! - каже Черевань,- Куди вiн, туди й я!.. А як же

панi Шрам махне за Днiпро?

- То що ж? Я б не махнула? Доки сидiти нам у сьому воронячому гнiздi?

Ось уже которий раз переказу? мiй брат, щоб при?хали до його в гостi! I

чому б не по?хати?

- Да, ?й-богу, Меласю,- каже Черевань,- я рад би душею, коли б мене хто

взяв та й перенiс до твого бгата, пiд Нiжень. Кажуть, i живе добре - таки

зовсiм по-панськи. Не дурно його козаки прозвали князем.

- Оте? буцiмби за достаток його князем зовуть! - перебила Череваниха.-

У його жiнка - княгиня з Волинi, ляшка. Як руйновали нашi Волинь, так вiн

собi вподобав якусь бiдолашну княгиню; от i самого прозвали князем.

- Князь Гвинтовка! - зареготавши, каже Черевань,- То були Вишневецькi?

та Острозькi?, а тепер пiшли князi Гвинтовки... Знай наших! А добра,

кажуть, людина з тi? княгинi. По?хав би до Гвинтовки хоч зараз, коли б не

далеко!

Гуторять, попиваючи, аж ось - дверi рип! I - так, як сонце засiяло:

увiйшла в свiтлицю Леся.

- От моя й краля! - каже Черевань, беручи ?? за руку:

В свiтлоньку входить,

Як зоря сходить

В свiтлоньку ввiйшла,

Як зоря зiйшла .

А що, бгате? Чи нiчим же похвалитись на старiсть Череваневi?

Нiчого не сказав Шрам, тiлько дививсь на Лесю. А вона ж то стояла,

пiдiйшовши пiд благословенi?, хороша да прехороша! Iще трошки засоромилась

перед поважним гостем, то й очицi спустила в землю, а на виду аж сiя?. На

диво була в Череваня дочка, да й годi. Тим-то Петро, як побачив, то й

умер, дармо що видав доволi свiту!

- Ну лиш, доню,- каже Черевань,- пiднеси нам по кубку, як там кажуть,