I Черевань щось помiрковав. Обернувсь до Василя Невольника:

- От, бгате Василю, яка тут чудна мода завелась на стьожки! У нас

червонi, а тут - дивись - усе блакитнi!

А той похитав головою да тiлько:

- Ох, боже правий, боже правий! Пробравсь Гвинтовка у саму перву лаву,

мiж полковники, сотники да осаули, суддi полковi да обознi? з хорунжими.

Тут i писарi стояли з каламарями й бiлим папером. Посеред колеса,- а

колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледвi можна було що

почути, якби перекликнутися,- так посеред колеса стояв стiл пiд турецьким

килимом. На столi лежала булава Брюховецького з бунчуком i корогвою. Сам

Брюховецький стояв у голубому жупанi перед сво?х запорожцiв. Тут уже вiн

був не той, що в Романовському Кутi: позирав гордо, по-гетьманськи, i

тiлько всмiхавсь, узявшись у боки.

Але ось крiзь царський намет увiйшов i Сомко з сво?ю старшиною - усi в

панцирах i мисюрках, з шаблями й келепами, як до бою. У руках Сомко

держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжi i бунчуковi

вiйськову корогов i бунчук. Два тимпанники стали перед його з срiбними

бубнами.

"Гордий, пишний i розумом високий гетьман! - подумав Петро.- Да на кого

ти опира?шся, коли б ти тiлько вiдав! Диявол давно вже одлучив од тебе

вiрнi? душi!.. По тонкiй кризi ступа?ш ти на свого ворога... Жаль менi

тебе, золота голово, хоть ти й перепинив менi дорогу!"

Так думав Шраменко, стоячи позад Гвинтовки. А кругом радного колеса

крик i гомiн такий, мов Чорне море гра?. Однак почув Сомко, як закричали

йому брюховцi:

- Положи й ти булаву! Положи бунчук i корогов, переяславський крамарю!

Сомко звелiв ударити сво?м тимпанникам у срiбнi бубни. Ущухнув трохи

галас. Вiн тодi голосом чистим i поважним, мов у золоту трубу, протрубив:

- Не положу! Нехай скажуть менi мо? пiдручники (i поглянув гордо на

обидва боки). А вас, голодранцiв, я не знаю, звiдки ви втерлись мiж

козацьке лицарство!

Боже! Як схопиться гвалт! Iншi вже совались iз колеса наперед, щоб

зчинити бой; бо сiчовики, хоть прийшли й без оружжя, як сказав ?м князь,

да припасли по кийку пiд полою. Може б, без бучi й не обiйшлось, да сивi?

дiди, батьки сiчовi?, стоючи перед братчикiв, зупинили.

- Стiйте,- кажуть,- дiти, стiйте, ладу ждiте! А з боку Сомкового старий

Шрам, стоючи у первiй лавi, поглянув на обидва боки, на сво?? сторони

старшину, да й каже:

- Бачте, дiти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! Чи достойнi

ж сi бу? вепри днiпровi?, щоб траiстовать з ними по-людськи? Шаблею ми з

ними розправимось! Шаблею та гарматами протверезимо сих п'яниць нiкчемних!

Петро хотiв би пробратись до панотця. Знав добре, що тут без лиха не

минеться, так хотiв заздалегiдь пристати до невеличко? купки вiрних, що

стояли круг старого Шрама з червоними стрiчками. Да вже не можна було

тепер жодним побитом протиснутись. А круг його стоять усе чii окаяннi?

зрадцi у блакитних стьожках дд в голубих жупанах i вже, не боючись,

голосно розмовляють.

- Ну, брате,- каже один,- дождали ми свого пращника; будемо панами на

Вкра?нi! Нехай усяке козака зна?!

- Над ким же ми пануватимем,- пита? дру?ий,- коли всяка душа буде

рiвна?

- Хто тобi сказав?

- А як же? Он, бач, тепер мiж козацькою старшиною бовванiють, наче

гриби в травi, товстопикi? бурi омiстри од мiщан. А он пороззявляли роти

на раду i мужицькi виборнi?.

- Ге-ге-ге! Не зна?ш же ти Iвана Мартиновича. Я не таке чув, гуляючи

вчора з його джурою. "Один,- каже,- тому час, що батько в плахтi. Нехай

повеличаються, як порося на орчику, а там доволi з ?х буде й греблi

гатити. Буде кому пановати на Вкра?нi i без мугирiв. Iвану Мартиновичу аби

козацтво пригорнути до свого боку".

Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить iз

царського намету боярин, князь Гагiн, з думними дяками. У руках царська

грамота. Його пiдручники несуть царську корогов козацькому вiйську,

кармазин, оксамит, соболi од царя у подарунок старшинi з гетьманом. Усi

посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських

шубах; на ногах у князя гаптованi золотом, виложенi жемчугом сап'янцi.

Поклонились обом гетьманам i козацтву на всi чотири сторони. Усi втихли,

що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса.

Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою,

щоб порiвнялись сивi? патли, пiдняв грамоту високо - два дяки йому руки

пiддержували - i почав вичитовати царське iм'я. Як ось, позад брюховцiв,

сiльська голота, не чуючи нiчого, що читають, почала гукати:

- Iвана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!

А Сомкове козацтво задн? собi, чуючи, що оглашають гетьманом

Брюховецького, почало гукати:

- Сомка, Сомка гетьманом!

I по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тодi й переднi бачать, що

всi байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманiв - усе ближче,

все ближче, аж поки дiйшло до само? перво? лави.

- Брюховецького!

- Сомка!

- Не дiжде свиноiзд над нами гетьмановати!

- Не дiжде крамар козацтвом орудовати!

- Так от же тобi!

- Вiзьми ж i ти од мене!

I зачепились. Хто шаблею, хто ки?м, хто ножакою.

- Стiйте, стiйте лавою! - крикне Сомко на сво?х.- Даймо шаблями ?м

одвiт!

Хто ж вийма? шаблю да горнеться до гетьманського боку, а хто, нiби з

ляку, тиснеться назад, кричучи:

- Не наша сила, не наша сила! До табору! Втiйкаймо до табору!

А запорожцi схопили Iванця за руки да вже й на стiл саджають, i булаву

й бунчук до рук дають. Зопхнули й князя з думними дяками, як поперлись.

- Гетьман, гетьман Iван Мартинович! - кричать на все горло.

- Дiти! - крикне на сво?х старий Шрам.- Так оте? ми потерпимо таку

наругу! Спихайте Iванця к нечистiй матерi!