Температурна топографія тіла людини

Дані численних вимірювань свідчать, що температура тіла людини істотно коливається (5...6°С) в умовах спокою за різних температур середовища та різної інтенсивності м'язової діяльності.

Характерною особливістю температурної топографії шкіри людини є різниця між температурою тулуба та кінцівок. У людей похилого віку пахвинна температура така ж, як у людей середнього віку, а шкірна — дещо нижча. Характерно, що у немовлят температура шкіри трохи вища, ніж у дорослої людини. Це, можливо, залежить від напруженості, обміну речовин і енергії в період адаптації до зміненого середовища та недозрілості системи терморегуляції.

На температуру шкіри впливають також тем­пература середовища, вологість повітря, фізична та розумова праця, спожита їжа та ін. Така кількість чинників впливу ставить під сумнів можливість вимірювань абсолютних значень температури поверхні тіла з діагностичною метою.

Для практичної медицини, особливо діагностики, яка ґрунтується на температурній топографії тіла, доцільно брати до уваги не абсолютні значення температури, наведені в таблиці,

Місце	Температура, С°	Місце	Температура, С°
Вушна раковина	23...28.3	Зовнішній бік руки	31Д..32.5
Верхня губа	З2...33,6	Долоні	33,4...34,6
Щока Шия	33,9...34,5 34....35,0	Спина, живіт Порожнина рота	34,2...34,6 37,2...37,6
Підборіддя	35,4	Пряма кишка	36,6...37,9
Підошви	30...32	Колінна ямка	35,0
Кінчик носа	22,2	Середина стегна	34,4

а температурну асиметрію тіла людини. У здорових людей за нормальної темпе­ратури тіла можна виявити асиметрію, яка вимірюється в десятих частках градуса. Під час хвороби асиметрія може істотно зростати, якщо ж хворому стає краще — температурна асиметрія зменшується. Дослідження температурних асиметрій на симетричних ділянках тіла особливо важливі. Такі дослідження можна провадити за допомогою рідкокристалічних термоіндикаторів, у чому й полягає контактна термографія.

Таким чином, температура та її розподіл на поверхні тіла є важливими характеристиками життєдіяльності організму, а її вимірювання має біологічне і медичне значення.

Інфрачервона термографія.

У медичній діагностиці поряд з термометрами застосовують термографію, яка ґрунтується на реєстрації теплового випромінювання тіла людини. Ще у Стародавній Греції визначали локалізацію глибинної пухлини таким чином: все тіло хворого покривали тонким шаром мулу і стежили, у якому місці мул висихає раніше. По суті, це не що інше, як термограма. Харді у 1954 р. довів, що шкіра людини цілком поглинає інфрачервоне випромі­нювання і має здатність до майже повного інфрачервоного випромінювання. На реєстрації цього випромінювання ґрунтується робота всіх сучасних термографічних приладів, які називають тепловізорами.

У тепловізорах інфрачервоне випромінювання шкіри сприймається оптичною системою камери, яка здійснює розгортку поля зору та фокусує це випромінювання на детекторі (приймачі) — основному елементі тепловізора. Детектор — це фотоопір — пристрій, який під впливом інфрачервоних променів змінює свій опір. У колі, в яке входить фотоопір, виникають електричні сигнали, які залежать від потоку випромінювання. Після підсилення ці сигнали регулюють інтен­сивність електричного пучка в трубці телевізійного пристрою. Пучок, розгорнений на екрані, дає зображення. На екрані виникає теплова картина, на якій світліші ділянки відповідають ділянкам тіла з підвищеною температурою. Висока частота розгортки дає змогу отримати на екрані дійсну теплову картину досліджуваної ділянки. За допомогою тепловізорів можна виміряти також абсолютні значення температури.

Цінність теплобачення у медичній діагностиці зумовлюють такі якості термографії, як об'єктивність, наочність, відсутність шкідливих побічних впливів та больового відчуття.