Тема 22

І НЕОБЕРЕЖНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Важливе місце у боротьбі зі злочинністю у нашому суспільстві посідає профілактика необережних злочинів, яка стає все більш необхідною в умовах науково-технічного прогресу, що викликає значні соціальні зміни. Вони відображаються не тільки у виробни­чій діяльності, але й суспільній психології, мотивах поведінки, а також у формах і методах соціального контролю.

Необережна злочинність є складовою частиною загальної зло­чинності як соціально-правового явища. У зв'язку з цим усі ознаки, що характеризують загальне поняття злочинності, певною мірою властиві і необережній злочинності. В основі цього виду злочин­ності лежить поняття необережного злочину.

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість) (ст. 9 КК України).

Тому зміст поняття «необережна злочинність» залежить від кримінального законодавства, яке встановлює види необережних злочинів. На сьогоднішній день 25% усіх норм Особливої частини КК України, передбачають відповідальність за злочини, скоєні з необережності.

Ш необережною злочинністю слід розуміти сукупність не­обережних злочинів та осіб, що їх учинили на певній території за певний проміжок часу. Використання термінів «злочинна необе­режність» або «необережна злочинність» певною мірою є умов-; ним, і розглядаються вони у двох площинах - соціальній і кримі­нологічній. У першому випадку йдеться про форму (спосіб) проти­правної поведінки, і тут «злочинна необережність» - соціальний феномен небезпечної і безвідповідальної поведінки у суспільстві. У другому - про макрорівень необережних злочинів, сукупність необережних суспільно небезпечних дій, самостійний елемент загальної структури злочинності,

Необережні злочини можуть вчинятись у різних сферах діяль­ності: на виробництві, транспорті, у сфері управління, медичної практики, побуту, екології. Зазначимо також, що небезпека зло­чинної необережності прямо залежить від того, в якій сфері діяль­ності вона скоюється, які знаряддя і засоби приведені в дію. Оче­видно, найбільшу небезпеку становить необережність у галузі використання техніки, управління і екології.

142

При злочинній необережності характер завданого збитку визна­чається не стільки рівнем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб'єкта, характером використаних ним зна­рядь і засобів, ситуацій, у яких скоюється дія, а також багатьма іншими обставинами, які можуть бути випадковими для суб'єкта. Тому при необережних злочинах спостерігається певна супереч­ність між особою злочинця (її соціально-моральної характеристи­ки) і значимістю наслідків, що настали.

Класифікація необережних злочинів здійснюється за сферами діяльності, в яких вони були скоєні. За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну.

Побутова необережна злочинність у свою чергу охоплює:

а) злочини, вчинені поза сферою дії джерел підвищеної небезпеки;

б) злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних за­ собів.

Професійна необережна злочинність поділяється на три види:

а) злочини, вчинені у сфері дії технічних засобів або інших дже­ рел підвищеної небезпеки;

б) злочини, вчинені у сфері чисто професійної діяльності;

в) злочини, вчинені у процесі реалізації посадових (управлінсь­ ких) функцій.

Як і будь-яка інша, наведена класифікація не є вичерпною. Ра­зом з тим вона необхідна для організації найбільш ефективних профілактичних заходів. Отже, можна виділити чотири основні види необережних злочинів:

1. Побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії тех­ нічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки, необереж­ не вбивство, необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, необережне знищення або ушкодження державного, громадського, індивідуального майна громадян),

2. Необережні злочини, скоєні у сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки. Загальною ознакою цих злочинів є те, що вони скоюються у сфері взаємодії «люди­ на- техніка» і призводять до виходу технічних засобів з-під конт­ ролю керуючого ними суб'єкта. (ДТП, пов'язані з порушенням пра­ вил дорожнього руху).

3. Необережні злочини, вчинені у сфері чисто професійної діяльності (несумлінне ставлення до охорони державного і громад­ ського майна, порушення ветеринарних правил і правил боротьби із захворюваннями і шкідниками рослин, недотримання правил охо­ рони ліній зв'язку, неналежне надання медичної допомоги хворому).

4. Необережні злочини, вчинені під час виконання посадо­ вих (управлінських) функцій (випуск недоброякісної, нестандарт­ ної або не укомплектованої продукції, безгосподарність, халат­ ність у виконанні службових обов'язків). , _Л _./

143

Який же стан з необережною злочинністю в Україні? Статистика

свідчить, що вона у загальній структурі злочинності становить 12-14%. Найбільш поширеними є транспортні злочини, які становлять 75% усіх злочинів, що були скоєні з необережності, 5-10% стано­вить побутова необережність, яка призводить до загибелі і трав­мування людей. А решта - всі інші випадки аварій та катастроф, що виникають з причин професійної необережності та безвідпові­дальності посадових осіб, конструкторів і операторів різного роду технічних, біотехнічних та соціальних систем. Підтвердженням цього є такі цифри: в результаті порушень правил техніки безпеки на виробництві лише за три місяці 2000 року в Україні загинуло 490 осіб.

Кримінально-правова статистика не дає інформації про сумар­ну шкоду від необережної злочинності, але є всі підстави погоди­тись з думкою фахівців, що ціна необережності значно вища, ніж збитки, які несе суспільство від умисних злочинів. Досить лише згадати катастрофу на Чорнобильській АЕС.

Як свідчить статистика, у 1999 році сталося 34,5 тис. дорожньо-транспортних пригод (ДТП), від яких загинуло 5,2 тис. осіб і трав­мовано - 38,3 тис. чоловік. Порівняно з аналогічним періодом ми­нулого року, кількість пригод скоротилася на 4,8%, а число загиб­лих та поранених у них людей, відповідно - на 4,6 та 4,7%.

Разом з тим, незважаючи на позитивну, на перший погляд, тен­денцію дорожніх пригод за цей же рік було вчинено 10 966 злочи­нів, пов'язаних з порушенням правил безпеки руху та експлуата­ції транспорту особами, які керують транспортними засобами, із них нетверезі водії вчинили 1254 ДТП, внаслідок яких загинуло 322 особи¹.

Майже третина ДТП трапляється на вулицях обласних центрів, чверть - інших міст, близько 17% - в інших населених пунктах, 18,5% - на автодорогах країни. Найпоширенішими правопору­шеннями є виїзди на смугу зустрічного руху, перевищення швид­кості, керування транспортними засобами у нетверезому стані і порушення правил проїзду через перехрестя. Звичайно, дорож­ньо-транспортні правопорушення виникають не завжди з вини водіїв, 24% - спровокували пішоходи, 4% - велосипедисти.

Останнім часом почастішали аварії на трубопроводах, які ви­кликають значні екологічні негаразди і чималі матеріальні збитки. Деякі з них заподіяні навмисно заради викрадення нафтопродук­тів, але немало аварій, що виникають через грубі порушення тех­нологічної дисципліни.

Серед інших необережних злочинів, які нерідко трапляються

¹ Довідка про стан злочинності на території' України за 1999 рік. - МВС Украї­ни. - К., 2000.

144

в Україні, і завдають величезних збитків, треба відзначити пожежі. Протягом 1999 року зареєстровано 40237 пожеж (на 2,6% мен­ше минулорічного періоду), якими завдано збитків на суму 33715 тис. грн, Від пожеж загинуло 2086 осіб {на 5,3% менше аналогічного періоду минулого року), серед них 130 дітей¹.

Вітчизняна кримінологія розглядає необережні злочини як ре­зультат взаємодії об'єктивних і суб'єктивних факторів, у яких пер­шими є конкретні життєві ситуації, другими - особисті якості осо­би. На відміну від умисних злочинів, ситуації при необережних злочинах носять відносно постійний криміногенний характер і ду­же часто впливають на поведінку злочинця. Особа не бажає, сві­домо не допускає настання злочинного наслідку і дуже часто вжи­ває заходів до його попередження, або легковажно розраховує його відвернути.

Таким чином, специфіка необережних злочинів полягає у тому, що в їх генезисі особисті ознаки, як правило, відіграють домінуючу роль {неувага, недбайливість, необережність, стан сп'яніння, нар­котичне збудження і т. п.). Разом з тим у переважаючої більшості осіб немає яскраво вираженої антисоціальної спрямованості. То­му особи, які вчинили необережні злочини, займають самостійне місце у кримінологічній типології злочинців. Для них характерні легковажне, безвідповідальне ставлення до соціальних цінностей, інших людей та своїх обов'язків.

Відносна самостійність необережної злочинності та її специфіка зумовлюють потребу виділення особливих факторів, що обумов­люють цей вид злочинності. З урахуванням специфіки механізму необережних злочинів, їх ситуаційного характеру, а головне, кри­міногенного навантаження ситуацій, під причинами та умовами необережних злочинів розуміється взаємодіюча сукупність об'єк­тивних і суб'єктивних факторів, що суперечать вимогам суспільної безпеки, пов'язаних з небезпечними ситуаціями, дефектами осо­бистих властивостей правопорушників, а також з негативними поглядами, традиціями і звичками в індивідуальній, груповій та суспільній свідомості.

Разом з тим, соціальні детермінанти необережних злочинів мають свої особливості: 1) збільшення джерел підвищеної небез­пеки або зростання швидкостей руху на автошляхах без вжиття заходів безпеки викликає зростання необережних злочинів; 2) необережні злочини можуть вчинятися особами із значно мен­шими соціально-моральними дефектами порівняно з умисними злочинцями, що ускладнює виявлення і профілактичний вплив на таких осіб.

¹ Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. - МВС Украї­ни, -К„ 2000.

145

Специфічною причиною необережних злочинів є негативні явища у сфері суспільної свідомості: антисоціальні погляди, прин­ципи, традиції, звички і відповідні їм моделі поведінки, які через мікросередовище та інші канали вражають окремих осіб і ведуть їх до скоєння злочину. Можна виділити три групи цих явищ: а) погляди, принципи і звички, які склалися у нашому суспільстві; 6} спотворене відображення у свідомості деяких відносин, що склалися у суспільстві, протиставлення інтересів відомств інтере­сам суспільства, ігнорування законних Інтересів громадян під ви­глядом «інтересів виробництва» тощо; в) неуважність, недостатня турбота про суспільні інтереси, безвідповідальне ставлення до правил безпеки.

Небезпечні характеристики ситуації можуть обумовлюватися обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До них належать:

1. обмеженість матеріальних ресурсів суспільства, що пере­ шкоджає виконанню всіх бажаних заходів щодо ліквідації небез­ печних особливостей ситуацій, знарядь і засобів (будівництво шляхів та їх забезпечення засобами безпеки руху, обладнання АЕС, що забезпечує безпеку роботи тощо);

2. обмежений рівень знань у галузі безпечного використання техніки, неповнота і недосконалість норм, що регулюють безпечне застосування техніки;

3. різного роду недоліки і диспропорції у діяльності господарчих органів (планування, відсутність відповідної ремонтної бази тощо);

4. недостатній контроль за станом технічних засобів, шляхів сполучення, засобів сигналізації тощо;

5. спотворене уявлення про допустимість порушень норм тех­ ніки безпеки, використання несправних агрегатів тощо.

Вказані вище об'єктивні й суб'єктивні фактори детермінують необережну злочинність. Звичайно, їх перелік може бути допов­нений і конкретизований залежно від виду необережних злочинів.

Попередження необережних злочинів має свої характерні озна­ки, викликані особливостями цих правопорушень і причинами, що їх породжують, а саме:

1. при попередженні цих злочинів не застосовуються деякі фор­ ми і методи, характерні для запобігання умисних злочинів (нема підготовки, замаху, співучасті). Тому неможливі такі форми попе­ редження, як виявлення осіб, які готуються до скоєння злочину, припинення розпочатих злочинів, виявлення злочинних угрупо­ вань тощо;

2. заходи попередження необережних злочинів мають схожість і часто збігаються з заходами захисту від випадкового заподіяння шкоди. Вони зорієнтовані не на можливих злочинців, а на попе­ редження як необережної, так і випадкової шкоди;

146

3. у системі заходів попередження необережних злочинів пито­ ма вага загальносоціальних заходів є значно вищою, ніж стосовно навмисних злочинів;

4. серед заходів попередження необережних злочинів важливе місце займають різноманітні технічні заходи;

5. необережна злочинність краще «сприймає» здійснювані по­ переджуючі заходи, ніж навмисна злочинність. Наприклад, на спе­ ціально реконструйованих шляхах США аварійність зменшилась у 2,5 рази, у Франції - утричі.

До загальносоціального попередження необережних злочинів відносяться різноманітні заходи економічного, політичного, органі­заційного характеру, спрямовані на усунення суперечностей, що склалися в суспільстві. Найбільш ефективними серед них можна назвати: розвиток науково-технічного прогресу; піднесення на ви­щий щабель системи освіти та виховання; удосконалення управ­ління суспільством.

Спеціальними заходами профілактики необережних злочинів є:

1) антикриміногенний вплив на знаряддя і засоби виробництва:

- технічне удосконалення знарядь і засобів, підвищення їх на­ дійності;

-поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх технічна «діагностика»;

• нейтралізація небезпечних чинників, властивих технічним си­ стемам, і зменшення можливої шкоди від їх використання;

• максимальна регламентація використання знарядь і засобів, удосконалення правил безпеки при їх застосуванні;

• недопущення сторонніх осіб до використання технічних за­ собів.

2) вплив на небезпечну ситуацію:

-технічне оснащення елементів ситуації, що становлять най­більшу небезпеку (шляхи сполучення, шахти, кар'єри і т. п.);

-скорочення або нейтралізація небезпечних факторів ситуації залежно від об'єктивної можливості та економічної доцільності;

• підвищення інформативності і «сигнальності» ситуацій про наявність у них небезпечних факторів;

• регламентація професійної діяльності в залежності від най­ більш типових небезпечних ситуацій і відпрацювання безпечної поведінки в них.

3) вплив на особу:

- професійний відбір працівників з урахуванням їхніх психофі­ зичних якостей;

~ професійне навчання працівників, особливо правилам безпе­ки і правилам поведінки у небезпечних ситуаціях;

-удосконалення контролю за діяльністю працівників, пов'яза­ною з підвищеною небезпекою, а також за станом їхнього здоров'я;

147

• наукова організація праці цих категорій працівників з ураху­ ванням рекомендацій медицини та психології;

• підвищення відповідальності працівників за дотриманням правил безпеки;

• загальне підвищення культури і дисципліни громадян, які мо­ жуть опинитися у сфері дії технічних засобів або у небезпечних ситуаціях. :

4) вплив на індивідуальному рівні:

• виправлення і перевиховання засуджених осіб;

• лозбавлення осіб можливості спричинити шкоду (позбавлення права на управління технічними засобами);

• контроль за поведінкою таких осіб;

• вилучення предметів, які несуть небезпеку при їх викорис­ танні;

• лікування як добровільне, так і примусове, алкоголіків, нарко­ манів, хворих на СНЩ.

Попередження транспортної злочинності, що виникає з необе­режності, здійснюють спеціальні підрозділи МВС - Державтоінс-пекція, дорожня міліція, а також відомчі служби безпеки експлуа-, тації транспортних засобів.

Можна назвати п'ять головних напрямів профілактики дорож­ньо-транспортних правопорушень. Перший, пріоритетний, здійс­нюється у вигляді контролю за неухильним виконанням водіями (операторами) правил безпеки руху на шляхах. Другий - забезпе­чення належного технічного стану транспортних засобів, контроль за здійсненням встановлених правил експлуатації та безпеки: Третій - підтримка належного стану доріг та дорожніх знаків, кон­троль за своєчасним ремонтом шляхів. Четвертий - висока фахо­ва підготовка водіїв, контроль за станом здоров'я, тверезості і готовності до керування транспортом. І нарешті, п'ятий - це ви­ховання пішоходів та контроль за додержанням усіма учасниками руху правил безпеки. На особливу увагу заслуговує безпека дітей,; інвалідів, людей похилого віку та велосипедистів.

Широке проникнення складної сучасної техніки у всі галузі ви­робництва та побуту ставить суворі вимоги до людей, їх психіки, особливо до індивідуальних сенсомоторних реакцій. Тому для недопущення аварій актуальною стає психодіагностика особи, претендента на працю оператора технічних систем. Велике зна­чення у запобіганні необережної злочинності має також прогнозу­вання криміногенної ситуації І поведінки особи, що дозволить за­здалегідь розробити превентивні заходи.

Для наочного сприйняття викладених вище питань пропону­ються деякі логіко-структурні схеми (моделі).

148

Необережна злочинність - це сукупність необережних злочинів та осіб, Ідо їх скоїли, на певній території за певний період часу.

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних на­слідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або не передбачала можли­вість настання таких наслідків, хоча повинна була І могла їх передбачити (злочинна недбалість).

Модель 99

Види необережної злочинності

побутові необережні злочини, які вчиняють поза сферою дії технічних за­собів або інших джерел підвищеної небезпеки;

необережні злочини, які вчиняються у сфері дії технічних засобів- або ін­ших джерел підвищеної небезпеки;

необережні злочини, які вчиняються у сфері чисто професійної діяльності;

необережні злочини, які вчиняються у сфері виконання посадових (управлінських) функцій.

Модель 100

Причини необережно? злочинності

фізична зношеність і моральна застарілість техніки, що експлуатується, відсутність індивідуального і колективного захисту;

низький рівень виробничої і технологічної дисципліни, професійної підго­товки працівників;

слабка вимогливість та контроль за дотриманням правил і норм техніки без­пеки, охорони праці, проходженням медичних оглядів, інструктажу тощо;

недостатня інформованість про правила поводження з джерелами під­вищеної небезпеки, відсутність інструкцій з експлуатації машин і механіз­мів, вимірювальних та контрольних приладів, сигналізації тощо;

дефекти правосвідомості, взяття на себе обов'язків оператора, що не від­повідають психофізіологічним якостям особи;

взаємодія криміногенних властивостей особи необережного злочинця (легковажність, байдужість, недисциплінованість, недбалість, «лихачест-во», зазнайство тощо) і умоа небезпечної ситуації;

значна латентність і безкарність порушень різних правил техніки безпеки та експлуатації джерел підвищеної небезпеки на докримінальній стадії.

Модель 101 • .••.-•

149

Особливості попередження необережних злочинів
-\
	не застосовуються деякі форми і методи попередження умисних нів (відсутність попередньої злочинної діяльності);	злочи
	заходи попередження часто збігаються із заходами захисту від випадко вого заподіяння шкоди;
	перевага віддається загальносоціальним заходам, а не спецізльно-кримінологічним;
	широке застосування технічних засобів попередження;
	необережні злочини більш піддатливі щодо профілактики, а тому ефек-

тивність таких заходів більш реальна і ймовірна.

Модель 102

Заходи профілактики необережних злочинів

загальносоціального характеру

спеціально-кримінологічного характеру

усунення суперечностей економічного, політичного, організаційного характеру

антикриміногенний вплив на засоби і знаряд­дя виробництва (максимальна регламентація використання, поліпшення контролю тощо)

розвиток науково-техніч­ного прогресу

вплив на небезпечну ситуацію (технічне осна­щення, підвищення професіоналізму тощо}

підвищення вимог до ро­боти закладів освіти і ви­ховання

удосконалення системи управління суспільними відносинами

професіональний відбір і навчання працівни­ків (суворе дотримання рекомендацій меди­цини під час здійснення таких процесів)

підвищення вимог щодо дотримання правил безпеки виробничих процесів

позбавлення права на управління технічними засобами

3-50

забезпечення належного технічного стану транспортних засобів, шляхопроводів та за­собів регулювання руху

висока фахова підготовка не тільки водіїв, а й інших учасників руху

Модель 103

І,- , -,- -..-.-,п; РЕКОМЕНДОВАНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА ' З

-. . •, ,,. Загальна частина \-^{ч н}

До теми 1

1. Аванесов Г. А. Криминология, прогностика, управление,- Горький, 1975,- С. 14.

2. Аванесов Г А. Криминология.- М., 1984.

3. Баляба А. В., Вияенская З, В., Дидоренко 3. А,, Розоеский Б, Г Криминоло­ гия: приглашенке к дискуссш,- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.- 318 с.

4. Блуештейн Ю. Д, Яковлев А. М. Введение в курс кришнопогии,- Минск, 1983.

^г; 5. Гаврилишин А, П., Михайлов А. Е. Учебно-методические материальї к лекции, Тема; «Понятие, предмет, задачи, метод й система криминологии»,- К.: УАВД, 1992.

6. Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию.- М., 1965.- С. 22-32.

7. Гришаев П. Й, Советская криминопогия: Учебное пособие,- М., 1975.- С. 6. В.ИвашовЛ, 0.,ИльинаЛ. В. ПутиисудьбьІотечественнойкриминологш-М., 1991. 9. Даньшин Й. Н. Криминология: Понятие, предмет, задачи й система крими-

нологической науки: конспект лекций,- Харьков, 1995. " 10. Даньшин Й. Н. Введение в криминологическую науку-Харьков, 1998. 11. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекций.- Харьков, 1996.- 260 с. ; •' 12. Зелинский А. Ф. Криминология- Харьков, 2000. ^ 13. Карпец Й. Й. Преступность: иллюзии й реальность,- М., 1992.

14. Карпец Й. Й. Современньїе проблемьі криминологии.- М., 1982.- С, 133.

15. Криминологические проблеми борьбьі с преступностью. Сб. науч, трудов КВШ МВД СССР,- К.,1985. і

16. Криминологические лроблемьі борьбьі с преступностью.- К.,1988.

17. Ковалев Н. Й. Основи криминологии.- М., 1970. ^;

18. Криминология й профилактика преступлений: Учебник.-М., 1989.-С. 9-16.

19. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й. Долговой.- М., 1999.

20. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Загальна части­ на. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джужа О. М. та ін. // Під ред. Лихоло- ба В. Г.- К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996.

21. Курс советской криминологии.- М., 1985.

22. Садовский В. Н. Методологические проблеми исследования обьектов, представ ля ющих собой систему. II Социология е СССР Т. 1 - М., 1966.

23. Сахаров А. В. Криминология й ее значение для профилактической дея- тельностиОВД.-М„ 1985.

24. Сахароз А. Б. Некоторьіе принципиальньїе вопросьі советской криминоло­ гии. // Криминология й уголовная политика.- М.,1985.

25. Стефанов Н. Теория й метод в общественньїх науках.- М,, 1967,

26. Стручков Н. А. Вступительная статья. // БухгольцЗ,, ЛекшасДж., Харт- ман Р Социалистическая Криминология.-М., 1975.

До теми 2

•• 1 Іаудег 0. МЕМ 5ТКАТЕСІЕЗМ ЗОСІАІ КЕ8ЕАКСН: ап іпїгосіисііоп апсі диУе.- СатЬгіо'де (Сгеаі Вгіїаіп).- 1993.

2. Аванесов Г. А. Криминология.- М., 1984.

3. Баляба А. В., Виленская 3. В., Дидоренко 3. А._: Розоеский Б. Г Криминоло­ гия: приглашение кдискуссии.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.-318с,

4. Бутенко А. Й. Анкетний опрос как общение социолога с респондентом- М„ 1989,

5. Бородин С. В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексний программьІ.-М., 1990.

151

6. Долгова А. Й, Методика изучення территориальнмх различий преступности й их причин -М., 1989.

7 Дурдинець В. В. Боротьба із злочинністю має бути всеохоплюючою і ефек­тивною,- // Право України,- 1998.- № 1 С. 25-33.

8. Кондрашков Н. Н. Количественньїе методьі в криминологии. Изучение коли- чественньїх покззатепей, характеризуючих личность преступнкка.-М., 1991.

9. Курс советской криминологии: Предмет. Методологи*. Преступность й єе причину. Преступник,- М, 1986.

10. Клеименов М. П. Уголовно-правовое прогнозирование.- Омск, 1991- Кри- вощекова Й, Преступления, о которьіх не знаег статистика. О латентной преступ­ ности, которая не получила отражения в уголовной статистике. // Зконшика й жизнь.- 1990.- С. 41-45,

11 Криминология. Учебник,//Под ред. А. Й. Долговой.-М., 1999,

12. Кримінологія І профілактика злочинів; Курс лекцій у 2-х кн. Загальна части­ на. /Александров Ю В., Гаврилишин А. П, ДжужаО М.та ін. //Під ред. Лихоло- ба В. Г- К.. Українська академія внутрішніх справ, 1996.

13. Криминология й профилактика лреступлений,- М., 1989.-С. 141-156.

14. МетодьІ анализа преступности: Метод, пособие. / Под ред. 0. Й. Сороки,- М., 1986.

15. Вицин С. Е. Моделирование в криминологии: Учебное гіос'обие.- М., 1973.

16. Косоплечее Н. П МетодьІ криминологического исследования: Пособие для. специалистов, разрабатьівающих проблеми преступности.- М., 1984,

17. Организация й методика криминологических исследований й внедрение их результатое в деятельность внутренних дел.- М., 1982.

18. Пристрзнскзя 0. В., ЮцкоезЕ. М. Методика криминологического изуче- ния правосознания й общественного мнения о лреступности.- М., 1990.

19. Суслов Ю. А. Конкретнеє исследования й развитие социологии права,- М., 1983,- С. 76-95,101-141

До теми З

.". 1 Аванесов Г А. Криминология, прогностика, управленеє- Горький, 1975,- С. 14, 2.БпувштейнЮ.Д.,ЯковлевА. М. Введение в курс криминологии-Минск, 1983.

3. Гернет М. Н. Преступление й борьба с ним в связи с зволюцией общест- ва.-М., 1916.

4. ГерцензонА. А. Введение в советскую криминологию- М„ 1965-С 22-32.

5. Гршшее П, Й, Соаетская Криминология; Учебное пособие.- М., 1975- С 6. В.Даньшин Й. Н. Ввєдение в криминологическую науку - Хзрьков, 1998.

7. Иванов Г Из практики Саратовского губернского кабинета криминальной антропологии й судебно-психиатри^иеской зкспертизьі - Советское право, 1925, № 1 - С 85

8. ИвановЛ О. ИльинаЛ В. Пути й судьбьі отечественной криминологии- М,1991

9. Изучение личности преступника в СССР й за граниией - М , 1925 - С 19

10. Исаев М. М. Социологическая школа в уголовном праве как защита инте- ресов господствующих классое. (Сб. Проблема преступности).- Харькое, 1924- С.107-123,

11. Криминология,Учебник.//ґіодред, А. Й. Долговой-М,, 1999,

12. Кудрявцев В. Н. Развивать науку советского уголовного права- Социали- стическая законность, 1956, № 1- С. 29 й др.

13. Остроумш С. С. Преступность й ее причиньї в дореволюционной Рос- сии.~М„ 1980.

152

14. Сахаров А. Б. История криминологии.- М., 1981 ." • '"'"'.

14. Чарьіхов X. М. Учение о факторах преступности (социологическая школа в- науке уголовного права).- М., 1910.

14. Шаргородский М. Д. Некоторью задачи советской правовой науки в на- стоящеевремя.Ученьїе записки ЛГУ, 1955.-№ 187, вьіп. 6.-С-5.

До теми 4

1. Рсмег Я Сгіте апсі Оізогсіег Ас!., 1998: ехрізілей.- АІЬегІ СаіГ Ш., ОгітзЬу (Шііегі Кіпдсіот}.-1999,

2. ВоронинЮ. А. Система борьбьі спреступностью в США-Свердлова, 1990, З.Даньшин Й. Н. Введение в криминологическую науку.-Харьков, 1998.

4. Иванов Л. О. Три книги по криминологии, издзнньїе в ФРҐ // Г й П, 1994- № 5.

5. Иншаков С. М. Зарубежная криминология.- М., 1997

6. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й Долговой.- М , 1999

4. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Загальна части­ на. / Александров Ю. В, Гаврилиішн А, П., Джужа 0. М. та ін. // Під ред. Лихоло- ба В. Г.- К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996.

8. Криминология й профилактика преступлений,-М , 1989-С. 28-40.

8. Кузнецова Н. Ф. Проблему криминологической детерминации.- М., 1984.- С.175-190.

10. Узда К.- Преступность й криминология а современной Японии.- М., 1989. И.ФоксВ, Введение в криминологию.-М., 1980.

• 12. Шур 3. Наше лреступное общество.- М., 1977

До теми 5 ^'^м

і 1. Воронин Ю. А. Система борьбьі с преступностью в США- Свєрдловск, 19§0.

•••"• 2. Дзньшин Й. Н, Введение в криминологическую науку - Харьков, 1998. ^>; ;

•• 3 Иншаков С. М. Зарубежная криминология.- М , 1997 - •'

4. Криминология.Учебник.//Подред. А.Й Допговой-М , 1999

5. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Загальна части­ на. // Александров Ю В., Гаврилишин А П, Джужа 0 • М та ін. // Під ред. Лихоло- ба В. Г.- К,. Українська академія внутрішніх справ, 1996.

6, Криминология й профилактика преступлений.-М., 1989-С. 28-40.

7 Кузнецова Н, Ф- Проблеми криминологической детерминации- М„ 1984.-С 175-190.

8. Узда К- Преступность й криминология в соеременной Японии- М., 1989 ;• 9 Фокс В. Введение в криминологию.-М , 1980 • •' ^!

До теми 6 ; ••- '^

1. Криминология Учебник.//Под. ред. А Й Долговой - М , 1999

2. Антонян Ю М Бородин С В. Преступность й психические аномалии- М.:^: Наука, 1987

3. Бабаев М. М. Социальньїе последствия преступности- М Академмя МВД СССР, 1982.

4 Баляба А. В., Виленская З, В., Дидоренхо З А., Розовский Б. Г. Криминоло-шя: приглашение к дискуссии-Луганск: РИОЛИВД, 2000-318с.

5. Басков В. Й. Уголовная лреступность й борьба с ней. // Вестник МГУ, Серия II- Право.-1991.-№4.-С.З-12.

6. Гаврилишин А. П., Дхужа А. Н. й ф, Преступность й ее основньїе характе­ ристики: Лекция-- Киев: УАВД, 1993.

153

7 Горянов К. К, Латентная преступность в России; опьіт теоретического й при­кладного исследования.-М., 1994,

В. Долгова А. Й. Преступность й общество.-М., 1992,

9 .Долгова А. Й. Системно-структурньїй характер преступности й ее причин // Вопросьі борьбьі с преступностью, 1984.- Вьіп. 41.- С. 3-16.

10. Ковалкин А. А. Латентная преступность й ее вьіявление органами внут- ренних дел: Учебное пособие.- К., 1985.

11. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн, Загальна части­ на. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джужа О, М. та ін. // Під ред. Лихоло- ба В. Г.- К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996,

10. Криминология й профилактика преступлений.- М., 1989.-С. 41-61 ^

10. Лихолоб В. Г. Правопорушення: правова і моральна оцінка,- К., 1994. ;' ,

11. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика,- К,, 1997. ^

12. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність,- К., 2000.

13. Преступность й культура / Под ред. докт. юрид, наук проф. А, Й. Долго- вой,- М.: Криминологическая Ассоциация, 1999.- 160 с.

14. Сидоров В. В. Социальньїе противоречия й преступность.- Саратов, 1989.

15. X. Ттам. Преступность й уровень жизни / Под ред. докт. юрид. наук В. П, Шутилова.- М.: «Прогресе», 1982.- 251 с.

До теми 7

1 Аванесов Г А. Криминология.- М., 1984.

,.-:_; 2. Баляба А. В., Виленская З, В., Дидоренко 3. А., Розовский Б. Г. Криминоло­гия: приглашение к дискуссии.-Луганск: РИО ЛИВД, 2000,-318 с. &. 3. Бунче М. Причинности.- М., 1962.

4. Впасов В. С. Причини й условия преступности в СССР,-Ярославль, 1987. ^: 5. Гилинский Я. Й. Проблема причинности в криминологической науке. // Сов. гос-во й право- 1986.- № 8,- С. 67-71,

6. Гришаев П. Й. Структура полной причини преступности. Классификация причин й условий преступности: Лекция.- М., 1984.

7. Долгова А. Й. Взаимодействие й причинность в криминологии. // ВопросьІ борьбьі с преступностью, 1981,- Вьіп. 34.

8. Долгова А. Й. Социально-психологические аспектьі преступности несовер- шеннолетних.-М., 1981.

6. Жижиленко А. А. Преступность й ее формьі,- М., 1922.

10. Иванов Г. Из практики Саратовского губернского кабинета криминальной антро- пологии й судебно-психиатрической зкспертизьІ.-Советское право, 1925-№ 1.-С. 85.

11. Комплекснеє изучение системи воздействия на преступность / Под ред, В. В. Ореховаидр-Л., 1978.

12. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й. Долговой- М,, 1999.

13. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Загальна части­ на. / Александров Ю. В,, Гаврилишин А. П., Джужа О. М. та ін. // Під ред. Лихоло- ба В. Г,- К.. Українська академія внутрішніх справ, 1996.

14. Криминология й профилактика преступлений.-М., 1989.-С. 62-94.

15. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии.- М., 1968,

16. Кудрявцев В. Н. Причини правонарушений.- М., 1976.

17 Кузнецова Н. Ф. Проблеми криминологической детерминации,- М., 1984, '

18. Кузнецова Н. Ф,, Остроумов С, С. Методологические проблеми кримино- логии. // Правоведение_: 1973.- № 3.

19. Литвак О, М, Про причини зростання злочинності та умови, що цьому сприяють: Деякі концептуальні положення. // Віче.- 1997,- № 11 - С. 57-65.

154

20. Миппер А. Й. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профипактика}.- К., 1985.

21. Номокопов В. А. О проблеме изучения причин преступности. // ВопросьІ борьбьі с преступностью.- М, 1984.- № 44.

22. Павлодский Е. А. Корреляционньїй анализ причин правонарушений. // Сов. гос-во й право, 1987 .-№2.

23. Сахарое А В. Методологические еопросьі изучения социальной обусловлен: нести преступности. // Влияние соціальних услоаий на преступность.- М., 1983.

До теми 8

I Козе N. Соуетіпд ІЬе зоні. Тпе ЗНарілд о! (Не Ргіуаіе ЗеК. ЗасолсІ есШоп,- І_оп- аоп(СгеаІВгі(зіп),-1999.

2. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника: Учебное пособие.- М., 1982.

3. Антонян Ю. М. Основньїе чертьі теории личности преступника в кримино­ логии. // Сов. гос-во й право.- 1984,- № 3.- С. 102-107

4. Антонян Ю. М. Социальная среда й формирование личности преступника: Учебное пособие.- М., 1975.

5. Баляба А. В., Виленская 3. В., Дидоренко 3. А, Розовский Б. Г. Криминоло­ гия: приглашение кдискуссии,- Луганск: РИО ЛИВД, 2000-318 с.

6. Бпувштейн Ю. Д., Яковлев А. М. Введение в курс криминологии,- Минск, 1983,

7 Блувштейн Ю. Д. Понятие личности преступника. // Сов. гос-во й право.-1979 .-№8.

З.ДолгоеаА Й. Социально-психологические аспектьі преступности несовер­шеннолетних.-М., 1981.

З.Дубинин Н. /І, Карпец Й. Й., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответст-венность-М,, 1989.

10. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими ано-малиями,-Саратов, 1980.

II Игошев К. Е. Типология личности преступника й мотивация преступного поведения,-Горький, 1974,

12. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й, Долговой,- М., 1999.

12. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн, Загальна части­ на. / Александров Ю. В., Гзврилишин А. П._: Джужа 0. М. та ін. // Під ред. Лихоло- ба В. Г,- К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996.

12. Криминология й профілактика преступлений.- М., 1989.- С. 96-117

13. Лихолоб В. Г., Никитин Ю. В., Тарарухин С. А., Гриценко В. В. Кришнопо-^; гическая характеристика личности расхитителей.- К, 1989.

14. Личность преступника: методьі изучения й проблемьі воздействия.- М., 1986.

15. Наследование биологическое й социальное. // Коммунист, 1983,- № 14.

16. Ной Й. С. Методологические проблемьі советской криминологии.- Сара­ тов, 1975.

17. Теоретические проблемьі учення о личности преступника.- М., 1979,

18. Яковлев А. М. Теория криминологии й социальная профілактика.- М/ 1985-С. 5-199.

До теми 9

1. Антонян Ю. М. Социальная среда й формирование личности преступника: Учебное пособие.- М., 1975.

2. Бакрия Е. ПроблемьІ криминологии: диагностика криминологической ситуз- ции,-М, 1983.

3. Волков В. С. МотивьІ преступлений: уголовно-правовьіе й социально-пси- хологические исследования,- Казань, 1982.

155

4.Ду6инин Н. П., Кардец Й. Й, Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответствен-ность. О природа антиобщественньїх поступков й путях их предупреждения.- М., 1882.

5.3акалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального пре-ступного поведений.- М., 1985,

6. Закалюк А. П., Коротченко Л. Й., Москапюк Л, Н. Допреступное поведение й механізм совершения преступлений при наличии нарушений психики логра-ничного характера. // ПроблемьІ изучения личности правонарушителя,- М., 1984.

7 Здравомьіслов Н. Г Потребности. ИнтересьІ Ценности,- М., 1986

8. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й Долговой.- М„ 1999

9 Кримінальная мотивация.-М._: 1986

10. Криминология й профилактика преступлений.-М., 1989 ^! .V.

11. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии,- М., 1968 'v ' (;Я •

12. Кудрявцев В. Н. Причини правонарушений.- М., 1976 " ^л •

13. Платонов К. К. О системе психологии,- М., 1972.

12. Стручков Н. А. Советская исправительно-трудовая политика й ее роль в борьбе с преступностью- Саратов, 1970.

12. Тарарухин А. Й. Установленеє мотива й квалификация преступления,- К, 1977

16. Тарарухин С. А. Преступное поведение, социальньїе й психологические чертм.-М., 1974.

17. Тарарухин С. А., СепецкийА. Й. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением.-К., 1981

18. Шибутани Т Социальная психология.- М„ 1969

19 Якоелее А. М, Теория криминолоши й соціальная профилаїстика,- М,, 1986,

До теми 10

1 Амбрумова А. Г Предупреждение самоубийств; изучение й проведение предупредительньїх мер,- М., 1980.

2. Джужа О. М., Моісеєв Є. М, Проблеми кримінальної віктимології (криміноло­гічний, психологічний та пенітенціарний аспекти).- К,, 1998

3. Джужа О. М., МоІСеєв Є. М. Проблеми потерпілого від злочину - К., 1994

4. Квашис В. Е. Основи виктимологии, Проблеми защитьі прав потерпевших от преступлений.-М. Издательский дом «КОТА ВЄМЕ», 1999

5. Криминология. Учебник, // Под ред. А. Й. Долговой,- М., 1999

6. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн, Загальна части­на. / Александров Ю В., Гаврилишин А, П,, Джужа О М. та ін. // Під ред. Лихоло-ба В. Г - К,. Українська академія внутрішніх справ, 1996.

7. Минская В. С., Чечель Г Й. Вішимологические фактору й механизм пре- ступного наведення,- Иркутск, 1988

8. Полубинский В. Н. Виктимологические аспектьі профилактики преступпе- ний-М., 1980.

9. Потерпевший от преступлений: уголовно-правовьіе, уголовно-процессуаль- ньіе, криминологические й психологические аспектьі,-Тарту, 1987.

10. Правовьіе вопросьі борьбьі с преступностью,-Томск, 1985.-С. 183-197.

10. Преступность й культура / Под ред, докт. юрид. наук проф. А. Й, Долго­ вой,- М,: Криминологическая Ассоциация, 1999.- 160 с,

10. Смидович С. Г. Самоубийства в зеркале исследований, // Соцюлогические исследовзния.- М, 1990.- № 4,- С. 74-80.

11. Гулякое В. О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми).-Одеса: Юридична література, 2000.- 336 с.

14 Хольїст Б. Фактори, формирующие виктшность. // Вопросьі борьбьі с преступностью.- 1984-№41 -С 74-80.

156

. • V ,!>••-•

. 15. Центров Е. Е Криминологическое учение о потерпевшем,- М,, 1988.

16. Франк Л. В. Потєрпевшие от прєступпений й проблеМьі советской викти-мологии.- Душанбе, 1977.

До теми 11

1. СґаитогсІ А. Сгіте ргєуєпііоп апсі Соттипііу Заїеіу. роіііісз, Роїісієз апсі Ргасіісез.- Непгу Ііпд Щ Оогйеї (Сгеаі Вгііаіп).- 1998.

2. Магіом А., Рііїв І РІаппіпд Ззїег соттипіііез,- Іуте Редіз Роузеї (СгеаІ Вгііаіп],- 1998.

3. Рошег Я Сгіте злсі Оізогсієг Асі., 1998: єхріаіпесі- АІЬегІ СзіІ ІМ., СгітзЬу (ІІпііесІ Кіпдсіот}- 1999.

1. Аванесов П. А. Криминология й социальная профилактика.-М., 1980.

4. Алексеев А. Й., Сахаров А Б. ПричиньІ преступлений й устранение их орга­ нами внутренних дел.- М., 1985.

5. Баляба А. В., Виленская 3. В., Дидоренко 3. А.. Розовский Б. Г Криминоло­ гия: приглашение к дискуссии,- Луганск: РИО ЛИВД, 2000,- 318 с.

7. Блувштейн Ю. Д. Предупреждение преступлений.- Минск, 1980.

8. Бпувштейи Ю. Д., Зьігрии М Й., Романов В. В. Профилактика преступле­ ний,- Минск, 1986. ^:

9. Гол/на В. В. Попередження злочинності. Конспект лекцій,- X., 1994

10. Голина В. В. Криминологическая профилактика, предотвращение й пресе-' чение преступности.- К„ 1989

11 Дурдинець В. В. На злочинність усім миром.- К., 1998.- 328 с.

12. Зеленецкий В. С. Общая теория борьбьі с преступностью.- Харьков Ос­ нова, 1994-321 с.

12. Криминология. Учебник. // Под ред А. Й Долговой,- М , 1999

14 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн Загальна час­тина / Александров Ю В., Гаврилишин А. П, Джужа О М, та ін // Під ред. Лихо-лоба В. Г - К. Українська академія внутрішніх справ, 1996

15. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива час­ тина. / Під заг рєд. Джужи О М.- К., 2000.

16. Кудлай Г. П. Слеціїализированньїе субьектьі профилактики правонаруше- ний несовершеннолетних,- К., 1991,

17. Максимов С. В. Зффективность общего предупреадения преступлений- М., 1992.

18. Миньховский Г М. Понятие й система мер предупреждения преступности в среде молодєжи.- М., 1971.

19. Модель региональной программьі борьбьі с лреступностью. // Под редак- цией А. А. Алексеева.- М., 1993.

20. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика.- К., 1997.

21. Наумкин Ю, В. Взаимодействие ОВД с учрєждениями массовой информа- ции в борьбе с преступностью.- Ташкент, 1990,

22. Чадаее С. І Контроль над преступностью в буржуазних государствах - М, 1990.

23. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол,: Ю. С. Шемшученко (голова ред- кол.}та ін.- К,: «Укр. енцикл,», 1998.- 744 с.

Особлива частина v >,- ,

До теми 12

1. Закон України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією».

2. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 1995 р.

157

3. Указ Президента України від 17 вересня 1996 р. «Про Комплексну програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» Розділ 5.

4. Бепявская О. А. Организованная преступность в Японии: научно-аналити- ческий обзор.-М, 1990

4. Боровичко В. П, Мафия: Пер. с чешского,- К„ 1989

6. Василевич В. В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування. // Автореф. канд. дис - К, 1998. 7 Гуров А. И. Красная мафия,-М., 1995.

8. Карпец И. И. Актуальньїе проблеми борьбьі с организованной преступно- стью.-М., 1990.

8. Кримінологія.-К., 1997.

10. Криминология, Учебник. // Под ред. А, И. Долговой.-М,, 1999.

11. «П'ята влада», сутність, механізми її прояв, національна загроза, прогноз ЇЇ розвитку: Науковий нарис Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю / Підгот Я. Ю. Кондратьєв, М. І. Камлик таїн.-К, 1996.

12. Никифоров А. С. Гангстеризм в США. сущность и зволюция,- М., 1991

13. Овчинский В, С. Стратегия борьбьі с мафией.- М., 1993.

14. Овчинский В. С.. Зминов В. Е., Ябпоков Н. П. ОсновьІ борьбьі с организо- ванной преступностью - М , 1996

15. Организованная преступность-2. // Под ред. Долговой А. И., Дьяко- ваС В.-М., 1993.

16. Организованная престулность-3 // Под ред. Долговой А. И. и Дьяко-ваС В.-М., 1996.

17 Организованная преступность-4. // Под ред. Долговой А. И -- М„ 1998. 18. Организованная преступность.- М., 1989'

19. Преступность и культура / Под ред. докт юрид. наук проф. А, И Долго­ вой - М Криминологическая Ассоциация, 1999- 160 с.

19. Самонов А. П. Психология преступньїх групп - Пермь, 1991

19. Мельник М. І, Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфі­ кації, удосконалення законодавства.- К., 2000,

ДО ТеМИ 13 ;.-*;•!

I Закон України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією». "' ''^'^ 2. Указ Президента України від 17 вересня 1996 р. «Про Комплексну програму

боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки». Розділ 5.

3. Брьізгалов И, В, Насильственньїе преступления, совершаемьіе в ИТК и их профилактика,- К., 1984

3. Гуров А. И. Криминальньїй профессионализм и борьба с ним.- М„ 1983.

5. Гуров А И. Професіональная преступность: прошлое и современность,- М., 1990,

6. Кримінологія.-К., 1997

7 Криминология. Учебник.//Под ред. А. И Долговой.-М., 1999.

8. КозлоеЮ. Теневая зкономика и преступность. //ВопросьІ зкономики, 1990-№3.

9 Овчинский В. С. Стратегия борьбьі с мафией.- М , 1993.

10 Плешков А. Вор? Вне закона!//Сов. милиция, 1984.-№6.

II Табаков А. А. Професіональная преступность. Основньїе понятия и на­ правлення предупреждения ее ОВД.- М., 1993

До теми 14

1 Ромег К. Сгіте апсі Оіеогсіег Асі., (Упііесі Кіпдсіогл).-1999

158

ехріаіпесі - АІЬеП Оаіі Ш., СгігпзЬу

2. Аменов С. Б, Предупреждение насильственной лреступности: достижения, Проблеми. //Вопрош борьбьі с преступностью- М., 1988- №47.

3. Бандурка А. М., Зелинский А. Ф. Вандализм.- Харьков, 1996.

4. Вермеш Микопш. Основньїе проблемьі криминологии. / Пер. с вєнгер.- М,, 1978.

5. Гаухман Л. Д. Проблеми уголовно-правовой борьбьі с насильственньїми преступлениями в СССР-Саратов, 1981.

б.Дубинин Н. П,, Кзрпец Й. Й., Кудрявцев В, Н. Генетика, шведение, стветст-венность,-М., 1982.

7. Жалинский А. 3. Насильственная преступность й уголовная политика. // Сов. гос-во й право.- 1991,- № 4.

8. Зелинский А. Ф. Криминальная психология,- К., 1999.

9. Козаченка Й. Я,, Сабиров Р. Д. Уголовно-прзвовое понятие населення, // Уголовньїй закон й совершенствование мер борьбьі с преступностью,- Сверд­ лова, 1981.

10. Кривощекова Н. В. О криминологаческом понятий «нхильственной преступ- ности». // Методологические вопрсш криминологических исследований,- М,, 1983.

11. Криминология. Учебник. // Под ред, А. Й. Долговой,- М., 1999.

12. Кудрявцев В. Н. Правовеє поведение: норма й патология.- М., 1982.

13. Лившиц Ю. М. Личность и общественньїй порядок,- Таллинн, 1975.

14. Личность преступника.- М., 1975.

15. Михайлов А. Е. Некорьістная насильственная преступность й ее преду- преждение.- К., 1997.

16. Насильственная престулность.-М., 1997.

17. Побегайпо 3. Ф. Насильственная преступность: соврєменньїе тенденции й перспективи борьбьі // Сов, гос-во й право, 1988.- № 9.

18. Проблеми борьбьг с изнасилованием.- М., 1983,

19. Профилактика умьішленньїх убийств на бьітовой почве- Караганда, 1984._ч

До теми 15

1.Маг/о№ А., Рііі$ і. РІаппіпд 5а!ег соттипіііез,- Іуте Кедіз роузєі (Сгеаі Вгііаіп).-1998.

2. Ро^ег Я, Сгіте апсі Оізогсіег Асі., 1998: ехріаіпееі.- АІЬегІ Саіі Ш,, СгітзЬу (илііесі Кіпдсіот).- 1999.

3. Закон України «Про внесення змін і доповнень до КК і КПК України та до Положення про комісії в справах неповнолітніх України» від 23 грудня 1993 р.

4. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р.

5. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

6. Указ Президента України від 17 вересня 1996 р. «Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки». Розділ III.

7. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность,- К„ 1986.

8. Ьупатов Р. Подростково-молодежньїе грулгмровки, Іі Сов. юстідция, 1991.- № 2.

9. Гоголева Л. Л, й др. Вовлечение несовершеннолетних в преступную дея- тельность: вшимологический аспект,- К., 1991,

10. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими ано- малиями.-Саратов, 1981.

11. Журавкова Л. Профилактика преступности несовершеннолетних, // Сов. юстиция, 1990.-№ 18.

12. Криминологи о неформальних молодежньїх обьединениях.- М., 1990.

159

13. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й. Долговой,- М., 1999.

14. Кримінологія і профілактика злочинів, Курс лекцій у 2-х кн. Особлива час­ тина, / Під заг. ред. Джужи О. М.- К., 2000.

15. МиллерА. Й. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис й ранняя профилактика),-К, 1985.

16. Миньковский Г. М., Тузав А. П, Профилактика правонарушений среди не­ совершеннолетних.- К, 1985.

17. Панкратов В. В. й др, Программа борьбьі с преступностью несовершенно­ летних: рекомендации к разработке региональньїх програми.- М., 1992.

18. Селецкий А. Й., Тарарухин С. А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением,- К., 1991.

До теми 16

1 Актуальнеє проблему борьбь[ с групповой преступностью.- Омск, 1983.

2. Алексвев В. Т Неформальньїе группьі подростков в условиях города. // Со- циологические исследования, 1973.- № 3.

3. Бупатов Р Подростково-молодежньїе группировки, // С. Ю., 1991 - № 2.

4. Володецкий Б. Ф., Вакутин Ю, Д. Преступньїе группировки, их обьічаи, тра- диции, «законьї» {прошлое й настоящее).- Омск., 1979.

5. Галиакбаров Р. Р Обьективньїе признаки группового преступления. // Акту- альньїе проблеми борьбьі с групповой преступностью.- Омск, 1983.

6. Карпец Й. Й. Актуальнеє проблемьі борьбьі с органи зованной преступно­ стью,- М„ 1990,

7 Кримінологія.- К., 1997

8. Криминопогия. Учебник. // Под ред. А. Й. Долговой.- М„ 1999.

9. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива части­ на. / Під заг ред, Джужи 0 . М - К, 2000 .

10. Овчинский В. С. Стратегия борьбьі с мафией,- М., 1993.

1 1 Самонов А. П. Психология преступньїх групп,- Пермь, 1991 12. Овчинский В. С., Зминов В. Е., Яблоков Н. П. ОсновьІ борьбьі с организо-ванной преступностью,- М., 1996.

До теми 17

I АверинаН. А. Пятьдесят семь юньїх «леди» из обслуги интерсервиса.-М., 1991.

2. Антонян Ю. М. Преступность среди женщин.- М., 1992.

2. Голоднюк М. Н. ПроблемьІ преступности несовершеннолетних женского по­ ла, отбьівающих срок в ВТК, // Вестник Московского университета. Сер. 11 .- 1991 .-№3.

2. Гуаше Б, М., Метросян А. А. Алкоголизм у женщин, -Л, 1988.

Ь.Дюков В. В. ГримасьІ рьінка «свободной любви». // Проституция й преступ-ность,-М„1991

6, Іващенко 8. О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми, // Автореф. канд. дис.- К„ 2000.

7 Криминология. Учебник, //' Под ред. А, Й. Долговой.- М,, 1999. ->я'т.(' -

8. Ломброзо й. Женщина преступница и проститутка.- Минск, 2000. ••;„•&.! ;>--,-

9. Проституция й преступность.- М„ 1991 '• ' •

10, Серебрякова В. А., Зьірянов В. Н. Корьістньїе преступления, совершае- мьіе женщинами,- М„ 1990

II Явчуновсная Т М. Криминологическая характеристика женской преступно­ сти, связанной с паразитизмом,- Иваново, 1990

160

До теми 18 - -••? т ~~,- - -^

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 1991 р.

2. Боротьба з екологічними злочинами (кримінально-правове І кримінологічне дослідження).-К-, 1994.

3. Дубовик 0. Я, Жалинский А, 3, Причини зкологических преступлений.- М., 1989.

4. Криминология. Учебник. //Лодред. А. Й. Долговой.-М., 1999.

5. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн, Особлива части­ на. / Під заг. ред. Джужи О. М.- К„ 2000.

6. Плешаков А. М. Уголовно-правовая борьба с зкологическими преступле- ниями. Учебное пособие.- М,, 1993.

7. Плешаков А. М. Зкологические преступления: понятие й классификация.- М, 1994.

8. Право природопользования в СССР.- М,, 1990. '

9. Теоретические основьі предупреждения преступности,- М., 1977.

До теми 19

'' 1.Яопа/с/ V. С/аг/се. Зііиаііопаї сгітергеуелііоп; зиссезвіиі сазе зІиЗіез. Меж Уогк(иЗА).-1997.

2. Закон України «Про внесення змін І доповнень до Закону України «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення» від 3.03.1998р.

3. Габиани А. А. О правовьіх мерах по ограничению проституции й ее соци- ально опасньїх послєдстбйй. // Сов, гос-во й право, 1991,- № 2.

4. Габиани А. А., Мануильский М. Ценз «любви». // Социологические исследо- вания, 1987,-№6.

5. Голоднюк М. Н. ПроблемьІ социального й биологического в преступности женщин. // ВолросьІ борьбьі с престулностью. Вьіп. 37,- М., 1982.

2. Джужа О. М., ІващенкоВ. О. Проблеми протидіїсекс-бізнесу-К., 2000.

2. Меликсеетин А. С. Проституция в 20-е годьі. // Социологические исследо- вания, 1989,-№3.

3. Проституция й преступность.-М., 1991.

4. Джужа 0. М. Запобігання поширення СНЩу правовими засобами (правовий, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти). Монографія. УАВС,- К., 1994.

10. Криминология. Учебник. // Под ред. А, Й. Долговой,- М., 1999.

11. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива час­ тина. / Під заг. ред. Джужи О. М- К., 2000.

До теми 20

1. Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речо­ вин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого 1995 р,

2. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

3. Алферов Ю. А. Наркомания в ИТУ: Опьіт работьі с хужденньїми наркома­ нами-Домодедово, 1991.

4. АреуноваЮ. Н., Габиани А. А. Правовьіе мерьі борьбьі с наркотизмом.-М„ 1989.

5. Ахмедов Г. А., Кадьіров М. М. Наркомания: преступность. Ответствен- ность.- Ташкент, 1989.

6 ,_2Ї

6. Боголюбоеа Г А. Наркотизм й наркобизнес: стратегия борьбьі. // Научнзя информация по вопросам борьбьі с преступностью, 1991 .-№ 130.

7. Борьба с контрабандою наркотиков в СНГ. // Борьба с преступностью за ру- бежом, 1993.- №5.

8. Габиани А, А. На краю пропасти: наркомания й наркоману.- М., 1990,

9. Габиани А. А. Наркотики в срєде учащейся молодежи. // Социалистические исследования,1990.- № 9.

10. Гассанов 3. Наркомания наступает. // Соц. законность, 1991.- № 3.

11. Горкин А. В. Борьба с наркобизнесом - социально-зкономические й юри- дические аспекту. // Сов. государство й право, 1991.- № 1.

12. Дидковская С. П., Фесенко Е. В., Гарницкий С. П. Наркомания: уголовно- правовью й медицинские проблему,- Киев, 1989,

13. Закалюк А. П. Проблеми організованої злочинності і нелегального нар- кобізнесу. // Стратегія та досвід боротьби з організованою злочинністю і неле­ гальним бізнесом: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції,- Київ, 1995,-С, 52-55.

14. Кальман А. Г. Криминалистическая характеристика взаимосвязи преступности й наркомании. // Проблему социалистической законносте Вьіп, 25.-Харьков, 1991.

15. Криминопогия. Учебиик. // Под ред. А. Й. Долговой.- М., 1999.

16. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива час­ тина. / Під заг. ред. Джужи О. М- К,, 2000.

17. Ковалишин А. А., Хруппа Й. С., Губарев В. Л. Деятельность органов внут- ренних дел по вьіявлению й предупреждению группового сбьіта наркотических средств.-К., 1993.

18. Лановенко Й. П. й др. Наркотизм й преступность,- К.,1994.

19. Макарь Й. М. Наркомания под залретом закона,- Кишинев, 1990.

20. Миньковский Г. М., Побегайло 3. Ф., Ревин В. П. Уголовно-правовьіе сред- ствз борьбьі с наркотизмом,- М., 1991.

21. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засо­ бів.-К., 1998,

22. Никифорчин Й. А. О понятий наркотических средств. // Проблеми социа­ листической законносте. Вьіп. 26.- Харьков, 1991.

23. Олферое Ю, А. Наркомания в ИТУ: опьіт работьі с осужденньїш наркома­ нами,-М., 1991.

24. Преступность й культура / Под ред. докг. юрид. наук проф. А. Й. Долго­ вой,- М.: Криминопогическая Ассоциация, 1999.- 160 с.

25. Селіваноз М, П., Хруппа М. С. Антинаркотичне законодавство України - К., 1997.

26. Хруппа М. С,, йнс 0. Кримінологічне поняття наркобізнесу. // Право Украї­ ни, 1993.-№4.

До теми 21

1./?опа/с/ V. С/аг/се. ЗІІиа(іопаІ сгітергеуепііоп: зиссеззіиі сазе зіисііез. №и/ Уогк(иЗА),-1997.

2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про податкову служ­ бу в Україні» від 5 лютого 1998 р.

3. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.

4. Указ Президента України від 17 вересня 1996 р, «Про Комплексну програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки». Розділ 4.

5. Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних дослі­ джень «Тіньова економіка та організована злочинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ними»,- К., 1996,

162

6. Баляба А. В., Виленская 3. В., Дидоренко 3. А., Розовский Б. Г. Криминоло- гия: приглашение к дискуссии- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.- 318 с.

7. Бунин А. П., Гуров А. Й. й др. Теневая зкономика.- М., 1991.

З, Гега П. Т. Правові основи податкової сжтеш, правопорушення, проблеми, рішення.-К..-УАВС, 1996.

9. Голосніченко Д. І. Кримінологічні проблеми боротьби з порушеннями подат­ кового законодавства України. // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.- К., 1998,

10. Гутник А. Є. Запобігання податковою міліцією ухиленням від сплати по­ датків. // Автореф. канд. дис.- К., 2000,

11. Козлов Ю. Теневая зкономика й преступность // ВопросьІ зкономики, 1990.-№3.

12. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й. Долговой,- М., 1999.

13. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива час­ тина. / Під заг. ред. Джужи 0. М.- К, 2000.

14. Криминология. // Под. ред. В. Г. Лихолоба.- К, 1997.

15. Криминология. // Под. ред. В. Н. Кудрявцева й В, Е. Зминова,- М., 1995.

16. Криминология. // Под. ред. Н. Ф. Кузнецовой й Г. М. Миньковского- М„ 1994.

17. Литвак 0. М. Злочинність, її причини та профілактика.- К., 1997.

18. Литвак 0. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

19. Льісенко В. В, Расследование укпонений от уплатьі налогов,- Харьков, 1997.

20. Попович В. М. Криминализация финансово-хозяйственньїх отношений - путь в глухой угол, // Преступность в Укрзине.- К., 1994.

21. Попович В. М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань.-К., 1996.

22. Преступность й культура / Под ред. докт. юрид. наук проф, А. Й. Долго- вой,- М.; Криминологическая Ассоциация, 1999.- 160 с.

23. Яковлев А. Й. Социология зкономической преступности,- М., 1988.

»!•'

До теми 22

;Ч(

1. Безопасность на дорогах - гуманно и зкономично. // Известия, 1990,- 23 мартз,

2. Дагель П. С. Неосторожность: уголовно-правовьіе й криминологические проблеми,- М., 1977.

3. Жулев В. Й. Предупреждение дорожно-транспортньїх происшествий.- М., 1989.

4. Квашис В. Е. Преступная неосторожность. Социально-правовьіе и кримино- логические проблеми.- К., 1998.

1. Квашис В. Е. Профилактика неосторожньїх преступлений,- К., 1981.

5. Кононов А. А. О роли личности в механизме неосторожного преступления. // ВопросьІ борьбьі с преступностью.- Вьіп. № 43.- М., 1985.

6. Криминология.-М., 1998.

7. Криминология. Учебник. // Под ред. А. Й. Долговой,- М., 1999.

8. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива части­ на. / Під заг. ред. Джужи О. М.- К., 2000.

10. Моісеєв Є. М., Джужа 0. М. Проблеми кримінальної віктимології (криміно­ логічний,, псілхогапчнж та пенітенціарний аспекти).- К., 1998,

11. Совершенствование мер борьбьі с преступностью в условиях научно-тех- нической революции.- М., 1980.

⁶* 163

СЛОВНИК КРИМІНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Абсолютне зростання (зменшення) злочинності - показник динаміки злочинності, який характеризує зростання (зниження) її обсягу за певний період на певній території

Абсолютні показники кримінально-правової статистики - величини, які кількісно характеризують загальний обсяг статистичної сукупності. У скпа-ді абсолютних значень фігурують два показники: кількісний характер сукупно-,, сті (наприклад, кількість справ, що надійшли для розслідування} І обсяг за певною ознакою (наприклад, термін позбавлення волі, вік злочинця}. Необ­хідно зауважити, що абсолютні показники дають правильну характеристику суспільним явищам тільки тоді, коли вони підраховані за однорідними та одноякісними даними.

«Авторитети» - особлива категорія професійних злочинців, яка займає чільне місце в кримінальному середовищі І справляє значний вплив на пред­ставників криміналітету.

Адміністративний нагляд - система тимчасових примусових профілак­тичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звіль­нених із місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ.

Алкоголізм - 1. (крим.) Тяжке захворювання, яке настає у зв'язку зі зло­вживанням спиртними напоями і призводить до порушення норм поведінки в суспільстві; характеризується нестримним потягом до алкоголю, залежністю від нього. 2. (псих.) Найбільш поширений вид наркоманії як психопатологічної потреби в спиртних напоях, що призводить до сп'яніння; має три стадії; на­слідування, звичка і хвороба.

Аморальна поведінка - вчинки, що об'єктивно суперечать нормам мора-пі, прийнятим певною спільнотою людей.

Аналіз статистичний - вивчення статистичних даних про явища або про­цеси з метою виявлення притаманних їм рис, закономірностей розвитку та їх взаємозв'язків. А. с. є останнім етапом статистичного спостереження.

Анкетування у кримінологічних дослідженнях - різновид методу опи­тування, який використовується для отримання відомостей про думку та на­строї осіб, рівень розуміння ними проблем та їхню правосвідомість, про на­хили, уподобання та антипатії тощо. Розрізняють питання анкети розгорнуті (вільний виклад), стислі (передбачаються яевні варіанти відповіді у формі: «так», «ні», «знаю», «не знаю», «згоден», «не згоден»}, напівстислі (надаєть­ся можливість відмовитися від вказаних варіантів та відповісти самостійно). Розрізняють також питання прямі, які дають опис фактів, подій для того, щоб відповідь підтвердила або спростувала їх наявність та опосередковані, що роз'єднують опис подій і опис пов'язаних з ними фактів для того, щоб не ви­магати прямої «лобової» оцінки (яка є найбільш суттєвою}. Крім того, виділя­ють контрольні питання, що дозволяють перевірити обґрунтованість відповіді на головне питання, які дають можливість з'ясувати, чому дана саме така, а не інша відповідь.

Аномія (від франц. апотіе - безнормність) - несприйняття особою існую­чих у суспільстві нормативних систем. За Дюркгеймом А,- результат проти­річ, які виникають в перехідні моменти розвитку суспільства і пов'язані з від­ставанням процесу формування всіх нормативних систем по відношенню до

164

суспільних відносин, які швидко змінюються. За Мертоном А,- результат конфлікту між суспільне схваленими цілями та неможливістю їх досягти за­конними засобами.

Антисуспільна установка особи - дефект соціальної (моральної) свідо­мості особи, який полягає або 8 наявності в неї антисуспіпьних поглядів та звичок, або у відсутності позитивних поглядів та звичок, що здатні утримувати її від антисуспіпьної поведінки навіть у несприятливих умовах. Перший різно­вид А, у. є результатом соціальної деформації особистості, другий - її недо­статньої соціалізації.

Антисуспільний тип - індивід, у якого вироблене негативне ставлення до Інтересів суспільства з намаганням завдати йому шкоди.

Антропологічна теорія Ч. Ломброзо - вчення, яке стверджує про вічне Існування злочинності у людському суспільстві його філософською основою є позитивізм, поєднаний з соціал-дарвіністськими Ідеями. Ч.Ломброзо «зло­чинна людина» вивчена на основі антропології, судової медицини та тюрмо-знавства. Він висловив думку про те, що злочинна людина - це атавістичний тип, який має низку фізичних та психічних рис, що зближують його з дикунами І, навіть, тваринами.

Антропометрія - метод вивчення людського тіла у точному вимірі для встановлення особливостей фізичної будови (у кінці XIX - на почату XX ст застосовувалася система антропометричної реєстрації злочинців)

Арго - таємна мова замкненої соціальної групи, наприклад, «злодіїв у за­коні», що включає слова, невідомі широкому загалові.

Асоціальна поведінка - така, що суперечить нормам, прийнятим у суспі­льстві; виражена в протиправних нахилах, вчинках та проступках.

Асоціальний тип - індивід, у поведінці якого спостерігається розходжен­ня між особистими і суспільними інтересами без яскраво вираженого негатив­ного ставлення до суспільства.

Афект (від лат аїїесіиз - душевне хвилювання) - короткотерміновий стан людини, який розвивається і характеризується сильним та глибоким хвилю­ванням, яскравим зовнішнім виявом, звуженням свідомості і зниженням конт­ролю за своїми діями. Розрізняють фізіологічний І патологічний А. Фізіологіч­ний А. {лють, гнів, страх) хоча і впливає з великою силою на психіку, але не позбавляє людину можливості розуміти і контролювати свою поведінку Па­тологічний А. призводить до глибокого запаморочення свідомості і супрово­джується автоматичними безцільними діями. Особа, яка скоїла злочин у стані патологічного А., визнається неосудною.

Банда - організована озброєна злочинна група, яка створюється з метою нападу на юридичних або фізичних осіб.

Біологічний напрямок у кримінологи' - вчення, що переносить закони біології на суспільні явища, у тому числі на пояснення причин злочинності. Родоначальник цього напрямку - італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1836-1900). Він створив теорію природженого злочинця й типів злочинців.

Боротьба зі злочинністю - сукупність заходів економічного, політичного, правового, психологічного, організаційного, технічного та іншого характеру, спрямованих на протидію злочинності (послаблення факторів, що її детермі­нують), розшук злочинців, здійснення правосуддя, виправлення осіб, які скої-

165

ли злочини, контроль за їхньою поведінкою після відбування покарання, а також на зменшення негативних наслідків злочинів.

Бродяжництво - блукання особи, яка не має постійного місця проживання та існує на випадкові доходи, ухиляючись від суспільно корисної праці, переїж­джаючи з одного населеного пункту в інший або в межах одного міста (району).

Бутлегерство - поширення спиртних напоїв, особливо саморобного виго­товлення, що контролюється організованою злочинною групою.

В

Валіднісь - ступінь відповідності даних дослідження реальним властиво­стям об'єкту вивчення.

Варіаційні групування - статистичні відомості про злочинність та інші пов'язані з нею явища, які використовуються для вивчення структури аналі­зованої сукупності за якоюсь змінною ознакою.

Ведення паразитичного способу життя - довготермінове проживання працездатної особи на тимчасові доходи з униканням суспільно корисної праці.

Взаємодія суб'єктів профілактики - узгоджена за метою, часом і місцем спільно керована, взаємопов'язана діяльність рівноправних, адміністративно незалежних один від одного суб'єктів, що ґрунтується на законодавчих та незаконних нормативних актах, з метою попередження злочинів та інших правопорушень на території обслуговування; виділяють два основні види взаємодії: внутрівідомчі та міжвідомчі. За тривалістю взаємодія може бути як короткотермінова, так і довготермінова.

Вибіркова сукупність - відібрана за спеціальними методиками частина генеральної сукупності, яка максимально можливо відтворює її основні влас­тивості.

Вивчення кримінальних справ, інших документів - один із методів кримінологічного дослідження, при якому вивчаються кримінальні справи. Воно здійснюється за питаннями, які складаються з чотирьох розділів. Перша частина містить питання про злочин: характер злочину, обставини скоєння, кваліфікація; друга - питання про особу злочинця, її соціально-демографічні, соціально-ролеві, морзльно-психологічні особливості, стан здоров'я; третя -питання яро мету та мотиви злочинних дій, джерела, умови та процеси їх формування, у тому числі про минулу поведінку злочинця, використовувані раніше щодо нього засоби впливу; четверта частина передбачає отримання Інформації про реалізацію виховного впливу судочинства, повноту з'ясування причин та умов скоєння злочину, міру покарання та профілактичну роботу.

Випадковий необережний злочинець - особа, яка вперше скоїла необе­режний злочин під вппивом спровокованої ситуації або особливого психофі­зіологічного стану (втоми, розгубленості, хвороби і т. Ін.}.

Випадковий тип злочинця - особа, яка вперше скоїла злочин внаслідок нестандартної ситуації, що склалася.

ВиправленІсть особи - її здатність до перевиховання, відмови в по­дальшому від протиправних вчинків.

Виправлення засудженого - результат його перевиховання, який усуває можливість повторення злочину.

Відмінності злочинності територіальні - специфіка злочинності, її окремих видів у певних регіонах, яка дає можливість виділити стійку систему її кількісних та якісних характеристик у регіонах з різними соціально-економіч-

166

ними і етнічними параметрами. В літературі також зустрічається термін «гео-.графія злочинності» (див. далі «Г»).

Відносні показники кримінально-правово? статистики - кількісна харак­теристика двох взаємопов'язаних величин (наприклад, коефіцієнт злочинності).

Відомості статистичні - систематизація, підрахунок та співставлення статистичних даних, які отримані в результаті статистичного спостереження. Спочатку обчислюється загальна кількість усіх зібраних статистичних карток, потім картки розподіляються за певною ознакою на однорідні групи (напри­клад, за статтю, віком}. Таким чином, статистичні відомості є підрахунком даних первинного обліку та зведенням їх у сукупності за певними ознаками. В. с. можуть бути централізованими та децентралізованими.

Віктимізація - процес перетворення особи або групи осіб в жертву зло­чину, а також кінцевий результат такого процесу.

Віктимізація колективна - процес перетворення в жертву злочинних по­сягань підприємств, в основному малідх, національних меншин, расових груп тощо.

Віктимізувати - перетворювати кого-небудь у жертву злочину.

В інтимізуватися - ставати жертвою злочину.

Віктимна профілактика індивідуальна - комплекс заходів, спрямованих на виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки або сукупності особистих якос­тей, можуть стати жертвами злочинців, з метою запобігання процесу віктимі-зації.

Віктимність - підвищена здатність людини або групи осіб з огляду на со­ціальну роль і ряд духовних та фізичних якостей при певних обставинах ста­вати об'єктом злочинних посягань.

Віктимологія (від лат. уісііта - жертва і грец. - Іодоз - наука) галузь кри­мінології, що вивчає в найрізноманітніших аспектах людей, які стали потерпі­лими від злочинних посягань, особу потерпілого, її соціально-психологічні І моральні якості та роль у механізмі злочинної поведінки.

Віктимологічна вина - психологічне ставлення особи, яка наражається на небезпеку, до своїх дій, наслідком яких є заподіяння їй моральної, фізич­ної чи матеріальної шкоди.

Віктимологічна обстановка - життєва ситуація, яка складається у зв'язку з особистими якостями чи поведінкою потенційної жертви при виникненні можливості спричинення їй шкоди,

ГемблІнг - ігрова індустрія, яка контролюється організованою злочинністю.

Генеральна сукупність - сукупність всіх можливих об'єктів, які підляга­ють вивченню в межах програми дослідження.

Геноцид (від грец. депоз - рід, плем'я і лат. саео'еге - убивати) - один із видів міжнародних злочинів, який полягає в фізичному знищенні цілих груп населення за расовими, національними, етнічними та релігійними ознаками.

Географія злочинності - просторово-часова розповсюдженість криміна­льно-караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), пов'язаних із специ­фікою різних регіонів світу, різних країн чи адміністративно-територіальних одиниць, однієї держави, із чисельністю, структурою та розселенням насе­лення, із особливостями форм організації життя людей, умовами праці та відпочинку, культури та побуту, національних традицій тощо.

167

Господарська злочинність - сукупність злочинів у сфері економічної ді­яльності, розподілу (перерозподілу) та споживання товарів і послуг, а також осіб, які їх скоїли.

Громадський вплив - виховно-попереджувальні заходи, які здійснюють­ся громадськими організаціями і трудовими колективами щодо правопоруш­ників за місцем їх проживання і роботи.

Група злочинна - стійке об'єднання двох і більше осіб, які попередньо домовились про вчинення злочинів.

Групова злочинність - 1. Злочинна діяльність групи людей, 2. Сукупність кримінальне караних діянь, скоєних групою осіб.

Групування статистичні - метод обробки та аналізу статистичних даних, при якому сукупність явищ, що вивчаються, розподіляється на однорідні за певними ознаками групи, кожна з яких характеризується системою статис­тичних показників. Своє конкретне вираження статистичні угруповання зна­ходять у групових та комбінаційних таблицях. Г. с. розподіляються на три види: а) типологічні - коли розчленовується маса явищ на якісні однорідні типи (наприклад, виділення розкрадань за галузями народного господар­ства); б) варіаційні - характеризують структуру сукупності за будь-якою кіль­кісною ознакою (наприклад, вікова структура засуджених); в) аналітичні, мета яких - встановлення взаємозалежності явищ, що вивчаються (наприклад, залежність між злочинністю та наркоманією).

Д

Девіація (від лат. с)еуіа(іо - відхилення) - відхилення на індивідуальному рівні від прийнятих у суспільстві норм поведінки. Д. обумовлена груповою нормативною системою, яка знаходиться в протиріччі з нормативною систе­мою суспільства.

Делінквент (від лат. гіеІІпдиепз - правопорушник, бунтівник) - особа, чия поведінка відхиляється від норм будь-якої галузі права.

Детермінанти злочинності - чинники (фактори) у різних сферах і на різ­них рівнях суспільного життя, що обумовлюють злочинність.

Детермінізм (від лат. гіеіегтіпаїе - визначати) - закономірна залежність певних явищ від факторів, що їх спричинюють.

Динаміка злочинності - 1. Зміни стану і структури злочинності за певний пе­ріод та на певній території. 2. Кількісні І якісні показники зміни злочинності в цілому за певний проміжок часу (зниження або зростання, зміни в структурі тощо).

Ділки (цеховики) - категорія професійних злочинців, які скоюють злочини в сфері економіки і фінансів.

Досвід злочинний - 1.У широкому розумінні - сукупність негативних звичок і норм поведінки, що ґрунтуються на антисуспільній моралі, на основі яких у окремих осіб формуються професійні навички вчинення злочинів. 2. У вузькому розумінні - сукупність знань про шляхи досягнення мети злочи­ну та створення перешкод для його викриття.

Екологічна злочинність - сукупність злочинів проти навколишнього при­родного середовища, а також осіб, які їх скоїли.

Експеримент - один з методів кримінологічного дослідження, при якому

188

інформація здобувається шляхом моделювання певної ситуації. Прикладом може бути відтворення подій на місці злочину.

Експертиза кримінологічна - результат оцінки спеціалістами характеру та ступеня впливу досліджуваного об'єкта (або окремих його сторін) на зло­чинність, особу злочинця, а також заходів боротьби зі злочинністю (напри­клад, експертиза якогось законодавчого акту).

Етапи розвитку кримінологи - а) становлення кримінології (початок 20-х -середина 50-х років XX ст.); б) оформлення кримінології як самостійної науки (середина 50-х - середина 60-х років XX ст,); в) сучасна кримінологія.

Етіологія злочинності - сукупність науково обґрунтованих уявлень про причини виникнення злочинності чи окремих її видів.

ж

Жаргон - позанормативне усне спілкування певної групи осіб (у тому чис­лі злочинного середовища}.

Жебрацтво - проживання особи на доходи, що добуваються шляхом ви­прошування у громадян грошей, продуктів харчування, одягу та інших мате­ріальних цінностей.

Жертва злочину - окрема людина або група людей, яким злочином пря­мо чи опосередковано заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода.

Жертва злочину винна - стан особи, яка, будучи об'єктом злочинних пося­гань, виявляє негативне ставлення до інтересів суспільства та окремих осіб.

Жертва злочину латентна - особа, яка потерпіла від злочину, але з пев­них причин цей факт залишився невідомим або прихованим від офіційного обліку злочинів.

Жертва злочину випадкова ~ особа, яка зазнала злочинного посягання за випадкових обставин У вперше в своєму житті.

Жертва злочину рецидивна - особа, яка була об'єктом злочину більше одного разу.

Життєва ситуація криміногенна - сукупність обставин, які сприяють ви­никненню у конкретної людини рішучості скоїти злочин, спонукають ЇЇ до Цього.

Завдання кримінології- комплексний аналіз чинників, з якими пов'язане існування злочинності, і опрацювання проблем їх нейтралізації на основі вивчення закономірностей суспільного розвитку.

Закон насичення злочинністю - соціологічний закон, відповідно до якого кожне суспільство має свій «поріг» злочинності і потребу декриміналізації деяких кримінальне караних діянь.

Заходи профілактичного впливу - профілактичні бесіди, офіційні попе­редження, профілактичний облік, паспортизація підприємств та організацій, кримінологічна експертиза, профілактичний припис тощо.

Злісний тип злочинця - особа, яка, незважаючи на попередні покарання, вчиняє нові злочини.

Злісний необережний злочинець - особа, яка мала раніше судимість за вчинення злочинів, але свідомо допускає необережність при їх повторенні.

Зловживання алкоголем - вживання алкоголю у великій кількості, що спричинює стан яскраво вираженої інтоксикації з порушенням координації рухів, мовлення, зміни в поведінці.

169

Злодійський закон - антисуспільні моральні норми, здійснення яких включає особу у відповідну референтну групу.

Злодійські традиції-навички, притаманні кримінальним структурам.

Злочинна рецидивна діяльність - систематичне скоєння злочинів пев­ною особою чи групою осіб, незважаючи на попередні покарання внаслідок набуття стійкої схильності до противоправнихдій.

Злочинна субкультура - сукупність особливих правил поведінки, звича­їв, моралі, що склалися в злочинному середовищі і відрізняються антисуспі-льною спрямованістю.

Злочинний обіг наркотичних засобів - сукупність заборонених нормами національного та міжнародного кримінального права діянь, що проявляються у розкраданні, виробленні, зберіганні, транспортуванні, придбанні, збуті та вживанні наркотиків.

І

Інверсія ролей - ситуація, в якій потенційна жертва злочину скоює зло­чин по відношенню до потенційного злочинця.

Індекс віктимізацїї - співвідношення всіх потерпілих від злочину осіб до загального числа осіб, які проживають на певній території за певний відрізок часу. і. в. розраховується за формулою: І. в. = К п.з. / К н., де: К п.з. - кіль­кість потерпілих від злочину; К н, - кількість населення.

Індекс латентності злочинності - показник, який становить співвідно­шення незареєстрованої злочинності до зареєстрованої її частини.

Індексні злочини - показник, що означає групу найбільш тяжких та пошире­них злочинів, які за єдиною методикою реєструються на всій території держави.

Індекс судимості - показник, що характеризується кількістю осіб, засу­джених до кримінального покарання, за певний період на певній території у розрахунку на 100 тис. осіб віком понад 14 років, які мешкають на цій терито­рії. І. с. розраховується за формулою: І. с. - Р х 100 000 / N. де: Р - кількість осіб, які засуджені до кримінального покарання (наприклад, протягом одного року); N - чисельність населення віком від 14 років, що мешкає на даній те­риторії.

Індивідуальна профілактика - система заходів цілеспрямованої діяльнос­ті, об'єктом якої є особи з кримінальними нахилами, з метою запобігання скоєн­ня ними злочинів, нейтралізації та ліквідації у них криміногенних якостей.

Інтенсивність злочинності - її поширеність серед всього населення або його окремих груп на певній території за певний проміжок часу.

Інформація кримінологічна -дані про стан, структуру І динаміку злочин­ності, про причини злочинів, особу злочинців та заходи попередження злочи­нів. І. к. повинна відповідати таким вимогам: повноті, своєчасності, достовір­ності. Головними джерелами І. к. є статистична звітність про злочинність та результати боротьби з нею, дані кримінологічних досліджень.

К

Календар кримінологічний - розроблений на рік календар, у якому відоб­ражені місяці року, які є найбільш криміногенними з конкретних видів злочинів.

«Катали» (жарг.) - категорія професійних злочинців, що займаються азарт­ними іграми. Організована діяльність карточних шахраїв склалася наприкінці 60-х років, коли «законники» маскувалися під звичайних правопорушників

170

(«мужиків»}. Уже в той час «катали» збиралися на спеціальні «з'їзди», розпо­діляли сфери свого впливу.

Кіднепінг - викрадення людей (дітей) з метою одержання викупу.

Класифікація злочинів - їх розподіл на групи за найбільш суттєвими ознаками, які властиві їм або якими вони відрізняються від інших. Загальну масу злочинів можна умовно поділити на три великі групи: а) корисливі; б) насильницькі; в) необережні.

Класифікація злочинців - виділення груп осіб, що скоїли злочини, за їх окремими ознаками. К. з. може бути побудована за соціальне-демографіч­ними (стать, вік, рівень освіти, соціальний стан, рід занять, місце проживання) та правовими ознаками (характер, ступінь тяжкості злочинів, скоєння злочину вперше або вдруге, у групі або самостійно, тривалість злочинної діяльності, об'єкт посягання, форма вини тощо),

Класифікація причин злочинності - їх розподіл за найсуттєвішими ознаками. Причини злочинності поділяються за різними критеріями: а) рівнем їх функціонування (причини злочинності а цілому, причини різник груп злочи­нів, причини окремих видів злочинів); б) змістом (політичні, економічні, ідео­логічні, організаційно-управлінські та ін.); в) напрямком (одні з них детермі­нують негативне формування особи, інші пов'язані з зовнішніми щодо індиві­да умовами та ситуаціями, які сприяють проявам антисоціальних поглядів та спонукань).

Класична школа в кримінології - теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за однакові провини. Відповідно до К. ш. «людина-гедоніст» намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наділена свободою волі в такій мірі, що має мож­ливість вибирати між добром і злом.

Клінічна кримінологія - напрямок, пов'язаний з дослідженням біологіч­них та психічних властивостей особи злочинців, з'ясуванням їх ролі в етіо­логії злочинності та опрацюванням заходів медико-психологічної профілак­тики.

Коефіцієнт (індекс) злочинності - показник поширення злочинності в регіоні, що визначається відношенням кількості злочинів (злочинців) у розра­хунку на 1, 10, 100 тис. населення у певний період. Визначається за срорму-лою: К = 3 х 1 (10, 100 тис.) / Н, де 3 - злочини (злочинці); Н - населення, регіону.

Коефіцієнт злочинності неповнолітніх - показник, який характеризуєть­ся кількістю скоєних за певний період на певній території злочинів у розрахун­ку на 100 тис. осіб віком 14-18 років. Обчислюється за формулою: Кп = Іп х х 10⁵ / Мп, де їп - кількість злочинів, скоєних особами віком 14-18 років, за­реєстрованих на певній території за певний період; Мп - чисельність насе­лення віком 14-18 років, що мешкає на даній території.

Коефіцієнт «ураженості» злочинністю - відношення частки контингенту злочинців до всього населення, що входить до вікової групи, для якої законом за скоєння злочинів передбачена кримінальна відповідальність.

Концепція боротьби зі злочинністю - комплекс загальнотеоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності боротьби зі злочинністю в кон­кретних історичних умовах шляхом науково обґрунтованого визначення її мети, завдань, принципів, форм, засобів.

Корислива злочинність - сукупність скоєних на певній території за пев­ний період часу злочинів (осіб, що їх скоїли} з метою безкоштовного задово-

171

лення майнових потреб. Розрізняють ненасильницькі та насильницькі види корисливих злочинів.

Кримінологічна прогностика - галузь кримінології, що вивчає методику І закономірності прогнозування стану і динаміки злочинності, окремих її видів, а також заходів боротьби з нею.

Кримінальний професіоналізм - спеціалізація у злочинній діяльності якогось виду. Наприклад, квартирний злодій, шулер, «угонщик» автомобілів.

Кримінальна субкультура - норми неформальної поведінки, жаргонного мовлення, манер, татуювання і т. ін., притаманні злочинному середовищу.

Криміногенез - процес формування індивідуальної злочинної поведінки в конкретних умовах життєдіяльності.

Криміногенний фактор - чинник, який детермінує злочинність в цілому або окремий її вид.

Кримінологічна характеристика - опис властивостей, закономірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинців (окремих їх типів).

Кримінологія (від лат. сгітіпіз - злочин і грец. Іодоз - вчення) - наука, яка вивчає злочинність, Ті детермінанти, особу злочинців, а також методи і форми протидії злочинам.

Л

Латентна злочинність - невиявлені або незареєстровані злочини, які не знайшли свого відображення в офіційній статистичній звітності.

Латентність природна - сукупність злочинів, відомих лише злочинцям.

Латентність штучна - сукупність злочинів, які приховуються посадовими особами, що відповідають за їх реєстрацію.

Лідер кримінальний - член злочинної групи, за яким вона визнає право приймати рішення у важливих для неї ситуаціях.

Лінійний коефіцієнт структурного зрушення злочинності - відносний показник злочинності, що використовується для виявлення відмінностей ЇЇ структури у часі (динаміка) та просторі (територіальний розподіл) і визнача­ється як різниця питомої ваги окремих елементів порівнюваних структур.

М

Маргінальні явища - негативні соціальні явища, що слугують фоном зло­чинності, наприклад, пияцтво, наркоманія, токсикоманія, проституція.

Мафія - одна з форм організованої злочинності, яка має наступні ознаки: а) висока ступінь організації; б) сувора ієрархія; в) проникнення в органи дер­жавної влади на всіх рівнях; г) проникнення в «тіньові» і легальні сфери еко--номіки; д) наявність субкультурних нормативних приписів; е) усталені форми взаємозв'язків як всередині групи, так і поза її межами; ж) застосування таких методів вирішення своїх завдань, як шантаж, залякування, корупція.

Метод експертних оцінок - узагальнення та статистичне опрацювання думок спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи іншого явища.

Метод екстраполяції - вивчення показників злочинності на сучасному етапі та у ретроспективі і перенесення виявлених закономірностей на перс­пективу.

Метод узагальнюючих показників - перетворення абсолютних величин у так звані узагальнюючі показники (середні та відносні величини), що харак--

172

теризують одним числом найбільш типові сторони явищ, що вивчаються. Поширеним видом узагальнюючих показників є так звані коефіцієнти злочин­ності, тобто кількість злочинів на 10 або 100 тис. осіб. Ці коефіцієнти дають можливість порівняти злочинність на певних територіях з різною чисельністю населення.

Методи статистичні - сукупність прийомів та способів кількісного вивчен­ня об'єктів кримінологічних досліджень, що ґрунтуються на застосуванні за­кону великих чисел і орієнтовані на виявлення вірогідних закономірностей злочинності та пов'язаних з нею явищ.

Методи кримінологічних досліджень - включають в себе: спостере­ження, вивчення документів, опитування, соціометрії та експерименту тощо.

Методи кримінально-правової статистики - зводяться до таких: а) ме­тод масового спостереження; б) метод зведення і групування; в} метод уза­гальнюючих показників.

Методи соціологічні - анкетування, інтерв'ювання, тестування, вивчення документів, експертні оцінки.

Методика кримінологічних досліджень - сукупність конкретних прийо­мів, способів, засобів збирання, опрацювання та аналізу інформації про зло­чинність, її причини, особу злочинців, а також боротьбу з нею.

Механізм злочинної поведінки - взаємодія особистісних факторів з зов­нішнім середовищем у процесі формування злочинної поведінки особи, при якій виділяються такі її етапи: а) формування особи з антисуспільною орієн­тацією; 6} мотивація злочину; в) прийняття рішення про його вчинення; г) реалізація цього рішення та настання суспільно небезпечних наслідків.

Механізм формування особи злочинця - спосіб взаємодії властивостей особи та елементів середовища, в результаті якого виникають негативні змі­ни особистості, що мають кримінально-прааове значення.

Мотивація злочину - процес реалізації внутрішньої (психічної) детермі­нації злочинної поведінки, що обумовлює скоєння злочину.

н

Наркобізнес - 1. Незаконний обіг наркотичних засобів з метою наживи, що контролюється організованою злочинністю. 2. Сукупність заборонених нормами кримінального права діянь, пов'язаних з наркотиками. Будучи скла­довою частиною незаконного обігу наркотиків, йому, крім того характерні: широкомасштабність протиправних дій з наркотиками; глибока конспіратив­ність наркоділків; високий рівень організації злочинних угруповань; надпри-бутковість такого бізнесу,

Наркоманія - хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інток­сикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями 00Н чи Комітетом з контролю за наркотиками при Мініс­терстві охорони здоров'я України, і характеризується психічною чи фізичною залежністю від них.

Наркотизм - 1. Соціальне явище, пов'язане з наркоманією, а також пияц­твом, алкоголізмом, токсикоманією та тютюнокурінням. 2. Негативне соціаль­не явище, яке являє собою сукупність антисуспільних діянь (осіб, що їх скої­ли}, зумовлених хворобливою залежністю людського організму від наркотич­них засобів.

Наркотичні засоби - рослини та речовини, що класифіковані в цій якості у

173

міжнародних конвенціях, а також інші рослини та речовини, які є небезпечними для здоров'я населення з огляду на їх дію на організм або зловживання ними, віднесені до наркотичних Комітетом по контролю за наркотиками України.

Нестійкий тип злочинця - особа, яка скоїла злочин вперше, але раніше допускала різні правопорушення та аморальні вчинки.

Об'єкти кримінологічного прогнозування - злочинність, особа злочин­ця, детермінанти та наслідки злочинності, заходи боротьби з нею.

Обстановка віктимологічна - життєва ситуація, яка склалася у зв'язку з особистими якостями або провокаційною поведінкою жертви, при якій вини­кає можливість заподіяння їй шкоди.

Ознаки злочинності - характеристики, які розкривають суть даного яви­ща. Синтезуючи ознаки, якими у кримінології наділяється злочинність, можна стверджувати, що вона являє собою соціальне, історично мінливе, масове, суспільно небезпечне, кримінально-правове явище.

Організація кримінологічного дослідження - вивчення наявних доку­ментів, висунення гіпотези, складання плану чи робочої програми, де визна­чаються мета та завдання дослідження, обсяг та методика його проведення, порядок опрацювання Інформації, реалізації підсумків дослідження. При роз­робленні плану (робочої програми) необхідно брати до уваги, що криміноло­гічне дослідження, як правило, поділяється на п'ять послідовних етапів: 1) підготовчий етап включає в себе уточнення мети та завдань дослідження, розроблення робочої гіпотези, визначення місця, способу, обсягу та методи­ки дослідження робочого Інструментарію; 2) пілотажне (пробне) дослідження, тобто апробація в обмеженому обсязі матеріалу, анкет, опитувальних листів та інших документів програмованого збору інформації; 3) збирання емпірич­ного матеріалу; 4) опрацювання зібраного емпіричного матеріалу, тобто зве­дення, групування, складання таблиць з використанням як абсолютних, так і відносних величин, обчислення різного роду коефіцієнтів та інших узагаль­нюючих показників; 5) аналіз результатів кримінологічного дослідження та підготовка вихідних документів, надання практичних рекомендацій замовнику.

Організована злочинність - об'єднання злочинців зі стійкою внутріш­ньою структурою та ієрархічними зв'язками, створювані для заняпя злочин­ним бізнесом шляхом підкупу представників влади, насилля і залякування, а в ряді випадків домовленості з іншими угрупованнями для встановлення свого контролю у певних сферах діяльності і на окремих територіях з метою отримання надприбутків.

Організована злочинна група - стійка група осіб, що заздалегідь об'єдналася для скоєння одного або кількох злочинів і має в своєму складі організатора чи керівника.

Особа злочинця - сукупність індивідуальних особливостей людини, яка скоїла кримінальнокаране діяння.

Особа ситуативного злочинця - сукупність індивідуальних особливос­тей людини, яка скоює злочин внаслідок вирішального впливу ситуації, що виникла не з ЇЇ вини, а в зв'язку з порушенням іншими суб'єктами моральних і правових норм.

Особа засудженого - сукупність індивідуальних якостей людини, що від­буває покарання за скоєний злочин.

174

Особа криміногенна - особа з достатньо стійкими негативними особли­востями характеру, що складаються в результаті несприятливих умов життя і зумовлюють підвищену імовірність злочинної' поведінки,

п

Первєрси - статеві збочення (протиприродні форми статевого потягу): 1) садизм - статеве задоволення, поєднане з заподіянням болю об'єкту потя­гу; 2) мазохізм - прагнення зазнати болю, який спричинює сексуальний парт­нер; 3} гомосексуалізм - статевий потяг до осіб своєї статі; 4} педофілія -статевий потяг до дітей; 5) фетишизм - статевий потяг, спрямований на пев­ну частину тіла або предмет туалету сексуального партнера.

Пияцтво - систематичне надмірне вживання алкогольних напоїв, яке знижує рівень соціальної активності особи і негативно впливає на здоров'я людини.

Підліток бездоглядний - неповнолітній, який допускає в своїй поведінці відхилення від загальноприйнятих норм внаслідок перебування в неблаго-получному соціальному середовищі.

Планування кримінологічне - опрацювання мети та завдань у сфері бо­ротьби зі злочинністю, напрямків, шляхів і засобів вирішення цих завдань, їх нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на певний період.

Поведінка девіантна (від лат. сіеуіаііо - відхилення) - система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам.

Позитивістська школа в кримінології - детерміністська теорія, відпо­відно до якої злочинна поведінка не вибирається правопорушником вільно, а зумовлюється біологічною спадковістю та негативними соціальним факто­рами.

Показник Інтенсивності злочинності - відношення кількості зареєстро­ваних злочинів до чисельності населення певного регіону.

Показник злочинної активності населення - відношення кількості осіб, які скоїли злочини, до чисельності населення певного регіону.

Показник криміногенної активності - відношення кількості злочинів до числа осіб, Ідо їх скоїли.

Попередження індивідуальне - конкретизація загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів щодо окремої особи.

Попередження злочинності - комплекс взаємопов'язаних заходів, що проводяться державними органами і громадськістю з метою зниження рівня злочинності і усунення причин, що її породжують.

Предмет кримінології- те, що вона вивчає, До основних елементів П. к. відносяться: злочинність як суспільне небезпечне соціально-правове явище, її тенденції та закономірності, що оцінюються з точки зору минулого, теперіш­нього та майбутнього; причини злочинності та окремих її видів; особа злочин­ця та механізм злочинної поведінки; попередження злочинності, До додатко­вих елементів П. к. відносять методику аналізу злочинності, «фонові явища», історію кримінології, проблеми віктимології та суїцидальної поведінки, плану­вання і прогнозування профілактичної діяльності.

Предмет профілактики злочинів - включає в себе: поняття профілактич­ної діяльності, її види, форми та рівні, суб'єкти і об'єкти, організаційні та пра­вові засади, тактику і методику профілактики окремих видів злочинів. ^ -

^:175

Причини злочинності - сукупність взаємопов'язаних чинників, що обумов­люють її існування.

Причина конкретного злочину - результат взаємодії негативних особис-тісних факторів, що склалися під впливом несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх криміногенних обставин.

Прогноз кримінологічний - імовірне припущення про майбутній стан злочинності, її детермінант та можливості профілактики, яке включає в себе якісну оцінку передбачуваних змін та зазначення приблизних строків.

Програма кримінологічного дослідження - документ, в якому описана сукупність послідовних операцій, що забезпечують: а} опис характеристики злочинності та заходів боротьби з нею; б) висновки про рівень, структуру, динаміку, причини злочинності, ефективність заходів боротьби з нею; в) про­гнози змін; г) рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності право­охоронних та інших державних органів і громадських організацій,

Професійна злочинність - відносно самостійний вид злочинності, що включає сукупність злочинів, які скоїли злочинці-професіонали.

Професіоналізм злочинний - властивість особи, що характеризується стабільністю злочинної діяльності та її спеціалізацією, специфікою кримі­нальних традицій і субкультури.

Профілактика злочинності - система заходів, спрямованих на виявлен­ня, обмеження або нейтралізацію криміногенних факторів і суспільної небез­пеки особи злочинців.

Профілактика віктимологічна - система заходів, спрямованих на зни­ження у населення і окремих громадян ризику стати жертвами злочинних посягань.

Профілактичний вплив - сукупність різного роду дій, спрямованих на послаблення та усунення антисуслільних намірів у свідомості осіб, які скою­ють або потенційно здатні допустити правопорушення.

Психологічна теорія злочинності - концепція, яка ґрунтується на гіпоте­зі незмінності олігофре нічного характеру особи злочинця. Одним з засновни­ків вважається американський вчений X. Гаддард.

Психічні аномалії- відхилення від норми у психіці особи, однак у межах осудності, тобто здатності розуміти характер своїх дій та керувати ними.

Реєстрація кримінально-правова - система обліку злочинців, людей, що пропали безвісти та невпізнанних трупів, облік матеріалів трасопогічних експертиз (відбитків пальців, куль та гільз, викраденої зброї і т. ін.).

Рекет - 1. Вид злочинної діяльності, коли винні накладають данину на тих чи інших осіб і одержують від них постійно гроші або матеріальні цінності. 2. Шантаж, здирництво в значних розмірах, що здійснюються шляхом заляку­вання і насильства членами організованої злочинної групи.

Репрезентативність (від фр. гергееепіай - достатність) - властивість вибіркової сукупності відтворювати основні ознаки генеральної сукупності. В соціології Р. досягається за допомогою такої побудови вибіркової сукупно­сті (тобто об'єкту безпосереднього аналізу), при якій така сукупність найкра­щим чином презентує генеральну сукупність (тобто об'єкт в цілому) і, таким чином, дозволяє обгрунтовано переносити наукові висновки, які отримані під час аналізу вибіркової сукупності, на всю генеральну сукупність.

176

Рецидив злочинів (від лат. гесігіп/из - той, що відновлюється, поверта­ється) - сукупність суспільне небезпечних діянь, які послідовно скоєні однією особою. Прийнято розрізняти три поняття рецидиву: а) законодавче {кримі­нально-правове} - повторне скоєння злочину після засудження за попередній злочин при умові, що судимість не погашена або не минув термін давності; 6} кримінологічне - сам факт скоєння другого і більше злочинів, незалежно від того, чи був винний засуджений за перший злочин; в) пенітенціарне -повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі.

Рівень віктимності - частка осіб від загальної кількості населення, що стали об'єктом злочинних посягань протягом певного періоду.

Рівні організованої злочинності - ступені об'єднання злочинців для ви­конання спільних завдань, їх, за оцінкою спеціалістів, три: перший - найниж-. чий - включає стійкі організовані групи, які здійснюють розкрадання держав­ного майна, а також займаються шахрайством, вимаганням, розбоями, гра­бежами та крадіжками. У цих групах, незважаючи на їх стійкість, немає складної структури та ієрархії; другий - більш складний рівень - являє собою ієрархічну побудову певних груп, інколи їх конгломерат (за кордоном їх нази-. вають «злочинними синдикатами», а у нас «злочинними об'єднаннями»). Дані спільноти мають вже корумповані зв'язки з представниками господарсь­ких або адміністративних органів; третій рівень - злочинне середовище більш організоване, лідери його значно більшою мірою консолідовані, в ньому за­вершується відокремлення функцій керівництва злочинною діяльністю від безпосередньої співучасті у вчиненні конкретних злочинів.

Рівні профілактики - а) індивідуальна профілактика; б) профілактика в соціальних групах і колективах; в) загальногаціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, яка здійснюється у суспільстві в цілому.

Ряди розподілу - метод вивчення даних кримінально-правової статисти­ки. Використовуються такі ряди: 1. Динамічні -для виявлення закономірнос­тей та тенденції розвитку злочинності, судимості. В свою чергу, вони поділя­ються на: а) миттєві, які складаються з показників, що характеризують явище, яке вивчається, за станом на певну дату; б) інтервапьні, які складаються з показників, що характеризують явища, які вивчаються, за певні періоди. Не­обхідні умови порівняння динамічних рядів - рівні та одноякісні періоди. 2. Варіаційні - використовуються для виявлення закономірностей та тенден­цій у тих випадках, коли групування, які лежать у їх основі, можна варіювати. Варіаційні ряди поділяють на: а) безперервні, у яких можна весь час змінюва­ти ряди варіанта (наприклад, розподілу засуджених за певними строками позбавлення волі); б) дискретні, варіанти яких тільки цілі числа (наприклад, розподіл за числом засуджених за одну кримінальну справу).

Середні статистичні величини - різновид узагальнюючих показників, що характеризують сукупність досліджуваних явищ не за якісними, а кількісними ознаками і виражаються найменуваннями, а не абстрактними числами.

Ситуаційний тип злочинця -особа, яка вчинила злочин під впливом не­сприятливої зовнішньої ситуації при загальній соціально позитивній спрямо­ваності, якою характеризується вся її попередня поведінка.

Ситуація злочину - сукупність усіх обставин, які вплинули на рішення особи, вибрати злочинний варіант поведінки. За обсягом своєї дії ситуація

177

може бути локальною, коли виникають умови для вчинення злочину тільки щодо однієї особи чи вузького кола осіб, та універсальною, яка стосується багатьох. За джерелом виникнення прийнято розрізняти ситуації, створені людьми, і які викликані стихійними силами природи. Можливі і змішані ситуа­ції - пов'язані як з діями людей, так і виявом природних сип (наприклад, ав-тоаварія, скоєна особою, яка перебуває в стані сп'яніння на ділянці дороги в умовах поганої видимості).

СНІД (синдром набутого імунодефіциту} - вірусне захворювання, яке призводить до глибокого ураження імунітету людини з наступними психічни­ми розладами; передається статевим або Іншим шляхом від вірусоносія до здорової людини. Свідоме поширення цього захворювання карається у кри­мінально-правовому порядку.

Соціогенна теорія злочинності - вчення, яке розглядає злочинність як продукт соціального середовища І називає причинами соціальну дезорганіза­цію, конфлікт норм, відчуженість особи, відсутність роботи, обмеження до­ступу до освіти, професійного зростання та інші соціальні чинники.

Соціологічний напрямок у кримінологи - концепція, яка при з'ясуванні причин злочинності приділяє основну увагу екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Представники цього напрямку дотриму­ються дво- або тричленної класифікації причин (факторів) злочинності: інди­відуальні (стать, вік, раса та ін.); фізичні (географічне середовище, пора року, клімат та ін.); соціальні (безробіття, рівень цін на продукти, заробітна платня тощо).

Спостереження статистичне - реєстрація та збирання за заздалегідь розробленою програмою окремих ознак певного явища та його властивостей. Розрізняють кілька видів С. с.: 1. За обліком фактів у часі воно може бути: а) поточне (безперервне), коли факти реєструються постійно, в міру їх вияву (наприклад, реєстрація заяв про злочини у чергових частинах ОВС); б) пе­рервне, при якому реєстрація фактів не пов'язана з часом їх виникнення, а відображає їх стан на певний момент (наприклад, стан злочинності за квар­тал), 2. За повнотою обсягу одиниць сукупності виділяють: а) суцільний, тоб­то повний облік усіх одиниць сукупності; б) частковий, при якому реєстрації підлягає тільки частина одиниць сукупності.

Спрямованість особи - сукупність стійких мотивів, які визначають діяль­ність особи і характеризуються виявом її інтересів, схильностей, переконань, ідеалів.

Спрямованість особи антисуспільна - домінування в структурі мотива­ційної сфери особи опозиції до права і моралі, інтересів і цілей суспільства, що проявляється в її антисоціальній поведінці.

Стан злочинності - абсолютна кількість злочинів і осіб, які їх скоїли, на певній території за певний відрізок часу.

Статистика правова - наука, яка кількісно вивчає різноманітні сторони правопорушень: їх структуру, динаміку, причини, сукупність заходів боротьби з ними. П. с. поділяється на три самостійні галузі: а) кримінально-правову, що має своїм об'єктом кількісну сторону злочинності та заходи щодо її попере­дження; б) цивільно-правову, що має своїм об'єктом правопорушення, які розглядаються в судах, арбітражі, нотаріаті; в) адміністративно-правову, об'єктом якої є кількісна сторона адміністративних порушень та заходи боро­тьби з ними.

178

Стигматизація (від лат. зіідта - знак, тавро) - процес (або результат) нав'язування державою особі, що скоїла суспільне небезпечні діяння, статусу злочинця. На думку основоположника цієї теорії Ф. Танненбаума, людина стає злочинцем не тому, що порушує закон, а завдяки стигматизації, за до­помогою якої влада надає їй цей статус.

Стійкість злочинності - співвідношення рецидивної та первинної зло­чинності.

Структура злочинності - частка окремих видів злочинів у загальній їх кількості за певний відрізок часу на певній території.

Суб'єкти профілактики злочинів - державні органи, юридичні особи та фі­зичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у протидії злочинності.

Сугестивні мотиви злочинної поведінки - спонукання, що формуються під впливом осіб антисуспільної спрямованості. Характерні для соціальне незрілих, морально нестійких та психопатичних особистостей.

Суїцид - свідомий добровільний вихід із життя, пов'язаний з самотністю, відчуженістю, занепадом моральних, духовних та релігійних устоїв.

Суїцидологія - вчення про самогубство, як соціальне явище з урахуван­ням його зв'язків зі злочинністю.

Суспільна небезпека злочинності - властивість, яка виявляється у її здатності завдавати шкоду суспільству.

Суспільна небезпека особи злочинця - одна з основних її властивос­тей, що проявляється в характері та ступені тяжкості скоєного злочину.

Таблиці статистичні - спосіб викладення І узагальнення відомостей про суспільні явища за допомогою цифр, розміщених у певному порядку.

Теорія диференційованого зв'язку - вчення, яке стверджує, що злочин­ній поведінці окремі індивіди навчаються в тих, з ким вони зв'язані. Чим часті­ше та стійкіше такі зв'язки, тим більша ймовірність того, що індивід може стати злочинцем.

Теорія відчуження - вчення, за яким злочинність є породженням край­ньої форми аномалії в поведінці особи, відходу її від нормального життя в суспільстві.

Теорія факторів злочинності - полягає в тому, що визнає причиною скоєння злочинів не одне явище, а велику групу явищ (факторів): фізичних, кліматичних, економічних, соціальних, психологічних та ін.

Теорія конституціональної схильності - вказує на прямий зв'язок між будовою тіла та психологічними рисами особи, тому антисоціальна поведінка людини визначається її фізичною конституцією.

Теорія науково-технічного прогресу - вважає індустріалізацію, урбані­зацію, міграцію, автомобілізацію тощо, як криміногенні явища, що сприяють злочинній поведінці.

Теорія соціального інтеракціонізму - вчення, за яким девіантну поведін­ку визначає група, що диктує норми такої поведінки. Прихильники цього вчення сформулювали два теоретичні положення: ло-перше, кожне суспільс­тво само визначає поведінку, яка кваліфікується як девіантна та оголошуєть­ся небажаною; по-друге, реакція з боку суспільства, навіть при великому поширенні девіантності, може бути спрямована не на всі, а лише на окремі види такого роду поведінки.

179

Теорія аномії- концепція, яка пояснює деякі види злочинності, приділяю­чи основну увагу особі, на відміну від теорії диференційованого зв'язку, об'єктом якої є умови соціального оточення.

Теорія бпизнкшв - один із різновидів спадкової теорії, яка пов'язує зло­чинність з генетичними факторами і доводить однакову спадкову схильність до злочинності в ідентичних (однояйцевих) близнюків і різну в неідентичних близнюків.

Теорія небезпечного стану - перманентна (змінна) та іманентна (внут­рішня) властива людині схильність до скоєння злочинів. Прихильники цієї теорії вважають, що небезпечний стан - явище не юридичне, а медичне, яке розкривається головним чином клінічними методами.

Теорія соціальної превенції злочинності - вчення, яке стверджує, що реальним засобом боротьби зі злочинністю є застосування жорстокого пока­рання.

Типологія кримінальних об'єднань - розмежування злочинних спільнот за істотними критеріями. На думку спеціалістів, в основу їх типології доцільно покласти два критерії: ступінь та характер організованості і спрямованість дій таких угруповань.

Токсикоманія - пристрасть до речовин (синтетичних, біологічних, рос­линних) або лікарських засобів, що не належать до реєстру наркотиків, з метою досягнення одурманюючого ефекту.

Транснаціональна злочинність - сукупність учинених за певний період злочинів та осіб, що їх скоїли, які завдали шкоди інтересам двох і більше держав, і відповідальність за які передбачена в актах міжнародного права або нормах національного кримінального законодавства.

Умови злочинності - сукупність явищ, які не породжують злочинність, але сприяють її виникненню та існуванню.

Установка кримінальна - зумовлена попереднім життєвим досвідом го­товність людини, що має антисуспільну спрямованість, до вчинення злочинів.

Установка асоціальна - деформація свідомості особи, внаслідок чого вона не в змозі утриматися від протиправної поведінки.

Ф

Фактори злочинності - криміногенні явища і процеси, які детермінують злочинність та її відтворення.

ФасилІтація - готовність особи виконати певні дії у присутності інших лю­дей, у тому числі кримінальні, разом з членами злочинної групи.

Форми взаємодії" суб'єктів профілактики - 1) спільне вивчення стану злочинності та Інших правопорушень на території обслуговування; 2) роз­роблення і реалізація спільних заходів з попередження злочинів; 3} спільні перевірки стану боротьби зі злочинністю на окремих об'єктах; 4) спільні виїз­ди до населених пунктів, навчальних закладів, на підприємства для надання допомоги в попередженні злочинів; 5) підвищення кваліфікації осіб, які здійс­нюють попереджувальну діяльність; 6) обговорення результатів виконання заходів з попередження правопорушень; 7) обмін Інформацією, що становить взаємний інтерес.

180

Форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ -

1. реєстрація та своєчасне розкриття злочинів, а також розшук злочинців;

2. ведення справ профілактичного обліку осіб, схильних до правопорушень,

3. індивідуальні бесіди з ними; 4) застосування необхідних заходів впливу (попередження, штраф, адміністративний арешт, направлення на лікування, притягнення до кримінальної відповідальності); 5) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою виявлення антисуспільних елементів, причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів і вжиття заходів для їх ліквідації; 6) здіснення правової пропаганди серед населення.

Функції кримінолог» -1} діагностична, тобто виявлення І фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх властивостей; 2) пояснювальна (етіологічна), тобто пояснення на основі емпіричних даних та теоретичних положень суті об'єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей злочиннос­ті, її причин, формування особи злочинця, функціонування системи попере­дження злочинності; 3) прогностична, тобто передбачення тенденцій розвит­ку кримінологічне значущих явщ та процесів, особливостей і'х протікання в майбутньому; 4) прикладна, тобто озброєння усіх суб'єктів профілактики зпо-чинів науковими знаннями.

Хвиля злочинності - стійкі коливання її рівня в залежності від пори року. Хромосомна теорія - вчення, яке визнає наявність зв'язку між обумовле­ною статевою хромосомою аморальністю і злочинністю.

Ш

«Шестірки» - категорія професійних злочинців, які стоять на нижчій схо­динці ієрархії кримінального світу.

Школа соціального захисту - теорія, яка виступає проти принципу по­мсти, вважаючи, що злочинність зумовлена як особою злочинця, так і загаль­ним станом суспільства. Тому проблеми, пов'язані зі злочинами, не вичерпу­ються покаранням правопорушників.

Ю

Ювенальна кримінологія - напрямок даної науки, предметом якого є злочинність неповнолітніх, її специфічні фактори, особливості цих злочинів, а також заходів її попередження.

Юридична конфліктологія - галузь знань, що вивчає природу, причини та динаміку розвитку правових конфліктів, механізми їх попередження та розв'язання.

Ядро злочинності - сукупність певних видів злочинів, які залишаються стабільними або мало змінюються в часі і просторі.

181

* ДОДАТОК

° .ЇЩРНИК НОРМАТИВНИХ АКТІВ

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про профілактику злочинів»

_? Проект (12.05.98) ;>

Цей Закон визначає систему заходів профілактики злочинів, поря­док їх здійснення державними органами, органами місцевого само­врядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднання­ми громадян, а також права та обов'язки державних органів і органі­зацій, що проводять роботу для профілактики злочинів, і осіб, щодо яких здійснюються передбачені заходи.

Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття І. Профілактика злочинів

Під профілактикою злочинів розуміються здійснення системи за­ходів, спрямованих на виявлення й усунення причин і умов, що спри­яють вчиненню злочинів. Профілактичні заходи можуть здійснюва­тися на усій території України або в окремому її регіоні, галузі на­родного господарства, на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, серед групи населення (загальна про­філактика) або стосовно конкретної особи (індивідуальна профілак­тика).

Профілактика злочинів в Україні передбачає співробітництво з відповідними органами інших держав, участь України у відповідних заходах, які здійснюються міжнародними організаціями.

Стаття 2. Законодавство України про профілактику зло­чинів

Законодавство України про профілактику злочинів складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що регулюють діяльність правоохоронних, інших державних органів, органів місце­вого самоврядування, а також участь підприємств, установ, організа­цій, об'єднань громадян у сфері боротьби Із злочинністю.

Усі заходи щодо профілактики злочинів здійснюються відповідно до Конституції та законів України, загальновизнаних норм міжнарод­ного права.

Стаття 3. Особливості застосування цього Закону щодо іно­земних громадян та осіб без громадянства

Дія цього Закону поширюється і на Іноземців та осіб без грома­дянства, які перебувають на території України.

Профілактичні заходи не застосовуються до іноземців, які відпо-

182

відно до законів і міжнародних договорів України користуються іму­нітетом від кримінальної та адміністративної юрисдикції України. Стаття 4. Принципи здійснення профілактики злочинів

Профілактика злочинів ведеться за принципами:

законності, тобто здійснення лише тих заходів, що безпосередньо передбачені цим Законом та іншими законами України;

спільності, тобто участі у профілактичній діяльності, крім право­охоронних органів усіх Інших державних органів, організацій, місце­вого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та окремих громадян;

гуманізму, переважання методів переконання, тобто застосування примусових заходів лише після вичерпання всіх Інших заходів впливу;

гласності, тобто систематичного висвітлення у державній статис­тиці та засобах масової інформації відомостей про стан профілактики злочинів,

Стаття 5. Органи та організації, шо здійснюють профілак­тику злочинів

З урахуванням особливостей причин і умов, що сприяють вчинен­ню злочинів, і специфіки заходів щодо їх профілактики, у профілак­тичній діяльності беруть участь Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства та інші центра­льні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, підприємства, установи, організації незалежно від форм влас­ності.

Діяльність, спрямовану на виявлення й усунення причин І умов, що сприяють вчиненню злочинів, можуть проводити також органи громадської самодіяльності, інші об'єднання громадян відповідно до законодавства та своїх статутів (положень). !•-

Розділ II ЗАГАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИНІВ •««

Стаття 6. Заходи загальної профілактики злочинів ш

До заходів загальної профілактики злочинів належать: я глх>

профілактична перевірка; .,н <;;:.

профілактичний припис; і і>;\.І

повідомлення про невиконання профілактичного припису; ;•• г"

кримінологічне дослідження;

роз'яснення положень законодавства України з питань профілак­тики злочинів;

інформування населення про стан злочинності, засоби та методи їх захисту від злочинних посягань.

Стаття 7. Профілактична перевірка

Профілактична перевірка на підприємстві, в установі, організації полягає у здійсненні заходів, спрямованих на своєчасне виявлення причин і умов, що можуть сприяти вчиненню злочинів, з метою їх усунення.

Профілактична перевірка проводиться працівниками правоохо­ронних органів у разі надходження достатніх відомостей про наяв-

183

ність причин і умов, що можуть сприяти вчиненню злочинів, на під­ставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних і міс-цеаих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів. До участі в перевірці залучаються фахівці, а у разі необхідності також представники об'єднань громадян.

Посадові особи підприємства, установи, організації, де проводить­ся перевірка, зобов'язані дати перевіряючим можливість оглянути територію, приміщення, ознайомитися з необхідними документами, матеріалами, дати пояснення з питань, які становлять інтерес для мети перевірки. Перевіряючі повинні діяти суворо в межах своїх повноважень з додержанням вимог щодо охорони інформації. Заборо­няється їх втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи, організації, за межами вимог профілактичної перевірки.

Результати профілактичної перевірки оформляються актом, при­мірник якого подається керівникові підприємства, установи, органі­зації, де вона проводилася, та органові, що ініціював її проведення.

Стаття 8. Профілактичний припис

З результатами профілактичної перевірки орган, за рішенням яко­го вона проводилася, надсилає керівникові підприємства, установи, організації, де виявлено причини І умови, що сприяють вчиненню злочинів, профілактичний припис. У профілактичному припису ви­значаються заходи щодо профілактики злочинів і термін їх здійснення.

Керівник підприємства, установи, організації зобов'язаний, у встановлений приписом термін, виконати зазначені заходи і пові­домити про це орган, який надіслав профілактичний припис.

Органи дізнання, попереднього слідства, суд, арбітражний суд, прокурор стосовно виявлених причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, вживають заходів до усунення порушень Закону.

Стаття 9. Повідомлення про невиконання профілактичного припису

Орган, що склав профілактичний припис, у разі невиконання або виконання не в повному обсязі чи з порушенням визначених припи­сом заходів проводить роботу для забезпечення виконання цих захо­дів відповідним підприємством, установою, організацією, повідомляє про незадовільний стан профілактики злочинів орган внутрішніх справ, на території обслуговування якого знаходиться зазначене під­приємство, установа, організація. Одночасно вирішує питання про притягнення до відповідальності згідно з діючими законами України осіб, винних у невиконанні профілактичного припису.

Стаття 10. Кримінологічне дослідження

Кримінологічне дослідження проводиться для визначення ролі пев­них обставин, зумовлених діяльністю підприємств, установ, органі­зацій або способом життя громадян, які порушують установлені за­конодавством правила у вивченні причин (умов) вчинення конкрет­ного злочину, а також для прогнозування впливу цих обставин на стан злочинності у майбутньому та обгрунтування необхідності і спрямованості профілактичних заходів.

Кримінологічне дослідження може проводитись у процесі розроб-

184

лення проекту законодавчого чи Іншого нормативного акта, плану або програми профілактики злочинів, а також за результатами профі­лактичної перевірки на підприємствах, в установах, організаціях, узагальнення слідчої та судової практики.

Кримінологічне дослідження може призначатися Верховною Ра­дою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними і місцевими органами вико­навчої влади, органами місцевого самоврядування та здійснюється визначеними ними органами.

Стаття 11. Роз'яснення положень законодавства України з питань профілактики злочинів

Працівники органів прокуратури, юстиції, суду, внутрішніх справ, служби безпеки, служби у справах неповнолітніх, юридичних науко­вих установ ведуть серед населення, окремих його категорій, посадо­вих осіб та інших органів та організацій, що здійснюють профілакти­ку злочинів, роботу з роз'яснення положень законодавства України з питань профілактики злочинів, зокрема щодо необхідності виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, а також відповідальності за злочинні діяння.

Стаття 12. Інформування населення про стан злочинності, засоби та методи його захисту від злочинних посягань

Інформація про стан, структуру й динаміку злочинності в Україні та в 'її адміністративно-територіальних одиницях доводиться до насе­лення через засоби масової інформації.

Органи внутрішніх справ, прокуратури, юстиції, служби безпеки, суд та інші державні органи інформують населення про засоби та методи захисту від злочинних посягань шляхом проведення бесід, виступів у пресі, по радіо і телебаченню, видання спеціальних посіб­ників, плакатів тощо. Засоби масової інформації використовуються також з метою поліпшення виховання населення, формування здоро­вого способу життя.

Розділ III ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИНІВ

Стаття 13. Заходи індивідуальної профілактики злочинів

До заходів індивідуальної профілактики злочинів належать:

роз'яснення суспільної небезпечності поведінки особи, яка скоїла правопорушення та усне її попередження про неприпустимість про­типравних і антигромадських дій;

офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

профілактичний облік в органі внутрішніх справ чи служби безпе­ки І здійснюванні у зв'язку з цим заходи;

адміністративний нагляд органів внутрішніх справ;

соціальний патронаж.

Застосування заходів індивідуальної профілактики не має на меті приниження честі та гідності особи, а також не тягне правових нас­лідків, за винятком передбачених законодавством.

185

Стаття 14. Роз'яснення суспільної небезпечності поведінки та усне попередження про неприпустимість протиправних і антигромадських дій

За наявності інформації, про те що особа вчинила протиправні дії, які можуть призвести до вчинення злочину, з метою роз'яснення су­спільної небезпечності та усного попередження про неприпустимість протиправних і антигромадських дій, що посягають на громадсь­кий порядок І громадську безпеку, а також встановлений порядок управління, особа викликається за місцем проживання або робо­ти (служби) до відповідного органу внутрішніх справ чи служби без­пеки.

Таке роз'яснення та усне попередження носить характер заходу індивідуальної профілактики, якщо воно зроблене посадовою особою органу внутрішніх справ чи служби безпеки, яка має відповідні пов­новаження, із складанням про це письмової довідки.

У разі неявки правопорушника без поважних причин до органу внутрішніх справ чи служби безпеки за викликом для роз'яснення суспільної небезпечності поведінки та усного попередження про не­припустимість протиправних і антигромадських дій його може бути піддано приводу. Поважними причинами неявки визнаються:

несвоєчасне одержання повістки, хвороба чи інші обставини, що практично позбавляють можливості своєчасно прибути за викли­ком.

Привід здійснюється у денний час за мотивованою постановою, затвердженою начальником органу, що має намір здійснити роз'яс­нення суспільної небезпечності поведінки та усне попередження про неприпустимість протиправних і антигромадських дій, або його за­ступником чи начальником територіального підрозділу цього органу. Постанова про привід оголошується особі, щодо якої він має бути застосований.

Стаття 15. Офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки

Особі, до якої двічі протягом року було застосовано адміністративне стягнення за вчинення адміністративних правопорушень», що пося­гають на громадський порядок і громадську безпеку, а також вста­новлений порядок управління органом внутрішніх справ чи служби безпеки за місцем проживання або роботи (служби) цісї особи ого­лошується офіційне письмове застереження про неприпустимість протиправної поведінки та можливі заходи профілактичного впливу. Офіційне застереження оголошується начальником відповідного органу або його заступником чи начальником територіального під­розділу цього органу, оформляється протоколом, який підписується правопорушником і посадовою особою, що оголошує офіційне письмо­ве застереження. У разі відмови правопорушника від підписання протоколу в ньому робиться про це запис.

У разі неявки правопорушника без поважних причин до органу внутрішніх справ чи служби безпеки за викликом для оголошення офіційного письмового застереження його може бути піддано приво­ду у порядку, передбаченому статтею 14 цього Закону.

186

" Стаття 16. Взяття на профілактичний облік в органі внутрішніх справ чи служби безпеки

Для систематичного і цілеспрямованого здійснення заходів інди­відуальної профілактики щодо особи, поведінка якої свідчить про реальну можливість вчинення нею злочину, така особа підлягає взят­тю на профілактичний облік в органі внутрішніх справ чи службі безпеки.

На профілактичний облік в органі внутрішніх справ беруться особи:

звільнені з місць позбавлення волі, ті, що відбували покарання за умисний злочин, з яких судимість не знято або не погашеко у вста­новленому законом порядку;

засуджені за вчинення злочину, виконання вироку, щодо яких від­строчено, а також засуджені умовно або до міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі;

звільнені після вчинення умисного злочину від кримінальної від­повідальності Із застосуванням заходів адміністративного або гро­мадського впливу;

що знаходились на примусовому лікуванні від алкоголізму і нар­команії в спеціальних наркологічних закладах, а також спеціальних навчально-виховних і лікувально-виховних установах для дітей та підлітків;

що вчинили двічі протягом року адміністративні правопорушення, за які згідно 'із законом може бути призначено покарання у вигляді адміністративного арешту, або особи, що вчинили адміністративне правопорушення після оголошення офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

що були визнані в установленому порядку хронічними алкоголі­ками або зловживають спиртними напоями І двічі протягом року доставлялись у медичний витверезник або двічі притягалися до адмі­ністративної чи іншої відповідальності за розлиття спиртних напоїв або появи у п'яному вигляді в громадських місцях, що допускають на грунті пияцтва інші порушення громадського порядку чи правил громадського співжиття, створюють конфліктні ситуації в сім'ї тощо;

що були визнані в установленому порядку наркоманами, токсико­манами або вживають наркотичні речовини без призначення лікаря;

психічно хворі, які є суспільне небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров'я;

що допускають конфлікти у сфері сімейно-побутових стосунків після винесення офіційного застереження про неприпустимість про­типравної поведінки;

що не досягнувши віку притягнення до адміністративної чи кри­мінальної відповідальності, вчинили суспільне небезпечне діяння, або зловживають спиртними напоями, наркотичними (без призна­чення лікаря) чи іншими речовинами, які призводять до запаморо­чення, або ті, що систематично бродяжать;

батьки або особи, які їх замінюють, котрі не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей і своєю протиправною поведінкою сприяють вчиненню ними правопорушень.

На профілактичний облік в органі служби безпеки беруться особи, які проявили наміри вчинити злочини проти держави, або Інші суспі-

187

льно небезпечні діяння, шо безпосередньо створюють загрозу життє­во важливим інтересам України, а саме:

намагання зібрати відомості, що становлять державну таємницю, чи спроба передати Іноземній державі чи організації, або їх представ­никам інформації, яка може завдати шкоди інтересам державної без­пеки;

виготовлення, зберігання або розповсюдження матеріалів, які де­монструють наміри щодо насильницького порушення суверенітету та територіальної цілісності України, зміни чи повалення конституцій­ного ладу або захоплення державної влади, найманства та вербування найманців, розпалювання національної, расової чи релігійної ворож­нечі та ненависті, а так само поширення змісту таких матеріалів в усній формі;

встановлення контактів та підтримання стосунків із зарубіжними центрами і організаціями, які мають за мету своєї діяльності пору­шення територіальної цілісності, обмеження суверенітету України та проведення іншої підривної діяльності проти України;

участь у групових діях, які порушують громадський порядок, по­єднаних з непокорою законним вимогам представників влади, або таких, шо спричинили порушення роботи державних органів, транс­порту, підприємств, установ, організацій чи об'єднань громадян, І могли б призвести до масових безпорядків;

грубе або неодноразове порушення зобов'язання у зв'язку з допус­ком до державної таємниці;

проникнення або спроба проникнення на особливо важливі дер­жавні об'єкти;

висловлення терористичних намірів, встановлення контактів з те­рористичними угрупованнями або з непередбаченими законодавст­вом воєнізованими формуваннями, групами чи організаціями та осо­бами, які проводять вербування найманців;

погроза державному діячеві у зв'язку з його державною діяльністю;

вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Підстави для взяття на профілактичний облік осіб у кожному ви­падку визначаються індивідуально, з урахуванням характеру проступ­ку, поведінки особи щодо наміру продовження антигромадських дій, які можуть перерости у злочин.

На профілактичний облік в органі внутрішніх справ може бути взято особу віком не менше 14 рокік, а в органі служби безпеки - не менше 16 років. Рішення про взяття на облік особи віком від 14 до 16 років приймається за участю служби у справах неповнолітніх за місцем проживання особи І з відома батьків.

Рішення про взяття особи на профілактичний облік приймається начальником органу внутрішніх справ чи служби безпеки або його заступником за місцем її проживання або роботи (служби), оформля­ється постановою і підлягає оголошенню особі, яка береться на об­лік, протягом трьох днів з моменту винесення рішення, а в разі відсут­ності цієї особи за місцем проживання - протягом трьох днів з мо­менту встановлення місцезнаходження. Особа, яка не згодна з рішен­ням, може оскаржити його до суду. Взяття на профілактичний облік

188

неповнолітнього може бути оскаржене його батьками або законними представниками.

Термін взяття на профілактичний облік визначається: для осіб із незнятою або непогашеною судимістю - періодом, установленим

законом для її погашення; для засуджених умовно або з відстрочен­ням виконання вироку- випробувальним періодом або періодом від­строчення: для інших категорій правопорушників протягом трьох місяців з дня вчинення останнього правопорушення.

Питання про зняття особи з профілактичного обліку розглядається на підставі висновку посадової особи, яка здійснює цей облік. У за­значеному висновку повинні міститися посилання на обставини, що свідчать про Істотне зменшення ймовірності вчинення нею злочину.

Підобліковий може перебувати на профілактичному обліку не біль­ше двох років, за винятком осіб, що вживають наркотичні засоби (без призначення лікаря), хворіють на хронічний алкоголізм, і психічно хворих, стосовно яких вирішується питання про зняття з обліку тіль­ки за умови надходження з медичного закладу інформації про зняття із спеціального обліку; засуджених за вчинення злочину, виконання вироку, щодо яких відстрочено, а також засуджених умовно - до за­кінчення терміну іспитового строку або періоду відстрочення, визна­ченого вироком суду; засуджених до іншої міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, а також тих, що за ознаками судимо­сті підпадають під дію Закону України «Про адміністративний на­гляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» - в межах термінів передбачених законом для погашення або зняття судимості.

Якщо органом внутрішніх справ визнано, що ймовірність вчинен­ня злочину підобліковим не зменшилась, термін перебування на про­філактичному обліку може бути продовжено за рішенням начальника органу внутрішніх справ чи служб безпеки, але не більше ніж на 6 місяців.

Стаття 17. Заходи запобігання вчиненню злочину особою, взятою на профілактичний облік

З метою запобігання вчинення злочину особою, взятою на профілак­тичний облік, за виключенням осіб, що знаходяться під адміністратив­ним наглядом органів внутрішніх справ, здійснюються такі заходи:

контроль за її поведінкою за місцем роботи та проживання, в тому числі шляхом нагляду за нею безпосередньо працівником органу, в якому вона перебуває на обліку (включаючи відвідання з 8 до 22 го­дини у зазначених місцях), збирання відомостей про вчинені нею правопорушення за даними органів внутрішніх справ та служби без­пеки, припинення правопорушення та інших антигромадських вчин­ків підоблІкового, профілактичного впливу на нього за їх вчинення, організації впливу з боку громадськості у зв'язку з такими вчинками;

виховно-профілактичний вплив на підоблІкового з метою його ви­правлення, запобігання протиправним вчинкам, роз'яснення мір від­повідальності за них;

виявлення й усунення криміногенних факторів у сімейно-побуто­вому, дозвільному та іншому мїкросередовищі підоблІкового, про­філактичний вплив, спрямований на припинення антигромадських

189

зв'язків, інших негативних впливів на нього, що сприяють форму­ванню злочинних намірів;

надання допомоги підобліковому у влаштуванні на роботу, роз­в'язуванні конфліктних ситуацій, направлення на лікування, в тому числі від алкоголізму, наркоманії, психічної патології і таке інше;

притягнення до адміністративної або дисциплінарної відповідально­сті, передбаченої законодавством України, за протиправну поведінку.

Стаття 18. Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ

Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ встановлюєть­ся, здійснюється та припиняється відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлен­ня волі».

Стаття 19. Соціальний патронаж

Соціальний патронаж включає комплекс заходів державної під­тримки та допомоги щодо особи, яка потребує їх. Він здійснюється з метою сприяння такій особі в подоланні житлових перешкод, догля­ду за нею, запобігання впливу на неї негативних, у тому числі кримі­ногенних факторів. Соціальний патронаж здійснюється щодо конк­ретної особи з числа неповнолітніх, позбавлених належної батьківсь­кої підтримки та виховання;

звільнених з місць позбавлення волі, які не мають нормальних умов для соціальної реабілітації; тих, що вживають наркотичні речо­вини, хворих на хронічний алкоголізм, психічні розлади, але мають труднощі з поміщенням на лікування; інших категорій, що належать до груп ризику і соціальної невлаштованості, піддаються антигро­мадському впливу.

Заходи соціального патронажу забезпечуються місцевими органа­ми виконавчої влади та іншими державними органами відповідно до їхньої компетенції, а також створюваними в установленому порядку установами соціального патронажу. Рішення про здійснення соціаль­ного патронажу приймається за наявності добровільної згоди особи згідно з її клопотанням, або клопотанням її законного представника, або поданням державного органу чи об'єднання громадян.

Установи соціального патронажу створюються органами місцево­го самоврядування як з власної ініціативи, так І за поданням держав­них органів чи об'єднань громадян. Порядок діяльності та фінансу­вання цих установ визначається органом, що їх утворив, якщо інше не встановлено законодавством.

Розділ IV

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ І ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 20. Функції Кабінету Міністрів України у сфері про-¹ філзктики злочинів

Кабінет Міністрів України: •

організує за участю Генеральної прокуратури України та Служби'

безпеки України розроблення проектів державних програм боротьби

190

із злочинністю, а також цільових програм профілактики окремих видів злочинів і подас їх на розгляд Верховної Ради України;

здійснює керівництво діяльністю підпорядкованих йому органів, пов'язаною з профілактикою злочинів;

встановлює організаційні основи діяльності та повноваження ви­конавчих органів, що їх може бути утворено спеціально для органі­зації центрів соціальної адаптації та інших установ, і виконання ними профілактичних функцій;

визначає джерела та порядок фінансування здійснення заходів профілактики злочинів.

Стаття 21. Функції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері профілактики злочинів

Здійснюючи на відповідній території організацію роботи з профі­лактики злочинів. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи центральної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування:

розробляють регіональну програму профілактики злочинів, за­тверджують плани заходів щодо запобігання вчиненню окремих їх видів та контролюють їх виконання;

координують діяльність органів та організацій, що здійснюють профілактику злочинів, узагальнюють і поширюють досвід її ефектив­ного провадження;

забезпечують виділення фінансових, матеріально-технічних та ін­ших ресурсів для проведення профілактичних заходів;

призначають проведення кримінологічних досліджень проектів відповідних нормативних актів, програм і планів, крім сільських і селищних органів місцевого самоврядування;

забезпечують працевлаштування в порядку, передбаченому Зако­ном України «Про зайнятість населення», а також вирішення відпо­відними органами питань побутового влаштування, алкогольного, наркоманійного та іншого спеціального лікування осіб, звільнених з лікувально-трудових профілакторіїв і установ, що виконують пока­рання, а також інших осіб, взятих на профілактичний облік;

визначають кількість місць у фізкультурно-спортивних, художньо-естетичних та інших соціальних закладах для залучення до них осіб, що перебувають на профілактичному обліку, насамперед, неповноліт­ніх і молодь, у разі потреби розширюють мережу цих закладів;

організують соціальний патронаж щодо передбачених цим Зако­ном категорій осіб;

створюють притулки для неповнолітніх, центри методико-соціаль-ної реабілітації для неповнолітніх, центри соціальної реабілітації, спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалі­дів, звільнених з місць позбавлення волі або з приймальників-розпо-дільників, а також інші установи соціального патронажу і керують їх діяльністю.

Стаття 22. Профілактичні функції органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції, суду

Органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції, суду:

191

розробляють і вносять на розгляд відповідно Президента України, Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади проекти програми профілактики і планів заходів щодо запобігання вчиненню окремих видів злочинів, а після затвердження забезпечують їх виконання;

аналізують дані про причини і умови, що сприяли вчиненню зло­чинів, розробляють рекомендації щодо їх усунення, подають Прези­денту України, Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автоном­ної Республіки Крим відповідним міністерствам і відомствам, місце­вим органам виконавчої влади узагальнену інформацію з цього пи­тання;

організують роботу для роз'яснення положень чинного законодав­ства з питань необхідності зміцнення правопорядку.

Органи прокуратури забезпечують додержання І правильне засто--сування законодавства про профілактику злочинів, виконують інші •профілактичні функції, передбачені Законом України «Про прокура­туру».

Органи внутрішніх справ здійснюють профілактику злочинів з .використанням оперативно-розшукових заходів, передбачених зако­нами України «Про міліцію» та «Про оперативно-розшукову діяль-, ність».

Органи служби безпеки ведуть профілактичну роботу, зокрема з використанням оперативно-розшукових заходів, відповідно до зако-. нів України «Про службу безпеки України» та «Про оперативно-роз­шукову діяльність».

Суд здійснює профілактику злочинів у відповідності до законо­давства про судоустрій і судочинство.

Стаття 23. Функції міністерств та інши\ центральних орга­нів виконавчої влади у сфері профілактики злочинів

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, їх орга­ни на місцях з метою профілактики злочинів:

забезпечують виконання законодавства про профілактику злочинів 'на підприємствах, в установах, організаціях, що віднесені до їхньої сфери управління, а також здійснення заходів, передбачених держав­ними програмами профілактики злочинів і планами запобігання окре­мим їх різновидам;

контролюють виконання підприємствами, організаціями, що від­несені до їхньої сфери управління, заходів щодо профілактики пра­вопорушень;

проводять профілактичні перевірки на підприємствах, установах, організаціях, що віднесені до їхньої сфери управління, вживають • заходів для усунення причин і умов, які сприяють вчиненню зло­чинів;

своєчасно й належним чином реагують на профілактичний припис "і повідомлення у разі його невиконання на підприємстві, в установі, організації, вживають заходів для усунення причин і умов, які спри­яють вчиненню злочинів;

організують фінансове та матеріально-технічне забезпечення здійс­ нення профілактичних заходів у відповідній галузі або сфері управ­ ління. ., . , ...

192

Стаття 24. Профілактичні функції підприємства, установи, організації

Власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації незалежно від форми власності за участю трудового колек­тиву організує роботу, спрямовану на профілактику злочинів. З цією метою вона:

розробляє комплексний план заходів щодо профілактики злочинів на підприємстві, в установі, організації;

проводить аналіз фактів вчинення злочинів та інших правопору­шень членами колективу, причин І умов, що сприяли цьому, вживає заходів для їх усунення (нейтралізації);

організує юридичний всеобуч і правову пропаганду;

забезпечує технічне оснащення об'єктів, їх охорону, пропускний режим, додержання правил охорони праці;

своєчасно вживає заходів за профілактичним приписом і повідом­ленням правоохоронних органів про порушення правопорядку чле­нами колективу, інформує про наслідки проведеної роботи Ініціатора припису;

забезпечує працевлаштування в порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення», побутове влаштування осіб, що за направленням органу.внутрішніх справ перебували на примусово­му лікуванні від алкоголізму і наркоманії, а також інших осіб, що перебувають на профілактичному обліку;

сприяє колективу та громадським організаціям у перевихованні особи, засудженої до виправних робіт, умовно чи з відстроченням виконання вироку І переданої їм на поруки й перевиховання;

створює у разі наявності великої кількості осіб, що потребують профілактичної допомоги, а також ресурсних можливостей центри соціальної реабілітації та допомоги, профілактики правопорушень, профілакторії алкогольного лікування, забезпечує їх діяльність.

Розділ V ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 25. Правовий захист громадян при здійсненні про­філактики злочинів

Громадянин, щодо якого застосовується профілактичний захід, має право оскаржити дії посадових осіб, які його здійснюють, вищо­му начальнику, прокуророві або до суду у порядку оскарження не­правомірних дій посадових осіб, що ущемляють права громадян.

Стаття 26. Фінансування профілактичної діяльності

Фінансування діяльності, пов'язаної з профілактикою злочинів, здійснюється за рахунок відповідних бюджетів.

Стаття 27. Нагляд за виконання законодавства про профі­лактику ЗЛОЧИНІВ

Нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавст­ва про профілактику злочинів здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до зако­нодавства України.

7 ,-25

ЗАКОНУКРАШИ

•І:= . ••' ,;І!то!.-';; «Про участь громадян в ехороні'грвмії.'їсі.кого порядку і державного кордону»

;, .,_г'|.₀, , ,,. . ; . РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Засади участі громадян в охороні громадського порядку і державного кордону

Громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохорон­ним органам, Прикордонним військам України та органам виконав­чої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здо­ров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та Інших надзвичайних обставин (далі - громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону).

Громадські формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону можуть бути створені на засадах громадської самодія­льності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам України, асоціації громадських формувань тощо.

Стаття 2. Правова основа діяльності громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону

Правовою основою діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку І державного кордону є Конституція України, цей Закон, інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань охорони громадського порядку і державного кордону, боротьби із злочинністю і адміністра­тивними правопорушеннями, а також положення (статути) цих фор­мувань.

Стаття 3. Засади організації та діяльності громадських фор­мувань

Громадські формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Прикордонними військами України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись прин­ципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини І громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.

Координацію діяльності громадських формувань з охорони гро­мадського порядку І державного кордону здійснюють відповід­но місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання.

194

Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організову­ється, спрямовується і контролюється відповідними органами внут­рішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України.

Громадські формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону не мають права займатися підприємницькою або ін­шою діяльністю з метою одержання прибутку.

Використання громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону України для виконання завдань, не пе­редбачених цим Законом, забороняється.

Розділ II

ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ

З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Стаття 4. Порядок створення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Громадські формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону створюються на добровільних засадах за місцем робо­ти, навчання або проживання громадян.

Рішення про створення громадських формувань з охорони громад­ського порядку і державного кордону приймається на зборах (конфе­ренціях) громадян. На збори можуть бути запрошені представники трудових колективів, навчальних закладів, правоохоронних органів, підрозділів Прикордонних військ України та громадськості. Громад­ські формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону створюються у складі не менше ніж 10 осіб.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та правоохоронні органи надають всіляку допомогу та підтримку у створенні громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Стаття 5. Положення (статут) громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону

Громадське формування з охорони громадського порядку і державно­го кордону діє на основі положення (статуту) про нього.

Положення (статут) громадського формування з охорони громад­ського порядку і державного кордону повинно містити:

1. назву, мету, завдання громадського формування та його юридич­ ну адресу;

2. відомості про структуру формування і територію, в межах якої, воно провадитиме свою діяльність;

3. визначення порядку створення та діяльності керівних і вико­ навчих органів (штабів, координаційних рад, правлінь), їх повнова­ жень;

4. умови І порядок прийняття громадян до громадського форму-, вання І вибуття з нього;

5. статутні права та обов'язки членів громадського формування;

6. джерела надходження, порядок використання коштів та іншого майна громадського формування;

⁷* 195>^:

7. порядок відшкодування витрат на використання приватного ав- томототранспорту або у разі завдання збитків майну члена громадсь­ кого формування під час виконання ним своїх обов'язків;

8. порядок внесення змін і доповнень до положення (статуту);

9. порядок припинення діяльності громадського формування і ви­ рішення питань, пов'язаних з його ліквідацією.

У положенні (статуті) можуть бути передбачені інші норми, які стосуються особливостей створення і діяльності' громадського фор­мування.

Положення (статут) узгоджується з керівництвом відповідного те­риторіального органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ України, а також виконавчого органу ради, на території якої діятиме це громадське формування.

Стаття 6. Реєстрація положення (статуту) громадських фор­мувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Для реєстрації громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону його засновники подають до відповід­ного виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради за місцем його діяльності рішення про його створення, підтримане відповідним органом внутрішніх справ чи підрозділом Прикордонних військ України, узгоджене з цими органами положен­ня (статут), інформацію про склад керівного органу, а також список членів формування.

У разі якщо діяльність зазначеного громадського формування по­ширюється на територію двох І більше адміністративно-терито­ріальних одиниць, необхідні документи подаються для реєстрації до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської, ра­йонної у місті ради, на території якої буде знаходитися керівний ор­ган такого формування.

Реєстраційний збір зазначеними формуваннями не сплачується.

Реєстраційні документи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються відповідним виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті ради у місячний термін з дня їх надходжен­ня. У разі потреби орган, який здійснює реєстрацію, проводить пере­вірку відомостей, зазначених у поданих йому документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній повідомляється засновникові пись­мово у 10-денний термін з дня прийняття відповідного рішення.

Під час розгляду питання про реєстрацію мають право бути при­сутніми представники зазначеного громадського формування.

Про намір внести зміни до статутних документів після їх реєстра­ції громадське формування повідомляє реєструючий орган не пізніше ніж за 5 діб до проведення зборів (конференції) громадського форму--вання, на якому має розглядатися питання про внесення таких змін.

Про зміни, внесені до статутних документів після реєстрації, громадське формування повідомляє реєструючий орган у 5-денний термін.

Перереєстрація громадських формувань здійснюється у порядку, встановленому для їх реєстрації. Після реєстрації громадське форму­вання набуває статусу юридичної особи.

196

Стаття 7. Відмова у реєстрації ^ , _уа._:.,^ ..

У реєстрації громадському формуванню з охорони громадського порядку і державного кордону може бути відмовлено, якщо його ста­тутні документи суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови і може бути оскаржено у встановленому порядку до суду.

Стаття 8. Припинення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку І державного кордону

Діяльність громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону може бути припинена шляхом примусо­вого розпуску або саморозпуску відповідно до закону.

У разі порушення громадським формуванням вимог чинного зако­нодавства щодо його діяльності за заявою реєструючого органу або прокурора його діяльність може бути заборонена за рішенням суду у встановленому законом порядку.

Суд розглядає заяву реєструючого органу або прокурора про забо­рону діяльності громадського формування і приймає відповідне рі­шення у термін до ЗО днів з моменту надходження заяви до суду,

Розділ III

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРАВА

ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ ф

З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ' т

І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ТА ЇХ ЧЛЕНІВ >'

Стаття 9. Основні завдання громадських формувань з охо­рони громадського порядку і державного кордону

Основними завданнями громадських формувань з охоррни гро­мадського порядку і державного кордону є:

1)у сфері охорони громадського порядку:

надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні гро­мадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністратив­ним проступкам і злочинам;

інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угрупо­вань;

сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочи­нів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підпри­ємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою без­доглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

2) у сфері охорони державного кордону:

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються пору­шити державний кордон чи провадять Іншу протиправну діяльність на кордоні;

сприяння військовослужбовцям Прикордонних військ України в охороні державного кордону, виключної (морської) економічної зони

197

України, а також здійснення контролю за дотриманням режиму дер­жавного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропу­ску через державний кордон, проведення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи;

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяль­ності на кордоні, і вжиття заходів до їх усунення;

участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку поблизу кордону та за прикордонними інженерними спорудами;

участь у заходах Прикордонних військ України з профілактики порушень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунк­тах пропуску через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:

надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещас­них випадків чи правопорушень;

участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського по­рядку у разі стихійного лиха та Інших надзвичайних обставин.

Стаття 10. Права громадських формувань з охорони гро­мадського порядку і державного кордону

Для виконання завдань, визначених у цьому Законі, громадські формування з охорони громадського порядку І державного кордону та їх члени мають право:

1. брати участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону разом з працівниками міліції, військовослужбов­ цями Прикордонних військ України, а в сільській місцевості - само­ стійно шляхом виконання конкретних доручень керівника відповід­ ного органу внутрішніх справ чи підрозділу Прикордонних військ України;

2. вживати спільно з працівниками міліції заходів до припинення адміністративних правопорушень І злочинів;

3. представляти І захищати інтереси своїх членів у державних ор­ ганах та підприємствах, установах, організаціях, навчальних закла­ дах;

4. взаємодіяти з іншими органами громадської самодіяльності, що беруть участь у заходах, спрямованих на:

ведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схиль­ними до вчинення адміністративних правопорушень і злочинів;

надання допомоги у боротьбі із злочинами у сфері економіки, по­даткового законодавства, а також пияцтвом, наркоманією, порушен­нями правил торгівлі та у сфері благоустрою території міст, Інших населених пунктів;

охорону природи і пам'яток історії та культури;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

5) вносити до органів державної влади, органів місцевого само­ врядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності пропозиції щодо запобігання адміністративним правопо­ рушенням і злочинам, виникненню причин і умов, що сприяють їх вчиненню;

198

6) підтримувати зв'язки з відповідними громадськими організаці­ ями інших країн з метою обміну досвідом роботи. ->

Стаття 11. Форми і методи роботи громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Громадські формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону проводять свою діяльність під контролем органів вну­трішніх справ, підрозділів Прикордонних військ України шляхом:

1. спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикор­ донниками патрулювання і виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підпри­ ємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролю­ ється Прикордонними військами України, прикордонної смуги; учас­ ті в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування;

2. проведення разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин та умов перебування невідомих осіб;

3. участі у заходах правоохоронних органів, спрямованих на бо­ ротьбу з окремими видами правопорушень.

Стаття 12. Членство у громадських формуваннях з охорони громадського порядку і державного кордону

Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України, які десяти 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопо­рядку і в охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями І станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопо­рядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об'єднань та лише після проходження відповідної правової та спеці­альної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Прикор­донних військ України і одержання в органі місцевого самовряду­вання посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов'язки, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ Украї­ни і Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Не можуть бути членами зазначених громадських формувань осо­би, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм І нарко­манію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено діє­здатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України.

199

Стаття ІЗ. Обов'язки і права'членів громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов'язані:

1. брати активну участь в охороні громадського порядку і держав­ ного кордону, припиненні адміністративних правопорушень і злочи­ нів та запобіганні їм;

2. під час виконання обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону мати особисте посвідчення члена громадського формування та нарукавну пов'язку;

3. доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ Украї­ ни, штаб громадського формування з охорони громадського порядку або громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою його припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місті вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим;

4. надавати у межах наданих їм прав допомогу народним депута­ там України, представникам органів державної влади та органів міс­ цевого самоврядування у їх законній діяльності, якщо 'в цьому їм чи­ ниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників.

Крім того, члени громадських формувань, які беруть участь в охо­роні державного кордону, зобов'язані знати:

1. місцевість, точне проходження кордонів, номери і місце розмі­ щення прикордонних знаків на дільниці застави;

2. режим державного кордону і прикордонний режим, чинне Зако­ нодавство з цих питань;

3. зразки документів на право в'їзду та перебування громадян Ук­ раїни та інших осіб у районах, що контролюються Прикордонними військами України, у прикордонній смузі.

Члени громадських формувань під час виконання своїх обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону після обов'язкового пред'явлення посвідчення члена громадського форму­вання мають право:

1. вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного кордону, в тому числі на територіях, що межують з дер­ жавним кордоном, де прикордонну смугу не визначено;

2. у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу;

3. спільно з працівниками органів внутрішніх справ та військово­ службовцями Прикордонних військ України затримувати і достав­ ляти до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку І державного кордону І не викбнують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення;

200

4. складати; протоколи про адміністратшн і правопорушення;

5. входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, Інших громадських місць і приміщень за згодою власника чи уповноваженого ним орга­ ну для переслідування правопорушника, який переховується, або припинення адміністративних правопорушень чи злочинів;

.6) у разі участі спільно з прикордонниками у пошуку порушників кордону за згодою громадян або власника підприємства, установи, . організації, чи уповноваженого ним органу та в присутності їх пред­ставників входити у будь-який час доби до житлових приміщень, на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій та огля­дати транспортні засоби;

7. у невідкладних випадках використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям або громадя­ нам (за їх згодою), крім транспортних засобів дипломатичних, кон­ сульських та Інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для доставлений до лікувальних закладів осіб, що перебувають у безпо-.. радному стані, а також осіб, які потерпіли від нещасних випадків або правопорушень і потребують термінової медичної допомоги;

8. у разі порушення водіями Правил дорожнього руху, створення реальної загрози життю або здоров'ю громадян вживати заходів до припинення цього правопорушення, здійснювати перевірку докумен­ тів у водіїв на право користування та керування транспортними засо-

.бами, а також не допускати осіб, які не мають документів або пере­бувають у стані сп'яніння, до подальшого керування транспортними засобами;

9) під час виконання обов'язків члена громадського формування використовувати за власним бажанням свій або інший приватний автомототранспорт за згодою власника або особи, у володінні якої він перебуває. Відшкодування витрат за його використання у таких випадках може провадитися за рахунок коштів громадського форму­ вання у порядку, визначеному.його, положенням (статутом);

10} вести роботу серед населення щодо роз'яснення чинного за­конодавства про державний кордон України, систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі;

11) застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.

Розділ IV

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ І СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Стаття 14. Умови та порядок застосування заходів фізич­ного впливу і спеціальних засобів

Члени громадського формування з охорони громадського порядку І державного кордону лід час спільного з працівниками органів внут­рішніх справ, прикордонниками виконання покладених на них зав­дань з охорони громадського порядку і державного кордону мають

201

право застосувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби інди­відуального захисту та самооборони, заряджені речовинами сльозо­точивої та дратівної дії у випадках і в порядку, передбачених зако­ном. Порядок придбання, видачі громадським формуванням з охоро­ни громадського порядку і державного кордону цих спеціальних засобів та їх зберігання визначається Міністерством внутрішніх справ України і Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Про намір застосувати силу і спеціальні засоби особи попереджа­ються (якщо дозволяють обставини). Без попередження фізична сила і спеціальні засоби можуть застосовуватися, якщо виникла безпосе­редня загроза життю або здоров'ю члена громадського формування, іншого громадянина, працівника міліції, військовослужбовця Прикор­донних військ України.

Не дозволяється застосування заходів фізичного впливу і спеціа­льних засобів до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім ви­падків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здо­ров'ю людей, членів громадських формувань, працівників міліції, військовослужбовців Прикордонних військ України, або збройного нападу чи збройного опору.

У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів члени громадських формувань не можуть перевищувати міри, необхідної для припинення правопору­шення, а також зобов'язані звести до мінімуму можливість заподіян­ня шкоди здоров'ю правопорушника та інших громадян. У разі запо­діяння такої шкоди члени громадських формувань забезпечують по­дання допомоги потерпілим у найкоротший термін.

Про поранення або смерть правопорушника, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, члени громадських формувань повинні негайно сповістити відповідні орга­ни внутрішніх справ І прокуратури, підрозділи Прикордонних військ України.

Перевищення повноважень із застосуванням сили, а також спеціа­льних засобів тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку І державного кордону, які мають дозвіл органу внутрішніх справ на придбання, зберігання і застосування спеціальних засобів само­оборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, мають право під час виконання своїх обов'язків спільно з працівни­ками органів внутрішніх справ або прикордонниками застосовувати власні або видані цими об'єднаннями спеціальні засоби:

1. для самозахисту і захисту громадян від нападу та Інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

2. для припинення групових порушень громадського порядку та державного кордону;

3. для відбиття нападу на будівлі, приміщення державних і гро­ мадських організацій, підприємств, установ, транспортні засоби, а також громадян та їх особисту власність;

4. для затримання і доставлення до органу внутрішніх справ, під-

202 .

розділу Прикордонних військ України, громадського пункту охорони порядку осіб, які вчинили адміністративні правопорушення чи зло­чини, продовжують заподіювати шкоду оточуючим громадянам або чинять опір;

5) для припинення в разі потреби опору працівникам міліції та військовослужбовцям Прикордонних військ України, іншим осо­бам, які виконують службові або громадські обов'язки з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби із злочин­ністю.

Членам громадського формування забороняється під час виконан­ня своїх обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону використовувати холодну та вогнепальну зброю, в тому чис­лі мисливську, яка згідно з чинним законодавством перебуває в їх особистому користуванні.

Розділ V

ДЕРЖАВА І ДІЯЛЬНІСТЬ

ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ

З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Стаття 15. Обов'язки органів виконавчої влади та орга­нів місцевого самоврядування щодо діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кор­дону

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, по­садові особи цих органів, керівники підприємств, установ, організа­цій у межах своєї компетенції, а також громадяни сприяють громад­ським формуванням в охороні громадського порядку і державного кордону.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання, підприємства, установи та організації в установленому поряд­ку розглядають пропозиції громадських формувань щодо поліпшення стану громадського порядку і охорони державного кордону та вжи­вають у межах своєї компетенції відповідних заходів.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання спільно з органами внутрішніх справ, підрозділами Прикор­донних військ України організовують діяльність громадських форму­вань з охорони громадського порядку та державного кордону шля­хом залучення їх членів до проведення патрулювання та інших спільних заходів, проведення Інструктажів та оперативного надання відповідної Інформації, крім таємної, залучення їх членів до правово­го навчання та ознайомлення з формами та методами боротьби з пра­вопорушеннями.

Стаття 16. Координація діяльності громадських форму­вань

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуван­ня у межах своєї компетенції спільно з органами внутрішніх справ та підрозділами Прикордонних військ України здійснюють координа-

203

цію та контроль за діяльністю громадських формувань, заслуховують повідомлення і звіти керівників зазначених формувань.

Для реалізації цілей І завдань цих громадських формувань місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають право вводити за рахунок коштів місцевого бюджету посади інструк­тора з питань роботи з цими формуваннями, начальника загону на­родної дружини підприємства, установи, організації.

Керівництво діяльністю громадськими формуваннями здійснюють штаби, координаційні ради та правління, які формуються на виборній основі.

Стаття 17. Правові гарантії та соціальний захист членів громадських формувань з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону

Законом гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності, май­на члена громадського формування та членів його сім'ї від злочин­них посягань та інших протиправних дій, .

Злісна непокора членові громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону, а також його образа та інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на нього обрт в'язків, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

У разі загибелі членів громадського формування під час виконан­ня ними покладених на них завдань з охорони громадського порядку і державного кордону членам сім'ї загиблого або особам, які перебу­вають на його утриманні, за рахунок коштів, які виділяються на фі­нансування діяльності громадських формувань з охорони громад­ського порядку і державного кордону, у порядку, визначеному цим Законом, виплачується одноразова допомога у розмірі не менше п'я­тирічного середнього заробітку загиблого за основним місцем робо­ти, а також відповідно до чинного законодавства призначається пен­сія у зв'язку з втратою годувальника.

У разі каліцтва, заподіяного члену громадського формування, або встановлення інвалідності, яка настала внаслідок виконання ним обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону, у порядку, визначеному цим Законом, йому виплачується одноразова допомога у розмірі від трирічного до п'ятирічного середнього заро­бітку (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по Інвалідності відповідно до законодавства. Кошти, витраче­ні у зв'язку з цим на лікування члена громадського формування, стя­гуються з винної особи у встановленому порядку.

За членами громадських формувань, які потерпіли від злочинного діяння, за винятком випадку заподіяння такої шкоди при перевищен­ні ними меж необхідної оборони, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездат­ності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами.

Одноразові допомоги члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або членам його сім'ї, передбачені частинами третьою і четвертою цієї статті, а також збит­ки, завдані його майну чи майну членів його сім'ї у зв'язку з вико­нанням ним обов'язків з охорони громадського порядку І державного кордону, можуть бути відповідно виплачені чи компенсовані у пов-

204

ному обсязі за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб у встановленому зако­ном порядку.

Члени зазначених громадських формувань можуть бути застрахо­вані за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів на випадок загибелі або смерті на суму десятирічного середнього заробітку за основним місцем роботи, а в разі поранення, контузії, травм або ка­ліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з вико­нанням обов'язків з охорони громадського порядку І державного кордону, - у розмірі від річної до п'ятирічної середньої заробітної плати залежно від ступеня втрати працездатності.

Порядок та умови страхування членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Заходи заохочення і стягнення щодо членів гро­мадського формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону

За активну участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону члени громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону заохочуються органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України, ін­шими органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання шляхом оголошення подяки або видачі цінного подарунка чи грошової винагороди. Крім того, підприємства, установи і організації за поданням керівних органів громадських формувань можуть нада­вати членам цих об'єднань пільгові путівки до санаторію або будин­ку відпочинку, додаткову оплачувану відпустку терміном до 5 днів та інші види заохочення і пільги, визначені зборами трудового колекти­ву, за рахунок власних коштів. За поданням керівних органів громад­ських формувань з охорони громадського порядку І державного кор­дону члени цих формувань, які беруть найбільш активну участь в охороні громадського порядку, мають переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонних військ України, прийняття на службу до органів внут­рішніх справ або Прикордонних військ України.

За особливі заслуги під час виконання свого громадського обо­в'язку та виявлення при цьому мужності і героїзму члени громадсь­кого формування відзначаються в установленому порядку державни­ми нагородами.

У зазначеному порядку можуть заохочуватися Інші громадяни України, які подають активну допомогу органам внутрішніх справ та підрозділам Прикордонних військ України у виконанні покладених на них завдань.

До членів громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону, які несумлінно ставляться до виконання своїх обов'язків, можуть застосовуватися за рішенням загальних збо­рів або керівного виконавчого органу цього об'єднання стягнення у вигляді попередження, догани, виключення із членів громадського формування.

< м 205

Розділ VI , _{; ч}

-ь1 ,. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ , ;„,

ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Стаття 19, Забезпечення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністра­ції мають право вирішувати питання щодо забезпечення діяльності громадських формувань, надавати їм службові приміщення, необхід­ний інвентар та засоби зв'язку.

Службові приміщення надаються громадським формуванням у мі­сячний термін після їх реєстрації.

Громадські формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону можуть користуватися на договірних засадах майном підприємств, установ, організацій та інших власників, у тому числі транспортними засобами, інвентарем та засобами зв'язку.

Органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ Украї­ни у разі потреби можуть надавати на договірних засадах громадсь­ким формуванням на період їх чергування або проведення цільових заходів мобільні радіотехнічні та спеціальні засоби, інші предмети екіпіровки нарядів.

Розділ VII

НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ

ЗАКОНОДАВСТВА ГРОМАДСЬКИМИ ФОРМУВАННЯМИ

З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Стаття 20. Контроль за діяльністю громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Контроль за діяльністю громадських формувань з охорони гро­мадського порядку і державного кордону здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом,

Органи, що проводять реєстрацію зазначених громадських форму­вань, здійснюють контроль за дотриманням ними вимог положення (статуту). Представники цих органів мають право спостерігати за проведенням громадськими формуваннями заходів, вимагати необ­хідні документи, одержувати пояснення.

Контроль за джерелами і розмірами надходжень коштів до цих громадських формувань здійснюється відповідно до закону.

У разі порушення фінансової дисципліни з боку громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону воно несе відповідальність згідно з законом.

Стаття 21. Нагляд за додержанням і застосуванням законів громадськими формуваннями з охорони громадського порядку і державного кордону

Нагляд за додержанням І застосуванням законів громадськими

206

формуваннями з охорони громадського порядку І державного кор­дону здійснюється в порядку, визначеному Конституцією І закона-

ми України.

. -І іч *

Розділ VIII ^

, ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ '^

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у місячний строк після набрання чинності цим Законом:

затвердити типове положення (статут) про громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону;

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо при­ведення законів України у відповідність з цим Законом;

привести свої рішення у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими цент­ральними органами виконавчої влади України їх нормативних актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 22 червня 2000 року, № 1835-111

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про боротьбу З КОРУПЦІЄЮ» ;.-

. ~_т<т,, (Вводиться в дію Постановою В/³ ,...

,;:, ЛІ" 357/95-ВР від 05. 10.95) '.'; ,.;,,

(Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України) . ,._;

-Г.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків ко-рупційних діянь.

Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової рег­ламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноваже­них на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ :

Стаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь

Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповно­важених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є: • ="^;"--

207

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріаль­ них благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийнят­ тя чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ці­ ною (тарифом), яка є Істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій дер­ жави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за об­ставин, передбачених пунктом «а» частини другої цієї статті, у тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в доход держави.

Стаття 2. Суб'єкти корупційних діянь та інших правопору­шень, пов'язаних з корупцією

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з коруп­цією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:

а) державні службовці;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автоном­ ної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, район­ них, обласних рад, сільські, селищні міські голови та голови район­ них, обласних рад.

(Пункт «б» статті 2 у редакції Закону № І71/97-ВР єід 03.04.97 р.)

Стаття 3. Межі дії Закону

Суб'єкти, зазначені у статті 2 цього Закону, за вчинення корупцій-них діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність на підставі цього Закону. Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріаль­ну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'я­зані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законо­давства.

Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чинним законодав­ством притягаються до відповідальності за адміністративні правопо­рушення відповідно до дисциплінарних статутів, у разі вчинення ко-рупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть відповідальність, передбачену цим Законом.

Стаття 4. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією

Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи: а) Міністерства внутрішніх справ України; — а-1) податкової міліції;

(статтю 4 доповнено пунктом «а-1» згідно із Законом N$'85/98- ВР від 05.02.98р.) ,. ..._:

б) Служби безпеки України;

в) органів прокуратури України; ,. , _: інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з,коруп­ цією згідно з чинним законодавством.

208

: ії • -."^ РОЗДІЛ II ..:.',.• ц

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОРУПЦІЇ ,. ,,

-І,

Стаття 5. Спеціальні обмеження щодо державних службов­ців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій дер­жави, спрямовані на попередження корупції

Державний службовець або інша особа, уповноважена на вико­нання функцій держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької' діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або Інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у спра­ вах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що нале­ жать державі, та представляє Інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товарист­ ва), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових уста­ нов, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, шо здійснюють підприємницьку діяльність;

(пункт «в» частини І статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 622-ХІУ від 05- 05.99 р.)

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, на­ дання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Обмеження, передбачені у пунктах «б» і «в» частини першої цієї статті, не поширюються на депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад. які здійснюють депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

(Статтю 5 доповнено частиною 2 згідно із Законом № І71/97-ВР від 03.04.97 р.)

(У зв 'язку з цим частини 2 і 3 вважати відповідно частинами 3 і 4)

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кре­ дитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержан­ ня за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове ста­ новище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяль­ ність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам

209

під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рі­шень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання Інших функцій держави, попереджаються. про встановлені щодо них обмеження.

Стаття 6. Фінансовий контроль

Декларування доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, здійснюється в порядку і на підставах, передбачених стат­тею 13 Закону України «Про державну службу».

В разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку держав­ний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов'язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу Із зазначенням номера рахунку і місцезна­ходження іноземного банку.

Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади у банках посадових осіб, зазначених у частині першій статті 9 Закону України «Про державну службу», та членів їх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях державних органів України. До обрання чи призначення кандидата на відповідні посади ці відомості попередньо подаються органу чи посадовій осо­бі, які здійснюють обрання чи призначення на ці посади.

(Частина 3 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом ; № 171/9 7-ВР від 03.04.9 7 р.)

" РОЗДІЛ III

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЯННЯ ТА ІНШІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 7. Відповідальність за вчинення корупційних діянь

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держа-* ви, будь-якого із зазначених у статті 1 цього Закону корупційних ді-•янь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адмініст­ративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звіль­нення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.

Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом, народ­ним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, депутатом або головою місцевої Ради народних депу-' татів тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді ' штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян і дострокове припинення депутатських повно­важень або звільнення з виборної посади. Рішення про дачу згоди на притягнення їх до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь і дострокове припинення депутатських повнова­жень або звільнення з виборної посади приймається відповідною Ра­дою на пленарному засіданні. Порядок притягнення народного депута­та України до відповідальності у цих випадках визначається Законом

^;210

України «Про статус народного депутата України». Таким особам за-; бороняється балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи протягом п'яти років з дня припинення депутатських повно­важень або звільнення з посади та займати посади в державних орга­нах та їх апараті протягом трьох років з дня припинення депутатсь­ких повноважень або звільнення з посади. (Частина 2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 171/97-ВР від 03.04.97 р.)

Примітка. Під іншим усуненням від виконання функцій держави в цьому Законі розуміється дострокове припинення депутатських повно­важень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з війсь­кової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби).

Стаття 8. Відповідальність за порушення спеціальних обме­жень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій дер­жави, будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністратив­не стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року порушення будь-якого Із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень тягне за собою адміністративну від­повідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Стаття 9. Відповідальність за порушення вимог фінансового контролю

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій дер­жави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) тягне за собою адміністративну відповідаль­ність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотува­тись у депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем або ін­шою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відо­мостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ят­надцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функ­цій держави.

Стаття 10. Відповідальність керівників за невжиття заходів Щодо боротьби з корупцією

Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння

211

або порушення спеціальних обмежень, встановлених статтею 5 цього

Закону, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до при­пинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, зазначених у пунктах «а» і «б» статті 4 цього Закону.

Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених час­тиною першою цієї статті, тягне за собою адміністративну відповіда­льність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення діяння, передбаченого части­ною другою цієї статті, тягне за собою адміністративну відповідаль­ність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Стаття 1/. Відповідальність за умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією

Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчи­нення корупціиного діяння чи Іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупціиного діяння чи іншого право­порушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян І звільнення з посади чи Інше усунення від виконання функ­цій держави.

Стаття 12. Підстави і порядок адміністративного прова­дження у справах про кору пишні діяння або інші правопору­шення, пов'язані з корупцією

Порядок адміністративного провадження у справах про корупцій-ні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень ви­значається Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених цим Законом.

Протокол про вчинення корупціиного діяння або Іншого правопо­рушення, пов'язаного з корупцією, складається органами, зазначени­ми в пунктах «а» і «б» статті 4 цього Закону, а у разі, коли факт вчи­нення корупціиного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорсь­кою перевіркою чи попереднім слідством, -також слідчим чи проку­рором.

Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупціиного діяння або іншого -правопорушення, пов'язаного з корупцією.

Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупціиного ді­яння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, зобов'я­заний у триденний строк надіслати матеріали перевірки або поперед­нього слідства, що стосується корупціиного діяння чи іншого право-

212

порушення, пов'язаного з корупцією, до органу, зазначеного у пунк­тах «а» і «б» частини першої статті 4 цього Закону.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопо­рушення, пов'язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки, у триденний строк з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це про­токол. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, здійснюється районним (місь­ким) судом у п'ятиденний строк з моменту надходження протоколу.

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у ви-гляпі штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'я­зані з корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про звіль­нення особи з посади або інше усунення від виконання нею функцій держави згідно з чинним законодавством.

Розділ IV

УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ ТА ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З КОРУПЦІЄЮ

.., Стаття ІЗ. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації не­законним використанням приміщень, засобів транспорту і зв'язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності пра­цівників та військовослужбовців.

• У разі відмови добровільно повернути незаконно одержані осо­бою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредити, позич­ки, цінні папери, нерухомість та інше майно вони чи їх вартість під­лягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у ре­зультаті дій, передбачених пунктом «а» частини першої статті 5 цьо­го Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з нас­лідками, передбаченими Цивільним кодексом України .

Стаття 14. Скасування неправомірних нормативно-право­вих актів та рішень, прийнятих внаслідок корупційних діянь

Прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадо­вою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповід­них актів та рішень, або визнаються незаконними в судовому порядку. .

Стаття 15. Поновлення прав та відшкодування збитків фі­зичним та юридичним особам

Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок коруп­ ційних діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановле­ ному законом порядку. .,'- .. ,. ,(•-,.••-.•'

213

^; " Розділ V ^;

,,,..,.,. - КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД

ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ , ,

д - У СФЕРІ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 16. Контроль за виконанням законів у сфері бо­ротьби з корупцією

Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпе­чення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою зло­чинністю і корупцією.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-ХІУ від 02.03.99 р.)

Стаття 17. Прокурорський нагляд

Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійс­нюється Генеральним прокурором України і уповноваженими ним прокурорами.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 5 жовтня 1995 року, № 356/95-ВР

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1993, № 35, ст. 358) (Вводиться в дію Постановою ВР № 3342-12

від 30.06.93, ВВР 1993, № 35, ст. 359) (Із змінами, внесеними згідно із 'Законами№ 4001-12 ^і.^

від 24.02.94, ВВР 1994, № 2-і, ст. 184 '

№ ЗІ2-ХІУ'(312-14) від 11.12.98, ВВР, 1999, № 4,

ст. 35 № 461'-XIV (461'-14) від 02.03.99, ВВР, 1999, № 16

ст. 98№ 783-ХІУ(783~І4) від 30.06.99, ВВР, 1999, № 34, ст. 274

редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом

про Державний бюджет України на 2000 рік

№ 1593-1Н (1593-14) від 23.03.2000)

(У тексті Закону слова «Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» у відповідному відмінку замінити сло­вами «Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» у відповідному відмінку згідно із Законом № 4001-12 від 24.02.94)

(У тексті Закону слова «Комісія Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю» у всіх відмінках замінено словами «Комітет Верховної Ради України з питань законо­давчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з орга-

214

нІзованою злочинністю і корупцією» у відповідних відмінках згідна із Законом № 461 -XIV (461 -14) від 02.03.99)

(У тексті Закону слова «Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією» у всіх відмінках замінено словами «Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з орга-. нІзованою злочинністю І корупцією» у відповідних відмінках згідно із Законом № 1593-ПІ (1593-14) від 23.03.2000)

Цей Закон визначає головні напрями загальнодержавної політи­ки та організаційно-правові основи боротьби з організованою зло­чинністю.

• Розділ І

^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття організованої злочинності

1. Під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється су­ купність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльні­ стю організованих злочинних угруповань.

2. Види та ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові за­ ходи щодо осіб, які вчинили такі злочини, встановлюються Криміна­ льним кодексом України.

Стаття 2. Мета боротьби з організованою злочинністю

Метою боротьби з організованою злочинністю є: встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалі­зація, нейтралізація та ліквідація;

усунення причин і умов Існування організованої злочинності.

Стаття 3. Завдання Закону

Основними завданнями цього Закону є: ;

створення загальних правових і організаційних засад у сфері боро­тьби з організованою злочинністю, сприяння її попередженню та ліквідації;

визначення системи державних органів, що ведуть боротьбу з ор­ганізованою злочинністю, та їх взаємовідносин;

встановлення повноважень спеціальних державних органів по бо­ротьбі з організованою злочинністю та спеціальних заходів, що здій­снюються ними;

встановлення обов'язків інших державних органів у сфері бороть­би з організованою злочинністю;

правове забезпечення фінансових, матеріально-технічних та інших умов, необхідних для боротьби з організованою злочинністю;

забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю.

Стаття 4. Законодавство про боротьбу з організованою зло­чинністю

1. Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базу­ється на Конституції України (888-09) і включає цей Закон, Криміна-, льний (2001-05, 2002-05) І Кримінально-процесуальний кодекси Ук­раїни (1001-05, 1002-05, 1003-05), закони України «Про оперативно-

215:

розщукову діяльність»-(2135-12), «Про міліцію» (565-12), «Про Слу­жбу безпеки України» (2229-12), «Про прокуратуру» (1789-12), інші закони, мїжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна.

2. ПІдзаконні акти, що регулюють відносини в сфері боротьби з організованою злочинністю, не можуть встановлювати повноважен­ня державних органів чи обов'язки фізичних та юридичних осіб, які .не випливають з законів України.

Стаття 5. Система органів, які здійснюють боротьбу з орга­нізованою злочинністю

1. Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з органі­ зованою злочинністю, становлять:

а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи;

б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою' злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

2. До державних органів, спеціально створених для боротьби ..з .ор­ ганізованою злйчиннІст-ю, належать:

а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організова­ ною злочинністю при Президенті України;

б) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

У разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

3. До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організо­ ваною злочинністю, належать:

• а) органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, крім зазначених у пункті 2 цієї статті;

б) органи прокуратури України;

в) митні органи і підрозділи Прикордонних військ України;

г) органи державної податкової служби та державної контрольно- ревізійної служби;

д) органи і установи виконання покарань...(Пункт 3 статті 5 до­ повнено підпунктом «д» згідно і'з Законом Лі' 312-Х/У (312-14) є-ід 11.12.98)

Стаття 6. Основні напрями боротьби з організованою зло­чинністю

Основними напрямами боротьби з організованою злочинністю с:

створення правової' основи, організаційних, матеріально-техніч­них та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочин­ністю, організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явиш, що породжують організовану злочинність та сприя­ють їй;

запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі;

запобігання виникненню організованих злочинних угруповань;

216

виявлення, розслідування, припинення і запобіганню правопору­шенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угрупо­вань, притягнення винних до відповідальності;

забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним осо­бам, державі;

запобігання встановленню корумпованих зв'язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну дія­льність;

протидія використанню учасниками організованих злочинних угру­повань у своїх інтересах об'єднань громадян і засобів масової інфор­мації;

запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, ви­користанню суб'єктів підприємницької діяльності для реалізації зло­чинних намірів.

Стаття 7. Міжнародне співробітництво

Міжнародне співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю грунтується на нормах міжнародного права і чинного законодавства України, міждержавних і міжурядових договорах, дво-сздронніх відомчих угодах.

Розділ II -

СПЕЦІАЛЬНІ ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ

ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ, , ЇХ КОМПЕТЕНЦІЯ і

Стаття 8. Координаційний комітет по боротьбі ї корупцією і організованою злочинністю при Президенті України

1. Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організова­ ною злочинністю здійснює координацію діяльності всіх державних органів, на які цим Законом покладено обов'язки здійснювати цю боротьбу. Положення про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю затверджується Верховною Радою України.

2. Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організова- -ною злочинністю створюється у складі Голови Служби безпеки

України, заступника Голови Служби безпеки України, керівника Го­ ловного управління по боротьбі з корупцією та організованою зло­ чинністю Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України, першого заступника Міністра внутрішніх справ України - керівника Головного управління по боротьбі з організованою зло­ чинністю Міністерства внутрішніх справ, Голови Правління Націо­ нального банку України, Голови Державного комітету у справах охо­ рони державного кордону України, Голови Державного митного ко­ мітету України, начаїьника Головного управління державної подат­ кової служби України. До складу Координаційного комітету можуть входити керівники інших міністерств та відомств, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю. , _їґл_... , ,л

217

У засіданнях Координаційного комітету беруть участь Голова Ко­мітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Генеральний прокурор України, начальник управління Генеральної прокуратури України по нагляду за виконан­ням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю.

3. До компетенції Координаційного комітету по боротьбі з коруп­ цією і організованою злочинністю належить:

а) координація і сприяння діяльності органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю;

б) розробка стратегії і рекомендацій щодо тактики боротьби з ор­ ганізованою злочинністю;

в) організація співробітництва з питань боротьби з організованою злочинністю з відповідними органами інших держав та міжнародни­ ми установами;

г) підготовка щорічних і спеціальних доповідей (інформацій) про стан організованої злочинності в Україні, основні напрями та резуль­ тати боротьби з нею і внесення їх на розгляд Президента України та Верховної Ради України;

д) вирішення питань щодо розпорядження фондом сприяння бо­ ротьбі з організованою злочинністю.

4. Рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією І організованою злочинністю, прийняті в межах його компетенції та відповідно до законодавства України, є обов'язковими для вико­ нання державними органами і посадовими особами, до яких вони звернені.

5. Для науково-дослідного забезпечення боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті створюється міжвідом­ чий центр з проблем боротьби з організованою злочинністю.

Стаття 9. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ України

1. Спеціальними підрозділами по боротьбі з організованого зло­ чинністю органів внутрішніх справ є Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ Украї­ ни, управління, відділи і відділення по боротьбі з організованою зло­ чинністю Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим, головно­ го управління внутрішніх справ міста Києва, головних управлінь і управлінь внутрішніх справ областей, міста Севастополя та інших міст, відповідних органів на транспорті, які підпорядковуються від­ повідно Міністру внутрішніх справ Республіки Крим, начальникам головних управлінь, управлінь внутрішніх справ. (Пункт перший статті 9 є редакції Закону № 4001-12 від 24.02.94)

2. Відділи і відділення по боротьбі з організованою злочинністю у містах {крім Севастополя) створюються в міру необхідності і підпо­ рядковуються управлінням по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим, головних управлінь і управлінь внутрішніх справ областей. (Пункт другий статті 9 в редакції Закону № 4001-12 від 24.02.94)

1. Створення і ліквідація відділів і відділень по боротьбі з органі-

218

зованою злочинністю в містах здійснюється рішенням Кабінету Мі­ністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

4. Начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України призначаєтьсяґ на посаду рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Мініст­ ра внутрішніх справ України, погодженим з Комітетом Верхов­ ної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і є першим заступником Міністра внутрішніх справ Ук­ раїни.

5. Начальники управлінь по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим, головного управ­ ління внутрішніх справ міста Києва, головних управлінь і управлінь внутрішніх справ областей, міста Севастополя, відповідних органів на транспорті є відповідно першими заступниками міністра, началь­ ників головних управлінь, управлінь внутрішніх справ, які признача­ ються І звільняються з цих посад Міністром внутрішніх справ Украї­ ни за поданням відповідно міністра, начальників головних управлінь, управлінь внутрішніх справ за погодженням з начальником Головно­ го управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. (Пункт п 'ятий статті 9 в редакції Зако­ ну № 4001-12 від 24.02.94)

6. Начальники міських відділів і відділень по боротьбі з організо­ ваною злочинністю призначаються на посаду і звільняються з неї Міністром внутрішніх справ Республіки Крим, начальниками голов­ ного управління внутрішніх справ міста Києва, головних управлінь і управлінь внутрішніх справ областей, міста Севастополя, відповід­ них органів на транспорті за погодженням з начальником Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. (Пункт шостий статті 9 є редакції За­ кону № 4001-12 від 24.02.94)

7. У структуру спеціальних підрозділів по боротьбі з організова­ ною злочинністю входять інформаційно-аналітичні відділи, оператив- но-розшукові, а також оперативно-технічні служби, підрозділи швид­ кого реагування, внутрішньої безпеки, кадрові та Інші служби. (Час­ тина друга пункту сьомого статті 9 виключена згідно із Законом №4001-12 від 24.02.94)

8. Головне управління, управління, відділи і відділення по боро­ тьбі з організованою злочинністю є юридичними особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках, пе­ чатки із зображенням Державного герба України і з своїм наймену­ ванням.

Стаття 10. Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Служби безпеки України

1. Спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та органі­зованою злочинністю Служби безпеки України є Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрально­го управління Служби безпеки України І відділи по боротьбі з коруп-

219

цією та організованою злочинністю органів Служби безпеки України в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

2. Відділи, відділення або групи по боротьбі з корупцією і органі­ зованою злочинністю у містах (крім Києва та Севастополя) створю­ ються в міру необхідності І підпорядковуються відділам по боротьбі з корупцією І організованою злочинністю.

3. Створення і ліквідація відділів, відділень або груп по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю у містах здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України за поданням начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою зло­ чинністю, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

4. Начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпе­ ки України призначається на посаду і звільняється з неї Указом Пре­ зидента України за поданням Голови Служби безпеки України, пого­ дженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і с заступником Голови Служби безпеки України. . ,

5. Начальники відділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в Республіці Крим і в областях призначаються на посаду І звільняються з неї' наказом Голови Служби безпеки України за по­ данням начальника Головного Управління по боротьбі з корупцією та. організованою злочинністю, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і ко­ рупцією. Начальник відділу по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю в Республіці Крим .призначається також за погодженням з Головою Верховної Ради Республіки Крим.

6. Начальники відділів, відділень або груп по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в містах призначаються на посаду ї звільняються з неї наказом начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України за поданням Голови Служби безпеки Республіки Крим, начальника обласного управління Служби безпеки України. (Пункт шостий статті Н) із змінами, внесеними згідно із Законом № 4001-12 від 24.02.94)

7. (Пункт сьомий статті 10 виключено на підставі Закону № 4001-12 від 24.02.94)

8. (Пункт восьмий статті 10 виключено на підставі Закону № 4001-12 від 24.02.94)

Стаття II. Компетенція спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України

МежІ компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з організо­ ваною злочинністю органів внутрішніх справ України і Служби без­ пеки України визначаються на основі законів України «Про міліцію» (565-12), «Про Службу безпеки України» (2229-12), «Про оператив- но-розшукову діяльність» (2135-12), цього Закону, Кримінально-про­ цесуального кодексу (1001-05, 1002-05, 1003-05) та інших законів України. . . ,._;

220

РОЗДІЛ III -•-'•• ^; • Ч:_;!^:,.'

ПОВНОВАЖЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ '<'>-ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Стаття 12. Права спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та їх співробітників

1. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України та їх співробіт­ ники мають права, передбачені законами України «Про міліцію» (565-12), «Про Службу безпеки України» (2229-12), «Про оператив- но-розшукову діяльність» (2135-12), цим Законом та іншими законо­ давчими актами України.

2. При здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спе­ ціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ І Служби безпеки України надаються повноваження:

а) заводити оперативно-розшукові справи. Постанова про заве­ дення справи затверджується начальником спеціального підрозділу;

б) на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підроз­ ділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від бан­ ків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, під­ приємств, організацій (незалежно від форм власності) Інформацію І документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні еко­ номічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо - не пізніш як протягом 10 діб;

в) залучати до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфі­ кованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів;

г) одержувати інформацію з автоматизованих інформаційних і до­ відкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерст­ вами, відомствами, іншими державними органами України;

д) у разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність для їх перевірки витребувати та одержувати від державних органів, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (не­ залежно від форм власності) інформацію і документи. Витребовувані документи та інформація повинні бути подані негайно або не пізніш як протягом 10 діб.

3. За матеріалами оперативно-розшукової діяльності та криміна­ льних справ спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою зло­ чинністю мають право подавати до суду заяви про скасування реєст­ рації І припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених Законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодав-. ством України.

4. При здійсненні боротьби з організованою злочинністю співро­ бітники спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право: -І;ІЗ;' л

221

а) за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціа­ льного підрозділу входити за службовими посвідченнями на терито­ рію, у приміщення, склади та сховища підприємств, організацій і установ (крім іноземних, дипломатичних представництв), незалежно від їх відомчої належності та форм власності, на контрольно- пропускні пункти прикордонних військ та митниць, а також у вироб­ ничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяль­ ністю;

б) за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з ор­ ганізованою злочинністю, а у невідкладних випадках - з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та Інші цінності фізичних та юридичних осіб, вилуча­ ти предмети І документи Із складанням відповідного акта, Копії акта вручаються громадянину чи представнику підприємства, установи, організації.

5. Оперативні управління, відділи та відділення спеціальних під­розділів мають повноваження органу дізнання. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю можуть порушувати і роз­слідувати, передавати через відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами за підслідністю в Інші органи внутрішніх справ і Служби безпеки України кримінальні справи про виявлені ними злочини, у такому ж порядку витребувати І приймати від них до свого провадження кримінальні справи про зло­чини, вчинені організованими злочинними угрупованнями. Питання вирішення спорів про підслідність зазначених кримінальних справ регулюються цим Законом і Кримінально-процесуальним кодексом України.

Розділ IV

* ЗАХОДИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БОРОТЬБИ

З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

і ' >•

; Стаття ІЗ. Використання негласних співробітників

1. При здійсненні боротьби з організованою злочинністю спеціа­ льні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право, якщо ін­ ших заходів для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності недостатньо, використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання.

2. Введення негласного співробітника в організовані злочинні угруповання здійснюється за наявності відомостей про організовану злочинну діяльність та на підставі письмового доручення.

3. Для виконання доручення негласний співробітник вправі підле-¹

222

гендою прикриття вступати в трудові, цивільно-правові та Інші від­носини. Шкода або збитки, завдані діями негласного співробітника під час виконання доручення, відшкодовуються за рахунок держав­ного бюджету. Негласний співробітник не несе відповідальності за завдані ним шкоду або збитки, якщо його дії були необхідними для виконання доручення.

4. Питання діяльності негласних співробітників, соціальні та інші гарантії для них регулюються Положенням про негласного співробіт­ника спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочин­ністю, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Використання учасників організованих злочин­них угруповань у боротьбі з організованою злочинністю

1. Для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право залучати до співробітництва учасників органі­ зованих злочинних угруповань на підставі письмового доручення та відповідно до нормативних актів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України.

2. Учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, попереднього розслідування чи судового розгляду справ сприяє ви­ криттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними зло­ чинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шко­ ди фізичним та юридичним особам і державі.

Стаття !5. Використання спеціальних технічних засобів у боротьбі з організованою злочинністю

1. У боротьбі з організованою злочинністю спеціальним підрозді­ лам органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надається право за попередньою санкцією прокурора додатково використову­ вати спеціальні технічні засоби у випадках:

а) контролю, фіксації і документування розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочин­ ної діяльності;

б) фіксації та документування факту телефонної розмови між гро­ мадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення, без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або телеграф­ ного повідомлення;

в) забезпечення особистої безпеки і безпеки житла, майна співро­ бітників спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, учасників кримінального судочинства, їх близьких родичів, за їх згодою, в разі загрози заподіяння їм шкоди у зв'язку з їх участю в боротьбі з організованою злочинністю.

2. В інших випадках спеціальні підрозділи по боротьбі з організо­ ваною злочинністю органів внутрішніх справ І Служби безпеки України застосовують технічні засоби в порядку, що визначається Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (2135-12).

3. Фактичні дані, одержані та зафіксовані співробітниками спеціа­ льних підрозділів Із застосуванням технічних засобів, можуть бути використані як докази в судочинстві.

223

Розділ V

ВЗАЄМОДІЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ -',

ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ '-.

ТА ІНШИХ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ї

Стаття 16. Взаємодія органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України у питаннях боротьби з орга­нізованою злочинністю

1. З метою забезпечення взаємодії органів прокуратури, внутріш­ ніх справ і Служби безпеки України у штатних розписах центральних апаратів зазначених органів передбачаються посади осіб, до функ­ ціональних обов'язків яких входить здійснення взаємодії у питаннях боротьби з організованою злочинністю.

2. У Республіці Крим, областях І містах, у відповідних органах прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України функції щодо забезпечення взаємодії покладаються на прокурорів, які здійс­ нюють нагляд за виконанням законів спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю, на керівників спеціальних підрозділів та відповідальних працівників територіальних органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки~України.

3. Обмін оперативною інформацією між спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ І Служби безпеки України щодо спільних заходів здійснюється за письмо­ вим розпорядженням керівників відповідних спеціальних підрозділів.

4. Умови і порядок обміну інформацією між спеціальними підроз­ ділами органів внутрішніх справ і Служби безпеки України регулю­ ються спільними нормативними актами Міністерства внутрішніх справ і Центрального управління Служби безпеки України.

5. Передача оперативної Інформації спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю територіальним та іншим ор­ ганам внутрішніх справ і Служби безпеки України допускається тіль­ ки за згодою І за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального підрозділу.

6. Територіальні та інші органи внутрішніх справ І Служби безпе­ ки України (у межах відомств) зобов'язані передавати відповідним спеціальним підрозділам оперативну інформацію, документи та інші матеріали, пов'язані з організованою злочинністю, а також криміна­ льні справи через відповідного прокурора на письмову вимогу спеці­ альних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.

Керівники територіальних та інших органів внутрішніх справ, Служби безпеки України забезпечують взаємодію із спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю і сприяють виконанню поставлених перед спеціальними підрозділами завдань.

Стаття 17. Взаємодія спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю з іншими державними органами

1. У сфері боротьби з організованою злочинністю Головне управ­ління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внут­рішніх справ України і Головне управління по боротьбі з корупцією

224

та організованою злочинністю Служби безпеки України взаємодіють з Національним банком України, Міністерством фінансів України, Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України, Державним митним комітетом України, Фондом державного майна України, Ан­ти монопольним комітетом України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України та іншими міністерствами і відомствами.

2. Для забезпечення взаємодії за рахунок штатної чисельності Го­ ловного управління по боротьбі з організованою злочинністю Мініс­ терства внутрішніх справ і Головного управління по боротьбі з коруп­ цією та організованою злочинністю Служби безпеки України або в межах встановленої чисельності апарату міністерств І відомств за поданням керівників Головного управління Міністерства внутрішніх справ і Головного управління служби безпеки України можуть вво­ дитися посади помічників керівників відповідних міністерств І ві­ домств з питань взаємодії в боротьбі з організованою злочинністю.

3. Зазначені посади комплектуються, як правило, з числа співробіт­ ників органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, які мають досвід відповідної роботи. Призначення на посаду і звільнення з неї проводиться керівниками зазначених міністерств і відомств за по­ годженням з керівниками Головного управління по боротьбі з органі­ зованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ і Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

Стаття 18. Обов'язки державних органів, що мають контро­льні повноваження

1. Національний банк України, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова служба, Державна контроль­ но-ревізійна служба, митні органи України, а також інші державні органи, що мають право контролю за дотриманням організаціями і громадянами законодавства України, з метою боротьби з організова­ ною злочинністю зобов'язані:

а) під час здійснення у межах своєї компетенції контрольних функцій з'ясовувати неправомірні дії організацій і громадян, що можуть свідчи­ти про злочинну діяльність або створювати умови для такої діяльності; - б) передавати відповідним спеціальним органам по боротьбі з ор­ганізованою злочинністю одержувані при здійсненні контрольних функцій і аналізі інформації, що надходить, відомості, що можуть свідчити про організовану злочинну діяльність та використовуватися для виявлення, припинення і попередження такої діяльності;

в) за дорученням спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки та Інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України організаціями І громадянами;

г) розробляти пропозиції щодо вдосконалення законодавства, спрямовані на усунення умов, що сприяють злочинній діяльності;

д) здійснювати Інші заходи, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства.

2, Органи Державної податкової служби України зобов'язані:

а) забезпечувати виявлення порушень законодавства про податки

8 І-25 225

і платежі в бюджет та негайно повідомляти про це відповідні спе­ціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю;

б) за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організо­ ваною злочинністю проводити перевірку своєчасності надання і віро­ гідності документів, пов'язаних з обчисленням платежів у бюджет, одержувати документи про платежі, що підлягають оплаті, та тих, шо фактично надійшли в бюджет, здійснювати з цією метою входження в інформаційну систему, зв'язану з підприємництвом;

в) негайно повідомляти відповідні спеціальні підрозділи по боро­ тьбі з організованою злочинністю про всі випадки перереєстрації підприємства у зв'язку із зміною його власника.

3. Митні органи України зобов'язані:

а) подавати необхідну допомогу при проведенні оперативно- розшукових заходів у зоні митного контролю;

б) за дорученням спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю проводити перевірку законності дій організацій і грома­ дян, пов'язаних з переміщенням предметів і речовин через митний кордон, І комплексний контроль разом з Національним банком України за їх валютними операціями;

в) за дорученням спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю забезпечувати контрольовані поставки наркотичних і психотропних засобів, а також зброї та інших предметів, що викори­ стовуються організованими злочинними групами і угрупованнями з метою контрабанди.

4. Національний банк України з метою реалізації державної полі­ тики в сфері боротьби з організованою злочинністю зобов'язаний:

а) забезпечувати виявлення порушень законодавства з боку комер­ ційних банків та інших підконтрольних Національному банку України підприємств, установ, організацій, які створюють умови для організо­ ваної злочинної діяльності, І притягнення винних до відповідальності;

б) встановлювати обсяги і форми звітності, яка подається Націо­ нальному банку України, необхідні для виявлення організованої зло­ чинної діяльності та умов, що їй сприяють;

в) при одержанні клопотання про видачу ліцензій на здійснення операцій в іноземній валюті повідомляти про це спеціальним орга­ нам по боротьбі з організованою злочинністю і враховувати одержу­ вані щодо них висновки;

г) попередньо інформувати спеціальні підрозділи по боротьбі з ор­ ганізованою злочинністю про великомасштабні операції фізичних осіб (у розмірі понад сто мінімальних заробітних плат) чи юридич­ них осіб (у розмірі понад п'ять тисяч мінімальних заробітних плат), здійснені одноразово або протягом ЗО діб;

д) за рішенням слідчого або суду припиняти фінансування та опе­ рації з рахунків клієнтів.

5. Прикордонні війська України сприяють спеціальним підрозді­ лам Міністерства внутрішніх справ І Служби безпеки України у ви­ явленні, припиненні та попередженні організованої злочинної діяль­ ності, затриманні та притягненні до відповідальності її учасників. З цією метою Прикордонні війська України за дорученням спеціаль­ них підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів

226

внутрішніх справ та Служби безпеки України, за наявності підстав, передбачених законами України, зобов'язані:

а) проводити перевірку І тимчасове вилучення документів у конк­ ретних осіб, які прямують через державний кордон України;

б) не пропускати окремих осіб через державний кордон, здійсню­ вати їх адміністративне затримання;

в) оглядати конкретні транспортні засоби і майно, що прямують через державний кордон України, і вилучати виявлені при цьому предмети та речовини, заборонені до вивезення і ввезення в Україну, та предмети контрабанди;

г) здійснювати дії щодо контролю І затримання українських та іноземних невійськових суден.

Розділ VI

ІНФОРМАЦІЙНЕ, ФІНАНСОВЕ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ТА НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Стаття 19. Інформаційне забезпечення боротьби з органі­зованою злочинністю

1. Для вирішення завдань боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право збирати, накопичувати і зберігати інформацію про події і факти, що свідчать про організовану злочинну діяльність, її причини та умови, про осіб, які беруть участь в організованій зло­чинній діяльності.

З цією метою в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Головному управлінні по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Служби безпеки України створюються централізовані банки даних.

Порядок використання таких даних регулюється нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України, які вживають заходів щодо їх захисту. Спеціальні підрозді­ли Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України взаємодіють на безоплатній основі з інформаційно-довідковими служ­бами Міністерства статистики України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Державного митного комітету України, банківських, фінансових, податкових та інших органів і установ, а також одержують від них всю інформацію про реальні прояви організованої злочинної діяль­ності. Порядок збирання, накопичення, опрацювання І надання такої Інформації регламентується положеннями про ці органи та установи, відповідними законодавчими актами.

Відповідні банки даних створюються в спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю на місцях.

Стаття 20. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення

І. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення боротьби з організованою злочинністю є пріоритетним і здійснюється за раху-

⁸* 227

нок державного бюджету. Розміри необхідних для цього коштів, у тому числі валютних, щорічно встановлюються Верховною Радою України при затвердженні бюджету відповідно до національної про­грами боротьби із злочинністю.

2. Структура, штатна чисельність і фонд оплати праці працівників спеціалізованих підрозділів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України затверджуються їх керівниками у межах встановлених асигнувань за погодженням з Комітетом Верхо&ної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і ко­ рупцією.

3. Матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинною діяльністю здійснюється централізовано за заявками Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органів, мініс­ терств і відомств.

(Частина четверта статті 20 втратила чинність на підставі Закону № 783-Х1У (783-І4) від 30.06.99 -редакція набирає чинності Одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік) 4. Зміцнення матеріально-технічної бази, осна­щення сучасними засобами зв'язку та спеціальною технікою органів і. підрозділів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, заохо­чення співробітників і громадян, які сприяли викриттю організова­них злочинних угруповань, здійснюється також за рахунок коштів Фонду сприяння боротьбі Із злочинністю, положення про який за­тверджується Верховною Радою України.

(Частина п 'ята статті 20 втратила чинність на підставі Зако­ну № 783-Х1У (783-14) від 30.06.99 -редакція набирає чинності од­ночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік) 5. Інші органи та установи, їх працівники, а та­кож громадяни, які виявили незаконні майнові або фінансові угоди чи операції, мають право на одержання за рішенням суду до 10 від­сотків від суми угоди чи операції, стягненої в доход держави, або суми штрафу, накладеного за незаконну угоду чи операцію.

Стаття 21. Науково-дослідне забезпечення боротьби з орга­нізованою злочинністю

Для науково-дослідного забезпечення боротьби з організованою злочинністю створюється Міжвідомчий центр з проблем боротьби з організованою злочинністю.

Розділ VII ₀

'і ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ _а

І ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ БОРОТЬБИ - »•

З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ '

' Стаття 22. Гарантії прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з органі­зованою злочинністю

1. Відносини, що виникають у сфері боротьби з організованою злочинністю між державними органами і фізичними та юридичними

особами, будуються на принципах законності, справедливості та мак­симального забезпечення прав і законних інтересів фізичних та юри­дичних осіб.

2. Забороняється використання спеціальних підрозділів по боро­ тьбі з організованою злочинністю, їх співробітників, матеріально- технічних засобів для виконання завдань, не віднесених законами Ук­ раїни до компетенції цих спеціальних підрозділів.

3. Одержана спеціальними підрозділами по боротьбі з організова­ ною злочинністю та їх співробітниками інформація, не пов'язана з вчиненням злочинів чи інших правопорушень з боку фізичних та юридичних осіб, не може використовуватися на шкоду правам та законним інтересам цих осіб.

Документи та інші джерела, що містять таку Інформацію, підля­гають знищенню не пізніше шести місяців з дня їх одержання від­повідним спеціальним органом по боротьбі з організованою зло­чинністю.

4. Фізичні та юридичні особи мають право в порядку, встановле­ ному законодавством України, оскаржити до суду чи арбітражного суду дії співробітників спеціальних підрозділів по боротьбі з органі­ зованою злочинністю та інших органів, зазначених у статті 5 цього Закону, які вони вважають неправомірними.

5. Для розгляду судових справ з питань, пов'язаних з боротьбою з організованою злочинністю, у судах визначаються судді, яким забез­ печуються додаткові гарантії захисту та особистої безпеки.

Розділ VIII %•

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ '"" У СФЕРІ БОРОТЬБИ •

З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ ц

Стаття 23. Контроль Верховної Ради України

1. Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з організова­ ною злочинністю і витрачанням коштів, які виділяються на ці цілі, здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Ко­ мітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю І корупцією.

2. Верховна Рада України не рідше одного разу на рік заслуховує звіт Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, доповіді Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України про стан боро­ тьби з організованою злочинністю, а також доповідь Генерального прокурора України про стан прокурорського нагляду у сфері бороть­ би з організованою злочинністю.

Доповіді Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю та зазначених вище посадових осіб заслуховуються ра­зом із співдоповіддю Комітету Верховної Ради України з питань бо­ротьби з організованою злочинністю І корупцією.

229

Верховна Рада України в міру необхідності може заслуховувати звіти та доповіді посадових осіб Інших державних органів з окремих питань, пов'язаних із здійсненням боротьби з організованою злочин­ністю.

Стаття 24. Повноваження Комітету Верховної Ради України з питань боротьби І організованою злочинністю і корупцією

1. Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організо­ ваною злочинністю і корупцією здійснює:

а) контроль за виконанням законодавства про боротьбу з коруп­ цією і організованою злочинністю, перевірку діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України;

б) підготовку законопроектів, спрямованих на боротьбу з коруп­ цією і організованою злочинністю;

в) вивчення практики застосування законів органами, які ведуть боротьбу з корупцією і організованою злочинністю, з метою вдоско­ налення законодавства та діяльності з питань боротьби з корупцією І організованою злочинністю, підготовку пропозицій щодо тлумачення норм законів;

г) у передбачених цим Законом випадках дає згоду на створення і ліквідацію спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією і органі­ зованою злочинністю, призначення на посаду і звільнення з неї керів­ ників цих спеціальних підрозділів, прокурорів по нагляду за вико­ нанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організова­ ною злочинністю.

2. Органи прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки Ук­ раїни, включаючи їх спеціальні підрозділи, зобов'язані надавати Ко­ мітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю І корупцією інформацію про свою діяльність, за винят­ ком інформації, що може призвести до розголошення даних про осіб, які негласно співробітничають із спеціальним підрозділом по боро­ тьбі з організованою злочинністю, і особу - учасника організованого злочинного угруповання, який співробітничає із спеціальними під­ розділами, а також про осіб щодо яких заведено оперативно-роз­ шукові справи.

Стаття 25. Права Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією

1. Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організо­ваною злочинністю і корупцією має право:

а) перевіряти виконання законів про боротьбу з корупцією і орга­ нізованою злочинністю, а також доручати проведення перевірок ін­ шим органам та посадовим особам;

б) вносити подання щодо виявлених правопорушень про притяг­ нення до відповідальності посадових осіб згідно з законодавством України;

в) вносити по виявлених злочинах обов'язкові для розгляду про­ позиції Генеральному прокурору України про порушення криміналь­ них справ, створення оперативно-слідчих груп із працівників органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України, призна­ чення прокурорів по нагляду за розслідуванням кримінальних справ;

230

г) у разі відмови Генерального прокурора України у порушенні кримінальної справи на пропозицію Комітету він має право внести на пленарне засідання Верховної Ради України питання щодо створення незалежної слідчої групи, призначення незалежного прокурора по нагляду за розслідуванням кримінальної справи;

д) перевіряти законність та обґрунтованість використання у боро­ тьбі з організованою злочинністю учасників злочинних угруповань, спеціальних технічних засобів, застосування інших негласних захо­ дів. З цього питання Комітет один раз на 6 місяців заслуховує Гене­ рального прокурора, Міністра внутрішніх справ, Голову Служби без­ пеки України.

2. Інші питання компетенції Комітету регулюються Положенням про Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організова­ною злочинністю і корупцією, яке затверджується Верховною Радою України.

Стаття 26. Прокурорський нагляд

1. Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з організованою злочинністю здійснюється Генеральним прокурором України і під­ порядкованими йому прокурорами.

2. Для здійснення нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, розслідуван­ ням кримінальних справ про відповідні злочини, а також підтриман­ ням державного обвинувачення в суді з цих справ в Генеральній про­ куратурі України створюється управління, а в Республіці Крим, обла­ стях, містах Києві та Севастополі — його відділи.

3. Керівники управління по нагляду за виконанням законів спеціа­ льними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Гене­ ральної прокуратури України та його відділів, зазначених у пункті 2 цієї статті, призначаються наказом Генерального прокурора України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань боро­ тьби з організованою злочинністю і корупцією, а керівник відділу в Республіці Крим - також за погодженням з Головою Верховної Ради Республіки Крим.

4. Управління по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю є юридичною особою, має самостійні кошториси та рахунки в банках, печатки з зображенням Державного герба України і прирівнюється за своїм статусом до відповідних органів прокуратури, передбачених у стат­ ті ІЗ Закону України «Про прокуратуру» (1789-12).

5. Прокурори, які очолюють управління та відділи по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з органі­ зованою злочинністю, мають право давати санкції на арешт та інші повноваження, передбачені Законом України «Про прокуратуру», а також цим Законом.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, ЗО червня 1993 року, № 3341-ХІІ

231