Тема 17 злочинність жінок та її попередження

Злочинність жінок відрізняється від злочинності чоловіків свої­ми кількісними показниками, характером злочинів і їх наслідками, способами і знаряддями вчинення, роллю, яку виконують при цьому жінки, вибором жертви злочинного посягання, та іншими обставинами. Ця специфіка пов'язана з історично обумовленим місцем жінки в системі суспільних відносин, її соціальною роллю, біологічними і психологічними особливостями. Зрозуміло, соці­альні умови і спосіб життя жінок міняються, у зв'язку з чим зміню­ється і характер їх злочинної поведінки.

Серед усіх осіб, які вчинили злочини, жінки становлять 17,4%. Найпоширенішими злочинами жінок є крадіжки індивідуального, державного І колективного майна (майже 15% у загальній злочин­ності жінок, з них 12% - крадіжки приватного майна), розкрадання державного і колективного майна шляхом привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем (18-20%), обман покупців (13-14%), виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними (3-4%). Значна кількість розкрадань учиняється у зв'язку з виконанням

103

обов'язків, що мають безпосереднє відношення до їх роботи. Три чверті розкрадань мають місце в містах, що й зрозуміло, оскільки на селі значно менше торговельних організацій, підприємств гро­мадського харчування тощо.

У минулому переважно жінки давали хабарі чи були посередни­ками в хабарництві, зараз же зросла частка тих, хто бере хабарі. Очевидно, це слід пов'язувати зі зростанням соціальної активності жінок, у тому числі в правоохоронній сфері. Збільшення частки жінок серед осіб, які скоїли посадові злочини, досить характерна риса сучасної злочинності.

За останні 10 років значно збільшилися крадіжки державного і колективного майна, скоєних жінками, - майже вдвоє, Що стосу­ється крадіжок індивідуального майна громадян, то за той же пе­ріод вони зросли з 17% до 20%. Іншими словами, кожна п'ята ви­явлена правопорушниця - злодійка. З числа усіх, хто скоїв крадіж­ки державного і колективного майна, питома вага жінок у різні роки, коливається від 5% до 8%, а серед тих, хто скоїв крадіжки приват­ного майна, - від 12% до 17%. Зазначимо також, що серед злоді­йок більше тих, хто постійно скоює крадіжки і вже каралися за це.

Серед правопорушниць майже 7% становлять особи, засуджені за вбивство, ще 9% - за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, понад 3% - за грабежі і розбійні напади з метою заволодіння дер­жавним, колективним та індивідуальним майном громадян. Якщо ж узяти всіх злочинців, то частка жінок у різні роки коливається се­ред убивць від 10% до 12%, тих, які вчинили тяжкі тілесні ушко­дження ~ від 5% до 7%, грабежі і розбійні напади - від 16% до 18%. Останнім часом збільшилася кількість жінок, засуджених за співучасть у зґвалтуванні.

Кожна четверта жінка, яка відбуває покарання у виправно-трудових колоніях, винна в насильницькому злочині. Типовий для жінки злочин - дітовбивство, причому, на відміну від інших видів убивств, позбавлення життя новонародженого має значне розпо-. всюдження і в сільській місцевості. В основному такі діяння скою­ються молодими жінками, які не мають сім'ї, достатнього матері-. ального забезпечення, свого житла. В ряді випадків тут десь «на задньому плані» присутня фігура чоловіка, не без впливу чи мов­чазної згоди якого вчиняються ці злочини. Як правило, це співмеш­канець по квартирі або коханець.

Як і серед усіх злочинців, найбільшу групу злочинців-жінок ста­новлять особи у віці до ЗО років (майже 48%). Зрозуміло, це най-" більш загальна картина, бо серед окремих їх категорій співвідно­шення вікових груп може бути різним. Серед жінок, старших ЗО і, особливо, 40 років велика питома вага одиноких, що зумовлене розпадом їх подружніх зв'язків і втратою батьків. Разом з тим саме в цей період спостерігається найбільш широка участь жінок

104

у суспільному виробництві, розширюються їх контакти, і соціальна мобільність досягає максимального рівня. У цьому віці жінки при­значаються на керівні посади.

На момент скоєння злочинів більше половини жінок були одру­жені. У тих Із них, які потім не були позбавлені волі, сім'я, як пра­вило, збереглася. Набагато гірше складаються сімейні справи у тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі. За чис­ленними спостереженнями, чоловік фактично і юридичне створює собі нову сім'ю досить швидко, іноді навіть одразу ж після за­судження дружини. Наведемо такі дані: під час перебування в місцях позбавлення волі сім'я розпалася у 11,9% чоловіків, а се­ред жінок - у 23,5%; вступили в новий шлюб при відбуванні пока­рання 2,8% чоловіків і 1,2% жінок.

Серед злочинців-жінок досить велика частка осіб з вищою і се­редньою спеціальною освітою, а також тих, хто має певну спеці­альність. Найвищу кваліфікацію мають засуджені за розкрадання у великих розмірах і хабарництво. Однак до 40% жінок, які вчини­ли злочини, не працювали і не навчалися, причому сюди не вхо­дять домогосподарки.

Вибіркові дослідження про кількість судимостей чоловіків і жінок та їх порівняння показали таку тенденцію: при невеликій кількос­ті судимостей частка чоловіків значно перевищує частку жінок, але в групах з більшою кількістю судимостей їх питома вага вирів­нюється. Так, при наявності п'яти судимостей чоловіків виявилося 5,1%, жінок - 3,2%, шести - відповідно 2,6% і 1,9%, семи - 1,3% і 1,2%.

Майже 25% засуджених до позбавлення волі жінок мали різні психічні аномалії. Найчастіше це були гостра форма алкоголізму, психопатії, олігофренія, органічні ушкодження центральної нерво­вої системи, наслідки черепно-мозкових травм. «Аномальних» правопорушниць (за винятком алкоголічок) трохи більше серед неповнолітніх. Серед них чимало й тих, у кого були виявлені ве­неричні захворювання. Так, з кожних ста засуджених дівчат у двох був виявлений сифіліс і ще у трьох - гонорея.

Психологічні дослідження засуджених жінок показали, що в своїй масі вони не мають якостей, котрі істотно могли б ускладни­ти профілактичну роботу з ними, та процес їх виправлення. Зага­лом можна констатувати, що для більшості жінок, у порівнянні з чоловіками, менш притаманні асоціальні установки, у них відсутні стійкі злочинні переконання, соціально-психологічна адаптація хоча й порушена, однак серйозних дефектів немає. Цього, зрозу­міло, не можна сказати про рецидивісток, які втратили суспільне корисні зв'язки і є дезадаптованими особами.

Відомо, що для жінок дуже важливі оцінки з боку інших людей і те, яке враження вони справляють. Правопорушниці тут не станов-

105

лять винятку. Потреба в самоствердженні, будучи одним з найпо­тужніших стимулів людських вчинків, стає у правопорушниць на­в'язливою, суттєво впливаючи на їхній спосіб життя. Це не просто намагання подобатися чоловікам чи виглядати краще інших жінок. Потрібно це для самоствердження, немовби для фіксації свого існування, свого місця в житті загалом. Для правопорушниць вза­галі властиві стійкість афектних психотравмуючих хвилювань і висока імпульсивність, що призводить до неадекватного спри­йняття життєвих ситуацій, поганого прогнозування наслідків своїх вчинків та неврівноваженої поведінки. У зв'язку з вчиненням зло­чину більшість жінок відчуває свою провину, неспокій за майбутнє, особливо в період відбування покарання у місцях позбавлення волі,

Аналіз сучасних соціально-економічних процесів, умов життя жінок дає підстави стверджувати, що причини злочинності серед них сьогодні пов'язані з такими явищами: 1) значно активнішою участю в суспільному виробництві; 2) суттєвим послабленням го­ловних соціальних інститутів і, в першу чергу, сім'ї; 3) зростаючою напругою в суспільстві, конфліктами між людьми; 4) поширенням наркоманії, алкоголізму, пияцтва, проституції, бродяжництва і жеб­рацтва.

Жінки стали набагато більше, ніж раніше, працювати в суспіль­ному виробництві. Сьогодні вони складають приблизно половину чисельності робітників та службовців і більшість - у таких сферах, як медичне обслуговування, освіта, наука, культура, торгівля, гро­мадське харчування, кредитування і державне страхування, лег­ка промисловість. Понад півмільйона жінок керують підприємст­вами, установами, організаціями (як правило, малими й середні­ми), близько мільйона -очолюють цехи, дільниці, відділи та інші структурні підрозділи. Дезорганізація у всіх цих сферах значно відчутніша для жінок, ніж для чоловіків. Звідси - злочинна пове­дінка.

На виробництві жінки вчиняють розкрадання не тільки у зв'язку з доступом до цінностей, але й тому, що іншим шляхом ці цінності вони не можуть придбати. Не таємниця, що нині у багатьох сім'ях жінки, які працюють у торгівлі чи громадському харчуванні, є голо­вними годувальниками сім'ї навіть за наявності чоловіка. Приблизно половина тяжких і малокваліфікованих робіт у промисловості і буді­вництві лягає на жіночі плечі. Це абсолютно не нормально, і демо­ралізує жінок. У більшості галузей і виробництв відсутні обмеження і заборони для використання праці жінок. Для них встановлені рівна з чоловіками тривалість робочого дня і однакові норми розцінок. Вод­ночас жінки значно більшою мірою піддані впливу негативних чин­ників, фізично вони слабкіші за чоловіків.

Криміногенна значимість цих обставин полягає в тому, що

106

чимало жінок не витримують таких навантажень. Природно, що цієї праці вони не тримаються і можуть ЇЇ легко кинути, а джере­лом отримання засобів до існування стають крадіжки, спекуля­ція, проституція тощо. Як показало вибіркове дослідження, біль­ша частина жінок-жебраків раніше були задіяні на тяжких, мало-кваліфікованих чи непрестижних роботах. Із загальної кількості жінок, засуджених до позбавлення волі, кожна п'ята не мала спеціальності.

Становище жінок на селі, де особливо велика частка ручної праці, ще скрутніше. Набагато гірше тут розвинуто медичне, торго­вельне, культурно-побутове обслуговування, менше зручностей у будинках. На селі вища смертність дітей і осіб працездатного віку. Тому не дивно, що жінки виїжджають до міста, поповнюючи ряди попрошайок, проституток, злодіїв, проявляють агресивність, не­вдало адаптувавшись у ньому.

На наших очах відбувається начебто соціальна «перебудова» жіночої природи. Ці зміни можуть мати (і вже мають) досить нега­тивні наслідки для суспільства, його духовної культури. Непоправ­на шкода завдається справі виховання підростаючого покоління. Більше того, зараз ми живемо в умовах, коли становище з жіно­чою працею буде погіршуватися. Господарський механізм нерідко суперечить проголошеним соціальним пріоритетам, При відсут­ності відповідного правового механізму і бідності державної казни питання про соціальну захищеність і працевлаштування жінок в умовах кризового стану економіки загрожує подальшим загострен­ням криміногенної ситуації.

Назвемо ще декілька чинників, які детермінують жіночу злочин­ність. Так, поєднання напруженої виробничої діяльності жінки з виконанням нею сімейних, материнських обов'язків призводить до небажаних наслідків. Це виражається у тому, що вона не мо­же проявити себе повною мірою ні там, ні тут, постійно відчуває втому, нервову напругу, страх не впоратися з численними спра­вами, що веде до різних психічних розладів. Через це деякі жін­ки перестають цінити і сім'ю, і роботу, починають вести антису-спільний спосіб життя, здобувати засоби до існування протиправ­ним шляхом. Сім'я, своя чи батьківська, певною мірою втрачає своє попереднє значення регулятора поведінки, послаблюються її контрольні функції. Ті жінки, які перестають відчувати свій зв'я­зок з нею, вже не орієнтуються на ЇЇ традиційні цінності і отри­мують більше можливостей діяти, не звертаючи уваги щоразу на неї.

Значне послаблення соціального контролю за поведінкою жінок відбувається також в силу зростаючих темпів урбанізації, масової міграції населення, руйнації багатьох культурних традицій. З іншо­го боку, істотно підвищується соціальна мобільність жінок, збага-

107

чуються їх ролі. Тут не можна не брати до уваги і такий фактор, як можливість їх тіснішого спілкування з раніше засудженими особа­ми і тими, хто скоює злочини. В подібному спілкуванні відбуваєть­ся криміногенне зараження жінок, особливо молодих, засвоєння ними антисоціальних установок і стереотипів поведінки. Скрутне матеріальне становище дівчат і молодих жінок з малозабезпече­них сімей, яким закритий доступ до сучасних предметів одягу та інших престижних речей, може їх штовхати (і штовхає) на крадіж­ки, грабежі, розбої, а жорстокість і цинізм, що проявляються під час їх вчинення, є засобом психологічної компенсації пережитих принижень.

У зв'язку із сказаним, проблема попередження жіночої злочин­ності повинна вирішуватися в руслі боротьби зі злочинністю в ці­лому, Обов'язковою передумовою ефективності соціальних за­ходів (програм) попередження жіночої злочинності є досягнення якісно нового стану нашого суспільства. Передусім жінка мусить мати принципово інший соціальний статус, захищений законом, її треба позбавити ролі основної (чи навіть рівної з чоловіком) «до-бувальниці» матеріальних благ, більше зосередивши сили і увагу на сім'ї, вихованні дітей.

Робота з профілактики злочинів серед жінок має охоплювати насамперед ті сфери життєдіяльності, в яких вони найчастіше вчиняються. Це побут і виробництво. При цьому слід звернути увагу на виховання жіночості, жіночого, а не чоловічого типу поведінки. Особливо це стосується попередження насильницької злочиннос­ті, яка становить серйозну загрозу моральному здоров'ю суспіль­ства, Таке виховання повинно починатися в сім'ї і закріплюватися в школі.

Держава і суспільство зобов'язані надавати допомогу сім'ї, якими б нині малими не були їх можливості. Соціальна підтримка матері-одиначки, наприклад, має включати в себе не тільки спла­ту їй грошового утримання. Не менш важливо надати їй можли­вість більше заробляти, підвищити свою кваліфікацію. Заходи профілактики повинні охоплювати і дівчат-підлітків, які опинилися в скрутному становищі і вчиняють антигромадські проступки. Сю­ди слід віднести весь комплекс індивідуальних виховних заходів, встановлення опіки і піклування, направлення в дитячі будинки, школи-інтернати, влаштування на роботу чи навчання, а також надання медичної допомоги. Така допомога необхідна багатьом дівчатам правопорушницям, оскільки серед них велика питома вага осіб з венеричними, соматичними і психічними захворюван­нями.

У виробничій сфері в числі перших завдань мусить бути скоро­чення робочого дня при збереженні попередньої заробітної плати для тих, хто має дітей, запровадження додаткових відпусток, по-

108

кращання умов праці, суттєве скорочення кількості жінок, зайнятих на важких і шкідливих роботах.

Недопустимо використання праці жінок у нічних змінах. В перс­пективі, при зміцненні економіки, жінка повинна мати право віль­ного вибору; працювати і займатися лише громадською діяльніс­тю, бути домогосподаркою і виховувати дітей чи поєднувати ці заняття.

, Зараз можна почути чимало думок про роль церкви у житті су­спільства. Розуміючи ЇЇ зростаючий вплив, особливо у вихованні моральності людей, можна висловити припущення, що значення церкви в профілактиці злочинності взагалі, і жінок особливо, може принести свої плоди. Світовий досвід свідчить про це.

Суттєву роль у попередженні злочинності дівчат покликана віді­грати кримінальна міліція у справах неповнолітніх, оскільки ран­ньо-профілактичний вплив на тих, хто може ступити на злочинний шлях, не тільки гуманний, але й досить ефективний спосіб бо­ротьби ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ.

В ранній профілактиці сексуальної деморалізації дівчат поміт­нішу роль можуть відігравати медичні працівники, які надають їм гінекологічну і венерологічну допомогу. Вони повинні не тільки своєчасно виявляти і лікувати вказані захворювання, але й вста­новлювати тих дівчат, які вже почали допускати аморальні посту­пки, а також джерела розбещення неповнолітніх. Медики можуть фіксувати і випадки посягань на їх статеву недоторканість та ста­вити перед компетентними органами питання про притягнення до відповідальності винних у цьому осіб.

На завершення теми, для наочного сприйняття її матеріалу пропонуються логіко-графічні моделі,

Злочинність жінок - сукупність злочинів та жінок, що їх вчиняють

тенденції злочинності жінок

підвищення її питомої ваги в загальній злочинності до рівня, ти­пового для економічно розвинених країн;

поява традиційно чоловічих видів насильницької злочинності (вбивство, заподіяння шкоди здоров'ю, бандитизм, розбій);

збільшення частки жінок серед осіб, які скоюють посадові зло­чини.

Модель 80

109

Структура злочинності жінок

грабежі та розбійні напади-2,7%

покупців -13,5%

шахрайство-2,5%

злочини проти життя І , ... \ хуліганство - 3,7%

і члпппи^гя - 9 4% незаконнім обіг І І здоров я г,ь /о _{нарштиків} _ _14|5% хабарництво - 0,3%

Модель 81 Заходи попередження злочинності серед жінок

Заг альносоц іальні

соціальний статус жінки має бути захищений законом, що позбавить її ролі основної чи рівної з чоловіком «добувальниці» матеріальних благ, більше зосередивши сили і увагу на сім'ї;

гуманністю і милосердям до жінок мусять бути проникнутІ закони - кри­мінально-процесуальне, кримінально-виконавче та інше законодавство;

виховання жіночого, а не чоловічого типу поведінки, яке повинно почи­натися в сім'ї і закріплюватися в школі;

- державна адресна допомога малозабезпеченим та неповним сім'ям

Сп ец іально-кримінол ог Ічні

надання соціальної допомоги дівчатам-підліткам, які опинилися в скрут­них умовах;

проведення виховної роботи у поєднанні із систематичним контролем за поведінкою (сипами правоохоронних органів, громадських та релігійних організацій, педагогів, лікарів та ін.);

застосування до дівчат з антисоціальною поведінкою примусових захо­дів ранньої профілактики злочинів.

Модель 82

110

Т е м а 18 ^;- '

ЕКОЛОГІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Екологічна злочинність - це сукупність злочинів і осіб, що їх учиняють, які посягають на навколишнє природне середовище та його охорону. Іншими словами, йдеться про протиправне викорис­тання природних об'єктів чи негативний вплив на них, що завдає шкоди екологічній безпеці.

Екстенсивні методи розвитку вітчизняної економіки постійно призводили до суперечності між потребами людей та можливостя­ми їх задоволення у сфері взаємодії «людина - природа». Ця су­перечність, яка існує в суспільному житті та свідомості, і породжує екологічні злочини. Втрата чорноземів, шкідливий вплив нітратів на здоров'я людей, забруднення повітря і водоймищ - далеко не повний перелік екологічних наслідків невмілого господарювання.

До екологічних злочинів належать: незаконне заняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом; порушення ве­теринарних правил; незаконне полювання; незаконне видобуван­ня корисних копалин; порушення законодавства про континенталь­ний шельф України; забруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами; навмисне знищення, зруйнування чи пошкодження територій та об'єктів природно-заповідного фонду; проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; незаконна порубка лісу. Деякі автори сюди відносять й інші злочини, наприклад, са­мовільне заняття земельної ділянки під будівництво.

Стан екологічної злочинності в Україні характеризується по­стійним зростанням і високою латентністю порушень законодав­ства про охорону природного середовища. Дослідники практично одностайно зазначають, що протягом багатьох років зберігається значний розрив між реальною кількістю злочинних діянь і застосу­ванням відповідних кримінально-правових норм. Так, вибірковий аналіз фактів незаконного полювання показує, що число зареєст­рованих злочинів становить ¹/з від загального числа цих пору­шень, Тим часом кримінальна відповідальність застосовується лише в 1-3%, адміністративна ж- в 75-80% випадків незаконного полювання.

У структурі екологічної злочинності переважну частину станов­ лять злочини, які пов'язані з незаконним заняттям рибним, звіри­ ним та іншим водним добувним промислом (35-45%), незаконним полюванням (25-35%), забрудненням водойм і атмосферного по­ вітря (10-20%), незаконною порубкою лісу (8-10%), Останні зло­ чини є найбільш латентними. \ .. _; ^

111

Екологічна злочинність обумовлена як загальними, так і специ­фічними причинами. Загальні причини криються у суперечностях, що виникають при взаємодії людини і природи: між можливостями .суспільства й держави щодо використання довкілля і соціальними потребами; між правовим статусом природних ресурсів (їх форми власності) і способами їх освоєння; між суспільством, соціальною групою та Індивідом як самостійними суб'єктами природокористу­вання і природоохоронні між різними інтересами і цілями цих суб'єктів. Вказані чинники в умовах не цивілізованого розвитку економіки створюють стійку мотивацію злочинної «екологічної по­ведінки» ,

Говорячи про загальні причини даної злочинності, потрібно звернути увагу на систему поглядів, які виражають ті чи інші де­формації суспільної екологічної свідомості. До них, передусім, від­носяться: явна переоцінка спроможностей людини правильно впливати на довкілля, пізнавати закономірності природи та проце­си взаємодії з нею; хибна думка про невичерпність природних ресурсів і можливість їх поновлення; безвідповідальне ставлення до стану природи та ігнорування вимог природоохоронного зако­нодавства.

Визначенню специфічних причин екологічних злочинів може сприяти їх якісний аналіз. Вивчення кримінальних справ цієї катего­рії показує, що дані злочини вчиняються як посадовими особами, так і окремими громадянами. Посадові екологічні злочини відрізня­ються, як правило, великою суспільною небезпечністю, спричиня­ють величезні матеріальні збитки та шкоду здоров'ю людей. Еколо­гічні злочини можуть скоюватися як умисно, так і з необережності. Для умисних правопорушників характерні егоїзм, ігнорування вимог природоохоронного законодавства, незадовільна професійна підго­товка, невиправдана жорстокість тощо. Мотиви поведінки нерідко мають у кінцевому підсумку корисливу спрямованість.

До об'єктивних криміногенних факторів відносяться також не­доліки в плануванні та здійсненні різних промислів, відсутність легітимних способів задоволення потреб у продуктах природи, прогалини в законодавстві, що регламентує кримінальну та адмі­ністративну відповідальність за екологічні правопорушення. Суб'­єктивними чинниками злочинів проти довкілля є низький рівень екологічної культури та правової свідомості.

Найбільша злочинна активність проявляється у регіонах, де іс­ нують умови для незаконного природокористування. Останнім часом частіше стали скоюватися такі види екологічних злочинів, як протиправна розробка надр, заготовка лісу, збір ягід тощо. Не­ рідко ця діяльність носить масовий характер, обумовлена розши­ ренням «чорного ринку», який може забезпечити збут будь-якої кількості природних цінностей, добутих браконьєрами. ^им'

112

Під впливом «тіньової економіки» і накопичення значних сум неконтрольованих грошових мас постійно розширюється коло осіб, які бажають займатися прибутковими видами екологічної діяльності, наприклад, незаконний вилов риби. 70% браконьєрів мають постійних клієнтів, які реалізують рибну продукцію за добре відпрацьованою схемою, Питома вага правопорушників, які за­ймаються незаконним промислом для забезпечення власних по­треб складає значну частину. Але тут треба зауважити, що мас­штаби негативної дії промислового виробництва на водойми значно перевищують шкоду, що наноситься рибним запасам бра­коньєрством.

Низка екологічних злочинів може скоюватись на ґрунті вандаліз­му і хуліганських мотивів. Скажімо, знищення лісових масивів через пожежі, які виникають внаслідок недбалого розведення ба­гаття чи умисних підпалів. Для цих злочинів характерна висока латентність, і шкода від них дуже велика. Аналіз ситуаційно-осо-бистісних чинників названої категорії злочинів показує, що тут взаємодіють багато різних факторів, як то: обстановка злочину, безкультур'я, егоїзм, правовий нігілізм, цинічне ставлення до при­родних цінностей та наслідків своєї злочинної поведінки, впевне­ність у її безкарності тощо.

Здійснення загальних заходів попередження екологічної зло­чинності прямо пов'язане з нормалізацією процесів у сфері взає­модії «суспільство - природа». Саме на макрорівні формується антикриміногенна протидія ущербній екологічній свідомості і по­ведінці. Велике значення у цій справі має законодавче вирішення такого питання, як існування різних форм власності на природні об'єкти.

Провідну роль у попередженні цієї злочинності відіграють захо­ди технічного характеру, пов'язані з удосконаленням технологій виробництва, і передусім гірничодобувної, металургійної, хімічної галузей господарства, які негативно впливають на навколишнє се­редовище; раціональним використанням земель, лісових і водних запасів, надр; зменшенням шкідливого впливу на різноманітні при­родні об'єкти шляхом їх забруднення. При цьому до уваги треба брати географічні, кліматичні й інші фактори, що можуть впливати на поведінку людини, характер її праці, самооцінку тощо.

Важливе значення має також формування високої еколого-правової культури і свідомості як на загальному, так й індивідуаль­ному рівнях. На вирішення цього завдання мають бути спрямовані зусилля державних та громадських організацій. Саме тут створю­ється реальна можливість подолання суб'єктивних факторів еко­логічних злочинів, як то: некомпетентність, відомчість, безконтро­льність, безвідповідальне ставлення до природи. В цьому плані неоціненну роль може відіграти правова пропаганда та широка

113

гласність правоохоронної діяльності усіх її суб'єктів, виховання у громадян нетерпимості до екологічних правопорушень. Попере­дження екологічної злочинності передбачає також застосування примусових заходів, які включають заходи адміністративної і кри­мінальної відповідальності за порушення норм природоохоронно­го законодавства. Якраз у цій сфері ще існує чимало нерозв'я­заних проблем, пов'язаних з реалізацією принципу невідворотнос­ті покарання за скоєний злочин.

Суб'єктами профілактики екологічних злочинів є правоохоронні органи, природоохоронні інспекції, громадські організації, відомчі органи контролю тощо. Методи профілактики включають безпосе­редній нагляд за станом природних об'єктів шляхом обходів, пат­рулювання, перевірок; охорону об'єктів від неправомірного проник­нення на них; встановлення пропускного режиму; вилучення зна­рядь учинення екологічних злочинів тощо. Особливе місце займає здійснення нагляду за дотриманням правових норм, що регламен­тують екологічні правовідносини. Це - прокурорський нагляд, діяль­ність дозвільної системи, адміністративний нагляд.

Важливе профілактичне значення має також подальше вдоско­налення природоохоронного законодавства. Насамперед, йдеться про те, щоб на основі широких кримінологічних досліджень та економічної політики держави провести науково обґрунтовану криміналізацію і декриміналізацію суспільно небезпечних посягань на навколишнє природне середовище.

6 логічних моделях дається схематичне викладення основних питань даної теми. і

Екологічна злочинність - це сукупність злочинів і осіб,

що їх скоїли, які завдають шкоду навколишньому

природному середовищу,

Суспільна небезпечність екологічних злочинів

—і
	створюють загрозу екологічній безпеці держави;
	завдають шкоду здоров'ю людей нинішнього лінь;	майбутніх поко-
	сприяють формуванню споживацького ставлє них ресурсів;	ння до природ-
	наслідки цих злочинів бувають непоправними.

Модель 83

114

Структура екологічної злочинності

10

20

ЗО

40

О

20

40

60

П незаконна порубка лісу - 10 %

П забруднення водойм - 20 %

П незаконне полювання - ЗО %

П незаконне заняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом - 40 %

Модель 84

Причини екологічної злочинності

суперечність в системі взаємодії «суспільство - природа»;

суперечність між можливостями держави у використанні природних ре­сурсів і суспільними потребами;

суперечність між формами власності на природні об'єкти і способи їх освоєння;

суперечність між загальнодержавними, груповими та індивідуальними інтересами в сфері природокористування;

відсталі технології промислового і сільськогосподарського вироб­ництва;

низький рівень екологічної та правової культури;

неефективність кримінального законодавства у цій сфері.

Модель 85

115

Заходи попередження екологічних злочинів

впровадження екологічно безпечних технологій;

посилення соціального контролю за екологічно значимою поведінкою;

удосконалення кримінального законодавства у цій сфері;

встановлення спеціального режиму природокористування;

підвищення екологічної І пра­вової культури громадян.

еколого-правова експертиза нових проектів;

поліпшення прокурорського нагляду за дотриманням природо­охоронного законодавства;

підвищення ефективності роботи дозвільної системи та ін.

Модель 86

Те м а 19

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА _г у: _; ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ «ФОНОВИХ» ЯВИЩ, ^; Г ПОВ'ЯЗАНИХ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ

У кримінології «фоновими явищами» називають, як правило, негативні соціальні явища і процеси, які безпосередньо впливають на злочинність у бік збільшення її рівня, зміни структури, динаміки, характеру, географії. Чільне місце в цих явищах займають прости­туція і СНІД.

РгозШусіе (лат.) - виставлятися привселюдно. Звідси і термін «проституція». Тривалий час традиційне розуміння проституції зводилося до торгівлі жінками своїм тілом з метою придбання за­собів до існування.

Практично в усі часи проституція переслідувалась законом. У Росії репресивні заходи проти неї починаються за царя Олексія Михайловича. Накази 1649 і 1698 років передбачали суворий на­гляд за розпусними жінками, які підлягали досить жорстокому по­каранню.

Будинки розпусти були вже за Єлизавети Петрівни, незважаю­чи на накази про розшук та покарання «непотрібних дівчат та

116

жінок». У 1763 році розповсюдження епідемії сифілісу у військах спонукало прийняти Наказ «Про розшук шляхом опитування хво­рих жінок», від яких заразилися солдати. Статут «Про благочинство» 1782 року категорично забороняв проституцію, звідництво та бу­динки розпусти.

Павло І із властивою тільки йому рішучістю наказує в 1800 році вислати всіх повій до Іркутська. Репресивні заходи продовжували­ся до XIX ст. І лише в 1843 році проституція була визнана допус­тимою. У великих містах були створені спеціальні лікарсько-поліцейські установи для контролю за повіями.

Після Жовтневої революції наприкінці 1919 року утворюються органи особливого призначення для боротьби з проституцією. Ця боротьба мала на меті виявляти і затримувати осіб, які займають­ся звідництвом, утримують притони. В середині 30-х років було зроблено висновок - «масова проституція в державі ліквідована». І про неї перестали говорити.

. Так що ж таке проституція? Професор С. Голод у статті «Прос­титуція і мораль» запропонував таке визначення: «Під проститу­цією розуміється така форма позашлюбних сексуальних стосунків, яка не ґрунтується на власній схильності або почуттях ваблення, при цьому для однієї зі сторін (жінки) важливим стимулом є заро­біток».

Проституювання можливе як при гетеросексуальних, так і гомо­сексуальних стосунках. Проституція відрізняється від інших стате­вих взаємин тим, що жінка продає своє тіло за гроші невизначе-ному колу чоловіків. Суспільна небезпека цього явища пов'язана; зв'язком проституції зі злочинним світом; розповсюдженням вене­ричних захворювань та ВІЛ/СНІДу; падінням рівня суспільної мо­ралі; руйнуванням сімейних устоїв; тісним зв'язком проституції з наркобізнесом.

Говорячи про особу жінок легкої поведінки, вкажемо на такі дані.

1). їх вік: від 18 до 29 років - 84,3%; неповнолітні - 2,2%; старші 40 років - 1,2%; решта - особи старші 45 років.

2). Освіта: вищу і незакінчену вищу освіту мали 23,2%, серед­ню - 53,9%, решта - незакінчену середню освіту.

3). Сімейний стан: перебували у шлюбі 17,9%, не були у шлюбі 82,1%, 24,0% - розлучені, 1,5% - вдови.

4). Соціальне становище: робітники - 15,0%, службовці - 48,6%, учні - 6,4%, домогосподарки - 0,6%, без певних занять - 29,4%.

5). Із загального числа опитаних працювали в промисловості 32,8%, торгівлі та громадському харчуванні - 16,2%, охороні здо­ров'я - 18%, будівництві - 7,6%, сільському господарстві - 3,8%.

6), 29,3% повій пояснюють своє заняття бажанням «гарно і весело пожити», 14,4% - цікавістю та наслідуванням побаченого у фільмах, 13,1% - небажанням працювати, 10,5% - потребою

117

заробити грошей. Сексуальне задоволення від своєї «роботи» одержують не більше 30% опитаних.

7). Звичні місця пошуку клієнтів: ресторани, кафе, бари -28,9%, вокзали, аеропорти - 26,3%, гуртожитки - 14,7%, готелі -8,9%, стоянки таксі - 4,7%.

8). 22,2% - вживають наркотики, 6,9% - систематично. Пере­несли венеричні захворювання - 30,5%, причому 23,9% з них 2-3 рази, а 4,7% - більше 3-х разів. Лише 39,4% знали, від кого кон­кретно вони заразилися.

Повій можна класифікувати на: інтердівчат, які обслуговують іно­земців; осіб, що продаються багатим співвітчизникам; «плечевих», які подорожують з водіями вантажівок; бездомних; «вокзальних».

СНІД - синдром набутого імунодефіциту - це небезпечне вірус­не захворювання. Воно призводить до глибокого враження імунної системи людини та розвитку інфекційних захворювань і його зло­якісних новоутворень у поєднанні з тяжкими психічними розладами. Передається статевим або іншим шляхом від вірусоносія до здоро­вої людини. Стаття 108² КК України передбачає відповідальність за завідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження або за­раження вірусом імунодефіциту людини особою, яка знала про на­явність у неї цього захворювання. Вчені по-різному поясняють спа­лах СНІДу. Одні говорять, що вірус існував завжди, але був у при­хованому стані. Інші вважають, що в цьому винна «сексуальна революція», яка за своєю суттю означала безладне статеве життя. Треті висловлюють припущення про лабораторне походження віру­су та його використання як біологічної" зброї. Четверті стверджують, що це - «побічні» продукти науково-технічної революції та хімізації сільського господарства, а також радіаційного забруднення навко­лишнього природного середовища тощо.

Зв'язок СНІДу зі злочинністю чітко простежується у так званих групах підвищеного ризику. До першої групи відносяться гомосек­суалісти - 78%. До другої - проститутки. До третьої - наркомани, які вживають наркотики внутрівенне. До четвертої - бомжі, жебра­ки, а також особи, які ведуть паразитичний спосіб життя - 7%. Атому СНІД - проблема не стільки медична, скільки соціально-економічна і морально-психологічна.

Соціально-демографічна характеристика носіїв СНІДу свідчить, що майже 75% становлять чоловіки і 25% - жінки. Здебільшого це люди віком від 20 до ЗО років (63%) і 40-49 років (25%). На стар­ший вік припадає 2% хворих, на долю дітей - 10-12%. Ці особи у 80% випадків є самотніми, в 20% сім'я розпалася.

Проституція як «фонове» явище, обумовлюється комплексом таких факторів.

1. Соціально-економічні: а) соціальна нерівність в країні; б) низький рівень життя значної частини населення і передусім молоді;

118

в) труднощі для жінок в отриманні освіти і престижної роботи;

г) наявність злочинних структур, які мають прибуток від проститу­ ції та порнобізнесу.

2. Морально-етичні: а) низький моральний рівень значної час­ тини громадян, бездуховність; 6} споживацьке ставлення до лю­ дини; в)зруйнування уявлення про жінку як уособлення краси і духовності, падіння престижу материнства; г) відсутність цільової програми виховання взагалі і статевого, зокрема.

3. Сімейно-побутові: а) недоліки в сімейному вихованні, відсут­ ність контролю за поведінкою дітей; б) аморальна поведінка окремих батьків, алкоголізм, прагнення до наживи будь-яким спо­ собом; в) несприятливі життєві ситуації (розпад сім'ї, смерть бать­ ків тощо); г} недостатня матеріальна забезпеченість членів сім'ї;

д) вплив неформальних груп з антисоціальною поведінкою. СНІД детермінується такими факторами.

1. Економічна криза і, як наслідок, вкрай слабка база соціально­ го захисту населення, охорони здоров'я, в тому числі профілакти­ ки СНІДу.

2. Розповсюдження алкоголізму, наркоманії, гомосексуалізму, проституції.

3. Недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо попере­ дження злочинів, тісно пов'язаних зі СНІДом.

4. Провокаційна поведінка осіб, які є носіями ВІЛ.

5. Слабка санітарно-освітня робота серед населення і насам­ перед, молоді.

6. Відсутність у країні служби соціальної допомоги дітям, які по­ збавлені нормальних умов життя, особам з психічними аномалія­ ми та з груп підвищеного ризику.

7. Прогалини в законодавстві, що регламентує питання запобі­ гання захворюванню на СНІД.

Попередження проституції включає комплекс заходів соціаль­но-економічного, правового, медичного та виховного характеру, зокрема, це:

1. Поліпшення умов життя населення, в тому числі молодих жінок.

2. Підвищення загальної культури громадян, належне статеве виховання в школі та сім'ї.

3. Посилення кримінальної відповідальності за діяння, які спри­ яють проституції {наркобізнес, сутенерство, торгівля «живим то­ варом» тощо).

4. У разі легалізації проституції необхідно поставити її під на­ дійний соціальний та медичний контроль. Нині лише 12% експер- тів-кримінологів висловлюються за встановлення кримінальної відповідальності за заняття проституцією.

СНІД - смертельне захворювання, стосовно якого поки що не­має ефективних ліків. Його подальшому розповсюдженню можна

119

запобігти шляхом реалізації комплексу профілактичних заходів загальносоціального І спеціально-кримінологічного характеру. За­гал ьносоціальн і заходи тут багато в чому збігаються з тими, що спрямовані на попередження проституції.

Спеціально-кримінологічні заходи боротьби зі СНІДом включа­ють в себе:

1. Розробку і втілення в життя національної програми щодо за­ побігання розповсюдженню цього захворювання.

1. Боротьбу з проституцією, гомосексуалізмом, наркоманією.

2. Залучення громадськості до цієї проблеми шляхом створен­ ня формувань «антиСНІД».

3. Поліпшення організації дозвілля молоді.

4. Створення при УМВС України в областях спеціальних під­ розділів по боротьбі з проституцією, розповсюдженням венерич­ них захворювань і СНІДу, поклавши на них обов'язки:

а) виявлення осіб із «груп підвищеного ризику» і постановку їх на спеціальний облік;

б) доставляння в лікувальні заклади тих із них, які ухиляються від огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту в доб­ ровільному порядку, а в необхідних випадках - їх розшук;

в) провадження дізнання і попереднього слідства у справах про зараження вірусом СНІД;

г) виявлення і депортації інфікованих іноземних громадян.

У кінці теми подаються логіко-графічні моделі, які наочно розкривають основні її питання.

Проституція - це надання особою платних сексуальних послуг, прибутки від яких є основним джерелом її існування.

Суспільна небезпека

проституції

тісний зв язок Із злочинним світом;

розповсюдження венеричних захворювань та розповсюдження ВІЛ/СНІДу;

падіння суспільної моралі внаслідок втягування в промисел нових осіб з молодіжного середовища;

руйнація сімейних устоїв;

об'єднання проституток з ділками «тіньової економіки», і як похідне -порнобізнес, утримання притонів розпусти, сексбізнес;

взаємообумовленість проституції, алкоголізму, наркоманії і СНІДу.

Модель 87

120

Детермінанти проституції і СНІДу

соціально-економічні

морально-етичш

фізіологічні

сімейно-побутові

Модель 88

Заходи профілактики проституції і СНІДу

підвищення загальної культури, посилення естетичного, стате­вого виховання в школі, сім'ї;

встановити кримінальну відпо­відальність за втягнення в за­няття проституцією жінок, не­залежно від їх віку;

підвищення життєвого рівня на­селення в цілому; матеріально­го становища молодих жінок та сімей (вирішення проблем жит­ла, працевлаштування, освіти);

удосконалення санітарно-про­світницької діяльності, форм та методів профілактики венерич­них захворювань і СНІДу;

підвищення соціального статусу сім'ї, престижу жінки і матері, надання сімейно-психологічних консультацій;

посилити в ч. З ст. 108² КК України відповідальність за за-відоме поставлення в небезпе­ку зараження ВІЛ, якщо ці дії скоїла особа, раніше засудже­на за зараження ВІЛ, або зара­зила двох і більше осіб, або неповнолітнього;

заборонити демонстрацію фі­льмів, які пропагують сексуа­льну розпусту та уседозволе­ність;

покінчити з «епідеміологічною благодушністю», замовчуванням згубності розповсюдження ін­фекції СНІДу.

створити громадські форму­вання «антиСНІД»;

удосконалити роботу створе­них при УМВС України в обла­стях спеціальних підрозділів «міліції моралі» по боротьбі з проституцією, розповсюджен­ням венеричних захворювань і СНІДу.

Модель 89

121