Тема 8 особа злочинця

Вчення про особу злочинця - одне з центральних у кримінології. Те, що це питання в радянській кримінології тривалий час не роз­роблялося (вважалось, що це поняття буржуазної кримінології), дається взнаки й сьогодні. До цього часу не відновлено жодного центру з вивчення особи злочинця, тоді як у 20 роки було майже 20 державних установ, що займалися даною проблематикою.

42

Конкретний злочин скоюють конкретні особи. Ось чому важливо пізнати механізм злочинної поведінки та особу злочинця.

Поняття особи злочинця, як похідне, не може розглядатися окремо від поняття особи людини. К. Маркс у «Тезах про Фейєр-баха» сформулював діалектико-матеріалістичну концепцію сутно­сті людини, котра не е абстрактом, а становить собою сукупність усіх суспільних відносин. З цієї концепції випливає, що людина передусім істота суспільна, і сутність її в основному формується суспільством. Головним у характеристиці особи є соціальне. Але це зовсім не означає заперечення її біологічної природи. Саме вона, разом з виконанням певних соціальних ролей, є компонен­том життя індивіда. Біологічне в людині має розглядатися як під­ґрунтя її розвитку, а не як вже готові психічні властивості і якості.

Оскільки людину вивчають з різних позицій, то, звичайно, кожна наука розуміє структуру особи по-своєму. Кримінологія, займаю­чись особою злочинця, використовує насамперед положення со­ціології, загальної і соціальної психології. В кримінологічній літе­ратурі нині сформульовано чимало визначень особи злочинця. За своїм змістом вони можуть бути включені в одну з трьох груп:

1). Термін особи злочинця використовується стосовно будь-якої особи, яка вчинила злочин.

2). Ця група складається із визначень, які включають низку ознак, що мають значення для виявлення причин злочинної пове­дінки і пояснення її характеру.

3). Дефініції з третьої групи ґрунтуються на тезі про якісну від­мінність особи злочинця від особи незлочинця. В даному разі йдеться про самостійний соціальний тип особистості,

З нашого погляду, основні вимоги, що пред'являються до ви­значення поняття особи злочинця, полягають, по-перше, в тому, що воно має бути відмінним від поняття особи людини; по-друге, мусить формулюватися з суто кримінологічних позицій. Поняттям «особа злочинця» повинні охоплюватися не всі особи, які вчинили злочини, а лише ті, які вчинили умисні злочини, і рецидивісти. їх особа - це особа людини, яка вчинила злочин внаслідок влас­тивих їй антисоціальних поглядів, більшою чи меншою мірою не­гативного ставлення до суспільних інтересів і умисного вибору саме злочинного шляху для реалізації своїх потреб і намірів.

Коли йдеться про злочинців, які вчинили злочини з необережно­сті («несправжніх» злочинців), то, характеризуючи цю особу, можна говорити про наявність лише деяких антисоціальних поглядів, пев­ного негативного ставлення до правил співжиття чи поводження з технікою і відсутність у них умисного вибору протиправної поведін­ки. В принципі ж, незалежно від того, як визначається поняття осо­би злочинця, її поведінка завжди складає собою більшу чи мен­шу суспільну небезпеку, Це корінна властивість особи злочинця.

43

Характер суспільної небезпечності визначається спрямованістю злочинного посягання, а ступінь її - глибиною (мотив, спосіб, нас­лідки злочину) і стійкістю (повторне скоєння злочину, особливо не­безпечний рецидивіст).

У чому ж полягає суспільна небезпечність особи злочинця? Одні кримінологи стверджують, що вона полягає не в тому, що особа вчинила злочин, а в тому, чи скоїть вона його у майбутньо­му. Інші суспільну небезпечність злочинця вбачають у його зло­чинному минулому чи теперішньому, а не в тому, що особа колись може скоїти злочин. Позиції, як бачимо, діаметрально протилежні.

Соціальна сутність особи злочинця пов'язується з антисуспіль-ною установкою, її поняття трактується по-різному. Наприклад, як готовність до протиправних дій чи як здатність діяти певним чи­ном, порушуючи норми права. Крім того, суспільну небезпечність особи злочинця часто пов'язують і з іншими поняттями: «антисо­ціальна спрямованість», «негативна орієнтація» тощо. Як бачимо, усталеної думки з цього приводу немає, і дану проблему треба розглядати як дискусійну.

Нам уявляється, що антисуспільна установка - це готовність особи діяти всупереч інтересам суспільства в силу наявності в її свідомості антисоціальних поглядів і переконань, інтересів і по­треб. Це свідома орієнтація діяти протиправним чином. Чи всім притаманна така установка? У відповідях на це запитання теж нема єдності. Одні автори вважають, що всім, інші - заперечують, треті - розмежовують антисуспільну установку. З погляду остан­ніх, антисуспільна установка характерна не для всіх злочинців, а тільки для тих, хто вчинив умисні злочини, і для рецидивістів. Що ж до інших категорій злочинців, то їм властиві лише окремі риси вказаних вище ознак антисуспільної установки.

Спірними є також питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця як різновиду особи взагалі І питомої ваги соціального й біологічного у злочинній поведінці. Ці проблеми відносяться до числа тих, котрі викликають принципові розбіжності між вітчизняною і західною кримінологією. Вони певною мірою вже піднімались при розгляді співвідношення причин злочинності і причин конкретного злочину. Тут нам залишається лише наголо­сити, що біологічні чинники не можуть бути причиною злочинності, а в механізмі конкретної злочинної поведінки треба, крім соціаль­них (зовнішніх) чинників, враховувати індивідуальні (психофізіоло­гічні) властивості особи, беручи їх у діалектичній взаємодії.

Не можна не торкнутися й питання про класифікацію і типоло­гію злочинців. Багато кримінологів не розмежовують ці поняття, вважаючи їх тотожними. Однак ці поняття різні, бо у них не одна­кові обсяг, зміст, завдання. Класифікація закріплює певний розпо­діл сукупності на окремі класи, розряди, категорії (класифікація

44

'злочинців за демографічними, кримінально-правовими ознаками, психологічними особливостями тощо). При цьому класифікаційна ознака ніяк не конкретизована. Нею може бути будь-яка ознака, як істотна, так і властива якійсь іншій групі явищ. У рамках класифі­кації вивчається не особа як певного роду цінність, а контингент злочинців. Далі, при класифікації, завдання виявлення якихось закономірностей не ставиться.

Тип особи - це образ, який вміщує характерні узагальнені риси якої-небудь групи людей (С 1 Ожегов} Типологічне вивчення особи злочинця ґрунтується на Істотних ознаках (і без класифікації тут не обійтися), теоретично обґрунтованих критеріях, закономір­но пов'язаних з детермінантами злочинної поведінки. Злочинець, який відноситься до того чи іншого типу (різні автори, як правило, виділяють від трьох до п'яти типів), розглядається як зібраний образ, який містить найбільш суттєві ознаки з усієї маси проявле­них у всій сукупності конкретних злочинів.

Соціальна типологія зводить нескінченну різноманітність індиві­дуальних особливостей людей до соціальне обумовлених образів, оскільки на рівні загального індивідуальні особливості злочинців набувають соціального значення. Тут слід зазначити, що неможли­во спостерігати в «чистому вигляді» той чи інший тип особи злочин­ця, Хоча злочинець і належить у конкретний час до якогось типу особи, але це відбувається лише за рахунок того, що саме на даний момент якісь якості типу тимчасово переважають інші. Типологія особи злочинця - поняття динамічне, яке постійно розвивається.

Стає очевидним, що класифікацію і типологію злочинців потріб­но розрізняти, але не відривати одну від одної. Взаємозв'язок між ними наочно показав С. К. Пітерцев: типологія злочинців і їх кла­сифікація, створені за істотними ознаками, відносяться як філо­софські категорії цілого і частини; стосовно таких класифікацій злочинців типологія виступає системою вищого порядку і включає їх як своєрідний будівельний матеріал.

Для кращого засвоєння матеріалу цієї теми на логіко-графічній моделі (№ 27) пропонуються деякі з існуючих визначень поняття особи злочинця. Далі наводиться модель особи, складена за. кон­цепцією К. К. Платонова. Рекомендується спочатку розглянути поняття «особа», засвоїти її структурні компоненти, а потім уже безпосередньо вивчати особу злочинця. У посібнику даються со­ціально-психологічні ознаки особи взагалі, на які можна «нарощу­вати)) ознаки злочинця.

При аналізі моделей типології особи злочинця треба пам'ятати, що вони розроблені у двох напрямках: типологія злочинців у ціло­му і їх певних категорій - наприклад, неповнолітніх, які вчиняють корисливі, насильницькі злочини тощо. На завершення подається модель соціалізації індивіда і формування особи злочинця.

45

Спочатку точка зору радянських кримінологів зводилася до цитуван­ня К. Маркса про те, що сутність людини є сутність усіх суспільних відносин. Спеціальних висновків про особу злочинця не існувало

У роботі «Особа злочинця» (1971 р.) дається таке визначення: «Особа злочинця - це особа людини, яка винно вчинила небезпечне діяння, заборонене законом під загрозою кримінальної відповідальності»

Розвиток поглядів на особу злочинця

І. І. Карпець під особою злочинця про­понує розуміти «сукупність соціальних і соціальне значимих властивостей, що характеризують особу, яка винно пору­шує кримінальний закон, і в сполученні з іншими умовами і обставинами впли­вають на її антисоціальну поведінку»

Н. С. Лєйкіна під особою зло­чинця розуміє сукупність соці­альне значимих властивостей, що впливають у поєднанні із зов­нішніми умовами і обставинами .на її злочинну поведінку

Модель 27

ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДСТРУКТУРИ ОСОБИ

{за Платоновим К. К.)

ОСОБА - це сукупність найхарактерніших соціальних і обумовлених ними біологічних рис і особливостей, які визначають соціальну сутність людини з її суворою індивідуальністю і неповторністю, що виражається в поведінці даного індивіда

1-а підструктура

(елементи не мають природних задатків і повністю соціальне обумовлені) Спрямованість: - переконання; - світогляд;

• ідеали; - нахили;

• інтереси; - бажання.

4-а підструктура

Біопсихічні властивості:

• темперамент;

• пам'ять;

• мислення;

• анатомо-фізіологічні особливості.

ОСО­БИС­ТІСТЬ

2-а підструктура

(елементи зазнають впливу біологіч­но обумовлених властивостей

особи)

Соціальний досвід: - звички; - вміння; -навички; -знання.

3-я підструктура - підструктура форм відображення {елементи зазнають істотного впливу біологічних особливостей особи). Психічні процеси: - воля; - почуття; - сприйняття;

- відчуття; - емоції; - уява.

Перша підструктура формується вихованням, друга - навчанням, тре­тя - вправами, четверта - шляхом постійних тренувань.

Модель 28

46

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНІ ОЗНАКИ ОСОБИ:

Ставлення до суспільства, праці, власності до себе особисто до Інших людей

Основні потреби особи (соціальне корисні, шкідливі)

Рівень розумового розвитку

Життєвий досвід особи.

Широта чи вузькість поглядів.

Зміст і різноманітність інтересів.

Обсяг суспільних зв'язків.

Темперамент. Постійність чи мінливість переживань.

Здатність приймати рішення

і добиватися наміченої мети.

Відсутність соціальної активності,

витримки, самовладання і т. п.

Світогляд.

Погляди.

Переконання.

Політична зрілість.

Ідейна переконаність.

Правові погляди.

Конкретна мета

діяльності. Мотиви вчинків

Модель 29

\

Статтю

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНЦІВ ---ЗА ДЕМОГРАФІЧНИМИ ОЗНАКАМИ

Соціальним статусом

Модель ЗО

47

Особи,

які скоїли особливо тяжкі злочини

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНЦІВ

ЗА ТЯЖКІСТЮ СКОЄНИХ ЗЛОЧИНІВ

Особи,

які скоїли

тяжкі злочини

48

Особи,

які скоїли злочини, що не становлять велику суспільну небезпеку

Модель 31

СХЕМАТИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ СТРУКТУРИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ (стисле)

ЗЛОЧИНЦЯ (оболонка)

Психічні аномалії,

що не виключають

осудність

Модель 32

СХЕМАТИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ

СТРУКТУРИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

(РОЗШИРЕНЕ)

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ (оболонка)

Стать	\-: /		Мотиви злочину
Вік			Характер та направ­леність посягань
Освіта	СоцІ-апьно-демо-графічні ознаки	Крймі-нально-правові ознаки	Одиночний чи груповий характер посягань
Соціальне положення
			Рядова чи організуюча роль
Професія і вид заняття
] Сімейний стан	(Суб'єкт \ злочину 1 (ядро) 1		Фактичний чи юридичний рецидив
[| Місце проживання			Строк покарання
1
1 Матеріальне забезпечення
			Стаття КК
	Соці­ально-рольові ознаки. в сфері:	- Мора-льно-психо- ЛОГІЧНІ ознаки
Житлово-побутові У умови			Вид покарання
1			Світогляд
\
	/	І \ '
			І Ціннісні орієнтації
Найближчого оточення
			Інтелектуальні ознаки
Побутових відносин			Емоційні особливості
Сімейних відносин			Вольові ознаки
			Рольові особливості
Виробничих відносин
			Психічні аномалії, що не виключають осудність
Загально-цивільних відносин
			Рівень потреб

Модель 33

49

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНЦІВ

ЗА НАЯВНІСТЮ У НИХ СУДИМОСТІ

Особи, які скоїли злочини повторно: а} загальний рецидив б) спеціальний реци­див

Особливо небезпечні рецидивісти

Модель 34

Особи з корисливими поглядами

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНЦІВ ЗА ХАРАКТЕРОМ 'ЇХ АНТИСОЦІАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ

Особи з негативно-зневажливим ставленням до Інших людей

Особи з індивідуально-анархістським

ставленням до своїх громадських

І службових обов'язків

Модель 35

ЗІ»

Поняття особи злочинця в часі

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ

1-а точка зору (кримінально-правова)

2-а точка зору (кримінологічна)

Час вчинення злочину

Час вчинення злочину

Закінчення

Повне відбування покарання

Погашення чи зняття судимості

50

Модель 36

Перша точка зору за своєю суттю носить кримінально-правовий характер. Друга точка зору - кримінологічний і криміналістичний. Кримінологічний тому, що і після відбування покарання до пога­шення судимості дана особа значиться як раніше судима. Кримі­налістичний характер цієї точки зору доповнюється тим, що саме криміналістичні обліки містять інформацію про раніше судимих осіб. До другої точки зору можна віднести й адміністративно-правове значення, оскільки паспортні підрозділи ведуть облік усіх осіб, раніше судимих, і відмічають час погашення і зняття з них судимості.

Суб'єкт злочину

Винний у вчиненні злочину

Підозрюваний

Обвинувачуваний

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ І СУМІЖНІ ПОНЯТТЯ

Підсудний

		І
Умовно засуджений		Засуджений		Засуджений до позбавлення волі
		1
		Засуджений до виправних робіт

Модель 37

ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ (за О. М. Яковлєвим)

/
	«АНТИСОЦІАЛЬНИЙ» ЗЛОЧИНЕЦЬ повністю віддав перевагу системі злочинних, аморальних поглядів і установок, свідомо декларує цю зміну і намагається утвердити свою позицію відповідним актом проти­правної поведінки
«СОЦІАЛІ­ЗОВАНИЙ» ЗЛОЧИНЕЦЬ не потребує ізоляції від суспільства		«АСОЦІАЛЬНИЙ» ЗЛОЧИНЕЦЬ не ототожнює себе ні з цінностями і мораллю суспільства в цілому, ні з антисоціальними «цінностями» злочинців

Модель 38

51

ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ (за К. Є. Ігошевим)

X	\
НАСИЛЬНИЦЬКИЙ	НАСИЛЬНИЦЬКО-КОРИСЛИВИИ КОРИСЛИВИЙ
	Модель 39
/	ТИПИ ) і ','•-•-• '•<' : ЗЛОЧИНЦІВ , ' - (за К. І. Кошовим) -.
	\^
НАСИЛЬНИЦЬКИЙ	КОРИСЛИВИЙ СОЦІАЛЬНО-ПАСИВНИИ

Модель 40

	ВИПАДКОВІ				СИТУАЦІЙНІ
			ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ (за 0. Б. Сахаровим)
НЕСТІЙКІ			-	ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ		Н ЗЛІСНІ

Модель 41

Глобальний тип - з повною кримінальною зараженістю

Парціальний тип - з частковою кримінальною зараженістю

52

ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ (за А. Г. Ковальовим)

Передкримінальний тип - наділений властивостями, які визначають скоєння злочину тільки в криміногенній ситуації

Модель 42

Політична мотивація

ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ,

що ґрунтуються на видах мотивації

Корислива мотивація

Насильницько-егоїстична мотивація (охоплює хулі­ганські наміри, помсту, ревнощі, сексуальні прагнення тощо)	/ ,1	1	\*	Анархістсько-індивідуалістична мотивація (полягає в запере­ченні вимог правопорядку, не­хтуванні обов'язками, що «об­межують особисту свободу»)
Легковажно-безвідповідаль­на мотивація (є наслідком поверхового відображення суб'єктом реальної дійсності, викривленого передбачення майбутніх подій)	і			« Боягузл й во-м ал од ушна » мотивація як наслідок боязні, боягузства, малодушшя, страху, паніки
		3 «вимушеною» орієнтацією на задово­лення елементарних життєвих потреб

За основу взяті вже сформовані особисті якості злочинця, що проявилися у вчиненому злочині,

Модель 43 ;''-'

\;'"',"• ( соціалізація індивіда 1

і формування особи злочинця

— -— —	-п — —	—
СОЦІАЛІЗАЦІЯ Поступовий вплив, що здійс­нюється на людину суспіль­ством з метою прищеплення їй поглядів, навичок, правил поведінки, вигідних І бажаних для суспільства. Під впли­вом соціалізації має сфор­муватися соціально корисна, з точки зору інтересів суспі­льства, поведінка. Саме у	ДЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ Цей процес про­тилежний соціалі­зації. Результатом неправильної або недостатньої соціалізації є фор­мування особи злочинця. Під формуванням особи злочинця	РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ Продовження процесу соціалізації індивіда після скоєння ним злочину. При призна­ченні покарання злочинцю виходять із того, що репресивний захід повинен бути доцільним, тобто усувати недоліки
процесі соціалізації Індивід стає особистістю. Три етапи процесу соціалізації за Н. В.Андрієнковою: первин­на соціалізація (соціалізація дитини); проміжна соціалі­зація (соціалізація підлітка); цілісна соціалізація (перехід від юнацтва до зрілості -від 17-18 до 23-25 років).	розуміється закріп­лення в поведінці індивіда дій, що відхиляються від вимог правових норм, правил моралі та інших приписів соціально-схвальної поведінки.	соціалізації. Процес ресоціалізації передбачає як вияв­лення дефектів особи, так І застосування тих заходів, які поповнили б соціалізацію і допо­могли сформувати суспільно-корисні навички поведінки.

Модель 44

53

Те м а 9

ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ВЧИНЕННЯ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ

Приступаючи до вивчення цієї теми, потрібно згадати про спів-"^ відношення причин злочинності І окремих злочинів, і виходити з ^: того, що їх треба розрізняти, але не відривати одні від одних. Причини конкретного злочину слід шукати в конкретній ситуації, у якій перебуває суб'єкт, і в криміногенних властивостях його особи Крім того, необхідно бачити взаємозв'язок питань, що розгляда­ються, з темою «Особа злочинця», оскільки особливості особи коріняться у самій її структурі. Важливим уявляється дослідження процесу становлення особи як такої, тому завжди треба мати на увазі недоліки її соціалізації.

Діалектика під причиною розуміє те, що породжує наслідок, а наслідок - результат дії причини, Тут варто ретельно проаналізу­вати весь причинно-наслідковий ланцюг. У цьому ланцюгу наслі­док переходить у нову причину, яка в свою чергу викликає новий наслідок, який потім робить те ж саме. Наприклад, вчинено наїзд на людину, і вона померла. Розглядаючи причинно-наслідковий ланцюг, бачимо, що першою причиною є слабка трудова дисцип­ліна в колективі автогосподарства, що дозволяє водію сісти за кермо в нетверезому стані. Далі наслідок (вживання водієм спирт­них напоїв) став причиною того, що був скоєний наїзд на пішохо­да. Те, що ми раніше відносили до наслідку, стало причиною, яка породила новий наслідок - наїзд на пішохода, що спричинив уже злочинний наслідок - смерть потерпілого.

Якщо вважати, що причина викликає до життя нове явище -наслідок, то треба зазначити, що це може статися лише за наяв­ності необхідних І достатніх умов, тобто обставин, що дають змогу даній причині проявити себе. Продовжимо наш приклад. Якби працівники ДАІ чи адміністрації підприємства помітили, що водій перебуває за кермом у нетверезому стані, вони б усунули його від роботи. В такому випадку водію не було б створено умов для вчи­нення цього злочину. Таким чином, під умовами треба розуміти обставини, які самі собою не породжують злочин, але сприяють його вчиненню.

На наведених нижче логіко-графічних моделях пропонуємо на­ глядно розібратися з причинами та умовами конкретного зло­ чину, його механізмом, а також життєвими ситуаціями, які сприяють учиненню суспільна небезпечних діянь. „ ,

54

ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИЙ ЛАНЦЮГ

	зиклад такого зв'язку
ПІ
Низький рівень профілактичної роботи в автогосподарстві		Водій сів за кермо у нетверезому стані
Скоїв наїзд на пішохода		Смерть пішохода
Втрата годувальника		Скрутне становище в сім'ї загиблого
Діти почали погано вчитися в школі		У дітей з'явилася педагогічна запущеність, що викликала антисоціальну спрямованість
1 так далі

Модель 45

	ПРИЧИНИ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ ФОРМУЮТЬСЯ: 1
	"		" — -^___
Сукупністю особистісних якостей індивіда: - потреб; - поглядів; - відносин; - ціннісних орієнтацій і мотивацій			Сукупністю зовнішніх обставин, що обумовили формування спонукань' і намір вчинити злочин

Модель 46

Процес детермінації злочинів

	ПРИЧИНИ
	+
Дефекти соціалі­зації особи		Криміногенні влас­тивості особи + негативні життєві ситуації

Свавілля

(зла воля)

+

мотивація злочину і рішення його вчинити

Модель 47

55

УМОВИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВЧИНЕННЮ ЗЛОЧИНІВ

1. Супутні умови - це обставини місця і часу, в яких вчиняється зло­чин. Вони немов би утворюють загальний фон подій, практично не впливають на їх розвиток, хоча й можуть пеаною мірою визначити вид злочину,

2. Необхідні умови - це такі фактори зовнішнього середовища, які роблять можливим вчинення злочину. В кримінології їх називають об­ставинами, що сприяють досягненню злочинного результату В основ­ному це різного роду недоліки: поганий облік матеріальних ціннос­тей, слабка робота органів прокуратури, МВС, громадськості тощо

3. Достатні умови - це наявність всіх вище вказаних видів умов для вчи­нення злочину.

Модель 48

Складна ситуація в сім'ї (тривалий стан)	Справедливе зауваження стороннього з приводу аморального поступку				Погроза з боку іншої особи
\					^^
	І
	КЛАСИФІКАЦІЯ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ
Короткочасна подія (конфлікт у сім'ї, на роботі)					Підмова — до вчинення злочину
— '					~^~
	***-	І
Протиправні дії інших людей		Інші		Випадковий збіг несприятливих обставин (смерть близьких, стихійне лихо тощо}

Модель 49

Користолюбство

Паразитизм

Відсутність контакту між батьками і педагогічним колективом школи

Зловживання спиртним

Низький культурний рівень

Грубість у відносинах між членами сім'ї

Грубість батьків до дітей

Сімейні ситуації, що впливають на формування у дітей антисо­ціальної спрямо­ваності

Низький рівень освіти батьків

Відсутність контролю за поведінкою дітей

\ Безкарність дітей за вчи­нення ними проступків

56

Модель 50

, . , , Тема 10

' ВІКТИМОЛОГІЯ

Віктимологія походить від латинського слова «віктима» - жер­тва і грецького - «логос» - вчення. Значить, повна назва - вчен­ня про жертву як фізичну особу. Кримінологічне поняття «жерт­ва» набагато ширше, ніж кримінально-лравове - «потерпілий». Сутність віктимології полягає в тому, що вона вивчає значення і роль жертви у вчиненні злочину, пізнаючи таким чином вікти-могенні ситуації. А такими вони є тоді, коли жертва об'єктивно робить певний внесок у виникнення і розвиток конфліктної си­туації.

Жертвою можна стати від багатьох обставин: укусу тварини, удару блискавки, утеплення, обставин, не пов'язаних з протипра­вними діями інших осіб. У кримінологічному аспекті жертва роз­глядається лише як результат злочинного посягання в плані по­ведінки при цьому самої жертви. Не секрет, що багато потерпілих самі були причиною цьому. Наприклад, хуліган намагається напа­сти на громадянина, але дістає відсіч і сам опиняється «жерт­вою». Інколи потерпілі без будь-яких поганих намірів, немов би, провокують посягання на їх особу. Так, жінка, яка щойно познайо­милася з чоловіком, погоджується йти до нього на квартиру, там вживає спиртні напої і опиняється зґвалтованою. Бувають випад­ки, коли «жертва» є необхідним елементом конфліктної ситуації, що створює сприятливі умови для скоєння злочину, Об'єктом до­слідження віктимології є вся сукупність якостей особи, які підви­щують ризик стати жертвою злочину.

Поведінка жертви може класифікуватися залежно від оцінки си­туації: на правомірну, неправомірну, нейтральну.

Віктимологія в основному вивчає особу жертви. Але не менш корисна, як справедливо зазначає Л. В. Франк, і віктимологічна характеристика злочинця і, передусім, у такому аспекті: відносини між злочинцем і потерпілим до, під час і після вчинення злочину; їх взаємодія і взаємовплив у створенні віктимної і криміногенної ситуацій тощо. З'ясування взаємостосунків між жертвою і злочин­цем дає змогу подолати традиційне протиставлення їх один од­ному.

Ключовими у віктимології є такі поняття: «віктимність», «вікти-мізація», «віктимологічна ситуація».

Віктимність - підвищений ступінь схильності особи до того, щоб стати жертвою злочину в силу притаманних їй якостей чи виконуваних функцій.

Віктимізація - процес перетворення особи в реальну жертву, а також результат цього процесу.

57

Віктимна ситуація - життєва обстановка, що складається у зв'язку з якостями особи чи поведінкою жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

Сказане свідчить, що віктимологія - це галузь (напрямок) кри­мінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв зло­чинів, закономірності їх взаємовідносин зі злочинцями, з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності.

Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ри­зику стати жертвою злочинних посягань.

Загальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні вік-тимогенних факторів і вжитті заходів до їх усунення чи нейтралі­зації. Індивідуальна віктимологічна профілактика складається з виявлення осіб із підвищеною віктимністю і проведення з ними захисно-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочину.

Рівень віктимності (коефіцієнт) по особах обчислюється із кількості потерпілих від злочинів за певний період часу на тій чи іншій території і загальної кількості населення з розрахунку на 1000, 10000, 100000 тис. осіб. Виражається у відносних цифрах за формулою:

Пх 1000x10 000x100 000

н

- Кво - коефіцієнт віктимності по особах; •*'

П - кількість потерпілих від злочинів;

Н - все населення регіону. ^;ї

Розрахунок спеціальної (вибіркової) віктимності проводиться за

формулою:

Квсо =

Псх 1000x10 000x100 000

н

Де ^

Квсо - коефіцієнт спеціальної віктимності по особах (вікти№ -ність окремих видів злочинів); _^_

Пс - кількість потерпілих від певних видів злочинів;

Н - все населення регіону.

Структура віктимності - відображає питому вагу окремих ви­дів жертв злочинів, яким заподіяно шкоду, в загальній кількості потерпілих за певний період часу на тій чи іншій території. . _й

58

КЛАСИФІКАЦІЯ ЖЕРТВ ЗЛОЧИНУ

В залежності від об'єкту злочинного посягання:

• жертва вбивства;

• жертва розбійного нападу;

• жертва грабежу;

жертва крадіжки; . '•,

• жертва зґвалтування; жертва шахрайства; інші.

В залежності від характеру взаємовідносин жертви із злочинцем:

• близькі родичі;

• позашлюбне співмешканство; . - сусідство;

• v'- зв'язок за місцем роботи; \-Інтимний зв'язок; -'..- приятельські стосунки;

• випадкове знайомство;

• ворожі стосунки; -інші.

Модель 51

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ПОВЕДІНКИ ЖЕРТВ ЗЛОЧИНІВ

Провокуюча

Неврівноважена

Аморальна

Модель 52

Випадкова

3 незначними якостями ризику

3 підвищеними якостями ризику

3 дуже великими якостями ризику

			ТИПИ ЖЕРТВ (за В. Я. Рибальською)
Необережних злочинів					Навмисних
					злочинів
		(за ступенем віктимності): а) віктимогенна деформація особи; б) «професійна» віктимність; в} «вікова» віктимність; г) віктимна патологія

Модель 53

59

Ч>:^: Тема11 ;

'*• ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

і Попередження злочинності і окремих злочинів є головною проб-а лемою кримінології і вирішальним напрямком боротьби зі злочин-ч^ністю. В предмет цієї науки обов'язково входить розробка профі­лактичних заходів. Треба, сказати, що понятійний апарат даного розділу, ще не є усталеним. Тут "вживаються такі терміни, як «по­передження», «профілактика», «запобігання», «превенція». Одні автори розглядають їх як рівнозначні, інші - ні. Оскільки цей роз­діл кримінології є найбільш прикладним, то існуюча плутанина в поняттях не може не відображатися негативно на практиці бороть­би зі злочинністю. Тому у цій справі доцільно спочатку розібратися із змістом вказаних вище термінів. Звернімося до «Толкового сло-варя живого великорусского язьїка» В. І. Даля.

Попередження (за В. І. Далем) - «упредить, предотвратить, предуведомить». Щодо об'єкту нашого дослідження йдеться про недопущення вчинення особою злочину. Треба погодитися з Г. А. Аванесовим, який стверджує, що поняття попередження не має самостійного значення, а повинне розглядатися як комплекс­не. Розвиваючи його думку, підкреслимо, що попередження роз­кривається через такі поняття, як профілактика і запобігання.

Профілактика (за В. І. Далем) - охорона кого-небудь чи чого-небудь. Йдеться про охорону особи від вчинення злочину за до­помогою відповідних заходів. На ,наш погляд, профілактика має розглядатися не тільки як основа, але й як частина попередження. Річ у тім, що вона, як спеціальний вид виховної діяльності, маючи з попередженням ту ж саму кінцеву мету, автоматично припиняєть­ся розпочатим злочином. У цей момент стає зрозумілим, що про­філактика «не спрацювала». Однак, з початком вчинення злочину попереджувальні заходи повністкГсебе ще не вичерпали. Розпо­чатий злочин може бути попереджено (припинено) на стадії готу­вання чи замаху. Але в цьому разі до особи вже застосовуються адміністративне чи кримінально-правові заходи, оскільки звичайні виховні заходи себе вичерпали.

Запобігання (за В. І. Далем) означає конкретизацію дій, що припускаються. На нашу думку, тут повинна йти мова про конкре­тизацію дій, спрямованих як на недопущення вчинення злочинів, так і пов'язаних із запобіганням розпочатого злочину. г~ Оскільки вивчення злочинності як соціального явища входить ) до предмету лише кримінології, то й поняття її попередження є _суто кримінологічним. Водночас проблеми профілактики злочинів розробляють й інші науки "в межах свого предмету. Яка ж тоді

60

роль у цьому питанні кримінології? На нашу думку, за нею має залишатися розробка основ теорії і методології профілактики зло­чинів. Галузева профілактика (кримінально-виконавча, криміналь­но-процесуальна тощо) мусить випливати з цих основ і ними ке­руватися.

] Попередження злочинності - це спеціальний вид діяльності^ держави і суспільства, уповноважених на те громадських форму- / вань, спрямованої на визначення форм і методів ефективного / впливу на злочинність з метою її поступового витіснення з життя-* суспільства.

» Попередження злочинності передбачає систему двоякого роду заходів:

О -загальної профілактики як сукупності соціально-економіч­них, ідеологічних, культурно-виховних, організаційно-управлін­ських, правових та інших заходів; не будучи безпосередньо орі­єнтованими на боротьбу зі злочинністю, вони становлять мате­ріальну і духовну базу для спеціально-кримінологічної профілак­тики;

е>- індивідуальної профілактики як сукупності заходів впливу на конкретну особу.

Як зазначає Г. А. Аванесов, профілактику доцільно розглядати в широкому й вузькому значенні. В щ й роком у значенні - це діяль­ність щодо утримування членів суспільства від вчинення злочинів. У вузькому значенні - це виявлення та усунення причин злочинів і умов, що їм сприяють, а також діяльність по виявленню осіб, які можуть скоїти злочин, проведення з ними необхідної виховної ро­боти,^ сукупності ці заходи утворюють єдиний зміст поняття "'«профілактика злочинів».

Основу профілактики становить діяльність державних органів і громадських організацій, чітке виконання ними вимог, що став­ляться до здійснення профілактичних функцій. Головна мета про­філактики - недопущення злочинів, усунення причин І умов, що сприяють їх вчиненню. Знач_ення профтактики визначається на­самперед тим, що це найгуманніший засГб"боротьби зі злочинністю. 3 двох її напрямків - кримінально-правовий і профілактичний -останній вважається головним.

Профілактика злочинів має різні напрями, форми, рівні, види. У їх визначенні серед учених нема єдності. Аналіз позицій, що є в науковім літературі, дозволяє дійти таких висновків. Передусім треба ^щілити дві форми профтактики. Злочини вчиняються не спонтанно. \[е процес поступовий, і тому мова повинна йти про поведінку, що передує вчиненню злочину. На це вказують Н. Ф. Кузнєцова і С. С. Остроумрв, які виділяють поняття «£аніня профілашка». Але тут доцільніше говорити про «безпосередню профілактику». Об'єктом її є особа, близька до вчинення злочину.

. 61

^Основні критерії розмежування «безпосередньої» і «ранньої» профілактики:

а) час, що відділяє особу від моменту вчинення злочину;

б) ступінь соціальної зіпсованості особи, тобто ЇЇ криміноген- ності.

;-7 Велика криміногенність особи (передзпочинний стан) - об'єкт безпосередньої профілактики. Нею повинні займатися правоохо­ронні органи і спеціальні громадські формування. На звичайні ви­ховні заходи ця категорія осіб вже не реагує. Слабка криміноген­ність особи - об'єкт ранньої профілактики. До таких осіб ще 'мож­ливе застосування звичайних виховних заходів. Тому вони мають перебувати в сфері уваги трудових чи навчальних колективів за місцем проживання тощо.

Рівні профілактики злочинів. Ця проблема вперше була по­ ставлена В. М. Кудрявцевим. Він визначає три рівні профілактики. Перший - вирішення важливих соціальних, економічних та інших проблем життя суспільства, посилення виховної та ідеологічної роботи в країні, удосконалення суспільних відносин. Цим, на його думку, забезпечується планомірний вплив на кожну ланку антису- спільної поведінки. Другий рівень пов'язаний із здійсненням впли­ ву на конкретні соціальні групи, в яких складаються конфліктні ситуації, намічаються негативні явища. У цьому випадку виникає необхідність оперативного усунення різних недоліків. Третій рі­ вень - це індивідуальна виховна робота, яка спрямована на подо­ лання антисуспільних поглядів особи, формування поваги до пра­ вил співжиття. £ /'

Перелічені рівні тісно пов'язані з видами профілактики. Як пра­вило, називають два види профілактики: загальну й індивідуальну. Загальна профілактика кореспондує з діяльністю на 1-2 рівнях, ін­дивідуальна - збігається з третім рівнем. Однак діапазон між цими видами такий значний, що правильніше говорити про чотири види профілактики злочинів. Так вважає, наприклад, А. П. Закалюк і 0. Б. Сахаров.

Загальносоціальна профілактика злочинів здійснюється в господарському і культурному будівництві, організації праці, відпо­чинку, побуті, вихованні (по суті в усіх сферах життя суспільства). Заходи цього виду профілактики переслідують мету здійснювати позитивний вплив на формування особи всіх членів суспільства.

Спецізльно-кримінологічна профілактика злочинів - це дія­льність державних органів і громадських організацій щодо реалі­зації заходів, спрямованих спеціально на те, щоб у суспільстві не вчинялися злочини, і адресованих усім членам суспільства.

Спеціальна профілактика - здійснюється уповноваженими державними органами і громадськими організаціями, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а профілактичний вплив у цьому випадку

спрямовується на окремі соціальні групи (за місцем проживання, роботи, навчання і т. д.), які привертають до себе їх увагу.

Індивідуальна профілактика - це діяльність, спрямована на корекцію особи з метою недопущення вчинення нею злочину. Досягнення мети індивідуальної профілактики передбачає вирі-•"шення комплексу завдань, виявлення осіб, які можуть вчинити злочини; вивчення їх, а також джерел, яю на них негативно впли­вають, створення для них сприятливих умов, аби ці особи не вчинили злочин; здійснення виховного впливу на них у поєднан­ні із заходами примусу; контроль за поведінкою і способом життя цих осіб; періодичні перевірки результатів проведених виховних заходів.

Система заходів профілактики в кримінологічній літературі ви­світлена досить повно. Але вона не повинна розглядатися як ос­таточна, оскільки зазнає змін разом з розвитком суспільства, нау­ки і практики боротьби зі злочинністю.

Теорія профілактики є науковою основою для прийняття пра­вильних рішень стосовно цілей, способів, засобів і методів профі­лактичної діяльності. Теорія профілактики містить загальні принг ципи, творче застосування яких забезпечує глибокий аналіз кон­кретних причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, і на цій основі дає змогу зробити науковий вибір ефективних засобів впливу як на конкретні криміногенні фактори, так і осіб. ^

Практична профілактика складається з'моральної і правової профілактики. Моральна профілактика - це діяльність, спрямова­на, з одного боку, проти тих явищ життя, які детермінують пору­шення норм моралі, а з іншого, - виступає одним із засобів соці­альної суспільної орієнтації всіх членів суспільства (наприклад, виникнення нових звичаїв і їх розповсюдження}. Правова профі­лактика - це діяльність, пов'язана з тим, щоб попередити злочини Шляхом чіткого правового регулювання. Сьогодні вона регулюєть­ся нормативними актами та відомчими приписами. ^Які ж першочергові завдання стоять перед профілактичною ді­яльністю? Насамперед, це удосконалення її правового регулю­вання. Нині нема єдиного загальнодержавного правового акту, який би це робив. Друга проблема пов'язана з плануванням про­філактики. У цій справі поки що робляться перші кроки.

Планування має спиратися на реальні матеріальні ресурси, Планувати виконання відразу усього не можна. Повинні бути пріо­ритетність і послідовність з розрахунком на перспективу.

Гострою проблемою лишається відсутність чітких критеріїв ефективності профілактики, а також впровадження автоматизова­ної системи управління у цій сфері діяльності. -^Основні питання даної теми наочно висвітлюються у наве­дених нижче логіко-графічних моделях.

63

СИСТЕМА ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ

.^	Форми профілактики
|і Рання		-| Безпосередня

Модель 54

За ступенем	За масштабами		За інтенсивністю
відокремленості від	- на всій території		впливу на особу
кримінологічних	країни;		- в рамках загальної І
завдань	-в регіоні (галузі);		виховної роботи;
- заходи соціально-еко-	-на об'єкті;		- стосовно спец, груп
номічного розвитку; - зі спеціальним виділен­ням кримінологічних завдань,	-стосовно групи, - осіб, - стосовно певної		осіб у рамках загаль­ної виховної роботи; -стосовно групи осіб, які потребують Інтен-
- без виділення криміно­логічних проблем	особи		сивного виховання і контролю; - стосовно осіб, які по-
			требують правового
			впливу
\			^

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХОДІВ

ЗАГАЛЬНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

За моментом початку реалізації

• рання профілактика;

• безпосередня профілактика;

• профілактика рецидивної злочинності

За ступенем радикальності

- попереджувальні; -усуваючі;

- нейтралізуючі криміногенні фактори

64

Модель 55

За правовою харак­теристикою - державно-правові;		За змістом - соціально-економічні; демографічні;	За суб'єктом Здійснювані: - державними орга-
- адміністративно-		- політичні;	нами;
правові;		- ідеологічні;	- органами госпо-
- трудового права;		- культурно-виховні;	дарської та куль-
- цивільно-правові;		- організаційно-управ-	турно-виховної
- сімейно-правові;		лінські;	діяльності;
- кримінально-правові;		- технічні;	-•правоохоронними
- процесуально-		- правові;	органами;
правові; - кримінально-вико­навчого характеру		-- оперативно-розшукові	-.громадськими організаціями; - трудовими колекти­вами; І- окремими громадя­нами
І
ґ КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХОДІВ ЗАГАЛЬНОЇ |_ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ \

За об'єктом

середовище формування; середовище діяльності особи чи групи осіб

За характером злочинної поведінки

навмисні злочини;

• необережні злочини;

• корисливі злочини;

• насильницькі злочини;

-- злочини на ґрунті пияцтва, наркоманії;

• злочини неповнолітніх;

• рецидив

Модель 56

СИСТЕМА СУБ'ЄКТІВ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ

Органи державної влади і управління зверху донизу від Верховної Ради, Адміністрації Президента і Кабінету Міністрів до мїсцевих Рад народних депутатів і райадміністрацій

Органи господарської і культурно-виховної діяльності; Міністерства і ві­домства; Адміністрація підприємств; Культурно-виховні заклади

Правоохоронні органи: прокуратура, суд, МВС, СБ, Держмитком, держав­на податкова служба, відділи юстиції

Громадські організації: профспілкові, ДНД, громадські пункти охорони по­рядку, товариські суди, ради профілактики, ради наставників

Трудові колективи: - колективи підприємств, установ і організацій:

- первісні трудові колективи: (цехи, дільниці, бригади)

Окремі громадяни: - шефи; - наставники; - громадські вихователі;

- члени ДНД

Модель 57

З 1—25

65

Профілактика пияцтва, алкоголізму,

наркоманії, токсикоманії, проституції

і поширення СНІДу

Профілактика правопорушень,

вчинюваних у сфері побутових

відносин

Профілактика дитячої бездоглядно­сті, правопорушень неповнолітніх

ОСНОВНІ

НАПРЯМКИ

ПРОФІЛАКТИЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Профілактика бродяжництва,

паразитизму, безпритульності

Профілактика рецидивної злочинності

Профілактика групової, організо­ваної і професійної злочинності

Модель 58

ЕТАПИ ПЛАНУВАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ

Оцінка стану злочинності

Визначення основних

напрямків у профілактиці

злочинів

Розробка прогнозів основних тенденцій

Визначення характеру за­ходів профілактики і їх взаємозв'язків

Визначення

ресурсів

сил

Встановлення часу на виконання заходу

Результати боротьби зі злочинністю

Контроль за виконанням плану

Модель 59

Повідомлення, листи, заяви громадян і посадових осіб, підприємств, установ, організацій	ОДАМО 'РИМ*? «У „.*_, '. і	Книга обліку пригод, знали обліку затриманих доставлених у чергову частину, а також у спецприймальник-розподільник
	\ /
	"і
Довідкові картотеки правопорушників, оперативно-довідкові картотеки ІЦ і картотеки паспортного апарату		Матеріали про відмову в порушенні кримінальних справ про адміністративні правопорушення
		Л
Матеріали, що надходять від слідчих, органів дізнання, УВП, відділів (відділень, груп) виконання покарань	ґ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСІБ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ
			Вироки судів, справи приватного обвинувачення
що не пов'язані з позбавленням волі Державного департа­менту України з питань виконання покарань	ІНДИВІДУАЛЬНОМУ ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ВПЛИВУ V	/ )
			-
	А
Матеріали товариських судів, ДНД, рад профілактики правопорушень, рад ГПОП та інших громадських організацій		Картки психоневро­логічних диспансерів і наркологічних кабіне­тів, матеріали травматологічних кабінетів та інших медичних закладів
.• ; Матеріали про осіб, підданих приводу для реєстрації й офіційного застереження

з*

Модель 60

СТРУКТУРА ГРОМАДСЬКОГО ПУНКТУ ОХОРОНИ ПОРЯДКУ

	ГРОМАДСЬКА РАДА ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ
		к^	/>
Охорони громадського порядку і профілактики правопорушень				Профілактики правопорушень неповнолітніх

СЕКЦІЇ

Культурно-масової роботи

БО!	^	\)	Право
По роботі з раніше засудженими

Модель 61

ПЕРЕКОНАННЯ

ПРИМУСУ

МЕТОДИ

ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

СТИМУЛЮВАННЯ

ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД

Модель 62

__ Розділ II 4г. і

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

" Тема 12 '

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ }

ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Організована злочинність є одним з найнебезпечніших видів злочинності, яка посягає на економічні, політичні й правові основи суспільства. Раніше вважалося, що в нашій країні ЇЇ нема і не мо­же бути, що у великій мірі було перепоною у вивченні даного яви­ща. Його існування на території колишнього СРСР офіційно ви­знано лише в 1988 році, у зв'язку з чим і було прийнято постанову «Про посилення боротьби з організованою злочинністю». Теорія і практика в цілому виявилися непідготовленими до ефективної боротьби з нею. За оцінками експертів, правоохоронна система країни і законодавство відстали від реального життя в цьому плані років на двадцять.

У кримінологічній літературі здавна вживається термін «органі­зована злочинність». Під ним розуміли численні групи злочинців, які скоюють великі розкрадання, вимагательства, контролюють проституцію, наркобізнес, азартні ігри, розподіляють сфери впли­ву між кримінальним елементом тощо.

Тут доречно сказати, що у зарубіжній кримінології теж не від­працьовано її універсальне визначення. Наприклад, вченими США організована злочинність розглядається як асоціація, що намагається діяти поза контролем американського народу та його уряду, або ж як тип замаскованої злочинності. Англійські спеціалісти дають шість визначень організованої злочинності, суть яких зводиться до дій злочинних груп, які займаються пев­ними видами злочинів. Що стосується дефініцій організованої злочинності на міжнародних конгресах, присвячених проблемам злочинності, то там підкреслюється її суспільна небезпека в сфері наркобізнесу, шахрайств та афер. При цьому на VIII Кон­гресі, який проходив у 1990 році на Кубі, зазначалося, що зло­чинність, у тому числі організована, є другою проблемою після екологічної, і окрема держава вже не в змозі з нею боротися навіть на своїй території.

Однак, незважаючи на неоднорідність низки деталей у визна­ченні організованої злочинності, сутність ЇЇ розуміється всіма одна­ково. Тому, виходячи з міжнародного досвіду та проведених у на-

шій країні досліджень, під організованою злочинністю треба розу­міти відносно масове функціонування стійких, керованих об'єд­нань злочинців, які займаються злочинами як промислом і ство­рюють систему захисту від соціального контролю, в тому числі за допомогою корупції. З даного визначення випливають чотири ознаки організованої злочинності, з яких «масовість» скоріше від­носна обставина. Однак правоохоронні органи країни щороку ви­являють 1000-1100 організованих злочинних груп і значно більша їх кількість перебуває в їх оперативному полі зору.

Друга ознака організованої злочинності - наявність самих об'єднань осіб для систематичного заняття злочинами. В таких фупах простежується досить усталена ієрархія, влада в руках одного або кількох лідерів, жорстка дисципліна, заснована на встановлених нормах поведінки і доповнена кримінальними тра­диціями. Групи, тим часом, нерівнозначні за рівнем організації, структурою і характером злочинної діяльності. Кількість учасників у них коливається від 5-10 до кількох сотень.

Перший рівень - це стійкі керовані об'єднання, що мають функ­ціональну ієрархічну структуру, але без корумпованих зв'язків. Це начебто примітивна ступінь організованої злочинності. Такі групи займаються розкраданнями майна, крадіжками, вимагательством, шахрайством, їх кількісний склад може коливатися в межах до 50 осіб. Наказ ватажка в них одразу ж доходить до виконавців, минаючи проміжні ланки, яких тут, як правило, немає.

Другий рівень організованої злочинності - середній і є перехід­ним ступенем до більш удосконалених і небезпечних злочинних об'єднань. Ці групи вже мають корумповані зв'язки з представни­ками органів управління і влади, а також внутрішню структуру. Характер злочинної діяльності різнобічний, більш чітко проявля­ється спеціалізація окремих її видів (вимагательство, розбої, шах­райство, наркобізнес).

Третій рівень - найбільш складна злочинна організація. Вона має шість головних ознак:

• наявність матеріальної бази (виявляється у створенні спіль­ них грошових фондів для взаємодопомоги і підкупу посадових осіб);

• колегіальний орган управління, при якому керівництво органі­ зацією ведеться групою осіб, які мають однаковий статус;

• «статут» у формі неформальних норм поведінки, традицій, звичок і «законів»;

• функціонально-ієрархічна система розподілу на складові гру­ пи, міжрегіональні зв'язки, наявність керівного ядра, охоронців, зв'язківців, «контролерів» тощо;

-специфічна мовно-понятійна система, яка включає жаргон, особливості письмової та усної мови;

70

- Інформаційна база - збір різного виду інформації, розвідка і контррозвідка.

Злочинні організації розподіляють сфери впливу як у плані гео­графічному, так і по конкретних об'єктах і навіть особах, Відзнача­ється і спеціалізація: одні контролюють азартні ігри, інші займа­ються вимагательством, треті вкладають кошти у нелегальний бізнес і отримують прибутки.

Слід звернути увагу на наявність у країні специфічного об'єд­нання злочинців - «злодії у законі». Вони з'явилися у 30-х роках минулого століття і постійно розвивалися. Сьогодні можна говори­ти про нові ознаки цієї організації. На перший погляд, це абстракт­на організація, яка об'єднана межами блатного закону. «Злодії в законі» не мають постійного місця дислокації. Але їх невеликі групи (сім'ї") зв'язані між собою і становлять єдине ціле. Орган управління - це загальнорегіональний з'їзд, на якому можуть ви­рішуватися ті чи інші організаційні питання.

Які ж основні функції цього злочинного об'єднання? Насампе­ред, його учасники активізують кримінальні елементи за допомо­гою злочинних з'їздів, спеціальних закликів, беруть під «контроль» деякі сфери - рекет, крадіжки, шахрайство, наркобізнес, торгівлю людьми тощо. Вони вирішують конфлікти, які виникають між гру­пами або окремими особами, займаються збором грошових коштів у загальні каси «общаки», зав'язують стосунки з іноземними зло­чинними угрупованнями та місцевими чиновниками державного апарату, можуть керувати злочинними групами або бути присутні­ми в них як радники.

Основа організованої злочинності полягає в економічному фак­торі. Адже систематичне порушення закону переслідує головну мету - збагачення, Всі вивчені групи створювалися для вчинення злочинів у вигляді промислу задля отримання значних прибутків. Не випадково матеріальні збитки, заподіяні державі та окремим громадянам однією злочинною групою так званого загальнокримі-нального профілю в середньому становлять 20 тис. грн. Майже половина з числа вивчених груп розкрадачів державного майна мала від цього понад 100 тис. грн. прибутку кожна. Останнім часом все частіше зустрічаються групи - мільйонери. Нині їх доходи зрос­тають у зв'язку з використанням злочинцями спільних підприємств і проникненням у легальний бізнес. Гроші відіграють тут двояку роль: для збагачення самих злочинців і для підкупу чиновників.

Однією з основних ознак організованої злочинності є корупція. Останню треба відмежовувати від звичайних хабарів, оскільки вони лише засіб її існування. У загальній формі корупцію можна визначити як систему відносин, заснованих на протиправних діях посадових осіб на шкоду державним та суспільним інтересам. Мотиви їх можуть бути різними. Звідси і різні форми корупції, л?

71

Аналіз судової практики і соціально-політичних оцінок цього феномену в нашій країні дає змогу виділити три основні її форми. Перша в засобах масової інформації дістала назву політичної ко­рупції, коли службовці апарату влади вступають у суперечність а нормами моралі та закону не стільки через отримання хабара, скільки заради родинних, кланових зв'язків. Друга форма пов'я­зана з власне злочинною діяльністю і заснована на підкупі поса­дових осіб, які надають ті чи інші послуги злочинцям за винагоро­ду. Третя форма - налагодження незаконних стосунків, які пе­редбачають цілеспрямоване втягування в злочинну діяльність потрібних службовців з метою створення для злочинців сприятли­вого режиму або «даху». Крім підкупу, тут використовують і шан­таж посадових осіб.

Корумповані службовці сприяють злочинцям, надають їм по­трібні документи, інформацію, впливають на чесних працівників, які виявляють злочинні угруповання. За даними вибіркового до­слідження, майже 1/3 злочинних кланів мали корумповані зв'язки в різних сферах. Що стосується великих мафіозних об'єднань, які діють у сфері економіки, то зв'язок з представниками державного апарату мало кожне друге з них.

Організовані злочинці технічно оснащені. Вони мають автомо­білі, вогнепальну нарізну зброю, вибухівку, отруйні речовини, а де­які скуповують засоби радіозв'язку західного виробництва, шок-палиці, шок-рукавички. Ці технічні засоби доставляються контра­бандним шляхом або обмінюються, як правило, на антикваріат; предмети релігійного культу, золото тощо.

Небезпека організованої злочинності, проявляється, насам­перед, в тому, що вона посягає на державну безпеку України, на' ЇЇ державний суверенітет. По-друге, вона підриває економіку країни, оскільки здійснює незаконне вилучення з державної скарб­ниці матеріальні цінності, чим зміцнює позиції тіньової економі­ки. В умовах перебудови господарського механізму це особливо небезпечно. Небезпечність організованої злочинності ще й у тому, що вона стимулює звичайні загальнокримінальні елемен­ти, об'єднуючи І контролюючи їх, змушуючи активніше вести злочинну діяльність.

Пріоритетними напрямками злочинної діяльності організованих груп залишаються найбільш важливі сфери господарювання та фі­нансів. Так, у 1999 році у фінансово-кредитній сфері ними скоєно 5,7% злочинів від усієї кількості виявлених, з них у банківській -4,8%, у зовнішньо-економічній діяльності - 1,5%, у сфері привати­зації - 0,6%, у комерційних структурах - 4,6%, у сфері переробки сільськогосподарської продукції - 3,4%. Закріпившись таким чином економічно, керівники організованих злочинних груп намагаються безпосередньо впливати на соціально-політичну ситуацію в державі.

72 - •

При запровадженні ринкових відносин очікується подальша ін­теграція злочинних об'єднань, використання ними для «відмиван­ня» грошей спільних підприємств, зв'язків з мафіозними структу­рами за кордоном.

Нині під контролем рекету знаходиться значна частина приват­них підприємств. При цьому доходи злочинців становлять 10-15% прибутку цих підприємств. Особливо страждають від такого конт­ролю представники малого бізнесу (торговці). Внаслідок цього •виникає зворотний процес: наймання підприємцями для охорони свого майна злочинців і фактичне зрощення з ними.

І, насамкінець, організована злочинність все більше набуває транснаціонального характеру, вона не має державних кордонів.

Якщо підходити до організованої злочинності через поняття стійких груп злочинців з властивою їм ієрархією, плануванням злочинів, якихось внутрішньогрупових норм міжособистісних від­носин, то можна зробити висновок про те, що цей вид злочинності .існував давно. В царській Росії, наприклад, були групи викрадачів коней. Вони мали свої селища, де перефарбовували коней, мали зв'язок з поліцією. У 30-50-х роках у країні діяли угруповання «злодіїв у законі», але в цих випадках можна було говорити про професійну злочинність і лише деякі прояви організованої.

Однак існує точка зору, згідно з якою організована злочинність у нашій країні була завжди. З цим важко погодитися. У будь-якій країні, де вона існує, процес її появи і розвитку мав свої особливо­сті, але він пов'язаний із загальними закономірностями. Еволюція злочинних кланів відбувалася під впливом низки соціальних, еконо­мічних та правових факторів. Після прийняття кримінального зако-. нодавства в 1960 р. в СРСР було засуджено .24 млн осіб, 1/3 з яких .стала на шлях рецидиву. Злочинність зросла в 2,5 рази і, розвива­ючись, випереджувала темпи приросту населення. Але це лише дані статистики, цифра злочинності через її латентність значно .більша. Таким чином, у країні постійно був стійкий і великий кон­тингент професійних злочинців (шахраї, розкрадачі, валютники). Але не тільки вони становили базу організованої злочинності.

• Протягом тривалого часу організована злочинність в країні ґрун­ тувалася на недоліках у відносинах економічного характеру. Йор-

• мою були безгосподарність, безвідповідальність, слабкий конт­ роль за нормою праці і споживання тощо. Це зумовило особливо

. великі розкрадання державного майна. З'явилися особи та групи, які незаконно зосередили у своїх руках величезні суми грошей і цінностей та почали вкладати їх у виробництво. Змінювалася кри-.мінальна частина тіньової економіки. Мультимільйонери, які з'яви­лися, кинулись на ринки збуту, шляхом підкупу посадових осіб .проникали в державний апарат. Втягуючи в сферу злочинних угод все більший контингент чиновників, вони перетворювали окремі

-.:-. .. :--, •;, 73

галузі народного господарства у свою вотчину, постійне та неви­черпне джерело засобів існування. Це особливо проявилося в торгівлі. Почався стихійний кримінальне організований перероз­поділ національного багатства.

У кримінальному світі затвердилась нова категорія злочинців під назвою «цеховики». З метою розширення свого нелегального бізнесу й у зв'язку з конкуренцією, вони за об'єктивними законами економіки почали об'єднуватися в співтовариства і за допомогою системи хабарів, інших протиправних засобів створювати надій­ний захист від соціального контролю. З'явилися злочинні структу­ри, які діяли як по вертикалі, так і горизонталі.

Таким чином, організована злочинність з'явилась у вигляді кла­нів, різного роду ділків та шахраїв у сфері економіки. Цей процес став особливо інтенсивним з кінця 50-х - початку 60-х років і швидко почав розвиватися в роки перебудови та в сучасний період. Поча­вся, так би мовити, другий перерозподіл державних коштів. Тра­диційні злочинці-професіонали та рецидивісти в цих умовах пере­орієнтувалися і грабували тих, хто сам існував тим, що вкрав. Різ­ко зросли різні види ігорного шахрайства, крадіжок, розбоїв, викрадень людей.

На відміну від організованої злочинності в західних державах, яка розвивалась на заборонених видах послуг - проституції, нар­команії, азартних іграх, збуті зброї, організована злочинність у нашій країні сформувалася у сфері економіки. В подальшому ін­тереси ділків підпільного бізнесу стали переплітатися з інтереса­ми традиційно-кримінального контингенту, Тому особливістю ор­ганізованої злочинності є її розповсюдження в трьох сферах - в економіці, службовій діяльності та загальнокримінальній злочин­ності. Разом з тим злочинні організації, які становлять собою функціонально-ієрархічну систему, це симбіоз ділків тіньової еко­номіки з професійними злочинцями.

Характеристика особи «організованого злочинця» тісно пов'язана з причинами самої організованої злочинності. Зміна злочинності в бік організованих її форм обумовила потребу і в кадрах нового типу, які знають не лише блатні приписи, але й еко­номіку, право, мають технічні знання (наприклад, крадіжки з цер­ков вимагали від групи Д. винаходу спеціального портативного домкрата з посиленням у 24 тонни для того, щоб розігнути віконні ґрати і проломити перекриття). Навіть у групах, які займаються розбоєм, вимагательством, частка службовців становить 26%. У групах розкрадачів цей показник удвічі більший. Звідси спостері­гається наявність «білокомірцевої» і «синьокомірцевої» злочинно­сті, що раніше вважалася явищем тільки західних країн.

У цілому учасників організованих груп характеризує молодий вік: понад 70% їх було у віці від 19 до ЗО років. Переважна частина

74 •

організаторів злочинних груп {крім «злодіїв у законі») не була ра­ніше судима. Кожний четвертий мав вищу освіту. Вони характери­зувалися як поважні, підприємливі люди, які мали організаторські здібності й відповідні матеріальні можливості.

Звертає на себе увагу й така обставина, властива взагалі типу особи «організованого злочинця»: маскування способу життя і поведінки під законослухняного громадянина. Найбільша питома вага позитивних характеристик шахраїв (100% - за місцем роботи, і 79,3% - за місцем проживання}, злодійських груп (до 80%). Осо­би, які скоюють злочини у сфері економіки, ведуть малопримітний, у кримінальному розумінні, спосіб життя і зовні мають вигляд за­доволених життям законослухняних громадян.

В основі попередження злочинності, в тому числі організованої, лежать заходи економічного, соціального, політичного характеру. Однак сьогодні потрібні І нові закони, які б відповідали характеру сучасної економіки і злочинності, тим більше, що в цьому є великі прогалини.

Згідно з діючим законодавством, можна притягнути до відпові­дальності лише групу осіб, які раніше домовилися про вчинення якогось злочину. А як бути зі злочинною організацією складного типу, що складається з кількох ланок і з різними функціями? Чин­ний інститут співучасті передбачає відповідальність лише органі­затора певного злочину.

Тому в законі корисно було б відобразити такі поняття, як «зло­чинне об'єднання» і «лідер злочинного об'єднання». Ця пропози­ція підтримана значною кількістю співробітників правоохоронних органів з числа опитаних. Але й серед вчених і практиків це викли­кає неоднозначну оцінку. Основний аргумент полягає в небезпеці об'єктивного засудження людини за дії інших. Однак такі норми існують у деяких державах.

Гуманною й ефективною, з точки зору боротьби з цим явищем, могла б стати норма, яка дозволяла б звільняти від відповідаль­ності тих, хто був втягнутий у злочинну діяльність під погрозою насильства, а також добровільно заявив про свої зв'язки зі зло­чинним співтовариством або активно допомагав у його розкритті.

Також очевидно, що витончена злочинна діяльність, яку нерідко консультують професійні юристи, не може бути успішно доведена традиційними методами. Разом з тим значна частина достовірної інформації, отриманої за допомогою технічних та оперативно-роз-шукових засобів, не використовується в доказуванні злочинних дій.

Досвід боротьби з організованою злочинністю свідчить про не­гативну тенденцію ухилення свідків та потерпілих від явки на по­переднє слідство та в суди для дачі показань, часто це пов'язано не з відсутністю громадської позиції, а впливом на них злочинців.

Значно ускладнює попередження організованої злочинності

75

відсутність законів, що передбачають відповідальність за пору­шення банківського та фінансового законодавства. Саме такі правопорушення розповсюджені при укладанні різних контрактів з іноземними фірмами.

. Однак кримінальний закон, яким би він не був,- це не вирішенг 'Ня всіх проблем. Потрібні комплексна система профілактичних .заходів при участі правоохоронних та Інших державних органів, а також цілеспрямоване об'єднання зусиль на цьому шляху всіх країн на основі довгострокових міждержавних угод, оскільки орга- .нїзована злочинність - явище інтернаціональне. :

Основні питання розглянутої теми нижче подаються у ви­гляд/ логіко-графічних схем.

Організована злочинність - це протиправна діяльність стійких, керованих угруповань осіб, які заздалегідь об'єдналися з. метою вчинення злочинів або займаються злочинною діяльністю як бізнесом і створюють систему захисту від соціального контролю за допомогою залякування, шантажу та корупції.

Ознаки організованої злочинності

стабільність, стійкий характер, тривалість злочинної діяльності;

складна ієрархічна система організації злочинної діяльності (розподіл ролей і функцій);

значна просторова розповсюдженість злочинної діяльності, розмежування території на сфери впливу, включаючи вихід на міжнародні зв'язки;

різноманітність злочинної діяльності при провідній ролі економічних, ко­рисливих злочинів;

створення матеріальних фондів для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових осіб, надання допомоги засудженим, членам злочинної організації і їх сім'ям;

зрощування Із загальнокримінальною злочинністю, розповсюдження норм, традицій злочинного світу, підготовка нових злочинних .кадрів;

корумповані зв'язки з офіційними структурами (правоохоронними орга­нами, органами влади і управління);

створення системи «розвідки» І «контррозвідки» з метою успішної проти­дії правоохоронним органам;

жорстка внутрішня дисципліна, застосування санкцій за порушення норм злочинного світу;

висока забезпеченість сучасними технічними засобами (зв'язок, транс­порт, зброя та ін.).

63

76

Рівні організованої злочинності

1-й

- стійкі керовані об'єднання, які мають ієрархічну структуру, але не мають корумпованих зв'язків (спеціалізація: розбій, грабіж, крадіжки, вимагатель­ство);

2-й

- ті ж злочинні групи, але які вже мають корумповані зв'язки і внутрішню ієрархічну структуру (спеціалізація; вимагательство, наркобізнес, прости­туція);

- злочинні організації {сім'ї}, об'єднують всі ознаки перших двох рівнів {спе­ціалізація; злочинний бізнес у ссрерІ обігу наркотиків, зброї, автотранспор­ту, торгівля людьми).

Модель 64

Види злочинів, які вчиняють організовані угруповання

розбійні напади 7,2% •;.

грабежі 3,3%

-вимагательство 5,0% -хабарництво 2,3%

крадіжки приватного майна 36,4%

вбивства 1,4% бандитизм 1,0%

розкрадання державного і колективного майна 6,0%

Модель 65

Складові частини організованої злочинності

загал ьнокримінальна злочинність

економічна злочинність

рецидивна та професійна злочинність

нелегальний бізнес

загальнокримінальна складова

економічна складова

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ

Г

чиновницько-службова складова

корупція державного апарату

78

посадові злочини

Модель 66

Основні напрямки попередження організованоГ злочинності

виявлення та припинення діяльності злочинних організацій та підрив їх економічного підґрунтя;

локалізація впливу лідерів кримінального середовища, встановлення ви­дів їх протиправної діяльності та її припинення;

виявлення і перекриття каналів збуту зброї, наркотиків, алкогольної про­дукції, незаконних угод з приводу придбання антикваріату, коштовностей, стратегічної сировини;

протидія бізнесовій діяльності організованих злочинних об'єднань;

протидія розкраданню та нецільовому використанню бюджетних коштів у державному секторі економіки;

документування діяльності організованих злочинних груп, їх корумпова­них зв'язків, виявлення методів, які використовуються ними для захисту лідерів і активних учасників від правоохоронних органів.

Модель 67

•$••> ."-й''*";-;.' ' Тема 13 .-.,-І , . ^

М ч.) - %римІНОЛОПЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА • ^!

.':!•; -І' П ПРОФЕСІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ^

Поняття «професійний злочинець», «професійна злочинність» були виділені з класифікації правопорушників, прийнятої на Гей-дельбергському з'їзді міжнародного союзу криміналістів у 1897 ро­ці. Початкове поняття «професіонал» криміналісти поєднали з ознакою впертості, небажання злочинця відмовлятися від вчинення злочинів. Однак у практиці боротьби зі злочинністю термін «про­фесійний злочинець» з'явився значно раніше Уже в кінці XVIII ст начальник паризької таємної поліції Ф Е. Відок називав професій­ними злочинцями тих, хто систематично скоював крадіжки, шах­райства та інші злочини проти власності, демонструючи при цьому неабияку майстерність.

Російські вчені (С. Познишев, І. Фойницький) виступали проти вживання терміну «професійний», але більша частина криміналіс­тів вважала такий термін вдалим, хоча таких злочинців ще нази­вали «впертими», «хронічними», «невиправними»

Починаючи з Ч.Л.омброзо, дослідники відзначали в поведінці професійних злочинців стійкий паразитизм і деяку інтелектуаль­ність, жаргон і взаємодопомогу. В дореволюційній Росії, як і в ін­ших країнах Європи, їх клеймували, виривали ніздрі. Пізніше по­чали реєструвати в спеціальних бюро. Однак зазначалося, що кількість професійних злочинців щодо основної маси правопоруш­ників відносно невелика.

Після Жовтневої революції професійна злочинність вивчалась досить вибірково, Точки зору на неї були різними, але сходилися все ж таки на тому, що в ній переважають корисливі злочини, а злочинець-професіонал це той, хто кілька разів скоював злочини одного й того ж виду. Однак зазначалося й інше - професіоналом міг бути і не рецидивіст.

У 20-40 роки XX ст. кримінальний світ доповнився іншими зло­чинцями. З'явилася й нова каста, яка формувалася з рецидивістів І називалася «злодії в законі».

У радянській кримінології професійна злочинність визначалася як негативне явище минулого. Проте, дослідження спеціального рецидиву, способів учинення злочинів, кримінальної субкультури (жаргон, татуїровки), які проводилися стосовно професійної зло­чинності, було не що інше, як вивчення її ознак. В останні роки такі відомі кримінологи як ГуровО. І., Карлець 1.1., Кузнєцова Н. Ф., Антонян Ю. М., Алексєєв А. І., ДолговаА. І., Зелінський А. Ф., Михайленко П. П., однозначно вказували на наявність у злочин­ності такого небезпечного її вид/, як професійна. До професійних

79

злочинців вони відносили кишенькових злодіїв, шахраїв, кіле-рів тощо. Разом з тим поняття професійної злочинності ще не було.

«Професіоналізм» означає заняття чимось як професією. В даному випадку йдеться про кримінальний професіоналізм. Його доцільно визначати через ознаки, характерні для професії взагалі, Під професією розуміють вид трудової діяльності (занять), що потребує певної підготовки, і який є основним джерелом існуван­ня. Це поняпя передбачає чотири ознаки - вид занять, певну під­готовку, отримання матеріального доходу і зв'язок індивіда з соцІ-ально-професійним середовищем. Це поняття охоплює І такі кате­горії, як «спеціальність» і «кваліфікація». Перша містить комплекс теоретичних знань і практичних навичок, що створюють можли­вість займатися якоюсь діяльністю. Друга визначає якість підгото­вки спеціаліста в цілому.

Названі ознаки притаманні і кримінальному професіоналізму, під яким, на наш погляд, треба розуміти різновид злочинної діяль­ності, що е для особи основним джерелом існування, потребує необхідних знань і навичок та обумовлює контакти з антисоціаль­ним середовищем. Таким чином, кримінальний професіоналізм має чотири ознаки:

_;І| 1) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація); *_ґ^.2) певні знання і навички (кваліфікація), ^' 3) злочини як основне джерело для існування;

4) зв'язок з антисоціальним середовищем.

Кримінальний професіоналізм обумовлюється систематичним веденням антисуспільного способу життя, вчиненням злочинів у вигляді промислу, і в цьому зв'язку об'єктивно утворює масив діянь, які неможливо віднести до жодного виду злочинності - ре­цидивної, групової, неповнолітніх тощо. Сукупність вказаних ознак може охопити лише частину злочинців і злочинів, які належать до того чи іншого різновиду. Звідси виникає запитання, як називати масив злочинів, скоєних злочинцями-професіоналами? Якщо ви­ходити із загальноприйнятих назв (рецидивна, групова), то сукуп­ність злочинів, скоєних професійними злочинцями, треба назвати не інакше, як професійна злочинність.

Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вира­женою корисливою спрямованістю. Спеціалізація «шліфується» систематичним учиненням однорідних злочинів, спрямованих на задоволення тих чи інших потреб особи, що формує у неї певну звичку, яка переходить потім у норму поведінки з чіткою установ­кою на обрану діяльність. Про стійкість обраного виду діяльності може, зокрема, свідчити рівень спеціального рецидиву, а в ньому -спеціалізація кримінального середовища. За даними вибіркового дослідження, спеціальний рецидив кишенькових злодіїв становить

80%, квартирних злодіїв - 66,2% , шахраїв - 80%, грабіжників і розбійників - 60%.

Серед професійних злочинців є значна кількість осіб, які скою­ють злочини у вигляді промислу, але не притягнуті з різних причин до кримінальної відповідальності. Дослідженнями встановлено, що найбільше таких осіб серед ігорних шахраїв, кілерів, рекетирів, «цеховиків» і наркоділків.

Вибіркове вивчення способу життя ігорних шахраїв, які перебу­вали на обліку в одному з відділень міліції (з них більше половини раніше не судимі), показало, що протягом 10 років вони система­тично займалися протиправною діяльністю. Деякі шахраї постійно удосконалювали свою «майстерність», стали «авторитетами», охоронцями злодійських кас чи організаторами злочинних угрупо­вань, Цікаві й такі дані: з 800 вивчених учасників організованих груп 60% не були судимі, хоча, систематично вчиняли однорідні злочини протягом 1-2 років. Тому іншим показником обраного виду протиправної діяльності є кількість вчинюваних злочинів, тобто «кримінальний стаж». Злочинець може десь працювати, і одночасно скоювати злочини у вигляді промислу. Але при поєд­нанні різного роду занять одному з них, як правило, віддається перевага. Серед викрадачів приватного майна, наприклад, на мо­мент арешту не працював кожний третій, причому 11,6% з них ніколи ніде не працювали.

Особливо велика питома вага тривалий час не працюючих се­ред кишенькових злодіїв (59,6%), ігорних шахраїв (70%), осіб, які вчиняють крадіжки з проникненням у житло (47%).

Якщо говорити про стійкість певного виду злочинної діяльності, то не можна не сказати про ще одну ознаку - значну питому вагу злочинців-бродяг, яких треба віднести до маргінальної групи про­фесійних злочинців. Можливо, про цю групу не довелося б зга­дувати, коли б вона була незначною, Однак органами внутріш­ніх справ щорічно затримується кілька тисяч бродяг, з яких до 70% раніше були судимі, в тому числі 80% - за крадіжки. Серед цієї категорії щорічно виявляється до 5 тис. злочинців, які знахо­дились у розшуку.

Окремі види злочинів, скажімо, кишенькові крадіжки, шахрайст­во взагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних прийомів. Крім того, злочинцям доводиться засвоювати систему умовних сигналів («маяків»), які подаються жестами, рухом голо­ви, мімікою. Тому без тренування і спеціального навчання не мо­же бути кишенькового злодія. Встановлено, що на оволодіння по­трібними навичками він витрачає до півроку.

Сучасне кримінальне середовище має досить чітку ієрархію. Воно ділиться на «злодіїв у законі», «авторитетів», «ділків», «при­нижених» тощо. При цьому кожна така категорія має ще І свій

81

поділ. Так, «злодії у законі» поділяються на «нових» і «старих». Зв'язок між злочинцями існує не лише для спілкування. Він по­трібний і для організації спільних дій, оскільки низка посягань носить груповий характер. Велику роль у встановленні криміна­льних зв'язків відіграють традиції, «закони» та інші неформальні норми поведінки професійних злочинців. Багато таких норм мо­же розповсюджуватися не лише в певних районах але й у масш­табі країни. Існування неформальних правил поведінки в кримі­нальному середовищі пояснюється специфікою протиправного способу життя.

У професійних злочинців існує спеціальний жаргон, а також си­стема прізвиськ і татуювання. Жаргон деяких категорій злочинців налічує майже 10 тисяч слів і виразів. Його можна поділити на три основні групи: 1) загальнозлочинний жаргон - ним користуються як звичайні злочинці, так і професійні; 2) «тюремний» жаргон -характерний для місць позбавлення волі; 3) спеціальний жаргон -властивий тільки професійним злочинцям.

Дослідження показали, що більшість професійних злочинців мають прізвиська, які сприяють маскуванню справжніх імен. Тату­ювання теж досить поширене серед кримінальних елементів. На­віть серед осіб, вперше засуджених, питома вага татуйованих ся­гає 60%. Разом з тим татуювання не відіграє такої комунікативної ролі, як прізвиська і жаргон.

Професійні злочинці, створюючи замкнуту кастову спільноту і перебуваючи поза законом, запроваджують такі норми міжособо-вих відносин, які сприяють не лише їх безпеці, а й відтворенню. З часом ці норми переростають у звичаї і традиції, які передають­ся з покоління в покоління. Живучість цих традицій - об'єктивне явище, обумовлене захисною реакцією професійних злочинців на соціальний контроль.

Детермінантами, які обумовлюють існування професійної зло­чинності, зокрема, є:

1. суперечності у сфері потреб людей і можливостей їх задово­ лення;

2. зубожіння переважної більшості населення і високий рівень безробіття;

3. недооцінка суспільної небезпеки професійної злочинності і, як наслідок, відставання форм і методів профілактичної роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.

Попередження професійної злочинності має низку специфічних рис, хоча ґрунтується на загальній для профілактики злочинності основі.

Кримінально-правовій боротьбі з професійною злочинністю сприяло б:

1) удосконалення інституту сукупності злочинів з метою індиві-

82

дуалізації покарання і правильної кваліфікації діянь. Необхідно закріпити в законі реальну й Ідеальну сукупність злочинів. При реальній сукупності доцільно надати судам право призначення покарання шляхом рівного чи часткового складання покарань у межах, встановлених для даного виду покарання;

2. для посилення відповідальності осіб, які вчиняють повторні злочини, не утворюючи реальної сукупності, ввести в ряд статей Кримінального кодексу кваліфікуючу ознаку - «вчинення злочинів у вигляді промислу»;

3. з метою об'єктивної оцінки скоєного, особи злочинця й ін­ дивідуалізації покарання, варто було б у переліку обтяжуючих обставин передбачити спеціалізацію особи на вчиненні певних злочинів;

4. удосконалення низки норм кримінально-виконавчого законо­ давства, зокрема:

а) заборонити переведення з однієї колонії в іншу «злодіїв у за­ коні», інших професійних злочинців. Створити для цієї категорії засуджених спеціальні колонії;

б) диференціювати режим і умови утримання засуджених, які перебувають у республіканській, міжобласних лікарнях, виключив­ ши можливість контактів неповнолітніх з професійними злочин­ цями;

в) створити централізований облік професійних злочинців за їх спрямованістю.

В числі організаційних заходів попередження професійної зло­чинності корисно було б:

а) розробити регіональні спеціальні плани боротьби з профе­ сійною і організованою злочинністю;

б) на базі оперативно-розшукових підрозділів органів внутріш­ ніх справ створити службу особистого пошуку для боротьби з професійними злочинцями у громадських місцях і місцях зосере­ дження кримінальних елементів.

Загалом, посилення боротьби з професійною злочинністю по­требує розробки таких заходів, які б дозволили зробити економіч­но невигідними вчинення злочинів. Сприятиме цьому й удоскона­лення кримінально-процесуального і цивільного законодавства, яке регулює питання відшкодування шкоди, спричиненої злочин­ною ДІЯЛЬНІСТЮ.

Деякі графічні моделі (схеми) доповнюють уявлення про по­няття професійної злочинності та заходи протидії їй.

Професійна злочинність -

сукупність злочинів та осіб, які їх учиняють, що характеризуються ознаками кримінального професіоналізму

		Ознаки кримінального професіоналізму:
	- тривала злочинна діяльність (злочинний промисел);
		ий вид злочинної діяльності (спеціалізація);
1 - необхідність певних знань, навичок, умінь (кваліфікація);
	- звичний характер злочинної діяльності;
	- злочини - основне джерело прибутку;
		ність жаргону і традицій (субкультура);
		>чення в кримінальне середовище, прийняття її субкультури;
		осування новітніх досягнень науки і техніки.

Модель 68

Основні групи жаргону злочинців

- загальнозлочинний - користуються як звичайні, так і професійні злочинці;

- тюремний - характерний для місць позбавлення волі;

- спеціально-професійний - властивий тільки окремим категоріям про­фесійних злочинців (спеціалістам).

Модель 69

Правові заходи попередження професійної злочинності

удосконалити Інститут сукупності злочинів з метою Індивідуалізації покарання;

закріпити в законі кваліфікуючу ознаку - скоєння злочинів у вигляді промислу;

передбачити такий вид обтяжуючих обставин, як спеціалізація особи на скоєнні певних злочинів;

удосконалити Інститут співучасті у злочині;

удосконалити норми кримінально-виконавчого законодавства з питань утримання професійних злочинців.

Модель 70

84

' ^ Тема 14 е-|#^ -•'•^і--'. "'.^М'

' ^пінасильницька злочинність !

о « > ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ V '

Насильницькі злочини охоплюють групу найбільш суспільне не-^ безпечних посягань на життя, здоров'я, тілесну та статеву недо­ торканність особи. До них відносяться: умисні вбивства, умисні тілесні ушкодження, зґвалтування та хуліганство. Ці злочини на­ носять шкоду найбільш цінним у суспільстві благам - життю і здо­ ров'ю ЛЮДИНИ. ;

Якщо взяти в цілому, то насильницька злочинність займає в структурі усієї злочинності скромне місце. На її частку припадає в середньому 4-6%. Відмічається стійке співвідношення складників цієї злочинності. Так, у середньому на одне умисне вбивство при­падає два тяжких тілесних ушкодження та одне зґвалтування., Звертає на себе увагу тенденція постійного зростання такого найбільш небезпечного посягання на життя людини, як умисне вбивство.

Незважаючи на те, що питома вага насильницьких злочинів не­велика, їх попередження було і лишається одним з найактуальні­ших завдань правоохоронних органів та кримінологічної науки. Тим паче, що загальна кількість насильницьких злочинів у 1999 р,, на відміну від останніх років, зросла на 2%.

Більшість убивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань скою­ються у містах, що насамперед пояснюється тим, що нині у міс­тах та інших населених пунктах міського типу мешкає переважна частина населення України. Тому зростання насильницької зло-.чинності найбільшою мірою характерне для великих міст. Сьо­годні там скоюється приблизно кожен другий такий злочин. Інша частка припадає на середні й малі міста, а також на робітничі селища.

Дослідження показують, що в населених пунктах типу робітни­ чих селищ складається важка криміногенна ситуація. Тут, зокре­ ма, спостерігається високий рівень умисних убивств, серед яких частіше (ніж в інших місцях) зустрічаються вбивства при обтяжую­ чих обставинах. Встановлена наявність тісної кореляційної залеж­ ності між рівнем насильницької злочинності і часткою населення, яке мешкає у невеликих містах. \

. Переважна частина насильницьких злочинів скоюється або за місцем проживання громадян, або на вулицях чи в інших громаді ських місцях. Зокрема, на жилі приміщення припадає дві третини умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень (у половині випадків йдеться про місця спільного проживання злочинця і потерпілого)

85

Найчастіше місцем скоєння злочину є окремі квартири чи власні будинки. Майже в чотири рази рідше доводиться зустрічатися із злочинами, які скоюються у комунальних квартирах.

У першій половині 80-х років відмічалося помітне скорочення питомої ваги тяжких насильницьких злочинів, які вчинялися на вулицях та в Інших громадських місцях, У 90-х роках таке стано­вище змінилося. Стався свого роду спалах вуличної злочинності, у тому числі й убивств. Всього на громадські місця припадала шо­ста частина вбивств і кожний третій випадок спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

На кінець 90-х років стан правопорядку в цих місцях знову змі­нився на краще, а саме питома вага вбивств знаходиться в межах 9-10%; тяжких тілесних ушкоджень - 18-19%; зґвалтувань -11-12%; розбоїв - 21-22%, грабежів - на 39^1%; хуліганств - 43-45%.

Однією з кримінологічних характеристик даних злочинів є час їх учинення. Аналіз цього показника можна здійснити за такими ознаками: пори року, дні тижня, години доби, робочий чи вільний час. Злочини проти особи частіше вчиняються весною і влітку. В сучасних умовах ці відмінності проявляються меншою мірою, особливо якщо враховувати, що основна маса насильницьких злочинів скоюється у жилих приміщеннях. За даними вибіркових досліджень, більше половини вбивств і тяжких тілесних ушко­джень припадає на три дні тижня - п'ятницю, суботу і неділю. Найбільш криміногенним днем тижня є п'ятниця. Що стосується години доби, то тут є свої кримінологічні «смуги», Передусім це вечір, точніше, проміжок часу з 18 до 22 години. Найчастіше -у порівнянні з іншими часовими інтервалами - тяжкі насильницькі злочини скоюються з 18 до 20 години.

Специфічною рисою злочинів проти особи є застосування на­сильства, головним чином - фізичного. Його форми досить різно­манітні. Тут доводиться зустрічатися і з застосуванням вогнепаль­ної чи холодної зброї, і з використанням випадкових предметів. Нанесення поранень, побоїв, удушень - такий типовий арсенал способів учинення насильницьких злочинів. Дослідження показу­ють, що приблизно у 2/3 випадків заподіяння тяжких тілесних ушкоджень фігурують колюче-ріжучі знаряддя злочину.

Поряд з раніш відміченою тенденцією абсолютного зростання числа насильницьких злочинів, які вчиняються групою осіб, слід вказати на відносно невелику питому вагу групових убивств та спричинення тілесних ушкоджень. Якщо частка групових злочинів серед усієї злочинності становить 9-10%, то по вбивствах вона дорівнює 5-6, а тяжких тілесних ушкодженнях - 2%. Картина різко змінюється, якщо звернутися до вбивств з обтяжуючими обстави­нами. Так, у групі вчиняється майже 20% вбивств з хуліганських мотивів або поєднаних із зґвалтуванням, понад 40% вбивств,

пов'язаних із розбійними нападами. Насторожує стійке зростання цих показників за останні п'ять років,

Потерпілими від насильницьких злочинів переважно е особи, пов'язані зі злочинцем більш-менш тривалими відносинами. У першій половині минулого десятиріччя чітко прослідковувалася тенденція скорочення (майже вдвічі) частки потерпілих, раніше не знайомих із злочинцем. Ситуація змінилась в останній період, ко­ли почалося нове зростання цих злочинів. Серед незнайомих по­терпілих найчастіше бувають особи чоловічої статі. Якщо в серед­ньому серед усіх потерпілих від убивств частка таких осіб складає 62%, то серед знайомих потерпілих - 80%. Збільшується питома вага і неповнолітніх потерпілих.

У загальній масі потерпілих продовжують домінувати особи, які пов'язані зі злочинцем сімейно-побутовими стосунками. Серед них кожний третій - родич злочинця, кожний другий перебував у заре­єстрованому чи фактичному шлюбі. Точніше, тут йдеться про дружин і жінок, оскільки саме вони, як правило, стають жертвами злочину. Якщо в середньому частка жінок - жертв убивств ста­новить 1/3 від числа всіх потерпілих, то серед подружжя і тих, хто разом живе, вона буде більша у 2,5 рази. Широко розповсю­джені також ситуації, коли злочин стає фіналом конфлікту, який виник у ході спільного розпивання спиртних напоїв. Чим вищий рівень криміногенності того чи іншого мікросередовища, тим помітніше зближення за формою поведінки злочинця і потерпі­лого.

Схожість багатьох параметрів кримінологічної характеристики умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень не викликає сумні­вів. Але порівняно з вбивствами стосовно тяжких тілесних ушко­джень спостерігаються:

1. більш виражені темпи зростання цих злочинів;

2. частіше вчинення їх у міських населених пунктах;

3. менше випадків скоєння цих злочинів у групі;

1. збільшення числа потерпілих, які були не знайомі зі злочин­ цем.

Ще помітніша специфіка кримінологічної характеристики зґвал­тувань. Вона проявляється в тому, що;

1} частіше, ніж при вбивстві, злочини закінчуються на стадії за­маху (по вбивствах частка замахів складає 10%, зґвалтуваннях -20%);

2. високій їх латентності;

3. при збільшенні кількості зґвалтувань темпи зростання тут все ж нижчі, ніж в інших насильницьких злочинах;

4. у зґвалтуваннях значно більша питома вага злочинів, скоєних групою осіб (у середньому в 6,5 рази порівняно з вбивствами

І ТЯЖКИМИ ТІЛеСНИМИ уШКОДЖеННЯМИ); Іі'- -

87

' 5) при зґвалтуваннях переважає психічна форма насилля; ¹ 6) потерпілими тут є тільки особи жіночої статі.

Приблизно у кожному третьому випадку попередня поведінка потерпілої характеризувалась як негативна чи провокуюча. Май­ бутні жертви зґвалтування перебували, як правило, у нетверезому стані. '

Багато спільних рис спостерігається між насильницькими зло­чинами і хуліганством (особливо, якщо йдеться про його кваліфі­ковані різновиди). Це пояснюється тим, що в більшості випадків хуліганські дії посягають не тільки на громадський порядок, а й на особу. Водночас хуліганству властиві й деякі особливості. Порів­няно з тяжкими злочинами проти особи, воно набагато поширеніше. Так, частка хуліганства у злочинності в середньому в півтора -два рази більша, ніж умисних убивств, тяжких тілесних ушкоджень і зґвалтувань разом узятих.

Серед суб'єктів насильницьких злочинів переважають особи чо­ловічої статі. Так, якщо частка чоловіків в усій злочинності складає 80-85%, то серед суб'єктів умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень - 90-95%.

Тяжкі насильницькі злочини носять здебільшого побутовий ха­рактер. Саме через це тут частіше ніж у всій злочинності зустрі­чаються особи старшого віку (ЗО років і більше).

По кожному з цих видів злочинів найвищою криміногенністю відзначаються особи віком від 25 до 29 років. У середньому на цю вікову категорію осіб припадає 4,2% злочинців, тоді як по таких вікових групах, як 14-17 років, 18-24 роки, ЗО років і старше відпо­відно - 1,0; 2,3 і приблизно 2%.

Якщо говорити про вікову динаміку, то треба зазначити деякі особливості злочинців старших вікових груп. Так, питома вага осіб у віці ЗО років і старше, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження, зросла протягом останнього десятиріччя з 52 до 59%. У цей же період по всій злочинності частка осіб вказаного віку знизилася з 47 до 43%. У порівнянні з усіма злочинцями, суб'єкти тяжких на­сильницьких злочинів мають дещо менший освітній рівень. Хоча за останнє десятиріччя спостерігається поступове його підвищен­ня - у середньому в півтора рази, що пов'язане із загальними процесами підвищення освітнього рівня населення.

Важливим елементом.соціально-демографічного портрету осо­ би є ЇЇ соціальний стан. Взятий у вузькому розумінні, він вказує на види зайнятості особи в певних галузях виробництва. В цьому плані становлять інтерес відомості про осіб, які ухиляються від еуспільно корисної праці. Незайнятість у виробництві (якщо мова не йде про інвалідів, пенсіонерів, домогосподарок, учнів тощо) свідчить про схильність особи до ведення паразитичного способу життя. ^{; :}

Збільшення питомої ваги непрацюючих серед насильницьких злочинців відобразилося на деякому зменшенні частки представ­ників інших соціальних груп. Чільне місце тут посідає така соці­альна група, як робітники. Однак, треба мати на увазі, що підви­щена кримінальна активність властива далеко не всім робітникам, а лише тій їх частині, яка займається важкою фізичною, неквалі-фікованою працею.

Особа насильницьких злочинців наочно проявляється на при­кладі службовців і тих, хто навчається. Частка службовців се-,ред суб'єктів тяжких злочинів проти особи в кілька разів мен­ша, ніж усіх злочинців. Так, на одного службовця припадає 10-11 злочинців, Щодо вбивць це співвідношення складає 3:1. При­близно такі ж показники відмічаються і стосовно тих, хто навча­ється.

Серед повнолітніх злочинців майже половина перебувала у за­реєстрованому шлюбі, 1/3 - не одружені. Інші жили в не зареєст­рованому шлюбі або розірвали його. Незважаючи на відносно не­велику питому вагу останніх двох груп, вони становлять підвище­ний інтерес, оскільки характеризуються яскраво вираженою криміногенністю.

Важлива риса кримінологічної характеристики особи - дані про її поведінку до вчинення злочину. На перше місце тут може бути поставлена інформація про факт скоєння раніше цією особою злочину (злочинів). Показники рецидиву по насильницькій злочин­ності весь час тримаються на вищому рівні, ніж у цілому. Так, се­ред усіх злочинців-рецидивістів спостерігається стійке зростання вбивць. Те ж саме можна сказати і про суб'єктів, які вчиняють тяж­кі тілесні ушкодження. Серед насильницьких злочинців-рецидивіс­тів особливо велика питома вага осіб, які раніше відбували пока­рання в місцях позбавлення волі. Тут вони становлять понад 70%, що в 1,3 рази перевищує середній показник по всіх інших катего­ріях рецидивістів. Кожний четвертий рецидивіст скоює новий зло­чин протягом року після виходу з місць позбавлення волі. Неаби-,яке. значення для встановлення характеру минулої поведінки злочинця мають також інші дані, які є в матеріалах його кримі­нальної справи. Якщо підсумувати ці відомості, то можна зробити такі висновки. Серед насильницьких злочинців не менше 2/3 осіб допускали у минулому антигромадські поступки, перебували в тривалих неприязних стосунках з іншими, самі сприяли виникнен­ню різного роду конфліктних ситуацій.

Наступна суб'єктивно-ситуаційна характеристика свідчить і •про саме злочинне діяння, і про особу злочинця. Вона вимагає з'ясування мотивів скоєння злочину. Мотив - це форма І резуль­тат взаємодії потреб індивіда та конкретної' життєвоі' ситуації. Завдяки мотиву ситуація стає для суб'єкта особливо значущим

чинником поведінки. Дослідження показують, що більшість насиль­ницьких злочинів учиняються на ґрунті особистих неприязних сто­сунків між злочинцем і жертвою. У поєднанні з конкретною ситуа­цією, ця констатація виводить нас на наирозповсюдженішии мотив -помсту. Найтиповішими є такі випадки: помста, пов'язана з при­ниженням (справжнім або вигаданим) людської гідності; помста за відмову потерпілого виконати будь-яку вимогу або прохання; помста, пов'язана з вимовою брати участь у розпиванні спиртних напоїв. Досить частий і мотив «помста-ревність» (серед подружніх убивств він присутній майже в кожному третьому випадку). Нерід­ко мотив помсти переплітається з хуліганськими спонуканнями -при вбивствах у кожному сьомому - восьмому випадку. Серед інших мотивів убивств зустрічаються такі, як бажання приховати Інший злочин, позбутися потерпілого, групова солідарність, націо­нальна чи расова неприязнь тощо.

Особи ґвалтівників та хуліганів характеризуються деякими особ­ливостями, що відрізняють їх від особи вбивць і суб'єктів тяж­ких тілесних ушкоджень. Своєрідність особи насильників полягає в тому, що:

1. тут велика частка неповнолітніх і злочинців молодіжного віку (18-24 роки). Ними вчиняються 2/3 усіх зґвалтувань (щодо вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, то частка цих осіб становить 1/5);

2. при замаху на зґвалтування питома вага неповнолітніх змен­ шується більш ніж в 1,5 рази;

3. групові зґвалтування найчастіше вчиняються особами віком менше 18 років;

4. серед ґвалтівників (у порівнянні з суб'єктами інших тяжких насильницьких злочинів) менша частка осіб з вищою та серед­ ньою спеціальною освітою.

Що стосується хуліганів, то для них характерні такі особливості:

1. проміжне становище за віковою ознакою між суб'єктами вбивств та нанесення тяжких тілесних ушкоджень і ґвалтівниками;

2. при переході до більш кваліфікованих видів хуліганства від­ мічається зниження питомої ваги осіб з вищою та середньою спе­ ціальною освітою; серед суб'єктів простого хуліганства частка таких осіб складає 15%, злісного - 11 %, особливо злісного - 8%;

3. серед хуліганів менше, ніж в інших злочинах, зустрічається рецидивістів. У 1999 році їх частка дорівнювала 6%; відзначимо також стабільність цього показника протягом останнього десяти­ річчя.

У загальному плані причини насильницьких злочинів криються у суперечностях, що мають місце в різних сферах суспільного життя і, передусім побуті та дозвіллі. Ці сфери довгий час лишалися і лишаються на другому плані з точки зору «високих» державних пріоритетів, завдань та інтересів. Будучи матеріалізованим пере-

90

творенням «залишкового принципу», вказані сфери щоденно, на всіх рівнях нагадують про свою «запущеність». Побутова невлаш­тованість та відсутність навіть мінімуму умов для більш-менш культурного проведення дозвілля при всій своїй типовості ще не є криміногенними факторами. Вони стають ними лише тоді, коли:

а) виступають у вигляді набору несприятливих життєвих ситуацій;

б) діють через ці ситуації на антисоціальне формування особи;

в) утворюють об'єктивний каркас сенсу життя неблагополучних груп населення, осіб з соціально заниженими позиціями. Резуль­ татом подібної концентрації негативних обставин є викривлена свідомість, у тому числі правова, примітивність потреб та інтере­ сів, і, як наслідок, антисуспільна поведінка.

У переліку об'єктивних факторів, причинно пов'язаних із учи­ненням насильницьких злочинів, чільне місце займають неналежні житлові умови. Конфлікти, а за ними і злочини досить часто вини­кають між тими, хто живе у комунальних квартирах, розлученими, але проживаючими разом подружжями. Ліквідація даного криміно­генного фактору - дуже складне завдання. В період переходу до ринкових відносин його вирішення наштовхується на принципово нові труднощі.

Трохи інша ситуація характерна для стану справ у сфері до­звілля. З кримінологічної точки зору, вона неоднорідна, хоча б тому, що складається з підсфер організованого і неорганізованого дозвілля. Масштаби злочинності в межах другої підсфери в серед­ньому в 20-25 разів перевищують розповсюдження насильниць­ких злочинів у місцях організованого проведення дозвілля. Зви­чайно, було б наївно намагатися «заорганізувати» увесь вільний час. Мова повинна йти про вирішення більш скромного і такого, що не вимагає великих фінансових витрат, завдання - створення хоча б мінімальних умов для проведення повноцінного, диференці­йованого за інтересами, дозвілля за місцем проживання громадян.

Об'єктивні умови людського існування не можна відокремлюва­ти від матеріального стану особи і характеру її трудової діяльнос­ті. Тяжке матеріальне становище породжує почуття озлобленості, обділеності, постійного незадоволення. Аналогічно «спрацьовує» і соціально занижений статус особи. Але оцінюючи криміногенність цього фактору не можна ігнорувати ще один момент: заняття важ­кою, некваліфікованою працею вимагає зняття напруги і втоми. Служби «дозвільних послуг», які існують сьогодні, явно не присто­совані до задоволення таких потреб. Тому розповсюдженими є колективні випивки після роботи - з усіма, що випливають з цього, негативними наслідками.

Недоліки в діяльності правоохоронних органів теж є значною перепоною на шляху зниження рівня тяжких насильницьких зло­чинів. У цьому плані найтиповішими є:

91

• а) приховування від обліку або невжиття заходів, щодо заяв ;і

• повідомлень про злочини та інші правопорушення; '•

б) слабка боротьба (а в деяких випадках і відсутність ЇЇ) з менш тяжкими насильницькими злочинами, насамперед, з погрозами вбивством, квартирними проявами хуліганств, знущаннями. Існує : пряма залежність між послабленням боротьби з хуліганством і .зростанням числа вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалту­вань та інших злочинів проти особи;

в} низький рівень фахової, в тому числі психолога-педагогічної підготовки багатьох працівників міліції, що виражається в їх не­вмінні правильно орієнтуватися в життєвих колізіях, тактично по­м'якшувати або рішуче нейтралізувати конфліктні ситуації.

• 3 метою підвищення ефективності профілактики вуличної на- ^: сильницької злочинності необхідно:

1. проведення поточних аналізів стану вуличної злочинності з обов'язковим складанням «карт враженості» {злочинами та правопорушеннями) конкретних вулиць, дворів, місць масового відпочинку, мікрорайонів; використання результатів таких аналі­ зів для своєчасної корекції роботи з охорони громадського по­ рядку;

2. забезпечення постійної перевірки фактичного дотримання графіків та маршрутів патрулювання;

3. вжиття заходів щодо раціональної дислокації міліцейських постів з урахуванням громадської думки з цього приводу;

4. активніше залучати громадськість до охорони правопорядку і будувати цю роботу у взаємодії з комітетами (радами) місцевого самоврядування.

Нижче наводяться логіко-графічні моделі, які наочно поясню­ють основні питання даної теми.

Насильницька злочинність - це сукупність злочинів та осіб, що їх няють з використанням фізичної сили або погрози її застосування, як ють на меті заподіяння шкоди фізичним чи моральним благам людини

ВЧИ-' ма-

Об'єкти посягання при насильницьких злочинах

1

життя і здоров'я людини

честь та гідність особи

статева недо­торканість і ста­тева свобода

громадський порядок та здо­ров'я людини

духовний ; розвиток ;

92

Модель 71

Особливості деяких категорій осіб, які вчиняють насильницькі злочини

ґвалтівники

хулігани

велика частка злочинців ран­нього молодіжного віку і не­повнолітніх - 2/3 усіх злочинів

під час вчинення замаху на зґвалтування частка неповно­літніх зменшується більш ніж в 1,5 рази

групові зґвалтування найчас­тіше скоюються особами ві­ком менше 18 років

у порівнянні з суб'єктами ін­ших тяжких насильницьких злочинів, менше осіб з ви­щою та середньою спеціаль­ною освітою

за віком займають проміжне ста­новище між суб'єктами вбивств і заподіяння тяжких тілесних ушко­джень, з одного боку, та ґвалтівни­ками - з другого

при переході від менш до більш суспільне небезпечних проявів ху­ліганських дій відмічається зни­ження частки осіб з вищою та се­редньою спеціальною освітою

частка тих, хто ухиляється від су­спільне корисної праці, серед хулі­ганів нижча, ніж серед суб'єктів ін­ших насильницьких злочинів

серед осіб, які вчинили хуліганство, рецидивістів менше, ніж серед Інших категорій насильницьких злочинців

Модель 72

Спеціально-кримінологічна профілактика насильницьких злочинів
І
І і І
комплекс заходів по боротьбі з пияцтвом, алкоголізмом І нар­команією	контроль за дотриманням порядку придбання, збері­гання і обліку вогнепальної зброї і вибухових речовин	профілактичний вплив на осіб, ра­ніше засуджених за насильницькі злочини, які схи­льні до агресивної поведінки
ефективна організація охорони громадського порядку при прове­денні масових заходів	проведення поточних ана­лізів стану «вуличної» зло­чинності з обов'язковою розробкою «карт вражено­сті» конкретних районів
		систематичне відпрацювання житлового секто­ру з метою вста­новлення прито-нів і осіб, які їх утримують, вияв­лення та облік неблагополучних сімей
оптимальна розста­новка сил і засобів ОБС та громадських формувань по охо­роні правопорядку
	негайний розгляд заяв про побої, погрози вбивством або нанесення тілесних ушкоджень
виявлення, облік та контроль за поведін­кою осіб, які мають психічні аномалії	виявлення молодіжних угруповань, схильних до скоєння насильницьких злочинів і хуліганств

Модель 73

93

; V.;;,;. Тема 15 " '.[•?.$.•>& ]

;:.. злочинність неповнолітніх і.;".;"'

^; ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ '• : '

Поняття злочинності неповнолітніх пов'язане з віковими група­ми від 14 до 18 років. Разом з тим, низка процесів, що впливають на тенденції її розвитку, мають місце і в середовищі молодших підлітків (10-13 років) та осіб молодого віку (18-28 років). За останні п'ять років: а) абсолютне число зареєстрованих злочинів неповнолітніх практично залишається стабільним; б) на одного підлітка стало припадати більше злочинів.

Складність аналізу злочинності неповнолітніх пов'язана з висо­кою латентністю низки найбільш розповсюджених в їхньому се­редовищі злочинів.

Структура злочинності неповнолітніх нині має такий вигляд:

Частка неповнолітніх у загальній злочинності становить 8-9%, серед них: а) злочини проти особи - 2,1%; б) грабежі і розбої -9,0%; в) крадіжки державного майна - 20,5%; г) крадіжки індивіду­ального майна - 50,0%; д) хуліганство - 6,2%.

За вибірковими даними, до 70-80% злочинів учиняється побли­зу місця проживання, навчання, безпосередньо у навчальних за­кладах і гуртожитках: а) майже 50% злочинів учиняються внаслі­док відсутності батьківського контролю; б) злочини неповнолітніх носять, як правило, в більшості випадків груповий характер (у трьох випадках з п'яти); в) більшість груп є нечисленними за своїм скла­дом (2-3 особи), нестійкі (існують менше 3-х місяців). Іноді групи змішані - в їхньому складі є дорослі і повнолітні злочинці.

У 90-х роках для групової злочинності неповнолітніх характерні:

а) тенденція формування організованих угруповань з антису-спільною спрямованістю, що функціонують на певній території і мають злочинне ядро;

6} спроби націоналістичних та інших екстремістських елементів; втягнути учасників цих угруповань у масові безпорядки, викорис-1 товувати лідерів злочинного середовища для своїх цілей;

в) традиції кримінального світу, кругова порука, ієрархія, силові методи дій;

г) зростання кримінально-правового рецидиву.

В середовищі різних контингентів неповнолітніх рівень злочин-^: ності не однаковий. Так, школярі скоюють понад 25,6% злочинів;-учні СПТУ - 14,0%; неповнолітні, які не працюють і не навчають­ся,-40-45%.

Щодо особливостей потреб та інтересів неповнолітніх злочин­ців для них характерне: 1) втрата інтересу до навчання, не­прийняття вимог навчального закладу; 2) обмеженість викорис-

94

тання каналів культурної інформації (читали книги 15-20%, газети -менше 10%, відео в більшості випадків для них є основним засо­бом заповнення вільного часу). Найбільша увага приділяється спілкуванню в мікрогрупі; 3) обмеженість інтересів, надання пере­ваги пасивно-споживацькому проведенню вільного часу; 4) несум­лінне ставлення до професії, відсутність життєвих планів, відчу­женість від трудового колективу (2/3 до роботи ставляться не­сумлінно); 5) пасивність у громадському житті; 6) приєднання до неформальних груп з антисоціальною поведінкою; 8) ворожо-недовірливе ставлення до правоохоронних органів, упевненість у можливості уникнути покарання за скоєне.

Емоційно-вольовій сфері неповнолітніх злочинців властиві по­слаблення почуття сорому, нестриманість, грубість, жорстокість, несамокритичність, Нервово-психічні розлади зустрічаються в 3-х із 6-ти випадків у неповнолітніх, які вчинили злочин.

Можна виділити такі типи неповнолітніх злочинців залежно від скоєного ними злочину внаслідок: 1} випадкового збігу обставин, легковажності і непідготовленості до опору ситуації; 2) нестійкості загальної орієнтації особи; 3) домінуючої антисоціальної спрямо­ваності, надання переваги злочинній поведінці; 4) стійкої антису-спільної спрямованості особи, що обумовлює саме злочинну пове­дінку, включаючи рецидив. Питома вага названих типів у контин­генті неповнолітніх злочинців становить відповідно: 25-30%; 25-30%; 30-40%; 10-15%.

Причини й умови злочинів неповнолітніх - це ті ж негативні со­ціальні явища і процеси, що детермінують злочинність в цілому, Але певні їх злочини мають свою специфіку, зокрема, коло моти­вів цих злочинів більш обмежене, ніж у дорослих. Мотивація від­мічена рисами інфантилізму (недорозвиненістю). У більшості ви­падків переважає мотивація самоствердження в групі, псевдото-вариськість, псевдоромантизм. Егоїстично-споживацька мотивація відмічається у 52,3% усіх зареєстрованих злочинів. Кожне третє зґвалтування, вчинене неповнолітніми, відбувалося в обстановці групових п'янок, у яких брали участь і самі потерпілі.

У формуванні особи неповнолітніх злочинців вирішальну роль відіграють:

1). Негативний вплив сімї: а) кожна восьма (за вибірковими да­ними) сім'я, яка виховує дітей, виявилася неблагополучною в кримі­нальному плані; б) в 30-40% випадків злочинів неповнолітніх вста­новлено прямий негативний вплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї (зловживання алкоголем, грубість, жорстокість, безкар­ність, наркоманія, проституція тощо); в) типовими для батьків непов­нолітніх злочинців є низька культура і безвідповідальне ставлення до дітей; г) відсутність (тимчасова чи тривала) у батьків можливості мінімально забезпечувати необхідні потреби дітей.

95

2). Негативний вплив з боку однолітків та дорослих у найближ­чому середовищі - побутовому, навчальному, виробничому.

3). Підбурювання з боку дорослих злочинців, яке, за даними вибіркових досліджень, має місце в 30% випадків,

4). Тривала відсутність певних занять у неповнолітніх, які за­лишили навчання, що тягне за собою, як правило, втягнення у злочинну діяльність.

5). Проникнення по різних каналах у середовище підлітків кри­мінальних традицій і «законів» - культу сипи, жорстокості, нарко­тиків, статевої розбещеності.

Кримінальну мотивацію підсилюють бездоглядність підлітків та їхня нерозбірливість у знайомствах. У 40-50% випадків негативна поведінка потерпілих передувала злочину (спільні випивки, розпу­ста, агресивність).

6). Низький рівень роботи навчально-виховних закладів (фор­малізм, непрофесіонапізм, відсутність індивідуального підходу).

7). Розпад системи працевлаштування неповнолітніх і вихован­ня у трудових колективах.

Формуванню кримінальної мотивації і її прояву в поведінці не­повнолітніх багато в чому сприяють упущення в правовиховній та правоохоронній діяльності. Сюди відносяться: а) недостатній кон­троль за виконанням законодавства про охорону прав підростаю­чого покоління; б) неповнота виявлення неповнолітніх, які потре­бують особливого захисту, схильні до правопорушень та недо­статність заходів соціальної допомоги і профілактичного впливу стосовно них; в) неповнота реєстрації і несвоєчасність розкриття злочинів неповнолітніх; г) передчасність звільнення із спеціально­го виховного закладу; д) ігнорування контролю за поведінкою осіб, звільнених з виховно-трудових колоній, умовно засуджених, до яких застосовано відстрочку виконання вироку суду.

Недостатня ефективність боротьби зі злочинністю неповнолітніх в останні роки пов'язана з припиненням функціонування усталеної системи виховання підростаючого покоління; зростаючою невідпо­відністю Ті правового І ресурсного забезпечення; зростанням со­ціальних суперечностей під час переходу до ринкової економіки.

Система профілактики злочинів неповнолітніх у сучасних умо­вах має відповідати таким вимогам;

1. поєднанням сил державних, громадських, релігійних та під­ приємницьких структур у цій діяльності;

2. одночасний вплив на особу і мікросередовище неповноліт­ нього правопорушника;

3. спеціалізація кримінологічного банку даних, організаційних форм управління профілактикою;

4. розподіл функцій між окремими учасниками профілактичної діяльності з тим, щоб не допускати дублювання;

5) визначення сфери застосування заходів виховання, соціаль­ної допомоги і власне профілактики, включаючи ЇЇ правові форми;

Профілактика злочинів неповнолітніх повинна ґрунтуватися на принципах законності, справедливості, демократизму, контролю суспільства за діяльністю правоохоронних органів,

Загальносоціальний рівень попередження злочинності непов­нолітніх можна визначити як комплекс заходів, щодо покращення сімейного, шкільного і трудового виховання підлітків, проведення ними вільного часу з метою нейтралізації чи усунення у цих сфе­рах криміногенних факторів, які обумовлюють дану злочинність. Зокрема, це заходи соціальної допомоги сім'ям з низькою педаго­гічною культурою і недостатнім матеріальним рівнем; соціального захисту дітей з так званих «груп ризику»; організація педагогічного І правового навчання батьків; підготовка підлітків до протистояння шкідливому впливу злочинного середовища.

З числа суб'єктів профілактики злочинів неповнолітніх можна виділити:

-органи влади і управління, які організовують планування, правове і ресурсне забезпечення цієї діяльності, контроль за її ходом і результатами;

• інститути соціального виховання - сім'я, школа, трудовий ко­ лектив, заклади культури і відпочинку;

• органи соціальної, психопого-педагогічної і медичної допомо­ ги дітям, які перебувають у неблагополучних життєвих умовах;

• правоохоронні органи в цілому та їх спеціалізовані підрозділи І служби.

Вказані суб'єкти профілактики поділяються на спеціалізовані, тобто повністю орієнтовані на цю діяльність, і неспєціалїзовані, які займаються запобіганням злочинів неповнолітніх у процесі реалі­зації своїх більш широких функцій по соціальному управлінню і вихованню.

Кримінологічний аналіз генезису кримінальної поведінки непов­нолітніх свідчить, що в сучасних умовах головна увага має_приді-лятися ранній профілактиці злочинів. За визначенням А, Й, Міл-лера, під нею треба розуміти спеціальну діяльність, спрямовану на виправлення особи неповнолітнього, чия поведінка відхиляєть­ся від моральних і правових норм, але ще не стала злочинною. Це передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення (нейтралізацію) діючих на неї криміногенних факторів мікросередовища з метою недопущення самої можливо­сті вчинення злочину даною особою.

Об'єктом ранньої профілактики мають бути дозлочинні форми антисуспільної поведінки - аморальні вчинки та некримінальні правопорушення, тим самим за своїм змістом вона е ніби проміж­ною ланкою між загальновиховними заходами, які адресуються

всім неповнолітнім, і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин. Рання профілактика повинна пере­ривати перехід «важких» підлітків і неповнолітніх правопорушників від менш небезпечних видів антисуспільної поведінки до злочинів і забезпечити у перспективі їх позитивну соціальну орієнтацію й активну життєву позицію.

Для кращого засвоєння матеріалу даної теми пропонуються логіко-графічні моделі, де схематично показано поняття, кримі­нологічну характеристику та профілактику злочинності непов­нолітніх.

Злочинність неповнолітніх — це сукупність злочинів і осіб, які їх вчиняють, у віці від 14 до 18 років.

Тенденції розвитку злочинності неповнолітніх (за останні п'ять років)

абсолютне число зареєстрованих злочинів практично залишається ста­більним;

на одного підлітка стало припадати більше злочинів, знизилась ефектив­ність припинення злочинів;

збільшилась питома вага злочинців з числа школярів;

висока латентність деяких найбільш розповсюджених серед неповноліт­ніх злочинів.

Модель 74

Структура злочинності неповнолітніх

І*»

70,5

20

40

60

80

П злочини, пов'язані з наркотиками - 2,8 %

О хуліганство - 6,2 %

Р грабежі та розбійні напади - 9,0 %

П крадіжки - 70,5 %

П злочини проти життя і здоров'я - 2, 1 %

Модель 75

Особливості криміногенного комплексу злочинності неповнолітніх

коло мотивів цих злочинів більш обмежене, ніж у дорослих;

мотивація позначається рисами інфантилізму (недорозвиненість);

характерна мотивація самоствердження в групі, псевдотовариськість, псевдоромантизм;

домінують егоїстично-споживацькі мотиви - 52,3% усіх зареєстрованих

злочинів;

кожне трете зґвалтування вчиняється в обстановці групового розпивання спиртних напоїв, в якому брали участь і самі потерпілі.

Модель 76

Неповнолітні, стосовно яких органи внутрішніх справ проводять профілактичну роботу

які вчинили злочин:

звільнені з місць позбавлення волі;

які вчинили адміністративні правопорушення або ведуть антисуспільний спосіб життя:

засуджені до позбавлення волі;

які повернулися зі спеціальних навчально-виховних установ;

засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку;

які систематично вживають спиртні напої;

засуджені до мір покарання, які не пов'язані з позбавленням волі;

які вчинили суспільне небезпеч­ні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності;

підозрювані у вчиненні злочи­нів, але не взяті під варту в період слідства;

звільнені від кримінальної відповідальності в зв'язку із застосуванням заходів гро­мадського або адміністра­тивного впливу.

які допускають немедичне

вживання наркотиків або інших

засобів, що спричиняють

одурманювання;

які самовільно залишають сім'' у віці до 16 років;

які самовільно залишають

спеціальні* навчальне-виховні

установи;

які злісно ухиляються від навчання.

4*

Модель 77

•'• ' •' —-•-•'•'.' . Тема 16 ••••.•• .::: Ч

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА О

ГРУПОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Групова злочинність - це сукупність кримінально-караних ді­янь, кожне з яких скоєне двома чи більшим числом осіб, що діють разом з метою досягнення бажаного для них результату.

Суспільна небезпека групової злочинності полягає в тому, що вона, по-перше, проникла майже в усі сфери життя; по-друге, справляє силовий тиск на законні інтереси громадян і суспільства; по-третє, у найближчому майбутньому не існує передумов для її викорінення.

Групова злочинність вносить у протиправну поведінку елемент організованості, а така діяльність є результативнішою, ніж неор­ганізована. Дії злочинних груп значно збільшують розмір шкоди, заподіюваної охоронюваним соціальним цінностям, В цьому поля­гає матеріальна сторона підвищеної суспільної небезпеки групо­вої злочинності, Але вона має й соціально-психологічну сторону. Тривожним симптомом є те, що переважна більшість викритих злочинних груп, насамперед, корисливо-насильницької спрямова­ності, тією чи іншою мірою пов'язані корупційними зв'язками з по­садовими особами держапарату.

Будучи за своєю природою нелегальною структурою, злочинна група об'єктивно протистоїть політичній організації суспільства навіть у тих випадках, коли таке протистояння не входить до суб'єктивних намірів її учасників.

Частка групової злочинності у різних видів злочинів коливається в широкому діапазоні. Так, порівняно невелика питома вага групо­вих умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень, трохи вища гру­пового хуліганства. Найбільшої величини цей показник досяг при розкраданнях державного майна шляхом присвоєння, зловживання посадовим становищем, грабежах та розбійних нападах. Висока розповсюдженість групової злочинності і серед неповнолітніх.

Основні ознаки типів злочинних груп:

Перша - склад учасників злочинних груп (кількісна ознака - чис­ло членів групи, якісна - характеристика осіб членів групи).

Друга - характер протиправної діяльності (групи, які вчиняють злочини лише певного виду; групи, які вчиняють різні в плані кри­мінально-правової кваліфікації діяння).

Третя - ступінь їх організованості (об'єднання, в яких наявні всі елементи організації; слабоорганізовані, де є лише деякі еле­менти організації).

Серед учасників злочинних груп є чимало рецидивістів. За вибір­ковими даними, до 20% з них становлять особи, відомі в злочинному

100

середовищі, а кожен третій - неодноразово судимий. Особа учас­ників групових злочинів, як правило, характеризується спрямованіс­тю на володіння багатством як найбільш значимою цінністю, зави­щеною самооцінкою, відчуженістю і ворожістю до оточуючих, впев­неністю у безкарності своєї злочинної діяльності.

За статистичними даними, питома вага групових злочинів, учи­нених неповнолітніми, приблизно в 1,5 рази вища аналогічного показника дорослої злочинності і складає 50-60% у структурі усієї злочинності неповнолітніх, тоді як групова злочинність у загальній злочинності становить 30-32%.

Вибіркові дослідження показують, що питома вага групової зло­чинності неповнолітніх істотно розрізняється в залежності від. а) віку - найвищий у 14-річних, найнижчий - у 17-рІчних, 6} видів злочинів - вищий при крадіжках, грабежах, розбоях, зґвалтуван­нях, нижчий - умисних убивствах і тяжких тілесних ушкодженнях; в) територіальних характеристик - вища у сільській місцевості і в молодих містах та курортних населених пунктах.

Особливе місце серед груп займають так звані «дворові коман­ди» (контори), антисоціальна роль яких полягає у:

а) взаємозв'язках окремих груп не лише на певній території, але й за інтересами;

6} «окупації» деякими угрупованнями як «своєї» території, так і за сферою навчання чи виробництва;

в) входженні до груп осіб, які раніше були засуджені і привно­ сять зразки «зонної психології»;

г) освоєнні такими угрупованнями нових форм злочинної діяль­ ності (рекет, сутенерство, наркобізнес тощо);

д) підвищенні латентності правопорушень і злочинів, зміні спо­ собів їх учинення;

є) залученні дівчат-підлітків до «дворових» команд, створенні чисто жіночих угруповань.

За видом спрямованості злочинні групи неповнолітніх ..можна поділити на; агресивні, корисливі, корисливо-насильницькі, їх ліде­ри, як правило, дорослі, І раніше судимі. Співвідношення юнаків і дівчат - членів злочинних груп -6:1. Освітній рівень характеризу­ється такими даними: середню освіту мають більше 40%, середню спеціальну - 30%, вищу - 10%; решта - незакінчену середню.

За родом занять учасники злочинних груп розподіляються та­ким чином: студенти вищих та середніх спеціальних навчальних закладів становлять 14%, учні шкіл - 25,6%, не навчаються і не працюють - 60,4%.

Вивчаючи групи в аспекті їхньої активності, можна виділити се­ред них такі, які цілеспрямовано прагнуть досягнення своєї мети, і такі, що ніби, байдуже відносяться до цього. Тобто існують два основних типи груп, які потребують профілактичного впливу;

101

1. злочинні групи, для яких злочин - основний шлях для досяг­ нення поставлених цілей. Ці групи різнохарактерні. Серед них є групи злодіїв, хуліганів, раніше судимих тощо. Злочинна група орієнтована на «традиції» злочинного світу, «романтику» життя в місцях позбавлення волі. Ефективність впливу на такі групи це, передусім, викриття вчинюваних нею злочинів, що веде до різкого зниження солідарності між членами групи. Визначальну роль має також виявлення найбільш активних членів групи та їх ізоляція;

2. групи з асоціальною спрямованістю, для яких учинення злочи­ ну є не основною метою, а немов би побічним наслідком. Найбільш розповсюджена різновидність таких груп - компанії, для яких харак­ терні надлишок часу, невміння себе зайняти, тяга до азартних ігор і вживання алкоголю. Асоціальні групи характеризуються високим рівнем солідарності. Для вибору методів профілактичного впливу на такі групи потрібно знати механізми їх формування. Звичайно, члени компанії групуються у певних місцях, найчастіше там, де можливе придбання і розпивання спиртних напоїв, вживання наркотиків тощо.

Основними напрямками профілактичної роботи з такими гру­пами є: ліквідація умов їх формування; посилення контролю за членами групи, забезпечення постійної їх зайнятості; застосуван­ня спеціальних психологічних методів для вироблення в учасників груп стійкості проти негативного впливу.

Такі питання, як поняття групової злочинності, її суспільна небезпечність, заходи загальної та спеціальної профілактики розкриваються за допомогою логіко-графічних моделей, поданих до цієї теми.

Групова злочинність - це сукупність кримінально-караних діянь,

кожне з яких вчиняється двома чи більше особами, які діють спільно з метою досягнення бажаного їм результату.

Суспільна небезпечність групової злочинності

— І
	проникла майже в усі сфери суспільних відносин;
	справляє силовий тиск на інтереси громадян і суспільства;
	створює так звані «групи ризику» та «зони ризику» - визначає потен­ційних жертв злочинних посягань;
	збільшується розмір заподіяної шкоди соціальним цінностям;
	здійснює де моралізуючий вплив на нестійких осіб, які перебувають межами групи.	поза

Модель 78

102

Профілактика груповоТ злочинності

заходи загального характеру

спеціальні заходи

розробка чіткої концептуальної та понятійної характеристики цієї злочинності й боротьби з нею в сучасний період

збір інформації про скпад, структуру, місце збору, інтере­си, зв'язки злочинної групи

розробка достатньої правової ба­зи; спеціалізація кадрів, які ведуть боротьбу з цією злочинністю

достатнє ресурсне забезпечен­ня; сучасна інформаційна база

визначення виду угруповання

встановлення ролі угрупован­ня серед інших груп у районі чи місті, особливо на рівні від­носин лідерів

комплексне планування, знання реального стану, тенденцій гру­пової злочинності, обгрунтовані прогнозні оцінки

складання прогнозу розвитку групи І плану її ліквідації

Модель 79