Прихований протекціонізм:
технічні бар’єри – національні технічні, адміністративні та інші норми і правила, побудовані таким чином, щоб попередити ввезення товарів з-за кордону; це вимоги дотримання національних стандартів, отримання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічної упаковки і маркіровки товарів, дотримання визначених санітарно-гігієнічних норм та інші ускладнення митних формальностей;
внутрішні податки і збори на товари, що імпортуються, спрямовані на підвищення ціни імпортного товару і зниження його конкурентоспроможності;
політика державних закупок, яка потребує від державних органів і підприємств купувати визначені товари тільки у національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні;
вимога про вміст місцевих компонентів – законодавчо встановлена частка вмісту у кінцевому продукті компонентів вітчизняного виробництва, якщо продукт призначений для продажу на внутрішньому ринку;
Фінансові методи торгової політики:
субсидії експортерам – грошові виплати, спрямовані на підтримку вітчизняних виробників і дискримінацію імпорту;
експортне кредитування – кредитування національних експортерів та іноземних імпортерів;
демпінгова політика – сприяння просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня, існуючого на даному ринку;
Неекономічні методи регулювання:
торговельні договори – різновиди міждержавних договорів, які встановлюють принципи та режими двосторонньої торгівлі. У практиці регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим.
4. Міжнародне соціально-культурне середовище та його вплив на прийняття маркетингових рішень.
Елементи соціокультурного середовища міжнародного маркетингу
У кожної країни свої звичаї, правила, заборони. Перед тим, як розпочати розробку маркетингової програми, продавцю слід дізнатися, як сприймає зарубіжний споживач ті чи інші товари і як він користується ними. Ось кілька прикладів непередбачених ситуацій, які може надати споживчий ринок:
Середній француз використовує майже вдвічі більше косметики, ніж його дружина;
Німці й французи споживають більше фасованих марочних макарон, ніж італійці;
Італійські діти полюбляють в якості легкої закуски поласувати плиткою шоколаду, поклавши її між двома шматками хліба;
У Танзанії жінки не дають дітям яйця, боючись що дитина облисіє або стане безплідною.
Незнання культурного середовища знижує шанси фірми на успіх. Деякі з успішних американських діячів ринку при виході на зовнішній ринок терпіли поразку. Фірма “Кентуккі фрайд чикен” відкрила у Гонконзі 11 своїх закладів. Однак, через 2 роки усі вони прогоріли. Ймовірно, мешканцям Гонконгу здалося незручним їсти смажене курча руками. Фірма “Макдоналдс” відкрила свій перший заклад в Європі в одному з передмість Амстердаму, але обсяг продажів виявився низьким. Фірма не врахувала того факту, що в Європі більшість мешканців живуть у центрі міст і менш рухливі порівняно з американцями.
Відрізняються країни одна від одної і правилами поведінки в діловому світі. Перед проведенням переговорів в іншій країні американський бізнесмен повинен проконсультуватися стосовно цих особливостей. Ось кілька прикладів ділової поведінки в різних країнах:
Латиноамериканці звикли проводити ділові переговори майже впритул до співрозмовника, буквально ніс до носу. Американець у подібній ситуації відступає, проте латиноамериканський партнер продовжує наближатися до нього, і в результаті обидва роздратовуються.
При переговорах обличчям до обличчя японські бізнесмени майже ніколи не кажуть “ні” своїм американським колегам. Американці впадають у відчай, не знаючи що й робити. Адже американець швидко переходить до справи, а для японського бізнесмена це вважається образливим.
У Франції оптові торговці не займаються стимулюванням збуту товарів. Вони просто запитують роздрібних торговців, що їм потрібно, і поставляють необхідний товар. А от якщо методи роботи французьких оптових торговців покладе в основу своєї стратегії американська фірма, вона, можливо, прогорить.
У кожної країни (і навіть у окремих регіонів всередині країни) свої культурні традиції, свої смаки, свої заборони, які суб’єкт ринку повинен вивчити.