ЛЕКЦІЯ 2

Середовище міжнародного маркетингу.

1. Мікросередовище та макросередовище міжнародного маркетингу.

2. Міжнародна економіка та міжнародна торгівля і їх вплив на прийняття маркетингових рішень.

3. Міжнародне політичне і правове середовище та їх вплив на прийняття маркетингових рішень.

4. Міжнародне соціально-культурне середовище та його вплив на прийняття маркетингових рішень.

1. Мікросередовище та макросередовище міжнародного маркетингу.

Розглянемо схему середовища міжнародного маркетингу. У ній виділяються три блоки:

Внутрішній блок – контрольовані фактори, тобто інструментарій маркетингу (мікросередовище). Мікросередовище формує група “4Р”.

Середній блок – вітчизняні неконтрольовані фактори чи умови оточення: економічний клімат, структура конкуренції, політичні фактори. Вони носять неконтрольований характер.

Зовнішній блок – зарубіжні неконтрольовані фактори. Для кожного зарубіжного ринку існують сім неконтрольованих факторів: три з них аналогічні факторам внутрішнього ринку (рівень технології, географічне середовище та інфраструктура, фактори культурного середовища). Для впорядкування неконтрольованих зарубіжних факторів зростає потреба у новій інформації, в оточуючому середовищі, в національних нюансах, у мові, особливостях ринку.

2. Міжнародна економіка та міжнародна торгівля і їх вплив на прийняття маркетингових рішень.

Плануючи вихід на зовнішні ринки, суб’єкт міжнародного маркетингу повинен дослідити економіку кожної країни, яка його зацікавила. Привабливість країни у якості експортного ринку визначається двома характеристиками.

Перша з них – структура господарства. Господарська структура країни визначає її потреби у товарах і послугах, рівні доходів та зайнятості. Існують 4 типи господарських структур:

1. Країни з економікою типу натурального господарства. У рамках економіки типу натурального господарства переважна більшість населення займається найпростішим сільськогосподарським виробництвом. Більшу частину виробництва вони споживають самі, а решту напряму обмінюють на прості товари та послуги. У цих умовах експортеру відкривається не багато можливостей. Серед країн з подібною системою господарства можна назвати Бангладеш та Ефіопію.

2. Країни-експортери сировини. Такі країни багаті на один або кілька видів природних ресурсів, однак у них відчувається нестача в інших відносинах. Більшу частину коштів вони отримують за рахунок експорту цих ресурсів. Прикладами можуть бути Чилі (олово, мідь), Заїр (каучук) і Саудівська Аравія (нафта). Подібні країни є гарними ринками для збуту видобувного устаткування, інструменту та допоміжних матеріалів, вантажо-розвантажувального обладнання, вантажних автомобілей.

3. Країни, що розвиваються. У рамках промислово розвиненої економіки обробна промисловість дає вже від 10 до 20 % ВНП країни. Прикладами таких країн можуть бути Єгипет, Філіпіни, Індія та Бразилія. По мірі розвитку обробної промисловості така країна все більше покладається на імпорт текстильної сировини, сталі, виробів важкого машинобудування і все менше на імпорт готових текстильних виробів, паперових товарів та автомобілей.

4. Промислово розвинуті країни. Ці країни є основними експортерами промислових товарів. Вони торгують промисловими товарами між собою, а також вивозять ці товари в країни з іншими типами господарської структури в обмін на сировину і напівфабрикати. Великий розмах та багатоманітність виробничої діяльності роблять промислово розвинуті країни з їх значним середнім класом заможними ринками збуту для будь-яких товарів. До промислово розвинутих країн належать США і країни Західної Європи.

Другий економічний показник – характер розподілу доходів в країні. На розподіл доходів впливають не тільки особливості господарської структури країни, але й особливості її політичної системи. За характером розподілу доходів суб’єкт міжнародного маркетингу поділяє країни на 5 видів:

1. країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів;

2. країни з переважно низьким рівнем сімейних доходів;

3. країни з дуже низьким та дуже високим рівнями сімейних доходів;

4. країни з низьким, середнім і високим рівнями сімейних доходів;

5. країни з переважно середнім рівнем сімейних доходів.