7) Мова як історична категорія

Диференціація - процес, за якого з однієї виникає дві або більше мов (виникнення з праслов"янської мови сучасних слов"ян.мов)

Інтеграція - з декількох мов чи діалектів виникає одна мова (також спрощення мов - Pidgin English, креольські мови);

За активного і тривалого контактування може відбуватися схрещення мов:

1)Субстрат-елементи переможеної мови автохтонного народу в мові-переможниці прийшлого народу завойовника (елементи галльської мови у романській);

2)Суперстрат - елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові переможниці місцевого населення (тюркські елементи в слов"янській болгарській мові).

8) Національна і літературна мова, мовна політика

Національна мова - це мова, яка характерна для певної нації

Літературна мoва — спільна мова писемностіодного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності.

Мовна політика - свідомий вплив суспільства (уряду) на мову (при. мовний геноцид російс.уряду)

9) Мова як суспільне явище та її функції

Ф-ції мови:

1)комунікативна - ф-ція спілкування;

а з нею пов"язані:фатична (контактоустановлювальна),репрезентативна (ф-ція позначення світу речей), емотивна (ф-ція вираження почуттів), експресивна (ф-ція самовираження), прагматична, метамовна;

2)мислетворча - ф-ція формування й формулювання думки; а з нею пов"язані когнітивна (пізнавальна), укумулятивна;

3)Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

4)Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

5) Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

1.Фонетика як розділ мовознавства, її види.

Фонетика (від гр. звуковий) – розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови: творення звуків, їхні акустичні властивості та функції, установлює закономірності звукових змін, що відбуваються в мовленнєвому потоці. Фонетика також вивчає поділ слова на склади, наголос та інтонацію. Розрізняють загальну фонетику (вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов) та конкретну фонетику (вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов).

Оскільки мову можна вивчати як у синхронічному, так і в діахронічному аспектах, то розрізняють описову та історичну фонетику. Описова фонетика вивчає звукову систему мови на певному етапі її розвитку. Історична фонетика встановлює формування звукової системи мови, закономірності й тенденції її розвитку.Дослідженням звуків за допомогою спеціальних приладів і методик займається експериментальна фонетика. Зіставна фонетика, виявляє і характеризує спільне і відмінне в звукових системах та просодичних засобах двох чи більше мов.

Фонетика має велике практичне значення. Знання з фонетики необхідні для створення алфавітів для безписемних мов, для удосконалення графіки й орфографії, для навчання орфоепії рідної і, особливо, іноземної мови (як правило, іноземну мову починають вивчати з фонетики), для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка), для автоматичного розпізнавання мовлення електронно-обчислювальною машиною (навчити машину розпізнавати передавану людським голосом інформацію).