Контрольні питання

1. Дайте визначення поняття «рухова активність».

2. В чому полягає сутність біологічної потреби організму людини у руховій активності.

3. Опишіть роль рухової активності у діяльності систем організму людини.

4. Охарактеризуйте необхідність нормування рухової активності дітей та підлітків

6.2. Вплив оздоровчої фізичної культури на організм людини. Види оздоровчої фізичної культури

Оздоровчий та профілактичний ефект фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищенням рухової активності, підсиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв’язки, що закладені природою та закріпленні в процесі важкої фізичної роботи, що призводить до розладів регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушення обміну речовин та розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз тощо) (Б.Мілнер, 1991).

Для нормального функціонування людського організму та збереження здоров’я необхідна певна «доза» рухової активності. Найбільш адекватним вираженням кількості виробленої м’язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, що необхідно для нормальної життєдіяльності організму складає 12-16 МДж (в залежності від віку, статі та маси тіла), що відповідає 2880-3840 ккал. Із них на м’язову діяльність повинно розходуватися не менше 5-9 МДж (1200-1900 ккал), інші енерговитрати забезпечують життєдіяльність організму в стані спокою, нормальну діяльність системи дихання та кровообігу, обмінні процеси (енергія основного обміну) тощо.

Останнім часом в розвинутих країнах світу, в зв’язку з тим, що більшість видів роботи автоматизовані, виникає дефіцит енерговитрат, який необхідно компенсувати виконанням фізичних вправ.

Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений в генетичному коді людського організму. Як відомо рухова активність належить до числа основних факторів, що визначають рівень обмінних процесів організму фізичний стан його кісткової, м’язової та серцево-судинної систем. М’язи людини є потужним генератором енергії, що посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримки оптимального тонуса ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинам до серця, створюють необхідне напруження для нормального функціонування рухового апарату.

Згідно «енергетичному правилу скелетних м’язів» І.А.Аршавського, енергетичний потенціал організму та функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м’язів. Чим інтенсивніша рухова активність в межах оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма та підвищується енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму і тривалість життя.

Розрізняють загальний та спеціальний ефект фізичних вправ, а також їх опосередкований вплив на фактори ризику. Найбільш загальний ефект тренування заключається у витратах енергії, прямо пропорційному тривалості та інтенсивності м’язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих та низьких температур, радіації, травм, гіпоксії тощо. В результаті підвищується неспецифічний імунітет підвищується й стійкість до простудних захворювань. Але використання межевих тренувальних навантажень, що необхідні для великого спорту для досягнення «піку» спортивної форми, нерідко призводить до протилежного ефекту – пригнічення імунітету та підвищення сприятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний ефект може бути отриманий і при заняттях оздоровчою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження.

Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він заключається в економізації роботи серця в стані спокою і підвищення резервних можливостей апарата кровообігу при м’зовій діяльності.

Один із найважливіших ефектів фізичного тренування – зниження частоти серцевих скорочень в спокої (брадикардія) як поява економізації серцевої діяльності і найбільш низької потреби міокарда в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує значний кровотік і краще насичення серцевого м’язу киснем. У осіб з брадикардією випадки захворювання ішемічною хворобою серця виявлені значно рідше, чим у людей з частим пульсом.

Найбільш виражено підвищення резервних можливостей апарата кровообігу при напруженій м’язовій діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих скорочень, систолічного та хвилинного об’єму кровообігу, артеріо-венозної різниці за киснем, зниження загального периферичного судинного опору, що полегшує механічну роботу серця та збільшує його ефективність діяльності.

Фізична культура є основним засобом, що затримує вікові погіршення фізичних якостей та зниження адаптаційних здібностей організму в цілому, і серцево-судинної системи зокрема, які незворотні в процесі інволюції тощо. Адекватне фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою здатні в значному ступені призупинити вікові зміни різних функцій. В будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості та рівень витривалості - показники біологічного віку організму і його життєздатності. Крім цього, регулярне фізичне тренування дозволяє в значному ступені гальмувати розвиток вікових інволюційних змін різноманітних органів та систем (включаючи затримку і зворотній розвиток атеросклерозу). У цьому відношенні не є виключенням і кістково-м’язова система. Виконання фізичних вправ позитивно впливає на всі ланки рухового апарата, знижуючи розвиток дегенеративних змін, що пов’язані з віком та гіподинамією. Підвищення мінералізації кісток та вміст кальцію в організмі знижує розвиток остеопорозу. Збільшується притік лімфи до суглобових хрящів та міжхребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу і остеохондрозу.

Всі ці дані свідчать про неоцінимий позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини

За ступенем впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (залежно від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного й ациклічного характеру. Циклічні вправи — це такі рухові акти, у яких тривалий час постійно повторюється той самий закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда на велосипеді, плавання, веслування. В ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу й змінюється в ході їхнього виконання. До них відносяться гімнастичні й силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри, єдиноборства.