Вікові особливості розвитку витривалості у дітей та підлітків

Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років.

У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту.

Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років.

Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі.

Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що являє собою витривалість як фізична якість. Дайте характеристику основним видам витривалості людини.

2. Назвіть фактори, які визначають прояв витривалості.

3. Охарактеризуйте основні вікові періоди розвитку витривалості людини.

РОЗДІЛ 6.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ОЗДОРОВЧОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

6.1. РУХОВА АКТИВНІСТЬ ТА ЗДОРОВ’Я

Рухова активність — невіддільна частина способу життя і по­ведінки людини, котра визначається соціально-економічними і культурними факторами, залежить від організації фізичного виховання, морфофункціональних особливостей організму, типу нервової системи, кількос­ті вільного часу, мотивації до занять, доступності спортивних споруд і місць відпочинку (Т.Ю.Круцевич, 2003).

Рухова активність, фізичні вправи, основні навички гігієни та здорового способу життя є ефективними засобами профілактики захворювань, зміцнення здоров’я і гармонійного розвитку особистості.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), поняття «здоров’я» означає відсутність хвороб в поєднанні із станом повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.

На думку В.П.Казначєєва «Здоров’я» - це процес збереження та розвитку його психічних та фізіологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності при максимальній тривалості життя.

Біологічна потреба організму в руховій активності

Протягом життя людини рухова активність відіграє різну роль. У дитя­чому віці вона визначає нормальний ріст і розвиток організму, найповнішу реалізацію генетичного потенціалу, підвищує опір до захворювань. Саме у період росту організм найбільш чутливий до впливу різних несприятливих факторів середовища, в тому числі й до обмеження рухової ак­тивності.

Потреба у русі (кінезифілія) - біологічна потреба організму людини, котра віді­грає важливу роль у її життєдіяльності та знаходиться у нерозривному зв'язку з активною м'язовою діяльністю, що сприяє адаптації до навколишнього середовища.

Енергетичний фонд та функціональний стан різних органів і систем у кожному віковому періоді знаходяться у тісному взаємозв'язку з особливостями функціонування скелетної мускулатури. При цьому, чим інтенсивніша рухова активність у межах допустимого оптимуму, тим більше виражені ос­новні негентропійні фактори, що збільшують енергетичні ресурси, функціо­нальні спроможності та тривалість життя організму.

До віку 1,0—1,5 року, коли реалізується та закріплюється поза стояння, добові енерговитрати найвищі — 50—60 ккал-кг~1. Потім починається посту­пове зниження енерговитрат у стані спокою, і в організмі дитини з'являють­ся суттєві характерні риси гомеостазу — холінергічні.

Перебудова на адренергічний характер регуляції відбувається лише під час м'язової діяльності та інших стресових реакцій на зміни у навколишньо­му середовищі: чим вищий рівень м'язової активності, що стимулює адре­нергічні механізми, тим найповноцінніша індукція наступного анаболічного спокою та відповідного йому холінергічного гомеостазу. Подібна особ­ливість стану функцій спокою у фізично тренованих осіб отримала назву принцип економізації функцій.

До періоду вступу дитини до школи (6—7 років) енерговитрати у стані спокою знижуються до 40 ккал-кг~1. Це обумовлено тим, що до цього віку повністю знімається терморегуляторна функція зі скелетних м'язів, а локо­моторні акти досягають значного ступеня досконалості. До семи років вста­новлюється структура бігу та ходьби за типом дорослих, що дає можливість визначити максимальні для індивіда енерговитрати, використовуючи відпо­відні тести. Саме з цього віку найдоцільніше переходити для характеристи­ки фізичного розвитку від лінійно-масових параметрів до показників біо­енергетики.

Гіпокінезія — обмеження кількості та обсягу рухів, обумовлене способом життя, особливостями професійної діяльності, постільним режимом під час хвороби та іншими факторами. Часто гіпокінезія супроводжується гіподинамією — змен­шенням м'язових зусиль, які витрачаються на підтримування пози, переміщення тіла у просторі, фізичну роботу.

Причини виникнення гіпокінезії різні, але їх можна згрупувати за етіо­логічними ознаками (О.Сухарев, 1991).

Низький рівень рухової активності справляє складний вплив на орга­нізм дитини. Різноманітність причин дефіциту рухів, ступінь його виражен­ня та тривалість створюють необмежені можливості для змін в організмі: від адаптаційно-фізіологічних до патологічних.

За даними О.Сухарева (2004), у період навчання у школі дефіцит рухової активності призводить до погіршення адаптації серцево-судинної системи уч­нів до стандартного фізичного навантаження, зниження ЖЄЛ, станової сили, надмірної маси тіла за рахунок відкладення жиру, підвищення рівня холесте­рину в крові. Захворюваність школярів в умовах гіпокінезії у 2 рази вища, що пов'язано зі зниженням загальної неспецифічної резистентності.

Зменшення рухової активності знижує енерговитрати, призводить до недостатньої стимуляції росту та розвитку у період найбільшої пластич­ності та схильності впливу навколишнього середовища, сприяє їх обме­женню і неповноцінному використанню генофонду. Результатом цього є низькі рівні фізичного розвитку та функціональних спроможностей, що важко компенсуються у зрілому віці навіть шляхом систематичного тре­нування.

Суттєві зміни тканинного дихання у м'язах позначаються на загально­му газообміні. За тривалої гіпокінезії має місце зниження основного обмі­ну на 5-22 %. Падіння інтенсивності газообміну призводить до зменшення легеневої вентиляції. У результаті порушення процесів енергетичного обмі­ну, біологічного окиснення та загального газообміну різко знижується ефек­тивність газообміну і працездатності усього організму.

Обмеження обсягу м'язової діяльності призводить до суттєвого знижен­ня аферентної імпульсації м'язів, що послаблює потоки інформації, які йдуть багатьма еферентними шляхами. Зменшення рівня еферентних та аферентних дій, зниження частоти м'язових скорочень супроводжуються змінами у скорочувальному апараті м'язів, а також порушенням структури і функції синапсів. Відбувається ніби своєрідна "фізіо­логічна денервація" м'язів. У м'язових волокнах спостерігаються виражені атро-, і дистрофічні зміни, значно знижуються сила і тонус м'язів, відбувається порушення рухових навичок і координації рухів. Виникає комплексна зміна білково-фосфорно-кальцієвого обміну у кістках та інших тканинах. Ці порушення мають не регіональний, а системний ха­рактер і можуть сприяти послабленню міцності зубів та розвитку карієсу (Сухарев, 1991). Таким чином, можна дійти висновку, що дитячий і підліт­ковий вік має багато специфічних рис, обумовлених інтенсивністю проце­сів росту і розвитку, а також високою чутливістю до несприятливих впливів навколишнього середовища, зокрема до гіпокінезії. Рухова активність є не тільки засобом здійснення рухової функції, але має і загальнобіологічне зна­чення. Виявляючи тонізуючу дію на центральну нервову систему, вона сприяє більш досконалому й "економічному" пристосуванню організму до навколишнього середовища. Зміна функціонального стану центральної нер­вової системи (зниження тонусу, астенація) в умовах гіпокінезії — одна з основних причин зниження адаптаційних можливостей організму. Внаслі­док цього, за обмеженої рухової активності знижуються захисні механізми організму до несприятливих впливів навколишнього середовища, розвива­ється схильність до різних захворювань.

Рухова активність є природною біологічною потребою людини, ступінь задоволення якої багато в чому визначає подальший структурний і функціональний розвиток його організму. Оптимальна, правильно організована в дитинстві рухова активність створює передумови для нормальної життєдіяльності організму дорослої людини, довголітнього творчого життя.